Рішення № 93824073, 24.12.2020, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/364/20

Провадження № 2/483/354/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2020 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря – Данилової А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, –

В С Т А Н О В И В :

16 березня 2020 року ОСОБА_2 , яка є представником ОСОБА_1 , звернулася до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом, предметом якого є: скасування наказу АТ «Миколаївобленерго» №314-к від 15 березня 2018 року про звільнення позивача з посади електромонтера з обслуговування підстанцій 3 групи кваліфікації на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України; поновлення позивача на роботі у АТ «Миколаївобленерго» на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій 3 групи кваліфікації з 16 березня 2018 року; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 16 березня 2018 року по день ухвалення рішення суду.

В обґрунтування позову зазначила, що з 28 серпня 2003 року позивач працював на посаді контролера 3-ї групи, а згодом – на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж 3-ї групи в АТ «Миколаївобленерго». 12 лютого 2018 року позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки – до 11 лютого 2021 року. У лютому 2018 року командир військової частини А 3029 повідомив АТ «Миколаївобленерго» про проходження ОСОБА_1 військової служби та необхідність забезпечення його трудових прав на період дії контракту. Наказом № 314-к від 15 березня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Вказане звільнення вважає незаконним, оскільки на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, до закінчення особливого періоду чи до дня фактичної демобілізації, за ним зберігається місце роботи, посада та компенсується з бюджету середній заробіток за місцем роботи на момент призову.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримала, надала розрахунок середнього заробітку станом на 17 грудня 2020 року, а також розрахунок судових витрат.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з тих підстав, що особливий період в Україні діяв у визначених межах і на момент звільнення ОСОБА_1 з посади особливого періоду не було, а оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не суперечить вимогам чинного законодавства.

В судове засідання, призначене на 24 грудня 2020 року, сторони не з`явилися.

Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій вона просила розглянути справу без її участі (а.с. 151).

22 грудня 2020 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача, в яких представник АТ «Миколаївобленерго» не погодилася з розрахунком позивача щодо кількості робочих днів у 2020 році, зазначила, що їх було не 248, а 242, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить не 242 632 грн 67 коп., а 240 544 грн 01 коп. (а.с. 153-154).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28 серпня 2003 року ОСОБА_1 був прийнятий до АТ «Миколаївобленерго» контролером 3-ї групи, а з 14 червня 2017 року був переведений на посаду електромонтера з експлуатації розподільних мереж 3-ї групи (а.с. 10).

З довідки, виданої військовою частиною 3029, слідує, що Наказом Командувача Національної гвардії України №10 о/с від 26 січня 2018 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за контрактом до військової частини 3029 м. Запоріжжя (а.с. 11).

Наказом командира військової частини 3029 №32 від 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 12 лютого 2018 року у зв`язку з прийняттям на військову службу на підставі контракту, укладеного на три роки, а саме з 12 лютого 2018 року по 21 лютого 2021 року (а.с. 12).

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2018 року командир військової частини 3029 повідомив генерального директора АТ «Миколаївобленерго» про те, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби і виконує державні і громадські обов`язки у робочий час, просив вчинити дії, спрямовані на дотримання вимог чинного законодавства щодо збереження та виплати середньої заробітної плати військовослужбовцю ОСОБА_1 (а.с. 15).

Судом встановлено, що наказом генерального директора ПАТ «Миколаївобленерго» № 314-К від 15 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 19).

З матеріалів справи слідує, і сторони не заперечують, що зі змістом оскаржуваного наказу ОСОБА_1 ознайомився у лютому 2020 року, коли на адвокатський запит представника позивача останньому направлено належним чином завірені витяг з книги обліку руху трудових книжок, копію наказу №314-к від 15 березня 2018 року та довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 (вих. №21/22-1652 від 26 лютого 2020 року), (а.с. 16-20).

Вирішуючи трудовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, суд, встановивши, що заяву подано з пропуском строку, зобов`язаний перевірити причини пропуску цього строку та навести мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Встановивши, що трудову книжку позивач отримав 16 січня 2020 року, а з позовом до суду звернувся 16 березня 2020 року, суд під час розгляду справи обговорив причини пропуску такого строку, вважає їх поважними з огляду на таке.

Судом встановлено, і відповідач не заперечує того факту, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в м. Запоріжжя.

Судом також встановлено, що позивача було звільнено під час проходження служби, тобто в період, коли він перебував за межами Миколаївської області та виконував обов`язки військової служби, що значною мірою обмежувало його процесуальні можливості.

В той же час, трудову книжку він отримав 16 січня 2020 року, після чого 23 січня 2020 року він уклав з адвокатом договір про надання правової допомоги (а.с. 24-26).

Оскільки позивача не було ознайомлено з наказом про його звільнення і копію такого наказу він не отримував, представником позивача направлено адвокатський запит, на який лише наприкінці лютого 2020 року надано відповідь, долучено копію наказу про звільнення, довідку про середньоденну заробітну плату та витяг з книги обліку руху трудових книжок.

З урахуванням добросовісності дій позивача, який після отримання трудової книжки відразу звернувся по правову допомогу з метою захисту своїх трудових прав, з огляду на складність правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, а також те, що відсутність у позивача оскаржуваного наказу про звільнення перешкоджала своєчасному зверненню до суду, беручи до уваги не значний термін пропуску строку звернення з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність для пропуску строку об`єктивних причин, що не залежали від волі позивача та/або його представника, а тому вважає, що пропущений строк підлягає поновленню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу, є підставою для припинення трудового договору.

Твердження представника відповідача про те, що дата звільнення ОСОБА_1 не охоплюється особливим періодом, а відтак на нього не поширюються гарантії статті 119 КЗпП України, суд вважає помилковими з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу вимог ч. 2 ст. 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Серед видів військової служби закон передбачає військову службу за контрактом осіб офіцерського складу (ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років.

Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали, на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вирішуючи питання щодо часових меж особливого періоду, суд з метою забезпечення єдності судової практики, враховує правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у справі №813/402/17 від 26 серпня 2020 року, вказавши, що відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи з моменту введення воєнного стану в Україні в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону, Велика Палата зазначила, що навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний моментом оголошення рішення про мобілізацію, хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішення про мобілізацію заходи.

За змістом листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. На даний час в Україні діє особливий період.

Отже, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

З урахуванням викладеного, а також того, що ОСОБА_1 був звільнений під час особливого періоду, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено гарантії частин 2, 3 статті 119 КЗпП України, у зв`язку із чим звільнення позивача не можна вважати законним.

Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України врегульовано, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина 5 статті 235 КЗпП України).

Пунктом 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №110 від 17 серпня 1993 року визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Судом встановлено і сторони не заперечують того факту, що трудову книжку позивач отримав 16 січня 2020 року.

Вказана обставина також підтверджується витягом з книги обліку руху трудових книжок (а.с. 17 – зворотній бік).

Оскільки трудову книжку не було видано позивачу в день звільнення, суд дійшов висновку, що позивачу у зв`язку з визнанням наказу про звільнення незаконним та поновленням його на роботі має бути виплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Для здійснення розрахунку середнього заробітку слід керуватися положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 (далі – Порядок).

Зокрема, відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

В силу пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою, виданою АТ «Миколаївобленерго», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 348 грн 11 коп. (а.с. 20).

З Додатку №5 до Наказу №877 від 04 листопада 2019 року, фонд робочого часу на 2020 рік на посаді, яку обіймав позивач, станом на 17 грудня 2020 року становить 242 робочих дня (а.с. 155), а кількість робочих днів, зазначених в розрахунку представника позивача за 2018 та 2019 роки відповідачем не оспорюється.

Виходячи з того, що вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі підлягають задоволенню, встановивши, що середній заробіток позивача за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 16 березня 2018 року по 17 грудня 2020 року, тобто за 691 робочий день, становить 240 544 грн 01 коп., суд зменшує суму стягнення, тобто задовольняє позов частково.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з того, що в силу положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що оскільки позивач в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за даним позовом, такий збір, який підлягав сплаті під час подання позовної заяви, необхідно стягнути з відповідача.

За ставками, які діяли на час звернення до суду з цим позовом, судовий збір підлягав сплаті в сумі 4 082 грн 14 коп. (1 681 грн 60 коп. за дві вимоги немайнового характеру (скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі) та 2 400 грн 54 коп. за вимогу майнового характеру).

Вирішуючи питання щодо судових витрат на правничу допомогу, суд надає оцінку долученому представником позивача розрахунку та детальному опису наданих послуг, з якого вбачається, що загальна вартість роботи визначена на рівні 5500 грн, з яких 1850 грн – попереднє опрацювання документів та законодавчої бази ( 2 години по 925 грн); 2775 грн – підготовка процесуальних документів, адвокатських запитів та клопотань, позовної заяви та розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (3 години); судове засідання – 925 грн (а.с. 145-148).

Відповідно до ч.ч.3-6 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що подану в інтересах ОСОБА_1 позовну заяву складено на 7 аркушах і підписано адвокатом Михайленко Н.М. (а.с. 1-7)

До вказаної заяви представником було долучено докази, отримані на адвокатський запит (а.с. 16-21).

З протоколу судового засідання слідує, що 17 грудня 2020 року представник позивача була присутня в судовому засіданні, надавала пояснення та уточнений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 144-149).

З урахування викладеного, а також того, що розрахунок вартості правничої допомоги містить чіткий перелік наданих послуг, який підтверджується матеріалами справи, а заперечення представника відповідача цього не спростовують, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми понесених позивачем витрат на правничу допомогу з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Наказ акціонерного товариства «Миколаїобленерго» № 314-к від 15 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з обслуговування підстанцій 3-ї групи кваліфікації – скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій 3-ї групи кваліфікації з 15 березня 2018 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 240 544 грн (двісті сорок тисяч шістсот п`ятсот сорок чотири) грн 01 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2018 року по 17 грудня 2020 року без урахування усіх податків та зборів, що підлягають відрахуванню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 5 550 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» в дохід держави 4 082 грн (чотири тисячі вісімдесят дві) грн 14 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: