Рішення № 93846510, 23.12.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2020 р. справа № 300/545/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1267 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 1267, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2013 по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019; зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2013 по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019; стягнути середній заробіток у розмірі 108773,16 грн. за період затримки з 23.09.2019 до 04.03.2020 виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2013 по 2019 рік. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення ст.16-2 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.п.8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, протиправно при звільненні позивача з військової служби не проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період 2013-2019 роки. Позивач, з урахуванням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, також зазначає, що має право на отримання середнього заробітку у розмірі 108773,16 грн. за час затримки з 23.09.2019 по 04.03.2020 виплати належної йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки непроведення виплати такої з вини відповідача є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» за №211 від 11.03.2020, та подальшими змінами до неї, на усій території України установлено карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» за №540-IX від 30.03.2020 у Кодексі адміністративного судочинства України розділ VI «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 3, яким під час дії карантину, строки, визначені статтями 162 - 164 цього Кодексу, інші процесуальні строки, в тому числі строки подання відзиву на позов, строки розгляду адміністративної справи, продовжено на строк дії такого карантину.

Процесуальні строки в цій справі продовжені в силу дії пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень розділу VI Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону №731-IX від 18.06.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Після набрання чинності Законом №731-IX від 18.06.2020 (17.07.2020) з відповідною заявою про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на позов відповідач не звернувся.

З 17.08.2020 по 29.09.2020 головуючий суддя у справі перебувала у щорічній відпустці.

Заяв про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до укладених з Міністерством оборони України 23.06.2013, 27.08.2018 контрактів, проходив військову службу у Збройних Силах України (Військова частина А1267), строком на п`ять та один рік, відповідно (а.с.7-10).

Наказом командира Військової частини А1267 (по особовому складу) від 18.09.2019 №22-РС позивач звільнений з військової служби у запас без права носіння військової форми одягу, відповідно до п. «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини А1267 (по стройовій частині) від 23.09.2019 №212 позивач з 23.09.2019 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.05.2016 (а.с.6).

18.12.2019 відповідач, за наслідками розгляду звернення позивача надав відповідь за №350/493/1233пс, згідно якої, з урахуванням вимог ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки» роз`яснив, що надання військовослужбовцю – учаснику бойових дій пільг у вигляді додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду». З урахуванням рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 та листа Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 зазначив, що виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рекомендовано здійснювати у випадках визначених пунктом 3 розділу ХХХ1 Порядку, за відповідним рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника). Зазначає, що листом визначено, що при зверненні до військових частин осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу військової частини враховувати пункт 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі 620/4218/18, за змістом якого зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, а виплату компенсації в таких випадках слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду, після набрання ними законної сили.

22.01.2020 позивачу видано довідку про заробітну плату (а.с.16).

Таким чином, як слідує з матеріалів справи, позивач за час перебування на військовій службі додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовував.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі також - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі також - Закон № 3551-ХІІ), станом на час виникнення спірних правовідносин, (26.06.2013) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (надалі також Закон України № 426-VIII від 14.05.2015) у пункт 12 статті 12 та пункт 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" внесено зміни, що набрали чинності з 06.06.2015, згідно яких слова "одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік" замінено словами "одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Таким чином, з 06.06.2015 учасникам бойових дій надаються пільги, а саме одержання додаткової відпустки строком 14 календарних днів на рік із збереженням заробітної плати.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (надалі також - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України № 426-VIII від 14.05.2015 розділ ІІІ Закону України "Про відпустки" викладено в такій редакції: доповнено статтею 16-2 такого змісту: "Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни. Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (надалі також - Закони № 3543-XII та № 1932-XII, відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватись компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

За змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, а отже право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

При цьому, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку із збереженням заробітної плати як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Разом з цим, позивач просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2013 по 2019 рік, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за вказаний період.

Проте, як встановлено судом, статус учасника бойових дій позивач набув 20.05.2016 року, а тому, саме з цього часу в нього виникло право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 108773,16 грн. за період затримки з 23.09.2019 до 04.03.2020 виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2013 - 2019, суд зазначає наступне.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Отже, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

У спірному випадку, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, то розмір відшкодування за час затримки виплати відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій визначається судом.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт «л» пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п.2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивача було звільнено в вересні 2019 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період за липень - серпень 2019 року.

Зміст доданої позивачем до позовної заяви довідки від 22.01.2020 №350/493/20пс засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують місяцю, в якому відбулось звільнення, в загальній сумі 26737,58 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати компенсації становить 431,25 грн. (26737,58 грн. розділити на 62 календарні дні).

Загальний період затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку обраховується починаючи з першого дня після звільнення по день постановлення рішення суду становить 457 календарних днів, з яких слід виключити період з 12.03.2020 по 06.08.2020 в кількості 148 днів, пов`язаних із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» за №211 від 11.03.2020, та подальшими змінами.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 133256,25 (309х431,25).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки наведені в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16.

Враховуючи встановлені і цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як встановлено судом, позивачу під час звільнення 23.09.2019 не виплачено грошову компенсацію за невикористані ним додаткові відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки. Разом з цим, при звільненні ОСОБА_1 підлягала до сплати не тільки вказана компенсація, але й інші виплати. Отже, виходячи з принципу пропорційності суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеної в процентному співвідношенні до загальної суми належних до виплати позивачу при звільненні сум.

Разом з цим, оскільки з підстав наявності спору щодо належності виплати вказаної грошової компенсації ОСОБА_1 відповідачем не розраховано її суму, і предметом спору в цій справі є зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, внаслідок чого суд позбавлений можливості розрахувати процентне співвідношення наведеної грошової компенсації до всіх належних позивачу при звільненні виплат, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки в кількості 309 днів виплати позивачу компенсації за невикористані ним додаткові відпустки, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати позивачу при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Таким чином, вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивачем судових витрат не понесено, підстави для їх розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1267 щодо не нарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 вересня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А 1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину А 1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки 309 днів виплати компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати позивачу при звільненні сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

відповідач - Військова частина А 1267 (код ЄДРПОУ 07793759, вул. Крип`якевича, 163 А, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200)

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.