Вирок № 93835111, 24.12.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16011/20

Провадження № 1-кп/161/1274/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 24 грудня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді - Полюшко А.В.,

за участю секретаря - Ярмолюк І.С.,

прокурора - Бондар О.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Урина О.І.,

потерпілих - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника потерпілих - Ільківа М.М.,

представника цивільного відповідача - Яковчук О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020030000000601, що надійшов з прокуратури Волинської області 05.10.2020 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , українця, гр.України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працюючого монтером колій «Ківерцівської дистанції колії», не судимого,

- у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачений ОСОБА_1 05.09.2020 о 13.20 год., керуючи автомобілем марки «ГАЗ-3307 ФУА» р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони пр.Волі м.Луцька в напрямку с. Підгайці Луцького району, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що навпроти будинку 71 вул.Дубнівської м. Луцька, проявив безпечність та неуважність під час руху, при об`єктивному виявленні попутного транспортного засобу, який став зменшувати швидкість перед нерегульованим пішохідним переходом, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжив рух, в результаті чого допустив наїзд передньою правою частиною вищевказаного автомобіля на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переході з права на ліво відносно руху автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди та згідно висновку судово-медичного експерта № 377 від 09.09.2020 пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних саден тіла із забійно-рваними ранками, закритих зламів обох стегон на різних рівнях, зламу лівої ключиці, множинних зламів ребер з обох сторін, забою легень та крововиливів в їх корені, забою печінки, багатофрагементарного зламу кісток склепіння та основи черепа, забою головного мозку з крововиливом під його оболонки. Вказаний комплекс тілесних ушкоджень відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент їх спричинення.

Причиною смерті ОСОБА_4 являється поєднана тупа травма тіла, котра супроводжувалась множинними зламами кісток скелету та забоями внутрішніх органів.

В прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.2.3 (б), п.18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, (зі змінами та доповненнями) а саме:

-так, в порушення вимог п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху, він не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну;

-в порушення вимог п.18.4 Правил дорожнього руху України, якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, він, як водій іншого транспортного засобу, що рухався по сусідній смузі, не зменшив швидкість, а в разі потреби – не зупинився, після чого міг продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми необережними діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого визнав повністю. Суду дав показання, що 05.09.2020, перебуваючи на роботі, отримав вказівку від майстра про необхідність поїздки на вул.Дубнівську (з метою доставки інструментів для ремонту, який там проводився), тому, в обідню пору поїхав автомобілем марки «ГАЗ-3307 ФУА», р.н. НОМЕР_1 та рухався по вул.Дубнівській м.Луцька в напрямку с. Підгайці Луцького району. Перед ним їхав автобус та почав пригальмовувати, а він, не помітивши знаку нерегульованого пішохідного переходу, що навпроти будинку 71 вул.Дубнівської м.Луцька, подумав, що маршрутка зупинятиметься на зупинці, об`їхав її та продовжив рух, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який переходив проїзну частину. У вчиненому щиро розкаявся, ствердив про примирення між ним та потерпілими, просив суворо його не карати. Щодо наявного у нього права керування, пояснив, що керування транспортними засобами не є його основним джерелом доходу.

Потерпілі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожен зокрема, в судовому засіданні дали показання, що про обставини ДТП їм відомо зі слів їх старшого сина, який був очевидцем події, від працівників поліції та матеріалів провадження. Ствердили, що з обвинуваченим вони примирились та вибачили його. Цивільний позов про відшкодування завданих збитків (моральної шкоди та витрат на правову допомогу), заявлений ними до АТ «Українська залізниця», як до роботодавця обвинуваченого, зважаючи на перенесені ними страждання по смерті дитини, які не припиняються і в даний час, просили задовольнити у повному обсязі, зазначивши також, що мають намір в подальшому заявляти позов і до страхової компанії, у якій застрахований автомобіль винуватця ДТП. Щодо міри покарання, то наполегливо просять обвинуваченого суворо не карати (тобто не призначати йому реального покарання у виді позбавлення волі).

Вказана позиція потерпілих, кожного зокрема, підтверджена і поясненнями їх представника – адвоката Ільківа М.М.

Представник цивільного відповідача – АТ «Українська залізниця» - адвокат О.Д. Яковчук поданий позов заперечила, про що подано письмовий відзив, просила відмовити у заявленому потерпілими позові, оскільки вимоги матеріального характеру потерпілими до обвинуваченого не пред`являлись та не ставляться, розмір заявленої шкоди є значно завищеним, розмір витрат на правову допомогу є завищеним та не підтвердженим.

Крім повного визнання своєї вини самим обвинуваченим ОСОБА_1 , його винуватість у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого,підтверджується зібраними на досудовому слідстві доказами, фактичні обставини яких не оспорюються учасниками судового провадження, а тому судом, за погодженням з усіма учасниками, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, не проводиться їх дослідження.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу винного.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, та наслідками судового розгляду, суд відносить щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, суд не вбачає.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1 суд виходить із вимог ст.65 КК України та роз”яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину (класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного (вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей і адміністративних стягнень, тощо), та обставин, що пом”якшують і обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття “особа обвинуваченого” вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного”.

Так, вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, при цьому, наслідки, що настали від його дій є непоправними - смерть дитини.

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд насамперед виходить із позиції самих потерпілих, тобто осіб, які найбільш постраждали внаслідок неправомірних дій обвинуваченого, при цьому, у категорії справ, де форма вини є необережною, саме позиція потерпілих, на думку суду, є визначальною: потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 безпосередньо в судовому засіданні ствердили про їх примирення з обвинуваченим, який щиро розкаявся у вчиненому, висловив жаль з приводу події злочину, в зв`язку з чим, вони, кожен зокрема, просили обвинуваченого суворо не карати (призначити йому покарання, що не буде пов`язане з відбуттям реальної міри покарання), таку ж міру покарання вважала доцільним визначити і представник державного обвинувачення; враховуючи також і особу обвинуваченого, який не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину визнав повністю, активно сприяв у розкритті вчиненого ним злочину, має постійне місце проживання та роботи, де характеризується виключно позитивно, на його утриманні перебуває малолітня дитина та мати – особа похилого віку; те, що він раніше жодного разу не порушував вимог ПДР України та не притягувався до адміністративної відповідальності, тому суд, з врахуванням конкретних обставин даної справи та позиції потерпілих щодо покарання, вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції ст.286 ч.2 КК України, у виді позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України та з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк.

Призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права керування суд враховує тяжкі наслідки, що настали внаслідок наявності у обвинуваченого такого права, при цьому враховує, що право керування транспортними засобами не є основним джерелом доходу ОСОБА_1 .

На думку суду, обрана міра покарання, є необхідною та достатньою для його виправлення та попередження вчинення ним нових правопорушень та відповідатиме вимогам ст.50 КК України.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України, ст. 1167, 1172, 1177 ЦК України цивільний позов потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування завданої моральної шкоди та витрат на правову допомогу задовольнити частково:

-стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. та 10 000 (десять тисяч) грн витрат на правову допомогу;

-стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн та 10 000 (десять тисяч) грн витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог потерпілих – відмовити.

При розгляді цивільного позову потерпілих про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди судом враховано, що для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою – роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових обов`язків).

Так, системне тлумачення норм ч.1 ст.1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував та перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», спричиняючи 05.09.2020 ДТП, тобто заподіюючи шкоду (що встановлена даним судовим рішенням), діяв під час виконання своїх трудових обов`язків, доручених відповідним майстром дільниці.

Витрати на правову допомогу підлягають стягненню в повному обсязі, оскільки вони підтверджені прибутковими касовими ордерами №33, 34 та договором (з описом наданих послуг) про надання правової допомоги.

Речові докази, згідно ст.100 КПК України, повернути за належністю законному володільцеві.

Арешт, накладений на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події від 05.09.2020 (ухвала слідчого судді від14.09.2020), відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, – скасувати.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 286 ч.2 КК України, призначивши покарання – 5 (п`ять) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки:

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про відшкодування завданої моральної шкоди та витрат на правову допомогу задовольнити частково:

-стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. та 10 000 (десять тисяч) грн витрат на правову допомогу;

-стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн та 10 000 (десять тисяч) грн витрат на правову допомогу.

Речові докази:

- автомобіль марки «ГАЗ-3307 ФУА», р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться на зберіганні на території майданчика тимчасового тримання автомототранспорту ГУНП у Волинській області - повернути за належністю законному володільцеві - Регіональній філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зарахувати в строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 05.09.2020 (з моменту затримання) по 07.09.2020 (обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту).

Арешт, накладений на майно, згідно ухвали слідчого судді від 14.09.2020 - скасувати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Полюшко