Рішення № 93788018, 21.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м. Київ № 640/2445/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геоцентр-Сервіс» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Геоцентр-Сервіс» (далі також - позивач) із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, що винесенні відповідачем на підставі акту перевірки №54/26-15-05-02-01/38293247 від 27.09.2019, № 00002360502, № 00002370502 від 25.10.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ «Камтілюкс» та ТОВ «Житлобудмонтаж» підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком про їх неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов`язань за договорами. Представник відповідача, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.

На підставі направлень від 16.09.2019 №28/26-15-05-02-01 та від 16.09.2019 №29/26-15-05-02-01, виданих ГУ ДПС у м. Києві, відповідно до статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДПС у м. Києві від 13.09.2019 №534, відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка TOB «Геоцентр-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з TOB «Камтілюкс» за грудень 2016 року, та ТОВ «Житлобудмонтаж» за березень 2016 року, показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства, за результатами якої складено акт від №54/26-15-05-02-01/38293247 від 27.09.2019.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України, від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на суму 30550,00 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 30 550,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 пункту 198.2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 19165,00 грн., у тому числі за грудень 2016 року - 19165,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 25.10.2019 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 00002360502, згідно якого встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді що перевірявся на суму 45 825,00 грн.;

№ 00002370502, згідно якого встановлено порушення пункту 198.1 пункту 198.2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового зобов`язання на 28 748,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другої статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту або ж формування валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту перевірки підставою для спірних податкових нарахувань з податку на прибуток та податку на додану вартість стало невизнання відповідачем права позивача на податковий кредит та податкових зобов`язань при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із TOB «Камтілюкс» за грудень 2016 року та із TOB «Житлобудмонтаж» за березень 2016 року - показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства.

Перевіркою встановлено, що між TOB «Геоцентр-Сервіс», в особі директора Григор`євої Н.В., що діє на підставі Статуту, та TOB «Камтілюкс» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_1, укладено договір поставки товару №К2312 від 23.12.2016.

До перевірки надана загальну суму 114991,2 грн., в т.ч. ПДВ 19165,2 грн., найменування товару «тахеометр 230RК3», яка підписана зі сторони постачальника директором ОСОБА_1 . Платіжне доручення від 12.01.2017 №13 на суму 110000 грн. свідчить про перерахування TOB «Геоцентр-Сервіс» зазначену суму на користь TOB «Камтілюкс».

Водночас, в ході проведення перевірки використано податкову інформацію, а саме згідно «Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва» ІС «Податковий блок» ГУ ДФС у м. Києві TOB «Камтілюкс» внесено до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва.

Зокрема, встановлено, що слідчим управлінням ДПІ в Оболонському районі у м. Києві по TOB «Камтілюкс» внесено наступну інформацію: облікова картка СФП від 19.03.2018 за № 1320/8/26-54-23-00; ознаки фіктивності - « 3» - зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичних осіб з подальшою передачею(оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим). померлим, безвісті зниклим особам або таким особам. то не мали наміру провадити фінансову господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Від ОУ ГУ ДФС у м. Києві отримано податкову інформацію від 06.04.2018 №1424/26-15-21-09, а саме - Вирок від 31.01.2018 №795/19246/18-к відносно гр. ОСОБА_1 , за ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України.

Крім того, в результаті дослідження діяльності TOB «Камтілюкс» проаналізовано ланцюг постачання товарів, відповідно до даних ЄРПН та встановлено, що TOB «Камтілюкс» реалізувало на користь TOB «Геоцентр-Сервіс» товар «тахеометр 230RК3», при цьому TOB «Камтілюкс» не був імпортером реалізованого товару з моменту реєстрації в органах ДФС, зазначений товар не придбавав у інших контрагентів-постачальників, натомість, протягом всього періоду з моменту реєстрації придбано дві послуги: 1) обробка даних та видача сертифікату відкритого ключа ЕЦП для юридичної особи на 1 рік; 2) постачання КП «Програмний комплекс «FREEDOM» з правом використання до закінчення терміну дії відкритого ключа.

Таким чином, перевіркою не підтверджено ланцюг придбання імпортного товару, який в подальшому був реалізований на користь TOB «Геоцентр-Сервіс».

Згідно даних ІС «Податковий блок» контролюючим органом встановлено відсутність штатної чисельності працівників, укладання цивільно-правових угод, що свідчить про неможливість провадження TOB «Камтілюкс» фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Отже, відсутність подання декларацій до органів ДФС, свідчить про нездійснення господарської діяльності.

На підставі викладеного, контролюючим органом зроблено висновок про те, що TOB «Камтілюкс» не могло фактично провадити фінансово-господарську діяльність та фактично виконувати зобов`язання за договором поставки TOB «Геоцентр-Сервіс».

Також, в ході перевірки встановлено, що між TOB «Геоцентр-Сервіс» (Замовник), в особі директора Григор`євої Н.В., що діє на підставі Статуту, та TOB «Житлобудмонтаж» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_2 (попередня назва ТОВ «БК «Альтор»), укладено договір поставки товару №ГЦ-АТ від 01.03.2016.

До перевірки надано видаткову накладну №25 від 21.03.2016 на загальну суму 54730,08 грн., в т.ч. ПДВ 9121,68 грн., найменування товару «теодоліт, рулетка, зарядний пристрій, далекомір лазерний, акумулятор тахеометра», підписана зі сторони ТОВ «БК «Альтор» директором ОСОБА_2 .

Слід відмітити, що жодних первинних документів, виписаних сторонами на виконання умов цього договору позивачем не надавалось, що свідчить про відсутність можливості дослідити реальність господарських операцій за цим договором.

В ході проведення перевірки використано податкову інформацію, а саме згідно «Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва» ІС «Податковий блок» ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що TOB «Житлобудмонтаж» внесено до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва. Ознаки фіктивності - « 3» зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичних осіб з подальшою передачею(оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансову-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Інформація щодо відпрацювання СФП: «порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України».

Таким чином, встановлено, що від імені підприємства TOB «Житлобудмонтаж» діяла особа, яка не мала законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не була наділена такими повноваженнями засновника/директора підприємства, який, крім того, немає ніякого відношення до фінансово - господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 26.06.2019 у справі № 754/8140/19 по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №320191000600000000353 від 26.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, зазначено, що встановлені слідством особи домовились про перереєстрацію Товариства, а відношення до його господарської діяльності не матимуть.

Також перевіркою не підтверджено ланцюг постачання товару, відповідно до ЄРПН.

Згідно даних ІС «Податковий блок» встановлено відсутність штатної чисельності працівників, що свідчить про неможливість провадження фінансово-господарської діяльності підприємством.

Таким чином, враховуючи відсутність підтвердження наявності штатної чисельності працівників (звіт за ф. №1-ДФ не подавався), відсутність основних фондів, виробничих потужностей, залучення третіх осіб для провадження фінансово-господарської діяльності, на думку контролюючого органу TOB «Геоцентр-Сервіс» не могло фактично провадити фінансово-господарську діяльність.

Дослідивши наявні у справі докази, виходячи з аналізу наведених норм законодавства, суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При цьому, в першу чергу потрібно, щоб такі документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів (ненадання їх до перевірки) неможливо перевірити реальність таких операцій, правильність обчислення та сплати сум податкових (грошових) зобов`язань.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.

Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду діяльності, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Водночас, матеріали справи не містять жодних первинних документів, складених за результатами здійснення господарських взаємовідносин із контрагентами ТОВ «Камтілюкс» та ТОВ «Житлобудмонтаж».

Відсутність вказаних базових первинних документів не дає суду можливості перевірити реальність здійснення (фактичне виконання) господарських операцій та правомірність відображення таких операцій у податковому обліку платника податків і формування сум податкових вигод.

Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача.

При цьому суд зазначає, що надання певних документів до перевірки та їх аналіз податковим органом в акті перевірки не є підставою для неподання таких документів до суду при оскарженні рішення контролюючого органу, яке прийнято на підставі такого акту перевірки.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, частиною четвертою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи встановлені під час розгляду даної справи обставини, а також ненадання позивачем документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, суд вважає, що в даному випадку надані позивачем під час перевірки не підтверджують реальності операцій, які зумовлювали б зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Між тим, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентами позивача.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

У взаємозв`язку з наведеним суд також враховує, що наявність оплати на користь контрагентів сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум вигод, оскільки, крім іншого, рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій та не відповідає статутній діяльності цих підприємств.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оскільки позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені адміністративного позову.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій