Рішення № 93744641, 23.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4125/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області (далі – позивач, ГУМВС України у Луганській області) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі – відповідач) в якій просить суд з урахуванням уточненої позовної вимоги:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Антонової В.Є. про відкриття виконавчого провадження № 63185804 за виконавчим листом № 360/2449/20 виданим 28 вересня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії до нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн, в частині стягнення з боржника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі комісії виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач заначив, що 13 жовтня 2020 року на адресу позивача надійшла постанова відповідача від 02 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63185804.

Як зазначено у постанові підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий лист № 360/2449/20 виданий 28 вересня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн.

Згідно п. 3 постанови від 02 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63185804 з ГУМВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії стягнуто виконавчий збір у розмірі 18892,00 грн.

Як зазначено у п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується: якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Оскільки, виконавчий лист № 360/2449/20 виданий 02 жовтня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно, боржником за яким є державний орган, то у даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

А відтак, відповідно до вимог п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не повинен стягуватися з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії.

06 жовтня 2020 року платіжним дорученням № 21 від 05 жовтня 2020 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року по справі № 360/2449/20, ОСОБА_1 перераховано індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2121,13 грн.

Тобто рішення виконано до отримання постанови про виконавче провадження, що свідчить про добровільне виконання рішення суду по справі № 360/2449/20.

Відповідач позов не визнав, про що 22 грудня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. спр. 46-51).

В обґрунтування відзиву зазначено, що 02 жовтня 2020 року на виконання до Відділу надійшов виконавчий лист Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року № 360/2449/20 про зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн.

Разом з виконавчим листом подано заяву про примусове виконання рішення від 29 вересня 2020 року стягувана за виконавчим документом ОСОБА_1 .

02 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63185804. Копії постанови направлені боржнику для виконання, стягувану для відома.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий збір не стягується: якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Резолютивна частина рішення вищезазначеного виконавчого документа не передбачає стягнення грошових коштів, натомість у виконавчому документі зазначено про зобов`язання боржника вчинити певні дії. Оскільки резолютивна частина рішення виконавчого документа, поданого до примусового виконання передбачає вчинення певних дії, це рішення є рішенням зобов`язального характеру, а отже і рішенням немайнового характеру.

Рішення суду від 25 серпня 2020 року № 360/2449/20 є рішенням зобов`язального характеру, що за змістом не є тотожним такому способу захисту порушеного права, як “стягнення” визначеної судом суми за певним видом платежу.

Листом від 19 жовтня 2020 року № 75/147 боржник повідомив, що 06 жовтня 2020 платіжним дорученням № 21 від 05 жовтня 2020 року на виконання рішення від 25 серпня 2020 року по справі № 360/2449/20 ОСОБА_1 перераховано індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 12 вересня по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,53 грн.

Таким чином встановлено, що рішення суду виконано фактично та в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Враховуючи викладене, державним виконавцем, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Із зазначеного листа боржника встановлено, що рішення суду у будь-якому разі не було виконано до відкриття виконавчого провадження.

Просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити за необґрунтованістю.

23 грудня 2020 року від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення, у яких позивач зазначає про те, що державним виконавцем невірно визначено суму виконавчого збору, оскільки у рішенні суду у справі № 360/2449/20 визначено суму індексації, яку необхідно було нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , а саме 2153,43 грн. Вважає, що зазначення у судовому рішенні конкретної суми вказує на те, що це рішення є рішенням майнового характеру, а тому вірним буде визначення виконавчого збору у розмірі 215,34 грн.

Судом по справі вчинені процесуальні дії.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 13-14).

Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху та продовжено строк усунення недоліків (арк. спр. 20-21).

Ухвалою суду від 08 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху та продовжено строк усунення недоліків (арк. спр. 30-31).

Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року відкрито провадження у справі; визначено, що справа розглядатиметься з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтями 268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 40-41).

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином в порядку, визначеному статтею 268 КАС України (арк. спр. 44).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином в порядку, визначеному статтею 268 КАС України, у відзиві на позов просив суд розглянути справу без участі представника (арк. спр. 51).

Частиною четвертою статті 287 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець (частина третя статті 287 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (частина друга статті 268 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено.

Головне управління МВС України у Луганській області, ідентифікаційний код 08592129, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16, є юридичною особою, за організаційно-правовою формою є органом державної влади, КВЕД 84.24 діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки, з 06 листопада 2015 року перебуває у стані припинення, що підтверджено витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань станом на 23 грудня 2020 року (арк. спр. 79-83).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 360/2449/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо не донарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 74-78).

Рішення набрало законної сили 25 вересня 2020 року.

28 вересня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по адміністративній справі № 360/2449/20 про зобов`язання Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн (арк. спр. 55-56).

02 жовтня 2020 року за вхідним номером 6679 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 29 вересня 2020 року про прийняття на виконання виконавчий лист Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/2449/20 (арк. спр. 54).

02 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63185804 (арк. спр. 7, 59).

Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року ВП 63185804 вирішено стягнути з божника виконавчий збір в у сумі 18892,00 грн.

02 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 18892,00 грн (арк. спр. 63).

Відповідно до листа № 11040 від 02 жовтня 2020 року відповідач направив позивачу копію заяви про прийняття виконавчого листа ОСОБА_1 (арк. спр. 64).

Листом від 19 жовтня 2020 року № 75/147 боржник повідомив, що 06 жовтня 2020 платіжним дорученням № 21 від 05 жовтня 2020 року на виконання рішення від 25 серпня 2020 року по справі № 360/2449/20 ОСОБА_1 перераховано індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 12 вересня по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,53 грн (арк. спр. 9, 65).

Згідно з платіжним дорученням № 21 від 05 жовтня 2020 року позивач перерахував на користь ОСОБА_1 07 жовтня 2020 року кошти в сумі 2121,13 грн (арк. спр. 10, 66).

Постановою від 13 листопада 2020 року державним виконавцем закрито виконавче провадження (арк. спр. 69).

Постановами від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні виправлено помилку у назві боржника (арк. спр. 71, 73).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначає стаття 287 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404), а особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року (далі – Закон № 4901-VI).

Згідно з статтею 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів.

Примусове виконання рішень, згідно положень статті 5 Закону № 1404, покладається на органи державної виконавчої служби.

Відповідно до частини першої 1 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пункту 1 та 10 частини третьої статті 18 Закону № 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами п`ятою та шостою статті 26 Закону № 1404 передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частини друга, третя статті 27 Закону № 1404-VIII).

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина четверта статті 27 Закону № 1404-VIII).

Тобто, Закон № 1404-VIII зобов`язує державного виконавця у постанові про відкриття виконавчого провадження визначати суму виконавчого збору, крім того, зі змісту ст. 27 Закону № 1404-VIII слідує, що при відкритті виконавчого провадження необхідно окремо виносити постанову про стягнення виконавчого збору.

Суд наголошує, що позивач оскаржує саме постанову про відкриття виконавчого провадження в частині визначення суми виконавчого збору.

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частинами шостою та сьомою Закону № 1404-VIII встановлено, у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

За частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

На момент розгляду справи виконавче провадження закінчено.

Разом з цим, виконавче провадження закрито з підстав фактичного виконання рішення суду, тобто з підстав, які не виключають можливість стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.

Згідно частини першої статті 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 7 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 4901-VI у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Аналізом положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII, судом встановлено, що у спірних правовідносинах стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з ухваленням постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.

Частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується, а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).

Суд зазначає, що рішення суду та виконавчий лист є зобов`язального характеру, що за змістом не є тотожним такому способу захисту порушеного права, як “стягнення” визначеної судом суми за певним видом платежу. Зважаючи на це, суд погоджується з доводами відповідача, що підстав для несплати (не стягнення) виконавчого збору (відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII) у цьому випадку не було.

Спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року №63185804 винесена на підставі виконавчого листа в адміністративній справі № 360/2449/20 від 28 вересня 2020 року.

Тобто, вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду зобов`язального характеру здійснюється виключно державним виконавцем у межах виконавчого провадження.

Суд зауважує, що спосіб захисту порушеного права, зазначений у судовому рішенні, визначає і порядок його виконання. У цьому випадку вимоги до боржника - зобов`язального характеру, тоді як за Законом № 4901-VI виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 806/2179/16, від 18 серпня 2020 року у справі № 205/6571/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17.

За такого правого регулювання та обставин справи суд зазначає, що стягнення виконавчого збору у визначеному Законом розмірі є обов`язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, відтак, враховуючи, що рішення суду виконується на підставі Закону № 1404-VIII, приписами якого прямо передбачене справляння з боржника до бюджету виконавчого збору підстави для скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17, у справі № 522/19758/18 від 09 грудня 2020 року.

Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 02 жовтня 2020 року, а рішення суду фактично виконано 06 жовтня 2020 року, тобто після відкриття виконавчого провадження.

У зв`язку з чим, суд критично оцінює твердження позивача про добровільне виконання рішення суду.

При цьому суд наголошує, що позивачем оскаржується не постанова про стягнення виконавчого збору, винесена відповідачем після відкриття виконавчого провадження, а постанова про відкриття виконавчого провадження в частині визначення в ній суми виконавчого збору, яка підлягає стягненню при примусовому виконанні судового рішення.

Обов`язок державного виконавця визначити суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження встановлена частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404.

Посилання позивача на те, що рішенні суду у справі № 360/2449/20 є рішенням майнового характеру, а тому розмір виконавчого збору повинен становити 215,34 грн суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Рішенням суду від 25.08.2020 у справі № 360/2449/20 зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії до нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн.

Суд зазначає, що рішення, якими зобов`язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти є рішенням зобов`язального характеру незважаючи на те, що у рішенні суду зазначається конкретна сума, яку необхідно виплатити позивачу, оскільки рішеннями майнового характеру є рішення, якими суд стягнув на користь позивача конкретну суму або присудив певне майно, та які не містять в собі зобов`язання відповідача вчиняти певні дії.

В іншому випадку зазначене рішення суду як рішення майнового характеру підлягало би виконанню органами Державної казначейської служби.

Отже, сума виконавчого збору повинна розраховуватись саме щодо рішення немайнового (зобов`язального) характеру, а не у розмірі 10 відсотків від суми стягнення, оскільки рішення не передбачає стягнення коштів.

Тотожну за змістом правову позицію Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже неодноразово викладав у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 522/197858/18, 07 жовтня 2020 року у справі № 815/3815/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 712/5014/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 295/13991/16-а та інших.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № П/811/1238/17, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19) суд вважає необґрунтованим та зазначає таке.

Предметом розгляду у справі № 2540/3203/18 стала постанова про стягнення виконавчого збору при виконанні судового рішення майнового характеру, при цьому стягнення виконавчого збору відбулось без реального стягнення суми боргу з боржника, та відбулось повернення (відкликання) виконавчого документа стягувачу за його заявою.

Аналіз норм Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 (далі - Порядок), свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення, що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Суд наголошує, що відповідачем у постанові про відкриття виконавчого провадження визначено розмір виконавчого збору, передбачений Законом № 1404-VIII щодо виконання рішень немайнового характеру (4 мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи).

Суд звертає увагу, що відповідач взагалі не скористався правом на подання апеляційної скарги на рішення суду від 25 серпня 2020 року у справі 360/2449/20, тобто повинен був достеменно знати, що рішення суду набирає законної сили 25 вересня 2020 року та про виникнення у нього обов`язку виконати вказане судове рішення.

Враховуючи наведені норми та мотиви викладенні у рішенні суд дійшов висновку, що державний виконавець приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження з одночасним визначенням суми стягнення виконавчого збору діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України спростовано, а позивачем не доведено протиправність дій відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року ВП № 63185804 в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року ВП № 63185804 в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива