Рішення № 93828645, 24.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8704/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-43127-17у від 28.03.2018 року;

- стягнути завдану протиправними діями та бездіяльністю моральну шкоду у розмірі 4801 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 08 квітня 2002 року.

До 01 липня 2017 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування та обліковувалась у Державній податковій інспекції Суворовського району міста Одеси.

Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку від 16.10.2019 р. №1915533404496, позивач перейшла на спрощену систему оподаткування з 01 липня 2017 року та почала обліковуватися у Державній податковій інспекції Приморського району міста Одеси.

У період з 2012 року до 2017 рік позивач не отримувала доходу та подавала до податкової «нульові» декларації у зв`язку з чим відсутні будь-які підстави для нарахування податкових зобов`язань.

З 1 січня 2017 року позивач почала самостійно обраховувати визначену суму, на яку нараховується єдиний внесок (704 грн. на місяць, 2112 грн. на квартал, 8448 грн. на рік).

Також позивачем самостійно нараховано суму єдиного внеску за перший квартал 2018 року (819,06 грн. на місяць; 2457,18 грн. на квартал).

Таким чином, починаючи з 2012 року по дату складення податкової вимоги всі податкові зобов`язання з оплати єдиного внеску та інших податкових платежів позивачем виконано добровільно та у повному обсязі. Жодної податкової перевірки по питанням сплати єдиного внеску відповідачем не проводилось.

Позивач вважала, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч порядку, встановленому абзацом сьомим частини першої статті 5, частиною третьою статті 9 Закону №2464-VI (у формі незастосування) та пунктам 3, 4 Розділу VI Інструкції №449 (у формі неправильного застосування).

Позивач вказала, що недодержанням передбаченого порядку обчислення єдиного внеску відповідач ухиляється від виконання обов`язку, покладеного на нього законом, уникаючи виконання такого обов`язку та покладаючи тягар відповідальності та негативні наслідки на позивача.

Внаслідок неправомірних дій відповідача державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №56853131 на підставі податкової вимоги №Ф-43127-17 від 28.03.2018 р. та накладено арешти на все майно позивача. Вказані дії державного виконавця є правомірними, так як він діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого податкова вимога є виконавчим документом.

Арешт майна позивача спричинив обмеження у вільному володінні та розпорядженні власним майном, що призвело до моральних страждань позивача. Позивач протягом всього часу вважала, що в неї відсутня будь-яка заборгованість перед державою щодо сплати єдиного внеску, в той час, як орган податків та зборів неправомірно та всупереч законодавству направив безпідставну податкову вимогу, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження.

Позивач вважала, що в даному випадку, внаслідок неправомірних дій відповідача, вона зазнала моральної шкоди у розмірі 4801 гривні 00 копійок, що пояснюється похилим віком позивача (52 роки, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), стресом від участі у виконавчих діях у ролі боржника та накладеним арештом на майно, порушенням нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенням стосунків з оточуючими людьми.

Ухвалою від 14.09.2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 12 жовтня 2020 року о 10:30 год.

Ухвалою від 03.11.2020 року замінено відповідача Головне управління ДФС в Одеській області на правонаступника - Головне управління ДПС в Одеській області. Витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області належним чином засвідчену копію податкової вимоги №Ф-43127-17у від 28.03.2018 року. Продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів. Закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 30 листопада 2020 року о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 30.11.2020 року витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області засвідчену належним чином фотокопію паперового Звіту за 2013 рік по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, поданого ФОП ОСОБА_1 ; докази надіслання вимоги №Ф-43127-17у від 28.03.2018 року ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення; відомості (письмові пояснення) щодо підстав та обставин виникнення у ФОП ОСОБА_1 боргу в сумі 4800,76 грн. згідно вимоги №Ф-43127-17у від 28.03.2018 року. Продовжено відповідачу строк подання доказів, витребуваних ухвалою від 03.11.2020 року, встановивши новий строк – 10 днів з дня отримання даної ухвали. Відкладено розгляд справи на 16 грудня 2020 року на 12 год. 15 хв.

У судове засідання, призначене на 16.12.2020 року на 12 год. 15 хв., сторони не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

30.11.2020 року електронною поштою від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України.

01.10.2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем подано звітність про нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 19.03.2014 року за 2013 рік у сумі 4800,76 грн.

З 01.01.2017 року до ст.7 Закону №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Далі контролюючим органом згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача, було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2018 року №Ф-43127-17-У, яка направлена на адресу позивача. Дана вимога не була оскаржена у адміністративному порядку та сума боргу не була сплачена. На підставі норм Закону України №2464 дану вимогу було направлено до Державної виконавчої служби разом із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до вищезазначеного відповідач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2018 року №Ф-43127-17-У ГУ ДФС в Одеській області є правомірною та законною.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичної особою-підприємцем (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), до 01 липня 2017 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування та обліковувалась у Державній податковій інспекції Суворовського району міста Одеси.

Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку від 16.10.2019 р. №1915533404496, ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01 липня 2017 року, є платником єдиного податку 3 групи, обліковується у Державній податковій інспекції Приморського району міста Одеси (а.с. 12).

Згідно Звітів про нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2016 роки, поданих позивачем до органів Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок позивачем не нараховувався та не сплачувався через відсутність доходів (а.с.13-20).

Відповідно до Звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, що подана позивачем у січні 2018 року, нею нараховано єдиний внесок у розмірі 704 грн. на місяць, 2112 грн. на квартал, 8448 грн. на рік (а.с.21-22).

Самостійно нараховані позивачем суми єдиного внеску були нею сплачені щоквартальними платежами, що підтверджується банківськими квитанціями на загальну суму 8448 грн. (квитанція №56 від 10.04.2017 р. на суму 2112 грн.; квитанція №6 від 18.07.2017 р. на суму 2112 грн.; квитанція № 5 від 21.09.2017 на суму 2112 грн., квитанція № 70 від 20.12.2017 р. на суму 2112 грн.) (а.с. 23, 24).

Також позивачем у січні 2019 року подано Звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, згідно якої позивачем самостійно нараховано єдиний внесок, зокрема, за перший квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. (819,06 грн. на місяць), та квитанцією № 60 від 16.04.2018 р. на суму 2457,18 грн. сплачено вказану суму нарахованого єдиного внеску (а.с. 25-27).

28 березня 2018 року ГУ ДФС в Одеській області сформовано відносно ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43127-17, якою зобов`язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 4800,76 грн. (а.с. 101).

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI).

З 01.01.2017 року до ст.7 Закону №2464-VI було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п.п. 1, 2 ч.3 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.3 ст.7 Закону №2464-VI, нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно ч.2 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 5 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (далі – Інструкція).

Згідно п.п.3 п.1 Розділу ІІ Інструкції, платниками єдиного внеску є: фізичні особи – підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.3 Розділу ІІІ Інструкції, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону у розмірі 22 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно п.п. 1, 2 пункту 5 Розділу IV Інструкції, обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції:

1) обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб;

2) платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Як зазначено судом вище, до 1 січня 2017 року позивач не нараховувала ЄСВ через відсутність доходу, що підтверджується відповідними Звітами по ЄСВ.

Твердження відповідача про те, що у позивача виникла заборгованість по ЄСВ за 2013 рік спростовуються поданими позивачем паперовими звітами за 2012 по 2016 роки, з яких вбачається, що позивач самостійно не нараховувала єдиний соціальний внесок через відсутність доходу.

Крім того, як вбачається з Інтегрованих карток платника (далі - ІКП) ФОП ОСОБА_1 , що надані відповідачем, станом на 31.12.2017 року у позивача не було заборгованості по сплаті ЄСВ, а навпаки, рахувалася переплата у розмірі 1535,24 грн. (а.с. 103-104).

За викладених обставин суд ухвалою від 30.11.2020 року витребував у відповідача засвідчені належним чином паперові копії Звітів по ЄСВ ФОП ОСОБА_1 за 2013 рік, однак зазначеного доказу відповідач суду не надав, причини його ненадання суду не пояснив. Натомість відповідач надав суду роздруковану з Інформаційної бази ДПС копію Звітності за 2013 рік, яка не містить підпису позивача чи відомостей про те, що дана Звітність подана із застосуванням ЕЦП. Крім того, вказана Звітність подана відповідачем без дотримання порядку посвідчення електронних доказів, а тому не береться судом до уваги.

За наявності у позивача на 31.12.2017 року переплати по ЄСВ та враховуючи своєчасність сплати позивачем ЄСВ за 2017 рік та І квартал 2018 року, що підтверджено відповідними квитанціями, винесення відповідачем 28.03.2018 року вимоги про сплату позивачем боргу (недоїмки) по ЄСВ на суму 4800,76 грн., станом на 28.02.2018 року, є протиправним.

Таким чином, вимога позивача про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області від 28.03.2019 року №Ф-43127-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4800,76 грн. – є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Скасовуючи дану вимогу, суд враховує пояснення відповідача щодо присвоєння літери "У" вимозі, що направляється до ДВС (узгоджена вимога), та що власне прийнята відповідачем вимога має номер № Ф-43127-17 без відповідної літери.

Що стосується позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995р. №4, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, сам факт заподіяння моральної шкоди має довести суду позивач.

Однак судом не встановлено факту заподіяння моральної шкоди позивачу діями чи бездіяльністю відповідача, будь-яких доказів заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань позивач суду не надала.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 4801 грн. у якості компенсації моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 28.03.2019 року №Ф-43127-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4800,76 грн.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів