Рішення № 93785941, 23.12.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 р. № 400/4591/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Миколаївського обласного військового комісаріату, вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.05.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.05.2018; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.05.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11.05.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 21.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ). Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на надання позивачем згоди на виключення із списків особового складу, яке не допускається без остаточного розрахунку, та із рапортом про надання відпустки не звертався. Відповідач зазначає, що додаткова відпустка не належить до щорічних відпусток, тому не може бути перенесена на інший період та їх надання у особливий період припиняється.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що звільнення та виключення позивача зі списків особового складу Березнегуватського районного військового комісаріату не свідчить про його згоду на непроведення з ним повного розрахунку.

Клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи не надходило. Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 09.06.2015.

Позивач проходив військову службу у Березнегуватському районному військовому комісаріаті.

Наказом військового комісара Березнегуватського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 11.05.2018 № 43 позивача виключено зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та грошову компенсацію за невикорстані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, що підтверджується витягом з наказу від 11.05.2018 № 43, змістом відзиву та пояснень відповідача.

Вирішуючи спір між сторонами в частині нарахування та виплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд виходить з такого.

16.05.2019 Верховний Суд розглянув зразкову справу № 620/4218/18. Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплаті позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплаті позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, задоволено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Верховного Суду залишено без змін.

Справа, що розглядається, відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (далі - Рішення ВС).

Статтею 291 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до статті 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), визначено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Стаття 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлює, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються, зокрема, такі пільги, як, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом з тим, частинами восьмою, десятою, сімнадцятою-дев`ятнадцятою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (частина двадцять перша статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.

Згідно з статтею 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ. Зокрема, відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вирішуючи спір між сторонами в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки суд виходить з того, що відповідачу щорічна основна відпустка за 2018 рік не надавалась, про що свідчить наказ відповідача від 11.05.2018 № 43 та поясненнями відповідача.

Згідно з частинами першою та чотирнадцятою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, за умови невикористання позивачем щорічної основної відпустки за 2018 рік відповідач при звільненні позивача з військової служби повинен був нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за її невикористані дні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Позивач просить стягнути з відповідача 4 000 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно із статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 викладена правова позиція, відповідно до якої при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

У вказаних вище постановах Верховного Суду, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 № 751/3840/15-ц зазначено, що на підтвердження обставин понесення судових витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав:

- копію договору про надання правової допомоги від 20.07.2020 № 1-К/20, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 ;

- копію замовлення правничої допомоги від 20.07.2020, згідно з яким позивач замовив адвокату такі послуги, як „підготовка та подання процесуальних документів, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції у справі за позовом … до суб`єкта владних повноважень про визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій” на суму 4 000 грн.

- „детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії у суді першої інстанції”, який містить два стовпчики: „№” та „Перелік правничої допомоги”. Часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, у описі робіт не зазначено. Правнича допомога, згідно з цим Переліком, включає ознайомлення із документами, аналіз законодавства, аналіз судової практики, подання адвокатських запитів, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, виготовлення копій та посвідчення документів;

- „акт про надану правничу допомогу”, підписаний позивачем та адвокатом, на суму 4 000 грн. із зазначеним переліком видів правничої допомоги, тотожним тому, що вказаний у „детальному описі” і так само не містить відомостей про час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги та вартість кожної з послуг, зазначеної у переліку.

Документа про оплату позивачем адвокату 4 000 грн. суду не подано, розрахунку суми судових витрат у розмірі 4 000 грн. не надано (жодний поданий позивачем документ не містить розрахунку вартості правничої допомоги).

Крім того, суд узяв до уваги, що у замовленні правничої допомоги від 20.07.2020 йдеться лише про грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тоді як до предмету спору у цій справі належить також грошова компенсація щорічної основної відпустки.

„Детальний опис робіт (наданих послуг)” та „акт про надану правничу допомогу” не містять посилань на номер справи, у акті предмет спору не конкретизований, у описі робіт зазначений предмет спору, який має загальне формулювання („визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії”), у зв`язку з чим ці документи не підтверджують надання правничої допомоги саме у цій справі.

Додатково суд зазначає, що виготовлення копій та посвідчення документів не можуть вважатися правовою допомогою. У разі якщо позивач мав на увазі витрати адвоката, пов`язані із наданням правової допомоги, такі витрати повинні мати грошовий вираз та мають бути підтверджені доказами (пункт 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі вищенаведеного суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу в сумі 4 000 грн., у зв`язку з чим у їх стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відмовити.

Керуючись статями 2, 9, 19, 77, 134, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08299180) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08299180), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.05.2018.

3. Зобов`язати Миколаївський обласний військовий комісаріат (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08299180) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.05.2018.

4. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08299180), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.05.2018.

5. Зобов`язати Миколаївський обласний військовий комісаріат (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 08299180) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.05.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна