Рішення № 93712525, 21.12.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3550/20

Номер провадження 2/213/2176/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Нестеренка О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Меланчук Ігор Віталійович, до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача – адвокат Меланчук І.В. звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача АТ «Південний ГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, 118 075 грн., без урахування утримання податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач в період часу з 11.09.1995 по 12.06.1996 працював електрослюсарем з ремонту устаткування в кар`єрі, з 01.06.1999 по 08.08.2007 - електрослюсарем черговим та з ремонту технологічного устаткування управління ремонту технологічного устаткування; а 08.08.2007 по 04.07.2012 - електриком дільниці «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", виконував роботи, які внаслідок недосконалості робочого місця характеризувались фізичним навантаженням, яке перевищувало нормативні показники, що призвело до виникнення у Позивача хронічного професійного захворювання - радикулопатія попереко-крижова L4, L5, S1 зліва та шійна С5, С6, С7 справа з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та переферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФС 2 ст.), деформуючого артрозу, в поєднанні з періартрозом, ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів», яке було встановлено 08.11.2015 Українським НДІ промислової медицини.

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 16.02.2016 позивачу вперше було визначено ступень втрати професійної працездатності – 25 % та визначена необхідність в медикаментозному лікуванні та виробах медичного призначення. В подальшому при щорічних оглядах МСЕК у 2017, 2018 роках відсоток втрати працездатності 25 % було підтверджено, а 14.01. 2020 – визначено безстроково.

Зазначив, що з вини Відповідача порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки Позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває ниючий біль та обмеження рухів у шийному і попереко-крижовому відділах хребта, що іррадує в праву руку та ліву ногу, посилюється при зміні положення тіла та незначних рухах, а після фізиних навантажень - оніміння рук та ніг. Крім того його турбує підвищена чутливість рук до холоду, біль та обмеження об`єму рухів в плечових, ліктьових та колінних суглобах, наслідком чого є утруднена хода та порушення функції опори і руху. Позивач відчуває періодичний головний біль при підвищенні артеріального тиску, що є наслідком загострення професійного захворювання. Внаслідок больових відчуттів погіршується сон, що позбавляє можливості нормально відпочивати та відповідно до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування в напруженому та роздратованому стані, що завдає суттєвих незручностей в повсякденному житті Позивача. Зазначив, що тривалий процес лікування позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя, оскільки виникає необхідність залучати додаткові зусилля для його організації, витрачати зайвий час на відвідування лікарень, а також не дає можливості працювати, реалізовувати свої звички та бажання, що безумовно, призводить до моральних страждань.

Вважає, що внаслідок професійного захворювання Позивачу спричинена моральна шкода, яку має відшкодувати Відповідач, оскільки він визнаний винним у виникненні професійного захворювання.

Розмір моральної шкоди розраховано, виходячи із 25 мінімальних заробітних плат, яка встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і становить 4723 грн. (4723,00 грн. х 25 = 118 075,00 грн.).

Ухвалою від 20.10.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 04.11.2020 в задоволенні клопотання Відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Ухвалою від 30.11.2020 судом відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про об`єднання цієї справи з іншою, яка знаходиться в провадженні іншого суду.

Після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовного матеріалу, в установлені судом строки, Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що із позову не вбачається, яким саме чином АТ «ПІВДГЗК» порушило законні права та інтереси Позивача і, як наслідок, він отримав моральні страждання, посилаючись на положення ст.1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Зазначає, що до юридичних фактів, які має довести Позивач у зазначеній категорії справ, зокрема, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розмір такої шкоди, тобто довести факт порушення АТ «ПІВДГЗК» його законних прав, яке призвело до моральних страждань.

Відповідно до ч.5 ст.153 КЗпПУ працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я.

Підкреслив, що Гірничо-збагачувальне виробництво передбачає використання обладнання, машин та механізмів, при роботі яких виникають шкідливі фактори, що безпосередньо впливають на організм працівників. Праця у важких та шкідливих умовах супроводжується наданням пільг, передбачених Законом України «Про охорону праці».

Наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об`єктивним явищем. Нормативними актами з охорони праці передбачаються заходи для максимально можливої нейтралізації дії шкідливих чинників, але не встановлюється заборона на проведення робіт у шкідливих та небезпечних умовах праці.

Зазначив, що тривалість роботи працівника у шкідливих умовах праці, яка збільшує рівень професійного ризику, залежить від самого працівника і лише він сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, але Позивач, не дбав належним чином про особисту безпеку і здоров`я, значно перевищив необхідний для отримання права на пільгову пенсію час роботи у шкідливих та важких умовах; при цьому останній знав про їх негативний вплив на його здоров`я та умисно не вчиняв заходів для усунення шкоди, наприклад - переведення на іншу, менш шкідливу роботу в межах професії.

Таким чином, представник Відповідача вважає, що існує причинно-наслідковий зв`язок між професійним захворюванням і діями самого Позивача, які виражаються у тривалому продовженні ним роботи в шкідливих умовах, а не діями Відповідача, який не має можливості будь-яким чином обмежити термін роботи працівника в шкідливих умовах праці, тобто у виникненні професійного захворювання є вина і самого Позивача.

Представник Відповідача просив суд взяти до уваги, що Позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки наявність тільки факту роботи Позивача у шкідливих умовах праці на підприємстві Відповідача, як і Акту розслідування хронічного професійного захворювання і висновку МСЕК, не є підтвердженням моральних страждань, а відповідно і не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивачем не доведено наявність моральної шкоди, оскільки на його думку 25 % втрати професійної працездатності Позивача - це 25 % зниження здатності виконувати ним трудові обов`язки за професією, за якою він працював на підприємстві. Тобто, втрата певного проценту працездатності ніяк не є доказом втрати здатності вести звичний спосіб життя, а отже не свідчать про наявність в нього моральних страждань: стресу, депресії чи інших негативних проявів психологічного стану.

До того ж, Відповідач, наводячи рішення суду у справах аналогічної категорії, вважає, що розмір моральної шкоди Позивачем не обґрунтовано, така сума не є ані розумною, ані виваженою, ані справедливою, оскільки він має бути не більш, аніж достатнім, для розумного задоволення потреб Позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок Відповідача, тому просить у позові відмовити.

Оскільки справа розглядається без виклику сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали, оцінивши надані Позивачем докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача в період часу з 11.09.1995 по 12.06.1996 - електрослюсарем з ремонту устаткування в кар`єрі, з 01.06.1999 по 04.07.2012 - електрослюсарем черговим та з ремонту технологічного устаткування УРТУ, електриком дільниці, звільнений з підприємства 04.07.2012 за власним бажанням /а.с.54-63/.

В інформаційній довідці про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання №2/2-11-3/2231 від 08.04.2014, складеній Криворізьким міським Управлінням Головного управління Держсанепідемслужби у Дніпропетровській області, зазначена кількісна характеристика кожного фактору виробничого середовища і трудового процесу ОСОБА_1 . Зокрема, під час роботи на Південному ГЗК останній підпадав під вплив таких шкідливих факторів як шум, пил, а також здійснював переміщення та підйом вантажів, чим підтверджена недосконалість робочого місця, фізичні навантаження, які перевищували нормативні показники /а.с.64-78/.

Медичними висновками ЛЕК Українського НДІ промислової медицини від 08.12.2015 та від 30.11.2017 встановлена наявність у позивача хронічного професійного захворювання, про що зазначено в Акті за формою П-4 розслідування хронічного професійного захворювання від 06.01.2016 /а.с.14-18/.

Відповідно до п.16 вказаного Акту, професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в період з 08.08.2007 по 04.07.2012 електриком дільниці УРТУ ВАТ «ПівдГЗК», внаслідок недосконалості робочого місця, виконував роботи, пов`язані з впливом фізичного навантаження, які перевищувало нормативні показники; працюючи в період з 11.09.1995 по 12.06.1996 - електрослюсарем з ремонту устаткування в кар`єрі РУ, з 01.06.1999 по 08.08.2007 - електрослюсарем черговим та з ремонту технологічного устаткування в кар`єрі РУ ВАТ «ПівдГЗК» та основних цехах гірничо-збагачувального комбінату в АТЗТ «Електромашпромсервіс» № 7 з 18.03.1997 по 11.05.1999, ОСОБА_2 виконував роботи в умовах впливу підвищеного фізичного навантаження.

Причиною професійного захворювання в п.17 цього Акту зазначено: робоче місце електрика дільниці УРТУ з масою вантажу, що підіймається та переміщується вручну 30-36 кг, при нормі до 30 кг; статичне навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 215 400 кг/с при нормі до 70 000 кг/с, періодичне перебування в незручній позі більше 50% часу зміни 31-54,4% при нормі до 25%, перебування у вимушеній позі більше 25% часу зміни 26,8% при нормі 10, нахили тулуба (вимушені більше 30° 131-216 разів при нормі 51-100 разів, потужність зовнішньої роботи при роботі за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба 104 Вт при нормі 90, нахили тулуба (вимушені більше 30°) кількість за зміну 216 разів при нормі 51-100 разів.

Як вбачається з довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, позивачу при первісному огляді 16.02.2016 встановлено втрату працездатності 25 % з 08.02.2016 до 01.03.2017 /а.с.10/. При повторних оглядах МСЕК 24.01.2017, 13.03.2018 позивачу визначено ступень втрати професійної працездатності – 25 % до 01.02.2020, а 14.01.2020 - встановлено втрату працездатності 25 % безстроково, рекомендовано медикаментозне лікування, вироби медичного призначення, /а.с.11-13/.

З виписок з історії хвороби, медичних карток стаціонарного хворого, наданих суду Позивачем, вбачається, що позивач має захворювання, яке за визначенням є професійним, протягом 2013 - 2019 років перебував на обстеженні в клініці Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу, а також знаходився на стаціонарному лікуванні в 11-ій міській лікарні, де йому встановлено рекомендації: спостереження у лікарів за місцем проживання, прийом ліків, фізіотерапія, уникнення переохолодження, оздоровлення в профілакторіях, санаторне-курортне лікування тощо /а.с.20-53/.

Таким чином, суд вважає доведеним, що Позивач працював у шкідливих умовах, в тому числі і на підприємстві Відповідача протягом 13 років, де порушувалися норми з безпеки праці, що призвело до часткової втрати ним працездатності.

Судом також встановлений причинно-наслідковий зв`язок між винними діями Відповідача та настанням у Позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності - 25 відсотків, і спричиненням Позивачу моральної шкоди.

Доводи представника Відповідача щодо відсутності підстав відшкодування Позивачу моральної шкоди спростовується наданими Позивачем доказами: Актом розслідування причин професійного захворювання форми П-4, медичними документами, довідкою про результати визначення ступеня витрати професійної працездатності у відсотках, виданими МСЕК.

Відповідно до ст.153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 вказаного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008р. від 08.10.2008 встановлено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок професійного захворювання йому заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, призвели до зміни звичайного способу життя, спричинили й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагає від нього додаткових зусиль для його організації. Фізичні страждання та переживання через погіршення стану здоров`я, постійні болі, прийом ліків, тривале перебування у лікарнях змусили позивача терпіти через це моральні страждання. Через біль у попереково-крижовому відділі хребта, кінцівках, суглобах, він не має можливості вести активне життя, в результаті відчуває страх за своє здоров`я, постійний дискомфорт.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 № 1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотних вимушених змін в життєвих стосунках.

Також суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також підлягає з`ясуванню чим підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд не погоджується із запереченнями представника Відповідача в тій частині, що Позивач сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, оскільки, усвідомлюючи, що робота у шкідливих умовах впливає негативно на стан її здоров`я, мав можливість звільнитися, чого не зробив своєчасно, оскільки умови праці має створювати роботодавець, і позивач, як працівник має право розраховувати на безпечні умови праці. Адже, як випливає з Акту ф.П-4 компетентною комісією встановлені причини профзахворювання Позивача, якими є недосконале робоче місце, робота в умовах впливу підвищеного фізичного навантаження, перебування в незручній позі понад нормативний час.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.

Наданими стороною позивача доказами підтверджується причинний зв`язок між працею позивача в АТ «ПІВДГЗК», ушкодженням його здоров`я та спричиненням останньому моральної шкоди. Відповідач доказів відсутності його вини у заподіянні позивачеві моральної шкоди суду не надав.

При цьому суд враховує, що під вплив шкідливих факторів (перенавантаження, періодичне перебування в незручній позі) Позивач підпадав, працюючи і на іншому підприємстві, оскільки з Акту форми П-4 від 06.01.2016, яким встановлені причини профзахворювання Позивача, вбачається, що компетентна комісія досліджувала весь період трудового стажу Позивача, в тому числі і в АТЗТ «Електромашпромсервіс» №7, але в акті зазначено, що робоче місце електрослюсаря цього підприємства пов`язано з ремонтом електроустаткування у кар`єрі та основних цехах ГЗК, однак, згідно із записами у трудовій книжці позивача, в АТЗТ «Електромашпромсервіс» №7 він працював нетривалий час – лише з 18.03.1997 по 11.05.1999.

Водночас, суд вважає слушною думку представника відповідача про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має відповідати співмірності та розумності в бути достатнім для розумного задоволення потреб Позивача.

Тому, визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд враховує вищезазначені обставини, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність, та довготривалість наслідків, що наступили, тривалість роботи Позивача на підприємстві Відповідача в шкідливих умовах, і, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, вважає співмірною моральним стражданням позивача суму моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Водночас визначений судом розмір моральної шкоди, на думку суду, не є обтяжливим для такого великого промислового підприємства як АТ «ПІВДГЗК».

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, від сплати яких згідно з законом позивач звільнений.

Керуючись ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 228-229, 259, 265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191000, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191000, судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Інформація щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ;

Відповідач: АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», 50026, м. Кривий Ріг.

Повний текст рішення складено 21.12.2020.

Суддя О.М. Нестеренко