Рішення № 93762675, 23.12.2020, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23.12.2020

Справа № 497/1224/2020

Провадження № 2/497/640/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2020 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2020 року представник позивача АТ КБ “ПРИВАТБАНК” звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 23.05.2011р. в сумі 40519,28грн., та судових витрат – в розмірі сплаченого позивачем судового збору – 2102грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Представник позивача надав суду заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив суд розглянути справу за його відсутністю, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач надав суду заяву, якою просив у задоволенні позову відмовити, просив суд розглянути справу за його відсутністю, надавши суду відзив до позову.

Вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, за наступних підстав.

У відповідності до ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі наданих доказів.

Судом встановлено, що 23.05.2011р. відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, та Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому, Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору. До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що не підписані відповідачем, що викликає сумнів в тому, що відповідач з ними був ознайомлений відповідно до вимог ЗУ "Про захист прав споживачів". При цьому, до позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, оскільки вони не містять підпису відповідача. В Анкеті-заяві також не вказана обумовлена сторонами сума кредиту, яку бажав отримати і отримав відповідач.

Крім того, суду не надано документальних підтверджень того, що розрахунки заборгованості за договором б/н від 23.05.2011р., які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувався відповідач, оскільки в Розрахунках та в Анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28267,75 грн., штрафи та пеню, не пояснюючи механізм їх нарахування - лише констатуючи їх наявність "розрахунком заборгованості" у таблиці.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не надає суду докази сплати ним заборгованості за кредитом, а також не надає власних розрахунків.

Вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, позовні вимоги – підлягають задоволенню, але частково, – за наступних підстав.

Згідно матеріалів, наданих суду позивачем, 23.05.2011р. року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, що складається з Анкети-заяви, згідно якої відповідач підтвердив свою згоду на приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у "ПриватБанк".

Стосовно того, що ця анкета-заява не підписувалася відповідачем – спростувань від відповідача та його представника не надходило, з чого вбачається, що ОСОБА_1 , підписуючи анкету-заяву, ознайомився з її тексом, згідно якого анкета-заява разом з Умовами та Правилами користування надання банківських послуг та тарифами, та складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Суду позивачем надано копії Умов та Правил, що не мають підпису відповідача, з чого не вбачається висновку щодо ознайомлення з ними відповідачем ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 2 статті 83 ЦПК України визначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, мають подати докази разом з поданням позовної заяви. Всупереч зазначеному, позивачем до позовної заяви не додано докази, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.

Крім того, позивач не підтвердив доказами те, що на момент підписання Анкети-заяви 23.05.2011 відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, а також те, що Розрахунки заборгованості за договором б/н від 23.05.2011, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувався відповідач, так як в Розрахунках та в Анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.

Проте, виходячи з того, що відповідачем також не надано суду доказів повернення кредитних коштів позивачу і, у зв`язку з цим - припинення між ними кредитних правовідносин, а також враховуючи на те, що віповідачем не надано власого розрахунку щодо заборгованості (наявнгсті та відсутності), та не заявлялося клопотання щодо проведення судової економічної експертизи розрахунків, наданих позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, але частково, з огляду на наступне.

Під час укладання Договору, за твердженням представника позивача у позові, сторони керувалися ч.1ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярів або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Той факт, що Відповідач користувався своїм рахунком і карткою (картками), - свідчить про погодження ним та обізнаність щодо певних умов користування банківськими картками.

Статтею 599 ЦК України регламентовано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а ст.526,527,530 цього ж Кодексу – що зобов`язання мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України регламентується недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання; відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору, зобов`язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1ст.1054 ЦК України), а відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які не заперечуються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Докази, що не були предметом дослідження у судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивної цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України. Вимогами ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. А згідно ст.611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 1049 ЦК України закріплено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановленні договором.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, оскільки вони лише частково ґрунтуються на підставах та доказах, визначених діючим законодавством. Так, згідно наданих суду матеріалів, Відповідач є споживачем банківських послуг Позивача у розумінні предмету та підстав даного позову.

Ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими в разі, якщо штрафні санкції перевищують 50 % від суми заборгованості. А, згідно зі ст.233 ЦК України, – в разі, якщо штрафні санкції, що підлягають до оплати занадто великі, – порівняно із збитками кредитора, суд має право знизити розмір санкцій. За змістом ч.3ст.551 ЦК України, суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її не співмірність із розміром основного зобов`язання. Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, що дають суду право застосувати або не застосувати ч.3ст.51 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.п.1,2ч.1ст.214 ЦПК України є обов`язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, що викладений у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч.3ст.551 ЦК України, з урахуванням положень ст.3 ЦК України - щодо загальних засад цивільного законодавства та ст.5,6, ст.10 ЦПК України - щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, суд може з власної ініціативи застосувати ч.3ст.551 ЦК України до вимог про стягнення пені, за умови, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків. Отже, встановивши, що позивачем визначений розмір пені, проте на надано доказів понесених збитків, суд дійшов наступного.

Статтями 77 - 80 ЦПК України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію стосовно предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 95 ЦПК України визначено, що, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» визначено, що в разі, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. За відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування надати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. В разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Однак, відповідно 12,81,263,264 ЦПК України, суд перевіряє належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надає правильної оцінки наданим доказам, що містяться в матеріалах справи, тому суд, в ході розгляду даної справи, досліджує докази з дотриманням норм процесуального права, а саме, встановлює обставини, що мають суттєве значення для ухвалення правильного, законного та справедливого рішення на підставі дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитним договором відсотків за користування кредитом, пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору, суд встановив наступне.

Згідно інформації, викладеної в анкеті-заяві від 23.06.2016р., відповідач висловила свою згоду з тим, що ця анкета-заява разом з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, при цьому вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.6).

Відповідно до ч.1ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Ч.ч.1,2 ст.639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярів або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - позивач - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розроблені у даному випадку позивачем (банком), вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

Проте, представником позивача - ПАТ КБ «Приватбанк», не надано суду доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб у сукупності із Анкетою-заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідача.

Частини 1 і 2 ст.207 Цивільного кодексу України регламентують, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15) визначена правова позиція з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») ("Стандарт") не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, вона разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг є договором між позичальником та банком про надання банківських послуг, а також разом з Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами, проте долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, тому суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. А тому, таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, а саме: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу ч.2ст.1055 ЦК України є нікчемним, а отже, відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки.

Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.1056-1 ЦК України в редакції, що була чинна на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип відсоткової ставки визначається кредитним договором. Згідно ч.3 цієї ж статті, фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У ч.4 вказаної статті зазначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки, кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніше, ніж за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки має дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Таким чином, в разі підвищення банком відсоткової ставки, підлягають з`ясуванню визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди, тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора, тощо. З огляду на вищезазначене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адрес такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11.10.2017р., за результатами розгляду справи №6-1374цс17 з підстав, передбачених п.1ч.1ст.355 ЦПК України. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року (справа №6-2003цс15). Крім того, відповідно до положень абз.3ч.4ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з нормами цього Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.17 і 23ст.1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому є незаконним встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій та платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, тому такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06.09.2017р., ухваленій за результатами розгляду справи №531/648/15-ц, з підстав, передбачених п.1ч.1 статті 355 ЦПК України.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми за простроченим тілом кредиту, суми нарахованої пені за прострочене зобов`язання, нараховану пеню за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової) - є необґрунтованими. У зв`язку з тим, що відповідачем не спростовано існування заборгованості за тілом кредиту, суд вважає за можливе задовольнити вимоги Банку в цій частині, оскільки позивачем доведено отримання відповідачем цих коштів, що підтверджується розрахунком заборгованості та докази суми заборгованості, що виникла після отримання картки, яка не спростована боржником.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позичальник – відповідач ОСОБА_1 - не виконав взятих на себе зобов`язань за кредитним договором – отримав, користувався, але не повернув Банку кредитні кошти, тому права Банку були порушені таким чином і підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 28267,75 грн.

Отже, вимоги Банку підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, в іншій частині - вимоги позову задоволенню не підлягають.

Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позову, хоча й частково, суд вважає, що вимоги позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат - в даному випадку - в розмірі судового збору – 1921 гривень, - що був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, - підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки судовий збір позивачем був сплачений в мінімальному розмірі, встановленому законодавством.

Керуючись ст.ст.526,1049,1050,1054,551 ЦК України, ст.ст.5,6,10,12,80,263-265,280-284,354 ЦПК України, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 23.05.2011р. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , що виданий 27.05.2004р. Болградським РВ УМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 ) – на користь позивача – Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (скорочено АТ КБ “ПриватБанк”, код ЄРПОУ 14360570, МФО №305299, розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 , юридична адреса: 01001, м.Київ, вулиця Грушевського,1Д, адреса для листування: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50), – заборгованість за кредитним договором №б/н від 23.05.2011р. в розмірі 28267 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят сім) гривень 75 копійок та 2102 (дві тисячі дві) гривні судових витрат, а всього, разом – 30369 (тридцять тисяч триста шістдесят дев`ять) гривень 75 копійок.

У задоволенні інших вимог позову щодо стягнення інших коштів – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання Апеляційної скарги до Апеляційного суду Одеської області у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua. Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення виготовлено 23.12.2020 року.

Суддя А.В. Кравцова