Рішення № 93828684, 24.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8671/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951), військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951), військової частини 9938, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016,2017 роки;

Зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року;

Зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 28 днів за 2016,2017 роки;

Стягнути з Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 4000,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу у Харківському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) та був звільнений у запас 14.11.2017 року. У період з 18.10.2016 року по 16.02.2017 року ОСОБА_1 брав безпосередню участь в АТО. Представник позивача зазначає, що відповідачем не здійснювалося проведення індексації грошового забезпечення та при звільненні зі служби відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

Ухвалою суду від 11.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2020 року.

29.09.2020 року від представника відповідача, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951), надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який відповідач не визнає позовні вимоги та вважає їх безпідставними. Представник відповідача зазначає, що розпорядник бюджетних коштів може брати бюджетні зобов`язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Кошти Харківському прикордонному загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) для виплати позивачу індексації грошового забезпечення не надходили. Представник відповідача зазначає, що позивач проходив службу у Харківському прикордонному загоні у період з 17.02.2017 року по 14.11.2017 року, отже, покладання на Харківський прикордонний загін зобов`язання виплатити індексацію грошового забезпечення за весь період проходження служби не відповідає вимогам чинного законодавства. Щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, представник відповідача зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачено права на отримання компенсації за не реалізацію пільг, в тому числі, як додаткова відпустка УБД за всі роки,в яких така відпустка не використовувалася. Також, позивач не звертався із рапортом про надання додаткової відпустки та із рапортом про виплату компенсації.

15.10.2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, з огляду на які представник позивача наголошує на тому, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану відпустку, як УБД за спірні періоди (за час проходження служби в органах Держприкордонслужби) здійснюється за останнім місцем служби, у даному випадку Харківський прикордонний загін.

Ухвалою суду від 10.11.2020 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - військову частину 9938. Розгляд справи розпочато спочатку.

03.12.2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

08.12.2020 року від представника відповідача, військової частини 9938, надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та відзив на позовну заяву.

Представник відповідача зазначає, що у ВЧ 9938 позивач проходив службу відповідно до наказу від 18.10.2016 року № 513-ос, яким ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та взято на всі види забезпечення. Відповідно до наказу від 16.02.2017 року № 78-ос, позивач виключений зі списків особового складу та вибув для подальшого проходження служби до іншої військової частини. З військової служби з військової частини 9938 позивач не звільнявся. У зв`язку із тим, що останнім місцем служби позивача є ВЧ 9951, саме ВЧ9951 на день виключення позивача зі списків особового складу розраховувало ОСОБА_1 за всіма видами грошового забезпечення.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951), заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Відповідач, військова частина 9938, у судове засідання не з`явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду.

У судовому засіданні 08.12.2020 року суд поставив на обговорення питання щодо можливості продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача та представник Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) не заперечували щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 08.12.2020 року, суд продовжив розгляд справив порядку письмового провадження.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

Згідно з послужним списком ОСОБА_1 , позивач у період з 11.01.2008 року по 14.11.2017 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.

Суд встановив, що у період з 18.10.2016 року по 16.02.2017 року позивач проходив військову службу в Луганському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Згідно з наказом начальника Луганського прикордонного загону № 78-ос від 16.02.2017 року, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу 16.02.2017 року для подальшого проходження служби до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби.

Згідно з наказом начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби № 78-ос від 17.02.2017 року, ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини 9938, зараховано до списків особового складу загону та на всі види забезпечення.

Згідно з наказом начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 14.11.2017 року № 417-ос, ОСОБА_1 звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Суд встановив, що з огляду на послужний список позивача, у період з 11.01.2008 року по 14.11.2017 року позивач з військової служби не звільнявся та переміщався по службі шляхом переводу.

Відповідно до довідки військової частини 9938 № 30/487 від 13.06.2017 року, позивач у період з 18.10.2016 року по 16.02.2017 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності , суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення АТО на ділянці відповідальності Луганського прикордонного загону, на території Луганської області.

21.04.2017 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

19.08.2020 року представник позивача звернувся із запитом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 11.01.2008 року по 14.11.2017 року та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Відповідно до листа Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 31.08.2020 року № 11/9479, Харківським прикордонним загоном здійснено запит до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо виділення асигнувань на зазначені в запиті цілі. Після отримання коштів, не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, буде нарахована та виплачена в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;

Приписами ст. 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення);

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення»», підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Приписами п. 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Суд зазначає, що з огляду на наведені положення законодавства, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд зазначає, що однією з підстав для не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 року по 14.11.2017 року, з огляду на відзив на адміністративний позов, є відсутність у вказаний період коштів для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд зазначає, що приписами ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 дійсно передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Проте, нормами законодавства не передбачено можливості не нараховувати та не виплачувати індексацію грошового забезпечення у випадку відсутності коштів.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Таким чином, суд робить висновок про те, що відсутність належного бюджетного фінансування не є підставою для порушення права особи на отримання коштів, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.

Вказаний висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, що наведені у постанові від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18.

Суд зазначає, що відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Суд встановив, що позивач у період з 11.01.2008 року по 14.11.2017 року безперервно проходив військову службу в Державній прикордонній службі України у різних військових частинах та звільнений з військової служби з Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби.

Оскільки, останнім місцем служби позивача був Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби, то у відповідності до п. 293 Положення, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні щодо всіх належних, але невиплачених сум грошового забезпечення має проводити саме Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби.

Суд вважає помилковими доводи відповідача ВЧ9951 з приводу того, що до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби можуть бути заявлені вимоги в межах строку проходження служби у вказаному загоні, оскільки такі доводи не відповідають приписам Положення.

Суд зазначає, що вказані твердження можуть бути застосовані у тому випадку, якщо б позивач не звільнився з військової служби або якщо у період з 11.01.2008 року по 14.11.2017 року позивача звільняли з військової служби, а не переводили до іншої військової частини.

Таким чином, суд робить висновок, про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року та зобов`язання Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016,2017 роки та зобов`язання Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 28 днів за 2016,2017 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що 21.08.2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у зразковій справі № 620/4218/18, згідно з якою залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року, яким визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року. Зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

З огляду на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій

Так, за результатом розгляду даної справи, Верховний Суд зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статі 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При вирішенні спору Верховним Судом зроблено висновок про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Приписами ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно п. 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про оборону України» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Суд зазначає, що з огляду на наведені норми законодавства, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби наведеними нормами законодавства не передбачено.

Згідно з п. 224, 225 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до абзацу другого пункту 204 цього Положення, за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, щорічні основна відпустка та додаткові відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, в рік звільнення надаються на строки, встановлені пунктами 204 і 207 цього Положення.

У рік звільнення зазначених у пункті 224 цього Положення військовослужбовців, у тому числі тих, які мають дітей, із служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тобто, виплата такої компенсації при звільненні є обов`язком відповідача, а тому суд не приймає до уваги та вважає помилковими доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем відповідного рапорту про виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпусти, оскільки приписами Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 не передбачено подання військовослужбовцем рапорту на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, такий рапорт подається у випадку, коли військовослужбовець бажає фактично отримати та використати дні додаткової відпустки.

Разом з тим, суд встановив, що статус учасника бойових дій позивач отримав у 2017 році, а отже і період, за який має бути нарахована компенсація – 2017 рік, а не 2016,2017 роки, як вказав позивач в прохальній частині позову.

Щодо кількості днів додаткової відпустки, за які позивачу має бути сплачена компенсація, суд зазначає, що розрахунок кількості днів додаткової відпустки має бути здійснений відповідачем, оскільки це є його дискреційними повноваженнями. Позивач не обґрунтовує позов протиправністю дій відповідача щодо розрахунку днів відпустки, за яку позивач має право отримати компенсацію, а отже, і втручання у дискреційні повноваження відповідача, у даному випадку, не є виправданим та необхідним для захисту прав позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до часткового задоволення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11.11.2020 року від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно з якою представник позивача просить стягнути з Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) на користь позивача 7000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу, на підтвердження яких суду надано договір про надання правничої допомоги, акти приймання-передачі послуг, квитанції до прибуткового касового ордеру.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Проте, суд зазначає, що детального опису робіт (наданих послуг) представник позивача суду не надав, а акти приймання-передачі наданих послуг місять загальні відомості щодо обсягу наданої правової допомоги, а не конкретизовані, з урахуванням чого, а також, що суд зробив висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2102,00 грн. Суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у сумі 2102,00 грн. є пропорційним до предмета спору, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 243, 245, 246, 250, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951), військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік.

Зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2008 року по 14 листопада 2017 року.

Зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9951) код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік.

Стягнути з Харківського прикордонного загону Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) (код ЄДРПОУ 14321742) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) понесених витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позову – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Харківський прикордонний загін Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) (вул. Клочківська, 228, а/с 1112, м. Харків, 61045, код ЄДРПОУ 14321742).

Відповідач – Військова частина 9938 (93120, Луганська обл., м. Лисичанськ, пр.-кт. Перемоги, буд. 58, код ЄДРПОУ 14321736).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 24 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.