Рішення № 93855142, 14.12.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року Справа № 915/179/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховська В.С.,

розглянувши матеріали

за позовом: Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав” (02002, м.Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Зейналова Вахіда Сабір-Огли ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

про: стягнення 12397,98 грн.

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Приватна організація “Українська ліга авторських і суміжних прав” з позовною заявою б/н від 10.02.2020 (вх. 2180/20 від 18.02.2020), в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Зейналова Вахіда Сабір-Огли суму основного боргу, що складає 6 000,00 грн., втрати від інфляції в сумі 227,98 грн., три проценти від простроченої суми, що складають 170,00 грн., штраф у сумі 6 000,00 грн.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № КБР-34/08/18-А від 01.08.2018, який є ліцензійним договором, а саме: зобов`язань щодо сплати платежів за публічне виконання оприлюднених музичних творів, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі, та, як наслідок, на суми прострочень позивачем нараховано втрати від інфляції, 3%, штраф. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230-232 Господарського кодексу України та умовами договору.

Ухвалою суду від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 24.03.2020 об 11:30.

12.03.2020 до суду від позивача надійшла така кореспонденція:

- додаткове пояснення б/н від 05.03.2020 (вх. № 3173/20) про окремі питання, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

- заява б/н від 05.03.2020 (вх. № 3174/20) про розгляд справи за відсутності позивача.

16.03.2020 до суду від позивача надійшла заява б/н від 11.03.2020 (вх. № 3357/20) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

У зв`язку з перебуванням судді Адаховської В.С. у відпустці, розгляд справи №915/179/20, призначений на 24.03.2020 об 11:30, не відбувся.

У зв`язку з введенням з 12.03.2020 на усій території України карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами та доповненнями), ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2020 призначено розгляд справи № 915/179/20 та повідомлено учасників справи, що про дату, час та місце розгляду справи буде повідомлено додатково ухвалою суду.

Ухвалою суду від 26.11.2020 призначено справу до розгляду на 14.12.2020 о 15:30.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Ухвалою суду від 24.02.2020 відповідачу було встановлено 15-денний строк від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Копія вказаної ухвали направлена на адресу місцезнаходження відповідача, 03.03.2020 була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою причини повернення “неправильно зазначена (відсутня) адреса” (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400139617556).

Судом перевірено відомості щодо адреси місцезнаходження відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній фізичній особі-підприємцю в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

За правилами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно зі ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

З урахуванням наведеного слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2020 у справі № 915/179/20 є 03.03.2020. Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву мав тривати до 18.03.2020 включно.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (з подальшими змінами і доповненнями) з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” (з подальшими змінами і доповненнями) з 22.05.2020 до 31.07.2020 на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (з наступними змінами та доповненнями) з 1 серпня до 31 грудня 2020 р. на всій території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” (далі – Закон № 540-ІХ), яким розділ Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: “під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційного скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” (далі – Закон № 731-ІХ), яким пункт 4 розділу X “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином”.

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 731-ІХ визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII “Прикінцеві положення” Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Виходячи з вищенаведеного, слід вважати, що строк на подання відзиву, продовжений з урахуванням пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України (в редакції Закону № 540-IX), відповідно до приписів пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України (в редакції Закону № 731-ІХ) для відповідача у даній справі тривав до 06.08.2020 включно.

Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Крім того, відповідач з жодним письмовим клопотанням або заявою з процесуальних питань по справі не звертався, намірів щодо бажання оформити відзив, або надати час для цієї процесуальної дії суду не заявляв.

Також, суд вважає за необхідне зауважити на такому:

Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

14.12.2020 учасники справи своїх повноважних представників в судове засідання не направили, хоча про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином.

Копія ухвали суду від 26.11.2020 у даній справі, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, 04.12.2020 була повернута відділенням поштового зв`язку за зворотною адресою з відміткою про причини повернення “адресат відсутній за вказаною адресою” (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400142152530).

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2020 у справі № 915/179/20 є 04.12.2020.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника та оскільки відповідач постійно та належним чином повідомлявся за адресою місцезнаходження про час та місце розгляду справи, однак не отримував копії судових ухвал, при цьому жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, до суду не подавав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та доходить висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 14.12.2020 за відсутності представників сторін.

При цьому, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до змісту ст. 240 ГПК України, 14.12.2020 за результатами розгляду даної справи, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01 серпня 2018 року між Приватною організацією “Українська ліга авторських і суміжних прав” (далі – УЛАСП) та Фізичною особою-підприємцем Зейналовим Вахідом Сабір-Огли (далі – Користувач) був укладений Договір № КБР-34/08/18-А (далі – Договір), відповідно до преамбули якого УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати дозвіл (невиключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі Свідоцтва про облік організації колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права та суміжних прав №19/2011 від 24.01.2011, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

За умовами наведеного Договору:

- Користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання Творів. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити Винагороду (Роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього Договору та Закону (п. 3.1);

- Користувач не має права передавати отримане за цим Договором право на використання Творів третім особам, крім тих, які здійснюють комерційну діяльність у приміщеннях закладів, що зазначені у відповідному додатку до Договору (п.3.2);

- Користувач зобов`язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП Винагороду (Роялті), узгоджену Сторонами у відповідних додатках до цього Договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною Винагороди (Роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який він здійснюється. Не зважаючи на дату укладення Договору, Користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено Договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору. Розмір винагороди (Роялті) не залежить від кількості Творів, що використовуватимуться Користувачем під час дії договору та частоти їх використання (п.3.3);

- якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри місяці, то Користувач повинен сплатити УЛАСП штраф, який складає 100% розміру простроченого платежу. Крім цього в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (Роялті) за строк в повному обсязі (п. 3.6);

- цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до “30” вересня 2018 року, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання (п. 6.1);

- у випадку, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії Договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони Користувача є лист з доданим до нього Актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками Сторін. Повідомлення про припинення дії цього Договору має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів Сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Якщо жодна із сторін не повідомляє іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до завершення строку дії Договору (через що Договір продовжить свою дію на той самий строк), то розмір платежів за Договором збільшується на 20% і так кожного разу, коли дію Договору буде продовжено; положення про збільшення розміру платежів (винагороди) є обов`язковим для виконання без підписання сторонами будь-яких додаткових угод, воно діє з першого дня коли Договір було автоматично продовжено (п. 6.2).

Додатком № 1 від 01.08.2018 сторони погодили перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання творів.

Додатком № 2 від 01.08.2018 сторони погодили, зокрема, таке:

- розмір платежу за період з 01 серпня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. має складати 2000,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до Договору;

- загальний розмір платежу за період від 01 серпня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. з дня набрання чинності Договором становить 2000,00 грн. Зазначена сума сплачується одним платежем шляхом перерахування Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАПС в строк до 25 серпня 2018 р. та до умов Договору;

- починаючи з 01 червня 2019 року розмір платежу за період з 01 червня по 30 червня має складати 4000,00 за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до Договору;

- починаючи з 01 червня 2019 року, загальний розмір платежу за період з 01 червня по 30 червня з дня набуття чинності Договором становить 4000,00 грн. Зазначена сума сплачується одним платежем шляхом перерахування Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАПС відповідно до умов Договору.

Договір та додатки до нього підписані та скріплені підписами обох сторін.

При цьому, оскільки сторонами не надано суду жодного доказу наявності повідомлення будь-якої сторони про припинення дії Договору № КБР-34/08/18-А від 01.08.2018, суд дійшов висновку, що Договір відповідно до приписів п.6.2. автоматично пролонгувався та станом на день прийняття рішення по справі є чинним.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором (роялті), а також інфляційних втрат, відсотків річних та штрафу, у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду Договір № КБР-34/08/18-А від 01.08.2018 з додатками до нього.

Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про авторські та суміжні права.

Так, ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачено, що організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) це - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Згідно з ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 449 ЦК України об`єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об`єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

Приписами ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 43 Закону України “Про авторське право і суміжні права” допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель). Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

За змістом ст. 45 Закону України “Про авторське право і суміжні права” суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з ч. 4 ст. 47 Закону України “Про авторське право і суміжні права” особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов`язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 48 Закону України “Про авторське право і суміжні права” повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

За змістом п. “в” ч. 7 ст. 48 Закону України “Про авторське право і суміжні права” є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, приписами ч.ч. 5 та 6 ст. 48 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об`єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об`єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами п. “в” ч. 1 ст. 49 Закону України “Про авторське право і суміжні права” до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб`єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 цієї статті суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об`єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об`єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об`єкти.

До того ж, в пункті 49.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності” зазначено, що надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об`єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об`єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб`єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач, як користувач, за Договором № КБР-34/08/18-А від 01.08.2018 повинен був здійснювати платежі за два періоди:

- 2000,00 грн. за період з 01.08.2018 по 30.09.2018;

- 4000,00 грн. за період з 01.06.2019 по 30.09.2019.

Проте, за твердженням позивача, від відповідача не надійшло жодного платежу.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором щодо використання в комерційній діяльності музичних творів закон покладає на користувача.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед позивачем за договірними зобов`язаннями.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушено умови Договору № КБР-34/08/18-А від 01.08.2018 та не здійснено належним чином своїх зобов`язань по повній та своєчасній оплаті публічного виконання оприлюднених музичних творів, внаслідок чого у користувача виникла заборгованість, яка станом на 27.01.2020 за розрахунком позивача становить 6000,00 грн. основного боргу за період з 01.08.2018 по 30.09.2018 та з 01.06.2019 та 30.09.2019.

Судом перевірено розрахунок заборгованості за Договором КБР-34/08/18-А від 01.08.2018 та встановлено, що позивачем суму основної заборгованості в розмірі 6000,00 грн. зазначено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Внаслідок неналежного виконання грошового зобов`язання відповідачу, позивачем було нараховано:

1. Інфляційні втрати на загальну суму 227,98 грн., у тому числі:

- за зобов`язаннями періоду з 01.08.2018 по 30.09.2018: з 05.08.2018 по 27.01.2020 на суму 204,35 грн.;

- за зобов`язаннями періоду з 01.06.2019 по 30.09.2019: з 27.05.2019 по 27.01.2020 на суму 23,63 грн.

2. 3 % річних на загальну суму 170,00 грн., у тому числі:

- за зобов`язаннями періоду з 01.08.2018 по 30.09.2018: з 05.08.2018 по 27.01.2020 на суму 89,00 грн.;

- за зобов`язаннями періоду з 01.06.2019 по 30.09.2019: з 27.05.2019 по 27.01.2020 на суму 81,00 грн.

3. Штраф у розмірі 6000,00 грн., у тому числі:

- за зобов`язаннями періоду з 01.08.2018 по 30.09.2018: 2000,00 грн.;

- за зобов`язаннями періоду з 01.06.2019 по 30.09.2019: 4000,00 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми штрафу в розмірі 6000,00 грн., суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За змістом п. 3.6 Договору якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри місяці, то Користувач повинен сплатити УЛАСП штраф, який складає 100% розміру простроченого платежу.

Таким чином, на підставі ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України та відповідних положень Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф.

Суд перевірив розрахунок штрафу, наданий позивачем, та дійшов висновку про те, що відповідне нарахування заявником проведено вірно.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо заявлених до стягнення сум збитків від інфляції в розмірі 227,98 грн. та 3% річних у розмірі 170,00 грн., суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та збитків від інфляції і встановлено, що позивачем суми заборгованості зазначено вірно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат в частині сплаченого судового збору суд відмічає наступне.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Що ж до розподілу судових витрат в частині витрат позивача на професійну правничу допомогу господарський суд зазначає таке.

Згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено судом за матеріалами господарської справи № 915/179/20, до початку розгляду справи по суті позивачем подано до суду докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:

1. До позовної заяви:

- Договір № 8.189-А від 31.01.2020 про надання професійної правничої допомоги, укладений між Позивачем (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням “Інтелкрафтс”, згідно з предметом якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту професійну правничу допомогу в обсягах і на умовах, що визначені цим Договором, а клієнт зобов`язується прийняти і оплатити надану йому правову допомогу;

- наказ Адвокатського об`єднанням “Інтелкрафтс” від 31.01.2020 № 8.189 про здійснення судового представництва адвокатом Хлєбніковим С.Г. , Сербуль О.Ю.;

- довіреність позивача від 31.01.2020 на представництво його інтересів адвокатами Хлєбніковим С. Г. та Сербуль О. Ю.;

- свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 11.12.2017 Серія КВ № 000083 (адвоката Хлєбнікова С. Г.) та від 28.02.2008 № 3228 (адвоката Сербуль О.Ю.).

2. До заяви б/н від 11.03.2020 (вх. № 3357/20):

- акт затвердження сторонами обсягу надання правничої допомоги в суді першої інстанції, яка оплачена Клієнтом, від 26.02.2020 на суму 6000,00 грн.;

- платіжне доручення № 698 від 26.02.2020, за яким позивач сплатив адвокатському об`єднанню “Інтелкрафтс” 6000,00 грн. (призначення платежу: “ЗА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ ЗГІДНО ДОГОВОРУ №8.189-А ВІД 31.01.2020Р.”).

За результатами оцінки відповідних доказів суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. є документально доведеними.

При цьому, суд зазначає, що згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.126 ГПК України).

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав” на професійну правничу допомогу Фізичною особою-підприємцем Зейналовим Вахідом Сабір-Огли до суду не подавалось.

Таким чином, зважаючи на відсутність заперечень відповідача стосовно розміру заявленої до стягнення суми грошових коштів, з огляду на предмет позову та розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих послуг, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. є співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих послуг.

За такого, у відповідності до положень п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. у справі № 915/179/20 також покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зейналова Вахіда Сабір-Огли ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Приватної організації “Українська ліга авторських і суміжних прав” (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) суму основного боргу, що складає 6000,00 грн., втрати від інфляції в сумі 227,98 грн., три проценти від простроченої суми, що складають 170,00 грн., штраф у розмірі 6000,00 грн., а також 2102,00 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020.

Суддя В.С. Адаховська