Рішення № 93868733, 18.12.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/32294/20

Провадження № 2/947/4681/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Салтан Л.В.

за участю секретаря Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до КС «Істок» (65049, м. Одеса, Адміральський пр-т, буд. 7, кімната 2), третя особа ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненою,-

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до КС «Істок», в якому просить: визнати договір поруки № ДКН – 2428 ДП1 від 16 липня 2019 року, укладений між КС «Істок» та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит № ДКН-2428 від 16 липня 2019 року, укладений між КС «Істок» та ОСОБА_2 – припиненим з 29 жовтня 2019 року.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що при отриманні рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2020 року у справі № 692/96/20, позивач дізнався, що достроково стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «ІСТОК» в солідарному порядку заборгованість за Договором про споживчий кредит № ДКН-2428 від 16 липня 2019 року, станом на 28 січня 2020 року у розмірі 58554 гривні 96 копійок.

Проте, з вказаним рішенням суду позивач не згодний, оскільки він не був повідомлений про зміну у договорі та було укладено додатковий договір без згоди ОСОБА_1 .

При цьому, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду.

Сторони у судове засідання не з`явились. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 січня 2019 року до КС «ІСТОК» звернувся ОСОБА_2 із заявою на вступ до кредитної спілки, що підтверджується копією заяви від 18 січня 2019 року.

Відповідно до Витягу з Протоколу засідання правління кредитної спілки «ІСТОК», від 18 січня 2019 року №12, було затверджено прийняти до членів КС «ІСТОК» ОСОБА_2

18 січня 2019 року ОСОБА_2 сплатив вступний внесок у розмірі 5 гривень 00 копійок та обов`язковий пайовий внесок у розмірі 5 гривень 00 копійок, що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів № 42 від 18 січня 2019 року та № 43 від 18 січня 2019 року. Таким чином, на підставі ст. 10, ч.2. ст. 16 Закону України «Про кредитні спілки» ОСОБА_2 набув членства у КС «ІСТОК».

ОСОБА_2 звернувся до Позивача КС «ІСТОК» із заявкою на отримання кредиту члена кредитної спілки «ІСТОК», що підтверджується копією заяви.

16 липня 2019 року кредитний комітет КС «ІСТОК» прийняв рішення про надання кредиту у розмірі 30000 гривень 00 копійок, члену кредитної спілки ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом засідання кредитного комітету КС «ІСТОК» від 16 липня 2019 року.

КС «ІСТОК» на дату надання кредиту, був зареєстрований як юридична особа та фінансова установа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №252324, копією свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, а також отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а саме: на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 16 лютого 2017 року № 311.

16 липня 2019 року між Кредитною спілкою «ІСТОК» та ОСОБА_2 був укладений договір про споживчий кредит №ДКН-2428, що підтверджується копією договору.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Позичальник ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 30000 грн. і зобов`язався повернути одержаний кредит в повному обсязі та у терміни встановлені Кредитним договором. Строк дії договору становить 18 календарних місяців, до 16 січня 2021 року. Відповідно до п.2.5. Кредитного договору плата за надання кредиту становить 42,74 грн. щоденно. Відповідно до п. 3.2. Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 0,001% річних.

Кредитний договір між Позивачем та Позичальником ОСОБА_2 укладений у відповідності до ст. 638 ЦК України, згідно якої Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі дійшли згоди по всіх істотних умовах Договору. Кредитний договір скріплений особистим підписом Позичальника, що свідчить про його згоду з умовами отримання та повернення кредиту.

Позивач належним чином виконав зобов`язання передбачені умовами кредитного договору, що підтверджується видачою ОСОБА_2 кредиту відповідно до умов кредитного договору, копією видаткового касового ордеру від 16 липня 2019 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним Кредитним договором, 16 липня 2019 року між КС ІСТОК та ОСОБА_1 укладено договір поруки № ДКН-2428 ДП1, що підтверджується копією договору поруки.

29 жовтня 2019 року між Кредитною спілкою «ІСТОК» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір №1 до договору про споживчий кредит №ДКН-2428 від 16 липня 2019 року, згідно з яким п.2.5. кредитного договору викладено в наступній редакції: плата за надання кредиту становить 170,96 грн. щоденно.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2020 року достроково стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» в солідарному порядку заборгованість за договором про споживчий кредит № ДКН-2428 від 16 липня 2019 року, станом на 28 січня 2020 року у розмірі 58554 гривні 96 копійок.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2020 року у справі у справі за позовом Кредитної спілки «ІСТОК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без змін.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Тобто, договір про споживчий кредит, укладений між сторонами є підставою для виникнення взаємних прав та обов`язків між сторонами зазначеного договору.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Необхідно відмітити, що КС «ІСТОК» належним чином виконав свої зобов`язання за договором, а саме позичальнику був виданий кредит відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у тому числі порукою.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником його зобов`язань в рамках кредитного договору.

Відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на дату укладання договору поруки та укладання додаткової угоди до Кредитного договору від 27 червня 2018 року), порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Слід зазначити, що договір не припинив свою дію.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10, акцентуючи увагу суду, що у випадку відсутності згоди поручителя на збільшення обсягу його відповідальності порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання. В той же час, поручитель, підписуючи договір поруки від 18 грудня 2017 року «розумів, що є можливість зміни розміру зобов`язань на розсуд сторін Кредитного договору и підтвердив, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені в майбутньому. Крім того, Поручитель дав свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою по цьому договору, які можуть виникнути в майбутньому, в результаті чого збільшиться об`єм його відповідальності перед Кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до Кредитного договору».

Така згода не передбачала в подальшому необхідність укладання будь-яких додаткових угод до договору поруки, навіть при укладанні будь-яких змін та доповнень до кредитного договору, бо поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають з кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц суд зазначив: Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).

Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 522/9232/14-ц (провадження N 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі N 161/11866/15-ц (провадження N 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі N 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).

За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що додаткова угода від 27 лютого 2009 року до договору поруки, укладена між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2, останньою не підписана, дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України з огляду на те, що вона не надала згоду на збільшення обсягу її відповідальності».

Тобто, в спірних правовідносинах, на які посилається поручитель, як на підставу обґрунтованості його позовних вимог, взагалі не було підписано відповідної додаткової угоди, яка передбачала збільшення відповідальності поручителя, тому суд, враховуючи цей правоприпиняючий факт, визнав поруку припиненою. В нашому випадку, згода на збільшення обсягу відповідальності за основним зобов`язанням була дана поручителем наперед та враховувала майбутні зміни до Кредитного договору в будь-якому обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 зазначено, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Натомість апеляційний суд дійшов висновку про припинення правовідносин поруки між банком і поручителем, допустивши суттєву неповноту в з`ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах, не надавши оцінки умовам кредитного договору та договору поруки щодо обсягу зобов`язання, умови якого (в тому числі щодо процентної ставки) встановлюються додатковими угодами.»

Тобто, в спірних правовідносинах, на які посилається поручитель, як на підставу обґрунтованості його позовних вимог, взагалі судом не було досліджено в повному обсязі ні кредитний договір, ні договір поруки. В нашому випадку, згода на збільшення обсягу відповідальності за основним зобов`язанням була дана поручителем наперед та враховувала майбутні зміни до кредитного договору в будь-якому обсязі.

У зв`язку з чим, суд критично ставиться до тверджень позивача, він не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень, а тому, слід відмовити у задоволенні позовної заяви.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

ОСОБА_3 передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 77, 81, 89, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 559 ЦК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до КС «Істок» (65049, м. Одеса, Адміральський пр-т, буд. 7, кімната 2), третя особа ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненою – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення складено 18 грудня 2020 року

Головуючий Салтан Л. В.