Ухвала суду № 93779576, 22.12.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/15594/20

Провадження №1-кп/127/641/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Муляр О.М.,

потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника потерпілої – адвоката Люлика Р.І.,

сторони захисту: адвоката Матюхи В.В., обвинуваченого ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 127, частиною першою статті 129, частиною другою статті 301 та частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 127, частиною першою статті 129, частиною другою статті 301 та частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України.

Прокурор в судовому засіданні заявила клопотання про продовження строку дії обраного до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби, а саме з 22.00 до 06.00 год. Клопотання мотивовано тим, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, на даний час не відпали.

Представник потерпілої – адвокат Люлик Р.І. – підтримав думку прокурора щодо наявності ризиків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, а тому просив змінити застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали клопотання адвоката Люлика Р.І. та просили його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_3 заперечив проти задоволення заявлених клопотань, зазначив при цьому, що він жодного разу не порушив, покладених на нього судом обов`язків.

Захисник обвинуваченого – адвокат Матюха В.В. – вважав, що правові підстави для задоволення заявлених клопотань відсутні. Зауважив про наявність у клопотанні прокурора розбіжностей в частині часу застосування домашнього арешту, у зв`язку з чим йому не зрозуміло, що саме просила прокурор.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що під час проведення підготовчого судового засідання суд дійшов до переконання, що представник потерпілого є суб`єктом звернення до суду з клопотанням про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.

Разом з тим, Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 02.04.2020 (справа № 161/19398/17) зауважив таке.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 3 КПК сторонами кримінального провадження є, зокрема, з боку обвинувачення - слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК. Такими випадками є: 1) відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді, коли потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді (ст. 340 КПК); 2) зміна прокурором обвинувачення і поставлення питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, коли потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі (ст. 338 КПК).

У випадках, передбачених статтями 338 і 340 КПК, потерпілий є стороною кримінального провадження і користується всіма правами сторони обвинувачення лише під час судового розгляду.

В усіх інших випадках потерпілий не є стороною кримінального провадження і займає самостійну позицію як учасник кримінального провадження.

При цьому ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 56 КПК потерпілий має право, зокрема бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; а також користуватися іншими правами, передбаченими КПК.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ні потерпілі, ні їхній представник не є суб`єктами, уповноваженими звертатись до суду з клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, натомість вони уповноважені на ініціювання такого питання перед стороною обвинувачення. Тому в задоволенні клопотання представника потерпілої – адвоката Люлика Р.І. – слід відмовити.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд приймає до уваги таке.

Частиною шостою статті 181 КПК регламентовано, що у разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. При цьому частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що 17.09.2020 за результатом підготовчого судового засідання до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а саме з 22.00 год. до 06.00 години наступної доби та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК. В подальшому, ухвалою суду від 10.11.2020 строк дії зазначеного запобіжного заходу було продовжено на 60 днів, тобто до 08.01.2021.

Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Стороною обвинувачення дотримано вимоги чинного кримінально-процесуального законодавства щодо звернення до суду з відповідним клопотанням, однак не дотримано вимог щодо вручення копії клопотання обвинуваченому. Однак, чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу або його не вручення обвинуваченому спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Тому суд вважає за доцільне розглянути клопотання сторони захисту, надавши правову оцінку доводам учасників справи.

Зі змісту частини другої статті 194 КПК випливає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершено, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості із застосуванням насильства, у тому числі вчинених відносно жінки. Суд враховує, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на даний час не завершено, зокрема, не допитані свідки у кримінальному провадженні. А тому, з метою уникнення незаконного впливу обвинуваченого на зазначених осіб, суд вважає за доцільне продовжити ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо обмежень для обвинуваченого у зв`язку із застосованим до нього запобіжним заходом, суд враховує, що необхідності зміни часу застосування до ОСОБА_3 домашнього арешту (збільшення часового проміжку) стороною обвинувачення не доведено.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне клопотання прокурора задовольнити частково, продовжити ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний час доби, а саме з 22.00 години до 06.00 години наступної доби. При цьому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки, визначені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника потерпілої – адвоката Люлика Р.І. – про зміну обраного до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою – відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний час доби, а саме з 22.00 години до 06.00 години наступної доби за адресою: АДРЕСА_1 , на 60 днів, тобто з 22 грудня 2020 року до 23:59 год. 20 лютого 2021 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: прибувати до Вінницького міського суду Вінницької області за першою вимогою; не відлучатись з міста Вінниці без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками, які зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: