Рішення № 9373007, 12.05.2010, Апеляційний суд Запорізької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-1631/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Дюженко Л.А.

Суддя-доповідач: Краснокутська О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Пільщик Л.В.

Суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М..

При секретарі: Петровій О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Інформаційно-видавничий центр ДПА України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації щорічної відпустки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Інформаційно-видавничий центр ДПА України» про стягнення заборгованості по заробітній платі,компенсації за дні щорічної відпустки,середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В позовній заяві зазначав, що до жовтня 2007 року він працював у відповідача на посаді директора філії у Запорізькій області. 11 жовтня 2007 року за наказом директора ДП ІВЦ № 325-п його було звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Посилаючись на те, що при звільнення йому не було виплачену грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період з 30.01.2007 року по 29.01.2008 року та невиплачена заробітна плата за дев”ять робочих днів у жовтні 2007року, просив суд стягнути з відповідача 3278 грн. 10 коп. та 68684 грн. 20 коп. за весь час затримки розрахунку при звільненні , починаючи з 11 жовтня 2007 р.до часу розгляду справи, а всього 71962,30 грн.

Рішенням Ленінського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.

Заслухавши в засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Висновки суду не відповідають вимогам закону, обставинам справи і набутим доказам.

Згідно до вимог ст. 116 КЗпП України при завльненні працівника виплата всіх сум,що належать йому від підприємства,установи,організації, провадиться в день звільнення.Якщо працівник в день звільнення не працював,то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред”явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі,коли спір вирішено на користь працівника.Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган,який виносить рішення по суті спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того,що заборгованість по заробітній платі перед позивачем у відповідача відсутня, а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем пропущений строк звернення до суду.

Між тим з матеріалів справи, зокрема, із довідки відповідача №43/01-08 від 08.05.2009р.(а.с.110), платіжної відомості за жовтень 2007 року(а.с.147) видно,що за жовтень 2007року ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату в сумі 541гр.25коп., проте виплачена йому не була. Зазначаючи, що за отриманням заробітної плати позивач не з”явився, відповідач не оспорює цю заборгованість, проте суд першої інстанції не взяв до уваги ці обставини ,здійснив висновки,що не відповідають обставинам справи і доказам по справі і безпідставно у порушення вимог ст.ст.116,233 КЗпП України не стягнув її на користь позивача.

Крім того судова колегія вважає, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем не здійснений до теперішнього часу , немає підстав вважати пропущеним строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За змістом ст.2 Закону України „Про оплату праці” до структури заробітної плати не входить компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, тому положення ст. 233КЗпП України про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком до вимог позивача про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки застосуванню не підлягають, а підлягають застосуванню положення ч.1 цієї ж статті про тримісячний строк на звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

З матеріалів справи видно, що наказом №332-п від 08 жовтня2007 року був змінений наказ №325 від 27.09.2007року про сплату ОСОБА_2 компенсації за 5 днів і 7 днів щорічної відпустки в період 30.01.07 по 29.01.08 і передбачалась до виплати компенсація за невикористані лише 5 днів щорічної відпустки.Звільнений з роботи позивач 11 .10.2007 року.

З позовними вимогами про стягнення компенсації за цей період позивач звернувся до суду 15.05.2009року з пропуском строку, передбаченого ст. 233 ч.1 КЗпП України, з заявою про поновлення цього строку до суду не звертався, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають за пропуском строку на звернення до суду.

Із матеріалів справи також вбачається,що на день звільнення з роботи 11.10.2007 року позивач не отримав розрахунок при звільненні із своєї вини ,оскільки у останній день роботи він ще виконував обов”язки директора і тому ставити у провину відповідачу не здійснення з ним розрахунку у день звільнення підстав немає.

Після звільнення позивача з роботи відповідач неодноразово запрошував його для отримання трудової книжки і здійснення з ним остаточного розрахунку,про що свідчать телеграми- запрошення на адресу позивача від 15.10.2007р(а.с.34),25.10.2007р.(а.с.35),28.10.2007року(а.с.33), проте позивач для отримання грошей не з”являвся.

Вперше з вимогами про сплачення належних йому сум позивач звернувся до відповідача 20.02.2009 року, про що свідчить його заява(а.с.7), відповідь ІВДЦ ДПА України №66/1 -17 від 20.03.2009р. на його звернення.

Таким чином у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України відповідач був зобов”язаний сплатити позивачеві належні йому виплати не пізніше 21.02.2009року,проте у порушення вимог закону безспірну суму заробітної плати не виплатив, перешкод для здійснення розрахунку не було,тому судова колегія вважає,що в наявності вина відповідача за невиплату належних позивачеві сум, починаючи з 21.02.2009 року, у зв”язку із чим на підставі вимог ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.02.2009року, виходячи із середньоденного заробітку 163гр.53коп.,вирахуваного на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р.№100 , виходячи із заробітної плати за два останні місяці роботи позивача серпень2007р. і вересень 2007року .

Разом із тим, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача , судова колегія на підставі вимог ст. 117 ч2 КЗпП України виходить із того,що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково,а також враховує,що до звернення позивача 20.02.2009року з вимогою про виплату йому належних сум він неодноразово запрошувався відповідачем для отримання трудової книжки і остаточного розрахунку- 15.10.2007р(а.с.34),25.10.2007р.(а.с.35),28.10.2007року(а.с.33), проте тривалий час не з”являвся. Судова колегія також бере до уваги те,що розгляд справи судом неодноразово відкладався не з вини відповідача,а сума заборгованості по заробітній платі 541гр.25коп. значно нижча від розміру середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, тому розмір відшкодування визначає співмірним у 10 тисяч гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків обставинам справи,недоведеність обставин,що мають значення для справи,які суд вважав встановленими.

Оскільки висновки суду про відсутність порушень прав позивача відповідачем і факт розрахування при звільненні не відповідають обставинам справи і є недоведеними, а невиплата заробітної плати при звільненні позивача з вини відповідача підтверджується здобутими доказами, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог на зазначених підставах.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду Запорізької області від 05 лютого 2010 року по даній справі скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства ?нформаційно-видавничий центр Державної податкової адміністрації України”р/рахунок 260033894 в ДКФ ВАТ АБ ?кргазбанк” м. Київа МФО 300476,код ЄДРПОУ 34817399 на користь ОСОБА_2 заробітну плату в сумі 541гр.25коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000(десять тисяч) гривень, а всього 10541гр.25коп.(десять тисяч п”ятьсот сорок одна) з утриманням відповідних податків, передбачених законом.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: