Рішення № 93783844, 07.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 грудня 2020 р. Справа № 120/2505/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кобильняк А.О.,

представника позивача: Ладуби А.Ю.,

представника відповідача: Паничука Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що в березні 2020 року звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на території Миронівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницька область (за межами населеного пункту), за графічними матеріалами, що додавались.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.04.2020 року №2-8895/15-20-СГ їй відмовлено у наданні такого дозволу. Відмова мотивована невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та нормативно - правових актів, оскільки зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в масиві, на якому було проведено паювання земель колективної власності, та передано земельну ділянку у власність іншій особі відповідно до актів розподілу земельних часток ( паїв ).

На переконання позивачки, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.04.2020 року №2-8895/15-20-СГ прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки земельна ділянка не є сформованою, відносно неї відсутні будь-які зареєстровані у встановленому законом порядку речові права, а надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність або в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки.

Ухвалою суду від 16.06.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви усунуто, в зв"язку з чим ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

10.08.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у власності громадянина ОСОБА_2 відповідно до акту розподілу земельних часток (паїв).

Відповідно до ч. 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником бажаної позивачкою земельної ділянки відповідно до положень ст. 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не витребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Таким чином, земельній ділянці, яку бажає отримати у власність позивач, відповідно до акту розподілу земельних часток (паїв) присвоєно номер земельної частки (паю) №843.

Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає доводи позивача необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

22.09.2020 року представником позивачки подано заперечення на відзив на позовну заяву, у яких він вказує, що відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач вказує, що земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності гр. ОСОБА_2 , посилаючись при цьому на інформацію відділу в Ямпільському районі Головного управління.

Однак, з доданої до відзиву інформації Ямпільського відділення вбачається, що земельна ділянка знаходиться в комунальній власності та відповідно до акту розподілу земельних часток ( паїв ) належить померлому ОСОБА_3 , номер земельної частки ( паю ) 843. При цьому дана інформаціє є такою, що протирічить доводам самого відповідача, так у інформації зазначено, що форма власності земельної ділянки - комунальна власність, а в оскаржуваному наказі відповідач зазначає, що форма власності земельної ділянки - приватна власність, а відповідно до даних Публічної кадастрової карти України - форма власності земельної ділянки невизначена.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідачем не надано належних заперечень щодо фактів викладених у позовній заяві, а подані заперечення спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 24.09.2020 року розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 21.10.2020 року, у зв`язку із визнання явки представника відповідача обов`язковою у наступне судове засідання, відкладено розгляд справи на 17.11.2020 року.

В судовому засіданні 17.11.2020 року оголошено перерву в зв"язку з витребуванням у відповідача додаткових доказів.

У судовому засіданні 07.12.2020 року представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив адміністративний позов задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо заявлених позовних вимог, просив відмовити у задоволені позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, встановив наступні фактичні обставини.

17.03.2020 року позивачка звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на території Миронівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницька область (за межами населеного пункту). До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного коду.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.04.2020 року №2-8895/15-20-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні такого дозволу. Відмова мотивована невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та нормативно - правових актів, оскільки зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в масиві, на якому було проведено паювання земель колективної власності, та передано земельну ділянку у власність громадянину ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток (паїв).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частина 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою відмови відповідача в надані дозволу стало те, що земельну ділянку, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою, передано у власність гр. ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток (паїв).

Однак, суд вважає, що посилання відповідача на норми ч. 5 ст.116 ЗК України в даному випадку є недоречним, оскільки у клопотанні позивача від 17.03.2020 року не йдеться про передачу земельної ділянки у власність чи користування. В клопотанні зазначено про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що є лише першим етапом у процедурі набуття права власності або користування. А тому, положення п.5 ст.116 ЗК України не можуть бути підставою для відмови позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

У постанові від 30.05.2018 року у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Водночас відповідач на підтвердження зазначених в оскаржувані наказі обставин не надав суду жодних належних документів: ані державного акту на право колективної власності на спірні землі, ані технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки.

Крім того, суд наголошує, що твердження ( доводи ) відповідача та надані на їх підтвердження докази містять істотні суперечності. Так, відповідач вказує, що земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності гр. ОСОБА_2 , посилаючись при цьому на інформацію відділу в Ямпільському районі Головного управління. Однак, з доданої до відзиву інформації Ямпільського відділення вбачається, що земельна ділянка знаходиться в комунальній власності та відповідно до акту розподілу земельних часток ( паїв ) належить померлому ОСОБА_3 , номер земельної частки ( паю ) 843.

При цьому, відповідно до даних Публічної кадастрової карти України земельна ділянка є несформованою.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи наведені норми права, суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували реєстрацію речового права у вказаних громадян на земельну ділянку, відносно якої позивач звернулась з клопотанням про отримання дозволу.

Крім того, згідно з пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995 №801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)" затверджено форму сертифіката на право на земельну частку (пай) та зразок Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що додаються.

Згідно з пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів отримання громадянами сертифікатів на право на земельну частку (пай), виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8895/15-20-СГ від 17.04.2020 року підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах, за встановлених судом фактичних обставин справи, достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивачки є прийняття судом рішення про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на території Миронівської сільської ради Ямпільського району Вінницька область (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою в обгрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що з вище наведених мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України і присуджує на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-8895/15-20-СГ від 17.04.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, на території Миронівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп. ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (с. Миронівка, Ямпільський район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця код ЄДРПОУ 39767547).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна