Рішення № 93743597, 23.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 р. Справа№200/7377/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0989 (ідентифікаційний код 26615223, 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Комишова, 1). Позивач просив визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за квітень 2017 року; зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за квітень 2017 року в повному обсязі, згідно з п.п. 2, 3 ст.9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, з 16.11.2017 по дату винесення судового рішення, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 319,37 грн. Позов вмотивовано тим, що позивач у період з 15.08.2016 по 15.11.2017 проходив службу у військовій частині. З довідки від 14.12.2017 №2095/10/443 вбачається, що сума грошового забезпечення за квітень 2017 року складає 750,00 грн. Вважає, що сума грошового забезпечення за квітень 2017 року не може бути меншою ніж найменша сума грошового забезпечення за інші місяці 2017 року. Стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені передбачено вимогами ст.117 Кодексу законів про працю України.

12 серпня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

28 серпня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив, в якому повідомлено про накладання дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 наказом від 29.03.2017 №291 та не виплату надбавки за виконання особливо важливих завдань, відповідно до п.15.8 Інструкції від 11.06.2008 №260. Крім того, зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку стягненню не підлягає, оскільки станом на день звільнення такий спір був відсутній, фактичний розрахунок проведено у повному обсязі. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

04 вересня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій міститься розрахунок грошового забезпечення, а саме складові, що підлягали виплаті у квітні 2017 року. Так премія за вказаний місяць складає 485% - 3492 грн., щомісячне додаткова грошова винагорода - 60% - 2770 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 50% - 375 грн.

10 вересня 2020 року ухвалою суду зобов`язано сторони надати додаткові докази по справі.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якій викладені обставини аналогічні тим, що зазначені у відзиві.

16 жовтня 2020 року ухвалою суду призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду від 10.09.2020 відповідачем надані докази по справі, а також додаткові пояснення, в яких повідомлено, що догана від 13.04.2017, про яку зазначено в наказах командира військової частини польова пошта В2095 №349, 350 від 03.05.2017, оголошена усно особисто ОСОБА_1 перед строєм військовослужбовців підрозділу, що відповідає вимогам ст.97 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України». Зменшення розміру премії та щомісячної грошової винагороди здійснено з урахуванням вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджена Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 з урахуванням догани. Щодо найменування відповідача зазначено, що відповідно до наказану командира військової частини польова пошта В2095 №170 від 26.06.2017 на виконання вимог «Настанови з організаційно-штатної роботи у Збройних Силах України» затвердженої наказом Міністерства оборони України від 22.11.2016 №620ДСК та згідно переліків змін та доповнень до схеми мобілізаційного розгортання Збройних Силах України від 16.06.2017 №М319/32/46-т та від 30.06.2017 №М319/32/54т – М319/32/60т з 01.07.2017 змінено умовне найменування військової частини польова пошта В2095 на військова частина А0989.

09 грудня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання призначене на 22 грудня 2020 року представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Згідно ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно вимог ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Представник відповідача разом із відзивом заявив клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що оскільки позивач на день звільнення його з військової служби був згідний із виключенням його зі списків частини та жодних заперечень щодо розміру виплати грошового забезпечення не мав, при цьому звернувся до суду лише у 2020 році, а отже порушив передбачений ст. 122 КАС України, строк на звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплатигрошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тоді як такі питання врегульовані КЗпП України.

Конституційний Суд України в пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення №9-рп/2013 від 15.10.2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, Конституційний Суд України при тлумаченні статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку, а в зазначеній статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати таких.

Застосування до позову про стягнення невиплаченого грошового забезпечення лише частини 2 статті 122 КАС України, спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав, тоді як відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, оскільки даний позов пов`язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата грошового забезпечення), то подання позову щодо виплати грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком, отже посилання відповідача на пропущення строку звернення до суду, визначений статтею 122 КАС України є безпідставними, а клопотання таким, що не підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Наказом командира Військової частини А0989 від 15.08.2016 №227 солдата ОСОБА_1 з 15 серпня 2016 року зараховано до списків особового складу частини за посадою «молодший сержант» з посадовим окладом 685 грн. на місяць.

Згідно довідки Військової частини А0989 від 27.08.2020 №0989/10 ОСОБА_1 проходив службу з 15.08.2016 по 15.11.2017, у квітні 2017 року здійснено виплату 747,46 грн. До складу грошового забезпечення увійшли наступні складові: оклад за військове звання – 30,00 грн., посадовий оклад – 720,00 грн., утримано військовий збір 1,5% -2,54 грн. (а.с.51)

Згідно довідки Військової частини А0989 від 16.09.2020 №0989/10/311 розрахунок при звільнені ОСОБА_1 на 15.11.2017 складає 6095,70 грн., сума грошового забезпечення за квітень 2017 року – 750 грн. (а.с.70-71)

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі виз.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби були врегульовані Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 (в редакції від 05.05.2017, далі - Інструкція № 260).

Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за квітень 2017 року складає 750 грн., у т.ч. оклад за військове звання – 30,00 грн., посадовий оклад – 720,00 грн. Нульові значення містять такі складові, як надбавка за виконання особливо важливих завдань, премія, щомісячна додаткова грошова винагорода.

Позивач вважає, що невиплаченими є суми премії у розмірі 3492,00 грн. (485%), щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 2770,20 грн. (60%), надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 375 грн. (50%). (а.с.34-39)

Щодо виплати надбавки за виконання особливо важливих завдань суд встановив наступне.

Згідно п. 15.1. Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, виплачується надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірах до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Командири (начальники) військових частин (установ та організацій) у разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань за місяць, у якому військовослужбовцями було допущено несвоєчасне або неякісне виконання завдань (а військовослужбовцями, зазначеними в пункті 15.2 цієї Інструкції, крім цього, несвоєчасну та неякісну розробку проектів нормативно-правових актів, експертизу таких актів), мають право зменшувати розмір надбавки за виконання особливо важливих завдань або скасовувати (відміняти) її.

Рішення про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) оформлюється наказом командира (начальника) військової частини (установи, організації) на підставі поданих за командою рапортів безпосередніх командирів (начальників) з клопотанням про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну).

У наказі про зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для прийняття такого рішення. (пункт 15.7 Інструкції № 260)

Пунктом 15.8. Інструкції № 260 визначено, що надбавка за виконання особливо важливих завдань не виплачується у місяці, у якому наказом відповідного командира (начальника) на військовослужбовця накладене таке дисциплінарне стягнення: попередження про неповну службову відповідність; пониження в посаді; пониження військового звання на один ступінь; позбавлення військового звання; звільнення з військової служби у зв`язку зі службовою невідповідністю; позбавлення військового звання прапорщик (мічман), старший прапорщик (старший мічман); позбавлення сержантського (старшинського) звання, військового звання старший солдат (старший матрос).

Згідно п. 15.14. Інструкції № 260 підставою для виплати військовослужбовцям надбавки за виконання особливо важливих завдань є:

військовослужбовцям, зазначеним у пункті 15.1 цього розділу, - наказ командира військової частини (командирам військових частин - накази вищих командирів /начальників/) про вступ до виконання обов`язків за посадою (основною чи тимчасово виконуваною), у якому зазначається розмір надбавки;

військовослужбовцям, зазначеним у пункті 15.2 цього розділу, - наказ командира військової частини (командирам військових частин - накази вищих командирів /начальників/) про виплату надбавки за безпосереднє розроблення, експертизу проектів нормативно-правових актів, у якому зазначається строк виплати та розмір надбавки.

Підставою для виплати військовослужбовцям, зазначеним у пунктах 15.1 та 15.2 цього розділу, надбавки в розмірах, передбачених у пункті 15.3 цього розділу, за період виконання ними спеціальних завдань, пов`язаних з антитерористичною діяльністю, є наказ командира військової частини (командирам військових частин - накази вищих командирів /начальників/), виданий на підставі рішення Антитерористичного центру та його координаційних груп при регіональних органах Служби безпеки України про залучення до виконання спеціальних завдань.,

З наказу командира військової частини А0989 від 15.11.2017 №122 вбачається, що ОСОБА_1 виплата надбавки за виконання особливо важливих завдань здійснюється у розмірі 50% згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовця Збройних сил України та деяким іншим особам».

Отже, враховуючи те, що на підтвердження зменшення розміру надбавки або її скасування (відміну) у квітні 2017 року відповідачем відповідних наказів не надано, при цьому, посилання на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, як підстави для невиплати зазначеної надбавки є безпідставним, оскільки наказ №291 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі касок та бронежилетів» згідно якого, на молодшого сержанта ОСОБА_2 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність прийнято у березні 2017 року (29.03.2017), а місяцем виплати є квітень 2017 року, суд дійшов висновку про безпідставну невиплату надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50%.

Щодо виплати премії суд встановив наступне.

Згідно пункту 31.4 Інструкції № 260 виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.

Відповідно до положень пункту 31.1 Інструкції № 260 командир військової частини має право позбавляти військовослужбовців премії повністю або частково.

Преміювання здійснюється згідно з інструкцією про преміювання військовослужбовців, яка розробляється у військових частинах виходячи зі специфіки та особливостей виконання завдань конкретної військової частини і затверджується вищим командуванням. Конкретні показники позбавлення військовослужбовців премії повністю або частково встановлюються в межах випадків, передбачених пунктом 31.5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 31.7 Інструкції №260, рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі оформлюється наказом командира військової частини на підставі поданих за командою в кінці місяця клопотань безпосередніх командирів (начальників) про виплату (позбавлення повністю або частково) премії підлеглим військовослужбовцям. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії (повністю або частково) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього. Забороняється позбавляти премії військовослужбовців протягом кількох місяців за одне допущене порушення.

03 травня 2017 року командиром військової частини польова пошта В2095 (умовне найменування Військової частини А0989) прийнято наказ № 349 «Про преміювання військовослужбовців військової частини В2095 за їх особистий внесок у загальні результати служби за квітень 2017 року».

Згідно пункту 3 підпункту 3.1 вказаного наказу ОСОБА_1 , як такому, що має догану від 13.04.2017, призначена виплата премії у розмір 90%. Вказаний наказ не є спірним у справі.

Відповідачем на підтвердження виплати премії за квітень 2017 року у розмірі 90% посадового окладу доказів не надано.

Отже, враховуючи те, що наказом командира військової частини ОСОБА_1 призначена виплата премії у квітні 2017 року у розмірі 90%, при цьому доказів її виплати не надано, суд дійшов висновку про безпідставну невиплату премії у розмірі 90%.

Твердження позивача про належність виплати премії у розмірі 485% суд вважає безпідставним, оскільки доказів на підтвердження такого розміру премії до суду не надано.

Щодо виплати щомісячної додаткової грошової винагороди суд встановив наступне.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” та з метою визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за №1470/29600 (далі по тексту - Інструкція №550).

Згідно п. 2, 5 Інструкції №550 виплата винагороди військовослужбовцям здійснюється у розмірі до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

03 травня 2017 року командиром військової частини польова пошта В2095 (умовне найменування Військової частини А0989) прийнято наказ № 350 «Про виплату щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини В2095 за квітень 2017 року».

Згідно пункту 2 підпункту 2.1 вказаного наказу ОСОБА_1 , як такому, що має догану від 13.04.2017, призначена виплата додаткової грошової винагороди у розмірі 54%. Вказаний наказ не є спірним у справі.

Відповідачем на підтвердження виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за квітень 2017 року у розмірі 54% доказів не надано.

Отже, враховуючи те, що наказом командира військової частини ОСОБА_1 призначена виплата щомісячної додаткової грошової винагороди за квітень 2017 року у розмірі 54%, при цьому доказів її виплати не надано, суд дійшов висновку про безпідставну невиплату щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 54%.

Твердження позивача про належність виплати щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% суд вважає безпідставним, оскільки доказів на підтвердження такого розміру до суду не надано.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 16.11.2017 суд зазначає наступне.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок, а саме не здійснена виплата грошового забезпечення за квітень 2017 року. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Суд зауважує, що в цьому випадку, наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

На час прийняття судом остаточний розрахунок з позивачем не здійснено.

Враховуючи кількість днів затримки (період 15.11.2017 - 23.12.2020), розмір середньоденного грошового забезпечення (довідка Військової частини А0989 від 14.12.2017 №2095/10/443), розмір невиплаченої суми (премія - 90%, щомісячна додаткова грошова винагороди - 54%, надбавка за виконання особливо важливих завдань - 50%), суд вважає, що розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 500,00 грн., яка буде співмірною зі сумою, що підлягає виплаті, та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених позицій Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам даної справи наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 500 грн. за весь період прострочення виплати ним належного при звільненні позивача грошового забезпечення.

Отже, враховуючи те, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення за квітень 2017 року у повному обсязі, при цьому він допустив протиправну бездіяльність (тобто не вчинення дій, які відповідач був зобов`язаний вчинити), суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 премії, щомісячної додаткової грошової винагороди, надбавки за виконання особливо важливих завдань за квітень 2017 року та зобов`язання здійснити таке нарахування.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись нормами Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0989 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 премії, щомісячної додаткової грошової винагороди, надбавки за виконання особливо важливих завдань за квітень 2017 року.

Зобов`язати Військову частину А0989 (ідентифікаційний код 26615223, 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Комишова, 1) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) премії за квітень 2017 року, щомісячної додаткової грошової винагороди за квітень 2017 року, надбавки за виконання особливо важливих завдань за квітень 2017 року з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Військової частини А0989 (ідентифікаційний код 26615223, 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Комишова, 1) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош