Рішення № 93731038, 09.12.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6067/18

№ провадження 2/646/228/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.12.2020 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Шелест І. М.

за участю секретарів – Ушакової Г. В., Коммунарової А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», про захист прав споживачів та визнання недійсним договору споживчого кредиту, -

у присутності: позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом в якому просив визнати недійсними договір GG00558 від 04.03.2018 між ОСОБА_1 та ФО?П ОСОБА_2 та договір споживчого кредиту № ABH0RG184700009103 від 04.03.2018 між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк».

В обґрунтування зазначив, що 04.03.2018 позивач був введений в оману співробітниками відповідачів, в результаті чого підписав якісь папери, як виявилось в подальшому спірні договори. Волевиявлення позивача на підписання спірних договорів не було вільним, інформація у документах була надрукована різним шрифтом, через вади зору та похилий вік позивач не міг прочитати та перевірити зміст підписаних ним документів, у зв`язку з чим позивач не міг реально ознайомитися з умовами договорів. 14.03.2018 позивач звернувся до відповідача ФО?П ОСОБА_2 з заявою про визнання недійсним договору № GG00558 від 04.03.2018, на що отримав відмову. 13.04.2018 позивач звернувся до відповідача ПАТ «Акцент-Банк» з заявою про неперерахування нікому грошових коштів з наміром відмовитись від договору про споживчий кредит. У зв`язку з цим, посилаючись на ч. 1 ст. 203 ЦК України та положення Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування» просить визнати недійсним спірні договори.

06.09.2018 ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Теслікової І. І. відкрито загальне позовне провадження у справі.

03.10.2018 від відповідача ФО?П ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, що дійсно між ними було укладено договір по організації робіт по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій. Вказаний договір був укладений без будь-якого примусу, з повним розумінням його змісту, позивач не був введений в оману. Договором не передбачена відмова від зобов`язань у зв`язку з життєвими обставинами. Позивач отримав в Банку споживчий кредит для оплати вартості товару. 04.03.2018 банком було зараховано кошти за товар, 07.03.2018 замовлення було виготовлено, а 12.04.2018 доставлено позивачу, але він не відкрив двері та відмовився від прийняття товару. Лист про розірвання договору позивач надіслав 13.04.2018, коли замовлення вже було виконано та доставлено. Відповідно до чинного законодавства скло нарізне відносяться до товарів, що не підлягають поверненню. Відповідач не отримував від Банку повідомлення про розірвання договору споживчого кредиту. Позивачем не доведено, що його було введено в оману під час укладення спірних договорів. Факт підписання позивачем договору свідчить про вільне волевиявлення та ознайомлення з умовами договору, про вказане також свідчить добровільна сплата позивачем по кредитним обов`язкам. Також відповідач просив стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.

08.11.2018 до суду від представника відповідача АТ «Акцент-Банк» (правонаступник – ПАТ «Акцент-Банк») - Є. В. Омельченко надійшов відзив на позовну заяву, у якові представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначив, що позивач особисто підписав заяву позичальника, паспорт банківського продукту «Розстрочка» про умови кредитування та сукупну вартість споживчого кредиту, а також Графік погашення кредиту, які разом з Правилами, що розміщені на сайті Банку, складають кредитний договір. За розпорядженням позивача Банк 04.03.2018 перерахував кошти з його кредитного рахунку на рахунок його контрагента за договором та списав комісію. Розглянути справу просив без участі представника відповідача.

04.02.2019 ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест І. М. справу прийнято до провадження.

09.04.2019 ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 04.03.2018 між ОСОБА_1 та ФО?П ОСОБА_2 укладено договір № 00558, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується організувати роботи по виготовленню та передати у власність ПВХ конструкції.

Згідно з п. 7.6 договору замовник повідомлений про неможливість одностороннього розірвання договору згідно доповнення № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 затвердженого переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну та поверненню. Згідно даного переліку скло нарізне під розмір поверненню не підлягає.

04.03.2018 ОСОБА_1 подав до ПАТ «Акцент?Банк» заяву АВН0RG184700009103 щодо надання строкового кредиту у розмірі 9 858, 38 грн строком на 36 місяців під 12% річних шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок ФО?П ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_1 підписано Графік погашення кредиту до договору АВН0RG184700009103 від 04.03.2018, та Паспорт банківського продукту «Розстрочка» про умови кредитування А?Банку та сукупну вартість споживчого кредиту.

04.03.2018 відповідно до меморіального ордера № BLFZ03FM91 ПАТ «Акцент?Банк» перерахував на рахунок ФО?П ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 9 525, 00 грн за оплату згідно рахунка?фактури № 174 від 04.03.2018.

Відповідно до договору № 006 від 03.01.2018, укладеному між ФО?П ОСОБА_2 та ТОВ «Престиж Групп», останнє зобов`язалось постачати у власність ФО?П ОСОБА_2 металопластикові конструкції (вікна, двері, вітражі й інші аналогічні конструкції).

07.03.2018 згідно платіжного доручення № 450 ПАТ «Акцент?Банк» перерахував з рахунку ФО?П ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «Престиж Групп» грошові кошти у сумі 3 759, 83 грн в рахунок оплати за металопластикові вироби.

14.04.2018 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до ПАТ «Акцент?Банк» заяву, у якій просив кредитні кошти за договором ВН0RG184700009103 від 04.03.2018 нікому ні за які послуги не перераховувати.

Також 14.04.2018 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив ФО?П ОСОБА_2 заяву, якою просив не здійснювати роботи за замовленням № 00558 від 04.03.2018, просив вищевказаний договір вважати недійсним.

22.04.2018 відповідно до відмітки на акті щодо замовлення № 00558 від 04.03.2018 працівники ФО?П ОСОБА_2 не змогли доставити товар (ПВХ) змовнику ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю останнього за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Безпосередньо у заяві позичальника були зазначені істотні умови договору, а саме: розмір кредиту 9 858, 38грн, строк кредиту 36 місяців - до 03.03.2021 включно, цільове призначення кредиту - з метою оплати товару, розмір відсотків за користування кредитом - 0,12% річних, тип процентної ставки – фіксована.

Крім цього спірний кредитний договір містить умови про єдино разову винагороду за надання фінансового інструменту – 333, 38 грн (п. 4 заяви позичальника); щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 345, 04грн (п. 5 заяви позичальника).

У зв`язку з вказаними умовами, відповідно до графіку погашення кредиту погашення суми кредиту за весь час кредитування становить 9 858, 38 грн, проценти за весь час користування кредиту 19,25 грн, комісія за надання кредиту 333, 38 грн, а інші послуги банку (щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту) – 12 421, 44 грн.

Відповідно до принципу Верховенства права, через призму ст. 3 Конституції України, людина та її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За визначенням Конституційного Суду України у постановлених ним рішенням, верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується законодавством як однією з його форм, включаючи інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї, які легітимовані суспільством та відповідають ідеології справедливості.

Зазначені принципи справедливості, добросовісності, рівності та свободи у відносинах споживчого кредитування в повній мірі знайшли своє відображення у ст. «18 Закону України Про захист прав споживачів», Законі України «Про споживче кредитування».

Положеннями ст. 42, 92 Конституції України визначено, що громадянам України гарантовано, що держава захищає права споживачів, здійснюючи контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг та, встановлюючи законами України засади створення та функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Враховуючи те, що споживач фінансових послуг фактично є слабким суб`єктом економічних відносин, держава забезпечує його захист, а також рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Наведений підхід до правовідносин у сфері споживчого кредитування прописано і Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2013 № 7?рп/2013.

Міжнародними актами і, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248 констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році за № 543 передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об`єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на момент укладення спірного договору договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За абз. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на момент укладення спірного договору до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Згідно ч. 1, 2 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на момент укладення спірного кредитного договору продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.

Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

За правилом ч. 8 вказаної статті Закону нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на момент укладення спірного кредитного договору цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Встановивши в спірному кредитному договорі, який за своєю природою є договором приєднання, умову про єдиноразову та щомісячну винагороду на користь банку за надання фінансового інструменту, банком у змісті договору не деталізовано, що розуміється під «фінансовим інструментом», чи пов`язані такі послуги банку з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, чи є вони обов`язковими для отримання кредиту.

Разом з тим, вартість таких послуг (всього згідно графіку погашення – 12 421, 44 грн) перевищує сукупну вартість тіла кредиту (всього згідно графіку погашення – 9 858, 38 грн) та відсотків за весь час кредитування (всього згідно графіку погашення – 19, 25 грн).

Без конкретизації того, які саме платні послуги надаються банком та охоплюються «фінансовим інструментом», включення вартості таких послуг, що призводить до «подорожчання» кредиту для споживача більш ніж вдвічі, є явно несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності.

«Плата за користування кредитними коштами» в контексті приписів ЦК України встановлюється у виді «процентів». Саме «проценти» є розумною платою Банку за надання кредитної послуги.

Відповідно до принципу «Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no Individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under The dominant sinfluence of the party).

Надання конкретних послуг, за плату, передбачену пунктами 4?5 заяви позичальника, умовами договору не передбачено. Матеріали справи не містять доказів надання банком жодних послуг, не містять матеріали справи і доказів відкриття на ім`я позивача кредитного рахунку, ведення за ним операцій. Так кредитні кошти були перераховані банком за меморіальним ордером на користь третьої особи. До того ж надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає передусім економічним потребам самого банку, а тому, з урахуванням встановлених по справі обставин, такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються баком.

З огляду на нечіткість вказаних умов, з урахуванням вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, вказані пункти кредитного договору є несправедливим та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а тому підлягає визнанню недійсним.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 по справі № 583/3343/19, від 20.02.2019 по справі № 666/4957/15, від 06.06.2018 по справі № 766/1497/16?Ц, Верховного Суду України у постанові від 16.11.2016 по справі № 6?1746цс16.

Разом з тим інші умови кредитного договору не містять умов, які призводять до істотного дисбалансу сторін на користь споживача, та погоджені сторонами під час укладення цього договору, у зв`язку з чим визнанню недійсними не підлягають.

В цьому контексті суд також відхиляє доводи позивача, що договір надруковано надто маленьким розміром шрифту, що ускладнює розуміння договору у зв`язку з чим позивач не мав реальної можливості ознайомитись з умовами договору до його укладення, оскільки норма частини третьої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» забороняє друкувати інформацію щодо реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача шрифтом меншого розміру ніж основний текст. Проте, у даному випадку, весь кредитний договір надруковано однаковим розміром шрифту.

Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний правочин укладений шляхом обману зі сторони банку, адже встановлено, що цей договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що свідчить про прийняття обумовлених умов.

Визнання недійсним окремих положень спірного договору не зумовлює зміну інших положень договору, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

У зв`язку з вищезазначеним, підстав для застосування наслідків недійсності правочину судом не вбачається.

Матеріалами справи також встановлено, що між позивачем та відповідачем ФО?П ОСОБА_2 був укладений фактично договір підряду, за яким сторони прийняли на себе певні зобов`язання, зокрема, і відповідач по виготовленню металопластикових віконних конструкцій.

Згідно із ч. 1 ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 867 ЦК України замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті. Умови договору, що позбавляють замовника цього права, є нікчемними.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14?ц зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

В частині вимог позивача про визнання недійсним договору № GG00558 від 04.03.2018 з ФОП ОСОБА_2 , суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами введення його в оману щодо природи та змісту оспорюваного правочину, а його особистий підпис на договорі свідчить про факт його ознайомлення з його умовами та про його вільне волевиявлення.

Таким чином, суд вважає, що цей договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що свідчить про прийняття обумовлених умов.

З урахуванням вказаного та презумпції правомірності правочинів, суд доходить висновку про відмову у визнанні спірного договору підрядну недійсним як такого, що вчинений шляхом обману.

Сам факт невиконання відповідачем ФОП ОСОБА_2 спірного договору, в свою чергу, може тягти за собою інші наслідки, передбачені чинним законодавством та договором.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263?265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», про захист прав споживачів та визнання недійсним договору споживчого кредит – задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 4 та 5 кредитного договору між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк», укладеного у формі заяви позичальника АВН0RG184700009103 від 04.03.2018 щодо сплати позичальником єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 333, 38 грн та щодо сплати позичальником щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 345, 04 грн визнати недійсними з моменту укладення кредитного договору.

У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Акціонерне товариство «АКЦЕНТ?БАНК», ідентифікаційний код юридичної особи 14360080, місце знаходження: 49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22.12.2020.

Суддя І. М. Шелест