Рішення № 93785421, 10.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3817/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, вул.Ак. Корольова,26, м. Кропивницький,25030

про визнання наказу протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

1)визнати протиправним та скасувати рішення у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 22.04.2020 року №11-6668/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" у частині відмови йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Маловодянської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, у розмірі земельної частки (паю), із цільовим призначенням – для ведення фермерського господарства

2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути його заяву (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю), на території Маловодянської сільської ради Долинського району Кіровоградської області та прийняти законне та обґрунтоване рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

3) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Ухвалою судді від 05.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову. Обґрунтовуючи правомірність наказу, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зазначено, що подані разом із цією заявою графічні матеріали не відповідали вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Також відповідач зазначає, що повноваження ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у спірних правовідносинах є дискреційними, тому представник просив суд у задоволенні позову відмовити.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№23953 від 06.121.2020р.).

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив наступне.

16.03.2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею в розмірі земельної частки для ведення фермерського господарства, на території Маловодянської сільської ради Долинського району Кіровоградської області (а.с.7).

До вказаної заяви позивачем додані документи згідно додатку (а.с.8-12).

Наказом від 22.04.2020 року № 11-6668/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, з тих підстав, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, затверджених у встановленому порядку, у відповідності до ч. 7 ст.118 ЗК України (а.с.13).

Позивач, вважаючи, що вказаний наказ є протиправним, звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до п.“б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом “в” ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №333 від 29.09.2016 року, територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане Головне управління Держгеокадастру в області.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилається на невідповідність поданого клопотання вимогам ч.7 ст.118 ЗК України.

Так, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що земельна ділянка, загальною площею 40,1470 га, кадастровий номер -3521984900:02:000:9211 (з якої бажає отримати у власність земельну ділянку ОСОБА_1 ) – це городи громадян, які використовуються населенням Маловодянської сільської ради, згідно рішень Маловодянської сільської ради від 25.03.1997 р. №43 та від 05.10.2000 року №256 "Про надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого підсобного господарства".

На переконання суду, таке посилання є безпідставним, оскільки це суперечить частині 7 статті 118 ЗК України. Передбачених цієї нормою підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у вказаному наказі не наведено.

До того ж, надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд виходить з того, що згідно

ст.31 Земельного кодексу України , землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 ЗК України. громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Аналогічні норми містяться у статті 13 Закону України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 р. №973-IV/.

Суд зазначає, що позивач звернулася до відповідача із заявою (клопотанням), бажаючи скористатися правом на одержання у приватну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81, пункту "в" частини 3 статті 116, пункту "а" частини 1 статті 121 ЗК України.

Водночас, суд зазначає, що доказів того, що заява (клопотання) позивача від 16.03.2020 спрямована на реалізацію її права, як громадянина України на одержання у приватну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у порядку приватизації земельної ділянки членами фермерського господарства, який передбачено ст.32 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України “Про фермерське господарство” відповідачем суду не надано.

Суд також наголошує, що частина 6 статті 118 ЗК України містить вичерпний перелік документів, які повинні подавати громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, серед яких: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. При цьому вказана норма прямо передбачає заборону органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 ЗК України.

Всупереч цьому відмова ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, оформлена спірним наказом, мотивована тим, що позивач до свого клопотання не додала інформацію, що підтверджує її членство у сільськогосподарському підприємстві. Між тим, вимоги щодо обов`язкового членства у сільськогосподарському підприємстві громадянина, який бажає отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства в порядку безоплатної приватизації, передбаченому статтею 118 ЗК України, чинне земельне законодавство не містить.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства, з підстав, викладених в оскаржуваному наказі, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке є суб`єктом владних повноважень, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 22.04.2020 №11-6668/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що з огляду на визнання протиправним наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою є зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву та вирішити питання, щодо якого звернулася позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

При цьому, суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, а також правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.

Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині – не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Разом з тим, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти законне і обґрунтоване рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, обов`язок відповідача приймати законні рішення визначений Основним Законом України та додатковому спонуканню з боку суду не підлягає.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Законодавчо поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень не унормовано. Однак, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли йдеться лише про один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі суб`єкта діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, прямо або опосередковано закріплених у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірних правовідносинах повноваження Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні чітко регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні - орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору, застосування такого способу захисту можливе виключно за умови виконання позивачем усіх визначених законом вимог, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість правова оцінка спірного Наказу стосувалася безпосередньо наведених у ньому мотивів. Предмет доказування у даній справі не охоплює вичерпності цих мотивів та дотримання позивачем усіх умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

При цьому, суд зазначає, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч.4 ст.372 КАС України).

У разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження".

У разі можливих зловживань з боку відповідача при виконанні цього рішення, позивач вправі на підставі статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно ч.1, 3 ст.139 КАС України суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 561,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 22.04.2020 року №11-6668/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 16.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ін. код НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 561,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко