Рішення № 93769919, 10.12.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/1170/18

№ провадження 2/646/132/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2020 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Шелест І. М.

за участю секретарів - Волошко К. І., Ушакової Г. В., Мироненко А. С., Хілінського М. І., Коммунарової А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові у режимі відеоконференції з ДУ «Дніпропетровська установа виконання покарань № 4» цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дергачівського відділу поліції ГУНП в Харківській області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів слідства, прокуратури, -

за участю позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача Харківської обласної прокуратури – Панової М. С., -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому до відкриття провадження у справі уточнив та в якому просив визнати незаконними дії Дергачівського відділу поліції ГУНП в Харківській області та Прокуратури Харківської області, які виявились в незаконному переслідуванні позивача та триманні його в місцях позбавлення волі без достатніх на те підстав та в застосуванні заходів психологічного тиску під час досудового слідства; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 1 000 000, 00 грн (один мільйон гривень) в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої неправомірними діями органами досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позову зазначив, що починаючи з грудня 2008 по грудень 2014, позивач незаконно переслідувався органами прокуратури та досудового слідства. Так, в грудні 2008 СУ ГУМВС України в Харківській області порушено кримінальну справу відносно позивача за ознаками ч. 1 ст. 115 КК України. 12.01.2009 позивачу було пред`явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України. В березні 2009 СУ ГУМВС України в Харківській області були змінені підстави порушення кримінальної справи відносно позивача з ч. 1 ст. 115 КК України на п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. 24.03.2009 СУ ГУМВС України в Харківській області відносно позивача порушено кримінальну справу за ч. 4 ст. 187 КК України за фактом розбійного нападу відносно ОСОБА_3 . Явка з повинною була написана позивачем внаслідок застосування заходів психологічного тиску. Позивач вимушений був визнати свою винуватість у скоєнні розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_3 нібито за попередньою змовою з ОСОБА_4 . Розслідування кримінальної справи проводило СУ ГУМВС України в Харківській області, обвинувальний висновок 10.09.2010 було затверджено заступником прокурора Харківської області, державне обвинувачення в суді підтримувала прокуратура Дергачівського району Харківської області та прокуратура Харківської області. Кримінальна справа декілька разів поверталася на додаткове розслідування, а саме 09.04.2010 – на підставі ухвали апеляційного суду Харківської області; 03.10.2012 – на підставі ухвали Дергачівського районного суду Харківської області. 14.12.2012 відомості по кримінальній справі було внесено до ЄРДР за № 12012220140000634. 14.01.2013 стосовно позивача складено обвинувальний акт за ч. 4 ст. 187 КК України та п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, який знову ж було направлено до Дергачівського районного суду Харківської області для розгляду по суті. 27.12.2013 Дергачівським районним судом Харківської області позивача виправдано за ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у зв`язку з не доведенням вчинення позивачем кримінального правопорушення. 08.04.2014 Апеляційним судом Харківської області виправдувальний вирок Дергачівського районного суду Харківської області скасовано та призначено новий розгляд у тому ж суді. 09.10.2014 ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області обвинувальний акт повернуто для усунення недоліків і приведення у відповідність до вимог ст.ст. 291, 293 КПК України. 19.12.2014 прокуратурою Харківської області кримінальне провадження стосовно позивача за ч. 4 ст. 187 КК України та п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Таким чином, позивач вважає, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з грудня 2008 по 19.12.2014, тобто 6 років. Незаконні дії зі сторони органів досудового слідства, прокуратури та суду порушують ряд нормативно-правових актів України. Позивач зазначає, що до нього Дергачівським ВП ГУНП в Харківській області застосовували тортури, знущались та психологічно давили на нього, в результаті чого під страхом за своє життя та життя своїх рідних він підписав явку з повинною і в подальшому підписував різноманітні документи, в яких нічого не розумів, так як не є юристом. За період проведення формального досудового слідства позивач знаходився під арештом в слідчому ізоляторі Харківської області, де на нього також здійснювали, на вимогу прокуратури, акти психологічного впливу шляхом приниження та різноманітними покарання: догана, поміщення до карцерного приміщення, тощо. За ці 6 років позивач втратив усі свої соціально-корисні зв`язки, діти боялися свого батька, дружина перестала спілкуватися з позивачем, мати відмовилась від нього. Позивачу взагалі хотілося покінчити життя самогубством, і спроби в нього були. За період незаконного кримінального переслідування, стан здоров`я позивача погіршився, з`явилися психічні розлади, самотині захворювання. Протягом 6 років, позивач не мав змоги спостерігати як ростуть його діти, допомагати дружині та матері. Оскільки позивач перебував під слідством та судом з грудня 2008 до 19.12.2014, тобто 72 повних місяці, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 268 056, 00 гривень. Проте, враховуючи недостатність відшкодування мінімальної заробітної плати, вважає, що суд має відійти від мінімального розміру заробітної плати та присудити позивачеві компенсацію у розмірі 1 000 000 гривень.

07.03.2018 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

08.06.2018 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова відкрито загальне позовне провадження у справі.

09.08.2018до суду надійшов відзив представника відповідача Прокуратури Харківської області, у якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивачем не конкретизовано, у чому конкретно полягає завдана йому моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується. Посадові особи органів прокуратури Харківської обласні незаконних дій стосовно ОСОБА_1 не вчиняли, доказів протиправних дій саме цього органу позивачем не надано. Також зазначив, що позивачем особисто написано явку з повинною, у якій повідомлено про обставини вбивства ОСОБА_3 , у подальшому позивач добровільно приймав участь у слідчих діях, а від своїх показів відмовився лише під час судового розгляду. Тому, враховуючи ч. 4 ст. 1176 ЦК України він не має права на відшкодування шкоди, оскільки шляхом самообмови перешкоджав з`ясуванню істини. Об`єктивні дані щодо застосування до ОСОБА_1 насильства та/або примушування до написання явки з повинною відсутні.

06.09.2018 до суду надійшов відзив представника відповідача ГУНП в Харківській області, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог до Дергачівського відділу поліції ГУНП в Харківській області відмовити у повному обсязі у зв`язку з тим, що останній не є належним відповідачем по справі, а є відокремленим підрозділом ГУНП в Харківській області, а не самостійною юридичною особою.

31.08.2018 до суду також надійшов відзив представника відповідача Державної казначейської служби України, у якому представник відповідача вважав, що позовні вимоги до Державної казначейської служби України є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки казначейська служба здійснює саме виконання рішення суду щодо відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, однак на неї не може бути покладена відповідальність за дії таких органів.

07.02.2019 до суду надійшов відзив представника відповідача Державної казначейської служби України на уточнену позовну заяву, у якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю у зв`язку з відсутністю належних доказів на підтвердження моральної шкоди, перешкоджанням позивачем з`ясуванню істини у процесі досудового розслідування шляхом самообмови, що виключає право позивача на отримання компенсації моральної шкоди згідно із Законом. Також зазначив, що позивача виправдано за одним епізодом злочинної діяльності, а за іншим було визнано винним та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, то такі обставини виключають право на відшкодування шкоди згідно із Законом.

06.03.2019 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Також пояснив, що з 2008 року був затриманий по справі, по якій відбуває довічне позбавлення волі. З 10 по 12 грудня його повідомили, що він скоїв вбивство та змусили підписати явку з повинною, а 18 грудня відвезли в слідчий ізолятор. Слідчий приїздив в слідчий ізолятор без адвоката, однак в кримінальній справі були всі підписи адвоката. Явку з повинною написав через те, що його били, підключали до електрошокеру.

Представник відповідача прокуратури Харківської області у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні. Також наголосив, що оскільки була явка з повинною підстави для відшкодування шкоди відсутні, доказів неправомірного впливу на ОСОБА_1 суду не надано.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 повідомила, що була захисником ОСОБА_1 в кримінальному провадженні за його обвинуваченням, у справу вступила на стадії судового розгляду після повернення справи з додаткового розслідування. Коли свідок здійснювала захист ОСОБА_1 у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_3 , він вже був засуджений вироком у іншій справі, який набув законної сили, проте він був залишений в слідчому ізоляторі, чим був позбавлений можливості бути направленим для відбуття покарання. ОСОБА_1 повідомляв свідку, що його змусили написати явку з повинною, що щодо нього здійснювався тиск з боку органів досудового розслідування.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.07.2008 СВ Золочівського РВ ГУМВС України в Харківській області порушена кримінальна справа № 80080056 за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 115 КК України.

13.12.2008 ОСОБА_1 написав явку з повинною, у якій повідомив про обставини вбивства ОСОБА_3 , скоєного спільно з ОСОБА_4 .

З копії протоколу відтворення обстановки та обставин події від 18.12.2008, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 добровільно погодився повідомити про обставини, які відбулися 04.12.2008, за якими він обвинувачувався у кримінальній справі № 80080090, а також стосовно його явки. При цьому зазначив, що до нього не застосовувались недозволені методи психологічного та фізичного впливу.

Відповідно до протоколу допиту обвинуваченого ОСОБА_1 від 17.12.2008, ознайомившись із постановою про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, заявив, що він повністю визнає себе винним у пред`явленому обвинуваченні. На питання слідчого чи застосовувались до нього недозволені засоби психологічного та фізичного впливу, ОСОБА_1 відповів, що не застосовувались.

09.04.2010 ухвалою апеляційного суду Харківської області з матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_1 (обвинуваченого за п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України), ОСОБА_6 (обвинуваченого за п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 357 КК України) та ОСОБА_4 (обвинуваченого за п.п. 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України) були виділені матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у скоєнні умисного вбивства ОСОБА_3 та направлені на додаткове розслідування прокурору Харківської області.

При цьому, з мотивувальної частини даної ухвали вбачається, що в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовилися від своїх первинних показань та наполягали на тому, що вбивство ОСОБА_3 вони не скоювали.

30.04.2010 вироком Апеляційного суду Харківської області в іншій кримінальній справі ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. З даного вироку вбачається, що саме у даній кримінальній справі до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Вказаним вироком також встановлено надуманість доводів ОСОБА_1 щодо застосування щодо нього недозволених методів допиту (сторінка вироку 18).

10.08.2010 за результатами додаткового розслідування кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у порядку ст. 232 КПК України (у ред. 1960 року) прокуратурою області направлена до суду для розгляду по суті.

03.10.2012 постановою Дергачівського районного суду Харківської області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України повернута прокурору Харківської області на додаткове розслідування.

14.12.2012 відомості по даній кримінальній справі внесені до ЄРДР за № 12012220140000634.

14.01.2013 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру та складено обвинувальний акт у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України, який направлено до Дергачівського районного суду для розгляду по суті.

27.12.2013 вироком Дергачівського районного суду Харківської області по справі № 619/219/13?к ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано їх. Запобіжний захід у виді тримання під вартою в Харківському СІЗО Державної пенітенціарної служби України в Харківській області скасовано. При цьому, вирок апеляційного суду Харківської області від 30.04.2010 відносно ОСОБА_1 вирішено виконувати самостійно.

08.04.2014 ухвалою апеляційного суду Харківської області вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 27.12.2013 скасовано і призначено новий розгляд у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду. Запобіжний захід ОСОБА_1 – тримання під вартою продовжено.

09.10.2014 за результатами підготовчого судового засідання Дергачівським районним судом Харківської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні повернуто прокурору для усунення порушень КПК України.

Тобто, судом встановлено, що кримінальна справа розглядалася судом та передавалася для продовження розслідування неодноразово.

ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що продовження досудового розслідування позбавило його можливості відбути до установи виконання покарань для відбуття покарання з моменту ухвалення вироку 30.04.2010 у іншій кримінальній справі. Він продовжував перебувати у слідчому ізоляторі у зв`язку з досудовим розслідуванням і судовим розглядом справи за його з ОСОБА_4 обвинуваченням за за п.п. 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

19.12.2014 постановою старшого прокурора відділу прокуратури Харківської області Омарова А. А. кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підозрюваних у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України було закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення їх винуватості в суді і вичерпанням всіх можливостей їх отримання. Запобіжні заходи обрані стосовно підозрюваного ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою на підставі ст. 203 КПК України скасовано.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з частиною четвертою статті 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Тобто, якщо особа перешкоджала з`ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК України, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому термін «самообмова» має тлумачитись як дача показань чи інші дії, що здійснені свідомо з метою перешкодити встановленню істини. Якщо ж особа здійснила самообмову не власною волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова.

Для встановлення підстав для задоволення позову необхідним є перевірити добровільність самообмови позивача.

Позивач зазначає, що самообмова стала результатом недозволених заходів щодо нього зі сторони органів слідства, тортур та знущань.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позицію позивача щодо здійснення на нього заборонених заходів та тиску працівниками внутрішніх справ, суд оцінює критично у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів таких дій працівників правоохоронних органів, окрім слів самого позивача, та у зв`язку з наступним.

ЄСПЛ вважає поводження за "нелюдське" коли воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань, а "таким, що принижує гідність", якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити їх (права "Кобець проти України" (Заява № 16437/04).

Так позивачем не доведено застосування до нього тортур, знущань з боку органів досудового розслідування. Так, позивачем не надано жодних доказів звернень до медичних установ щодо скарг на здоров`я та необхідності отримання медичної допомоги. Натомість матеріали справи, а саме акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 № 54 від 26.01.2009, свідчить про те, що при вказаному амбулаторному дослідження скарг від ОСОБА_1 не надходило. Дане амбулаторне обстеження проводилося у січні 2009 року, тобто вже після написання ним 13.12.2008 явки з повинною. Тому позивач вже мав можливість повідомити про застосування щодо нього фізичного насильства, однак не повідомляв. При цьому суд враховує головну мету даного медичного обстеження – встановити психічний підозрюваного, його осудність на момент вчинення злочину, тому оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами по справі.

Доказів того, що позивач неодноразово звертався до органів прокуратури за захистом себе від органів досудового слідства, а натомість отримував відмову, матеріали справи також не містять. Так, позивачем не надано а не письмових звернень його чи його рідних в його інтересах (заяв, повідомлень про вчинення щодо нього недозволених дій) до прокуратури чи інших органів, доказів встановлення вказаних фактів в рамках інших судових проваджень, чи будь-яких інших підтверджень.

Крім того, суд приймає до уваги, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 31.04.2010 встановлено, що свідчення ОСОБА_1 про застосування щодо нього з боку співробітників міліції та слідчого недозволених методів допиту були перевірені колегією суддів та визнані судом неспроможними. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що ці доводи спростовуються проведеною за дорученням суду прокуратурою перевіркою, їх свідченнями на досудовому слідстві в присутності адвоката, висновками судово-медичних експертиз, показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні, а також даними протоколів судових засідань справ щодо обрання запобіжного заходу у відношення ОСОБА_1 , який даючи свідчення про обставини скоєних злочинів, скарг щодо застосування фізичного та психічного насильства щодо нього не заявляв. Також судом було надано оцінку тілесним ушкодженням ОСОБА_1 . Вказані обставини встановлені вироком суду, який набрав законної сили та можуть бути враховані в даній справі, оскільки дана справа та справа за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 до їх роз`єднання 09.04.2010 ухвалою апеляційного суду Харківської області розслідувалися та частково здійснювався судовий розгляд спільно, про що також свідчать матеріали досудового розслідування - протокол допиту обвинуваченого та протокол відтворення обстановки та обставин місця події, у яких позивач повідомляв про декілька епізодів злочинної діяльності по обом справам.

Таким чином, позивач неодноразово мав можливість повідомити про застосування щодо нього тортур та знущань медикам, адвокату, суду під час обрання запобіжного заходу; його рідні також мали можливість звернутися зі скаргами, заявами в його інтересах до відповідних органів. Однак, доказів такого звернення ані підсудним, ані іншими особами в його інтересах, матеріали справи не містять.

Показання свідка ОСОБА_5 в розумінні ст. 80 ЦПК України не дають змоги дійти висновку про наявність обставин застосування до ОСОБА_1 заборонених засобів впливу, про які стверджує позивач.

Твердження позивача про те, що протягом 6 років перебування під слідством та судом саме за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 він не міг спостерігати, як ростуть його діти, його діти боялися позивача, дружина перестала з ним спілкуватися, мати відмовилась від нього, у позивача за період незаконного переслідування з`явилися психічні розлади, самотинні захворювання та він хотів покінчити життя самогубством також не знайшли свого підтвердження. До того ж суд враховує, що ОСОБА_1 згідно резолютивної частини вироку Апеляційного суду Харківської області від 30.04.20010 було фактично затримано 06.12.2008 за фактом вчинення іншого злочину, за яким і було постановлено обвинувальний вирок від 30.04.20010.

ОСОБА_1 на початку досудового слідства давав покази на підтвердження своєї вини, а в судовому засіданні відмовився давати показання. При цьому дана самообмова була добровільною, що зафіксовано у матеріалах кримінальної справи, зокрема: «явці з повинною» від 13.12.2008, протоколом допиту обвинуваченого від 17.12.2008, протоколом відтворення обстановки та обставин місця події від 18.12.2008.

Належних та достатніх доказів на підтвердження того, що самообмова ОСОБА_1 стала наслідком застосування до нього насильства, погроз та інших незаконних заходів, суду не надано.

Тому, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 своїми діями перешкоджав з`ясуванню істини у справі, шляхом самообмови і цим сприяв прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК України, тому право на відшкодування шкоди у позивача відсутнє.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дергачівського відділу поліції ГУНП в Харківській області, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів слідства, прокуратури та суду – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.12.2020.

Суддя І. М. Шелест