Рішення № 93774516, 22.12.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6142/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Постигач О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51228,38 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він 02.11.1995 року був прийнятий вантажником в спецремцех згідно наказу № 193-к від 02.11.1995 р. 01.09.1997 року йому встановлена доплата за суміщення професії слюсаря згідно наказу № 118-к від 22.08.1997 р. 02.08.2004 року позивач був переведений в спеціалізований ремонтний цех тепломеханічного обладнання ізолювальником п`ятого розряду з попередніми умовами оплати праці згідно наказу № 284-к від 02.08.2004 р. 01.09.2005 року був переведений в цех централізованого ремонту зі збереженням посади та умов оплати праці згідно наказу № 256-к від 01.09.2005 р. 01.08.2007 року був переведений в спеціалізований ремонтно-будівельний цех на цю ж посаду згідно наказу № 257-к від 01.08.2007 р. 18.03.2011 року професія «ізолювальник» іменована «ізолювальник з термоізоляції» згідно наказу № 63 від 18.03.2011 р. 01.03.2012 року був переміщений в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01.03.2012 р. 17.03.2016 року був переведений ізолювальником з термоізоляції по шостому розряду дільниці з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 167-к від 17.03.2016 р. 01.10.2018 року був переведений в режимний відділ сторожем по строковому трудовому договору згідно наказу № 536-к від 01.10.2018 р. 02.10.2019 року був звільнений за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 562-к від 30.09.2019 р. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16.03.2020 року по справі № 462/332/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати було ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 35963 грн. недорахованої заробітної плати за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2015 р. та 45309,11 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а всього - 81272,11 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудового права позивача, зокрема, невиплати йому заробітної плати станом на день звільнення – 02.10.2017 року. 22.09.2020 року ОСОБА_1 було фактично виплачено відповідачем вищевказану недораховану заробітну плату в сумі 35963 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 45309,11 грн., а всього - 81272,11 грн. Враховуючи, що з дня звільнення, а саме з 02.10.2019 р. заробітна плата не була виплачена в повному обсязі, то, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, тобто, починаючи з 03.10.2019 р. по 22.09.2020 р. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 26,42 грн. (середньогодинна заробітна плата) х 1939 (кількість робочих годин) = 51228,38 грн. За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 07.10.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

03.11.2020 р. представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем пропущений строк для звернення до суду з даною вимогою, так як рішення Залізничного районного суду м. Львова по справі №462/332/20 було прийняте 16.03.2019 року, а тому з 16.03.2019 року ОСОБА_1 мав підтвердження про порушення свого права, і з цього моменту необхідно відраховувати строк позовної давності. Крім цього, вимога про стягнення 51228,38 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованою виходячи з наступного. За спірний період заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 144852 грн. Спір у справі №462/332/20 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16.03.2020 року по справі №462/332/20 позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 24 % від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Враховуючи вищенаведене, просить суд врахувати дані обставини та в задоволенні позову відмовити, а також для повного повного та всебічного встановлення обставин справи, просить проводити судове засідання у даній справі з повідомленням (викликом) сторін.

16.11.2020 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності є необгрунтованими, оскільки перебіг тримісячного строку для звернення позивача до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні розпочався 23.09.2020 року, з наступного дня, коли відповідач провів із позивачем повний та фактичний розрахунок. Відповідач з 18.11.2015 року до моменту звільнення позивача з роботи 02.10.2019 р. та до моменту звернення позивача з позовом про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача. Просить позов задоволити в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись п. 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд не вбачає необхідності проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, так як характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 02.11.1995 року ОСОБА_1 прийнятий вантажником в спецремцех згідно наказу № 193-к від 02.11.1995 р.

01.09.1997 року йому встановлена доплата за суміщення професії слюсаря згідно наказу № 118-к від 22.08.1997 р.

02.08.2004 року позивач переведений в спеціалізований ремонтний цех тепломеханічного обладнання ізолювальником п`ятого розряду з попередніми умовами оплати праці згідно наказу № 284-к від 02.08.2004 р.

01.09.2005 року переведений в цех централізованого ремонту зі збереженням посади та умов оплати праці згідно наказу № 256-к від 01.09.2005 р.

01.08.2007 року переведений в спеціалізований ремонтно-будівельний цех на цю ж посаду згідно наказу № 257-к від 01.08.2007 р.

18.03.2011 року професія «ізолювальник» іменована «ізолювальник з термоізоляції» згідно наказу № 63 від 18.03.2011 р.

01.03.2012 року переміщений в дільницю з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 90-к від 01.03.2012 р.

17.03.2016 року переведений ізолювальником з термоізоляції по шостому розряду дільниці з обмурівки та теплоізоляції цього ж цеху згідно наказу № 167-к від 17.03.2016 р.

01.10.2018 року переведений в режимний відділ сторожем по строковому трудовому договору згідно наказу № 536-к від 01.10.2018 р.

02.10.2019 року ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 562-к від 30.09.2019 р. /а.с. 9-11/.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 березня 2020 року по справі № 462/332/20 позовОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати задоволено. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 35963 /тридцять п`ять тисяч дев`ятсот шістдесять три/ грн. невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010 р. по 30 вересня 2015 р., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 45309 /сорок п`ять тисяч триста дев`ять/ грн. 11 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього – 81272 /вісімдесять одну тисячу двісті сімдесять дві/ грн. 11 коп. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» в дохід держави 840,80 грн. судового збору /а.с. 14-22/.

На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист від 13 серпня 2020 року /а.с. 23/.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз`яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 березня 2020 р. доведено вину відповідача у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що 22 вересня 2020 року на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 березня 2020 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатило ОСОБА_1 недораховану заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується випискою по картковому рахунку клієнта /а.с. 24/.

Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2019 року по 22.09.2020 р.

Погоджуючи з періодом за який виникла заборгованість, суд не погоджується з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначений позивачем, оскільки такий на думку суду є завищений та не відповідає вимогам справедливості, співмірності, а тому підлягає зменшенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої ст.94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

У вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а тому інтереси роботодавця також мають бути враховані, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З врахуванням наведеного та беручи до уваги, що відповідно до рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 березня 2020 року сума невиплаченої заробітної плати позивачу становила 35963 грн., позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасні виплати з боку відповідача, суд вважає, що в користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20000 грн.

Щодо витрат понесених на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно витягу з договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.09.2020 року, ордера серії ВС №1039701 на надання правничої (правової) допомоги від 25.09.2020 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.09.2020 року, акту приймання-передачі до договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.09.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 52 від 30.09.2020 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по даній справі, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснив оплату у розмірі 2500 грн.

Керуючись ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 840,80 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задоволити частково.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 20000 грн. /двадцять тисяч гривень/ середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 03 жовтня 2019 року по 22 вересня 2020 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 2500 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 840,80 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.

Суддя /підпис/ Постигач О.Б.

З оригіналом згідно

Суддя Постигач О.Б.