Рішення № 93787927, 22.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року м. Київ № 640/20068/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Міністерства внутрішніх справ України

до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції

України

про оскарження дій державного виконавця, та про скасування рішення

представники позивача - Отрода Т.Ю.;

сторін: відповідача - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Міністерство внутрішніх справ України (адреса: 01601, м. Київ, вул. А. Богомольця, 10, ідентифікаційний код - 00032684) (далі - позивач, МВС України) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код - 00015622) (надалі - відповідач, Департамент), у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанов від 28.07.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892 грн. та витрат виконавчого провадження у сумі 132,81 грн. у ВП № 62666198;

- скасувати постанову від 28.07.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892 грн. та витрат виконавчого провадження у сумі 132,81 грн. у ВП № 62666198.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 (суддя Пащенко К.С.) залишено без руху позовну заяву Міністерства внутрішніх справ України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами, передбаченими ст. 287 КАС України; призначено розгляд справи у судове засідання на 20.10.2020; витребувано у Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 62666198.

Призначеного дня, а також 05.11.2020 та 19.11.2020 розгляд справи відкладався; судове засідання призначено на 03.12.2020.

Цього дня у судовому засіданні представник МВС України підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі № 756/16655/17 визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, в зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення, нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 документи ОСОБА_1 було розглянуто та 13.04.2020 МВС України затверджено відповідний висновок.

12.08.2020 (вх. № 49545) на адресу МВС України надіслано постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у ВП № 62666198.

Позивач вказує, що державним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору у ВП № 62666198 було прийнято лише 28.07.2020, тобто через 3 місяці після виконання рішення суду з боку МВС України.

Тому позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у ВП № 62666198 такими, що прийняті з порушення вимог законодавства, і такими, що виконанню не підлягають.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві примітив, що 08.09.2020 на адресу Департаменту надійшла заява МВС України про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним повним виконанням рішення суду, у якій позивачем також заявлялася вимога про не стягнення виконавчого збору. До відповідної заяви додано затверджений 13.04.2020 МВС України висновок.

Так 09.10.2020 Департаментом на адресу Державної казначейської служби України направлено заяву про повернення без виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62666198 від 28.07.2020.

Водночас Департамент наголошує на правомірності спірної постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 132,81 грн.

Поряд з цим представником МВС України подано до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

За таких обставин приймаючи до уваги заявлене позивачем клопотання, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, докази чого містяться у матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28.07.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інною Вікторівною, на підставі заяви від 14.07.2020 стягувача, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62666198, згідно виконавчого листа № 756/16655/17 від 08.07.2020, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про: визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, в зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції»; зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення, нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - Міністерство внутрішніх справ України.

Цього ж дня вказаним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892,00 грн. (нижче - Постанова-1), та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 132,81 грн. (альтернативно - Постанова-2).

Стверджуючи на протиправності дій Департаменту з винесення наведених постанов, а також вказуючи про неправомірність Постанов, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 3, 4, 26 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги до виконавчого документа; питання початку примусового виконання рішення.

Статтями 18, 19 Закону визначені обов`язки виконавців, та сторін виконавчого провадження.

Так виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

В свою чергу сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

З вказаних норм видно про обов`язок виконавців розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Водночас сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Варто наразі відмітити, що зауважені приписи Закону підлягають застосуванню, наприклад, із положеннями ч. 9 ст. 27 Закону, за якою виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та із абз. 5 п. 8 розд. ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», за яким, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.

Таким чином у випадку подання стороною виконавчого провадження до виконавця заяви/клопотання про виконання боржником рішення про стягнення коштів частково до моменту відкриття виконавчого провадження, що, відповідно, обумовлює виключення стягнення із боржника виконавчого збору із суми, на яку було виконано рішення останнім, на виконавця покладається обов`язок розглянути відповідну заяву/клопотання і, як наслідок, врахувати такі обставини при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження з урахуванням приписів ч. 9 ст. 27 Закону та абз. 5 п. 8 розд. ІІІ Інструкції.

Окремо суд відмічає, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону).

В силу ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону).

Положеннями абз. 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (п. 8 розд. ІІІ Інструкції).

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження (п. 2 розд. VI Інструкції).

Згідно абз. 13 п. 8 розд. ІІІ Інструкції державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

За ст. 42 Закону, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З огляду на відзначені положення Закону та Інструкції варто окреслити, по-перше, що, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору.

По-друге, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

По-третє, на державного виконавця покладається обов`язок відкрити виконавче провадження як за постановою про стягнення виконавчого збору, так і за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, чим, фактично, визначається порядок виконання таких постанов в порядку, встановленому Законом, а відповідно, винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на стадії винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не є тотожним питанню відкриття виконавчих проваджень за такими постановами, а також їх виконання у порядку, передбаченому Законом.

Як видно з матеріалів справи 27.07.2020 ОСОБА_1 подано до Департаменту заяву від 14.07.2020 про відкриття виконавчого провадження.

28.07.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інною Вікторівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62666198, згідно виконавчого листа № 756/16655/17 від 08.07.2020, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва про: визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, в зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції»; зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення, нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

В цей же день вказаним державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892,00 грн., та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 132,81 грн.

Наразі суд примічає, що з матеріалів справи не вбачається документів, що свідчать про надання МВС України до Департаменту у період до 28.07.2020 доказів виконання рішення боржником.

Надалі 08.09.2020 на адресу Департаменту надійшла заява МВС України про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного повного виконання рішення суду. До відповідної заяви додано затверджений 13.04.2020 МВС України висновок, складений за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо призначення, нарахування і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності.

Також у цій заяві позивачем заявлялась вимога про не стягнення виконавчого збору.

16.09.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інною Вікторівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на наведене, в аспекті вчинення відповідачем дій з примусового виконання рішення, суд відмічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності оспорюваних дій та постанов, необхідним є перевірка судом окреслених дій та рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Враховуючи обставини цієї справи, зважаючи, що станом на 28.07.2020 Департамент не був проінформований про фактичне повне виконання рішення з боку МВС України, що, як наслідок, не свідчило про наявність у Департаменту підстав для не стягнення виконавчого збору через необізнаність останнього про виконання рішення МВС України до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, беручи до уваги, що винесення державним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження узгоджується з приміченими нормативними положеннями, і, водночас, виконання таких постанов здійснюється у порядку, передбаченому Законом, зокрема потребує прийняття державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень за такими постановами, що свідчить про недоведеність позивачем доводів про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних постанов на стадії відкриття ВП № 62666198 як такого, суд вважає, що винесення Департаментом Спірних постанов відбулося у відповідності до наведених вище нормативних приписів, і вчинені Департаментом дії відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 238, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову № 12/6-1600 від 25.08.2020 Міністерства внутрішніх справ України - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко