Рішення № 93847348, 21.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8210/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника відповідача: Ляшенка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д; код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову з надання адміністративних послуг та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , в якому позивач, з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 19.11.2020 р. (вх.№49/00/20) просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про відмову з надання ОСОБА_1 адміністративних послуг з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 ;

зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ;

стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн.

Ухвалою від 01.09.2020 року Одеським окружним адміністративним судом позов було залишено без руху.

08.09.2020 року (вх.№35625/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 14.09.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року розгляд справи було продовжено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 29.10.2020 року Одеським окружним адміністративним судом розгляд справи було відкладено та призначено судове засідання на 12.11.2020 року в режимі програмного забезпечення «EASYCON» за електронною адресою: o.tarasishina@adm.od.court.gov.ua

Ухвалою від 12.11.2020 року Одеським окружним адміністративним судом розгляд справи було відкладено та призначено судове засідання на 01.12.2020 року в режимі програмного забезпечення «EASYCON» за електронною адресою: o.tarasishina@adm.od.court.gov.ua

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що він звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію його місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради позивачу було відмовлено. Однак, посилаючись на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, в якій зазначено, що дружина позивача ОСОБА_2 є єдиною власницею 32/100 часток будинку за адресою АДРЕСА_2 , позивач вважає рішення Департаменту протиправним.

07.10.2020 року (вх.41629/20) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, посилаючись на можливість здійснення реєстрації місця проживання лише за згодою всіх співвласників житлового будинку як на причину відмови у даній реєстрації.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається з позовної заяви, Позивач, разом із дружиною ОСОБА_2 , 26.02.2020 року звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою з надання Позивачу адміністративних послуг з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . Підставою для реєстрації місця проживання за зазначеною вище адресою, Позивач вважає надання згоди власника житлового будинку ОСОБА_2 , зазначивши, що, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з Реєстру прав власності на нерухоме майно інших співвласників не існує.

Однак, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради відмовив у задоволенні вищевказаної заяви, посилаючись на відсутність необхідних документів або інформації.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV, в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Статтею 3 цього ж Закону, визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно зі статтею 6 вищевказаного Закону, пп. 9, 18 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016, для реєстрації місця проживання необхідно надати документи: письмову заяву; документ, що підтверджує особу та до якого вноситься відмітка про місце проживання (реєстрації); квитанція про сплату адміністративного збору (в сумі); документи, що підтверджують право особи на проживання та реєстрацію за вказаною адресою (свідоцтво про право власності на житло, ордер, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, що вступило в законну силу тощо); військовий квиток або посвідчення про приписку (для осіб що є військовозобов`язаними та підлягають взяттю на облік); заяву про зняття з попереднього місця проживання (за умови одночасного оформлення). У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його.

Відповідно до частини 8 статті 6 означеного Закону, та п. 18 Правил реєстрації місця проживання чітко зазначено, що заборонено вимагати від особи для реєстрації місця проживання надання інших не передбачених в Законі документів.

В частині 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання також зазначено, що "...У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника, співвласника житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників)".

Стаття 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Згідно зі статтею 47 Житлового кодексу, норма жилової площі становить 13,65 квадратних метрів на одну особу.

Із доданих до позовної заяви документів, а саме: Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, розмір житлової площі, що знаходиться у власності ОСОБА_2 , становить 79,1 кв.м., що відповідає нормі задля реєстрації місця проживання ОСОБА_1 на вказаному об`єкті нерухомого майна.

Дослідивши зазначену інформаційну довідку, суд вважає, що ОСОБА_2 є самостійною власницею 32/100 часток житлового будинку за реєстраційним номером 866689351101, адже інших співвласників нерухомого майна за даним реєстраційним номером не вказано.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, обґрунтовуючи свою відмову у задоволенні реєстрації місця проживання Позивача, посилається саме на обов`язковість надання згоди всіх співвласників при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, але не надає переліку інших співвласників, згоди яких вважає за необхідні.

Водночас, у чинній нормативній базі пряме посилання на необхідність згоди усіх співвласників відсутнє.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 серпня 2019 року у справі №334/4896/16-а(2-а/334/37/17), де зазначено, що, не зважаючи на відсутність згоди усіх співвласників, позивачем було подано всі документи, необхідні для реєстрації місяця проживання, тому підстави для відмови в проведенні реєстраційних дій відсутні.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про відмову з надання ОСОБА_1 адміністративних послуг з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 та зобов`язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради в Одеській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 500000 гривень, суд відмовляє у її задоволенні з огляду наступне.

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі “Совтрансавто-Холдинг проти України” 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа “Бушемі проти Італії”, рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач пов`язує з тим, що протиправне рішення відповідача та затягування розгляду справи унеможливлює отримання послуг та користування правами: складання декларації на отримання медичних послуг, відкриття банківського рахунку на отримання кредиту, подання документів на отримання субсидії, працевлаштування та інше, що завдає йому та його родині моральної шкоди, яку він оцінює в 500000 грн. Позивач зазначає, що розмір його моральної шкоди розрахований з глибини душевних страждань, нервових стресів, тим паче в умовах небезпечних вірусних хвороб,що є загрозою його життю.

Стосовно розміру моральної шкоди, яку, на думку позивача, заподіяно неправомірними діями посадових осіб відповідача, суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

Позивачем жодними доказами не підтверджено факту заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 500000 грн. та не зазначено, з чого позивач при цьому виходив.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з`ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов`язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача на його користь 500000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-д; код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову з надання адміністративних послуг та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про відмову з надання ОСОБА_1 адміністративних послуг з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 .

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.