Рішення № 93709897, 10.12.2020, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/74/20

Провадження № 2/163/171/20

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Чишія С.С.

з участю секретаря Філімонюк О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльської міської ради Волинської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним і скасування рішення міської ради,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві ОСОБА_1 просить ухвалити рішення про визнання недійсним і скасування рішення Любомльської міської ради № 35/50-15 від 14 грудня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність".

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що з 31 липня 1999 року по 05 листопада 2013 року з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, у період якого в 2006 році на переданій відповідачу у користування рішенням Бірківської сільської ради Любомльського району від 10 вересня 1999 року № 7/5 земельній ділянці для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку площею 0,15 га розпочали будівництво житлового будинку та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

09 грудня 2015 року та 14 грудня 2018 року Любомльська міська рада прийняла рішення за № 60/15 та № 35/50-15, відповідно, які стосуються наданої відповідачу у користування вищевказаної земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі рішення Любомльської міської ради від 09 грудня 2015 року № 60/15 за відповідачем ОСОБА_4 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 .

Іншу частину земельної ділянки площею 0,05 га за цією ж адресою з додаванням землі охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи, а всього 0,0813 га Любомльська міська рада рішенням від 14 грудня 2018 року № 35/50-15 передала у власність нібито за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), не наданих у власність чи користування, відповідачу ОСОБА_4 , однак уже із цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Тобто оскаржуваним рішенням Любомльська міська рада надала відповідачу частину земельної ділянки для індивідуального садівництва, уже наданої у 1999 році для будівництва і обслуговування житлового будинку і яка використовувалась із цією метою ним та відповідачем як колишнім подружжям, без зміни цільового призначення як земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Зазначене рішення Любомльської міської ради від 14 грудня 2018 року № 35/50-15 вважає незаконним, оскільки на дату його прийняття не було скасоване, визнане недійсним чи іншим способом делегітимізоване рішення Бірківської сільської ради від 10 вересня 1999 року № 7/5 та не було припинене право постійного користування відповідача на земельну ділянку за цим рішення.

Об`єкт незавершеного будівництва на даній земельній ділянці рішенням суду від 10 липня 2019 року визнаний об`єктом права спільної сумісної власності і йому надано право співзабудовника, тому оскаржуване рішення міської ради порушує його право користування земельною ділянкою площею 0,15 га, зокрема, позбавляє його права користування частиною земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву. У ньому вказала, що оскаржуваним рішенням Любомльської міської ради права позивача як співзабудовника об`єкта незавершеного будівництва жодним чином не порушені, оскільки надана їй рішенням Бірківської сільської ради у користування для будівництва і обслуговування житлового будинку земельна ділянка площею 0,15 га до моменту її переходу у 2011 році до земель міста Любомля не була сформована та у встановленому порядку на праві власності не реєструвалась, тому не може бути об`єктом цивільних прав. В цьому випадку для належного їм обом об`єкту незавершеного будівництва сформована окрема земельні ділянка площею 0,1 га, яка за цільовим призначенням відповідає меті її використання і може використовуватись позивачем в розмірі, який буде необхідний для обслуговування вказаного об`єкту нерухомого майна (житлового будинку). Крім цього, позивач був обізнаний із тим, що земельна ділянка за оскаржуваним рішенням не відноситься до земель житлової забудови, оскільки так само як і вона претендував на цю земельну ділянку, подавши на розгляд міської ради відповідну заяву, проте рішенням міської ради позивачу було відмовлено, а її заяву задоволено. Це рішення міської ради позивач не оскаржував.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити. Представник, окрім викладених у позові доводів, вказала, що об`єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка площею 0,15 га перебували у спільному користуванні сторін як подружжя, нині колишнього, і це право у них виникло з початку будівництва у 2000 році. Як у проекті генерального плану села Бірки, так і в проекті аналогічного плану міста Любомль за призначення цієї земельної ділянка значиться для індивідуального будівництва / житлової забудови. Яким чином Любомльська міська рада змінила цільове призначення частини цієї земельної ділянки площею 0,05 га з індивідуального будівництва на індивідуальне садівництво, невідомо. Окрім цього, перед прийняттям оскаржуваного рішення Любомльська міська рада допустила ряд порушень вимог чинного законодавства: для розгляду детального плану території в районі АДРЕСА_1 провела громадське обговорення, а не слухання, як це передбачено ст.21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; таке обговорення провела раніше опублікованого у місцевій пресі оголошення терміну; не винесла спірне питання за заявою позивача на розгляд узгоджувальної комісії. З огляду на такі порушення та порушення ст.20 ЗК України зі сторони Любомльської міської ради вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Відповідач ОСОБА_4 на розгляд справи не з`явилась, представництво своїх прав та інтересів доручила здійснювати адвокату Дзивульській Л.В.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала з викладених у відзиві мотивів. Крім цього, виловила позицію про те, що ні норми земельного, ні сімейного законодавства не передбачають надання земельної ділянки в користування подружжю. Земельні ділянки надаються в користування конкретній особі, тому в цьому випадку оскаржуване рішення міської ради не може порушувати права будь-яких інших осіб, у тому числі позивача, окрім як самої ОСОБА_4 , якій і надавалась земельна ділянка у користування рішенням Бірківської сільської ради. Право користування подружжя є похідним від права власності власника, тобто в даному випадку відповідача по справі. Також вказала, що у власність відповідача не могла бути передана земельна ділянка у визначеній рішенням Бірківською сільською радою площі з огляду на обмежені законом розміри земельних ділянок з таким цільовим призначенням, які в межах міста становлять 0,1 га. Щодо названих представником позивача порушень міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення вважає, що якщо й такі були, то жодним чином не вплинули на права позивача. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Любомльської міської ради в судове засідання не з`явився. В канцелярію суду подана заява за підписом міського голови про розгляд справи за відсутності представника Ради за наявними матеріалами справи.

Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 липня 1999 року, який розірваний рішенням Любомльського районного суду від 05 листопада 2013 року.

Рішенням Бірківської сільської ради Любомльського району від 10 вересня 1999 року № 7/5 відповідачу ОСОБА_4 за її заявою була надана в постійне користування земельна ділянка № НОМЕР_1 згідно проекту кварталу житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку площею 0,15 га за рахунок земель Бірківської сільської ради.

Вказану земельну ділянку було винесено в натурі згідно акту від 08 березня 2000 року та затверджено проект забудови земельної ділянки індивідуальним жилим будинком.

04 жовтня 2006 року відповідач ОСОБА_4 звернулась в Любомльську райдержадміністрацію з заявою про передачу цієї земельної ділянки їй у власність, оскільки ділянка знаходилась за межами населених пунктів Бірківської сільської ради.

На цю заяву відповідачу була надана відповідь про необхідність виготовлення і подання на затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Згідно з виготовленою технічною документацією із землеустрою земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 0723380200:03:001:0041, цільове призначення – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Із пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що рішення компетентним органом про передачу земельної ділянки за цією заявою відповідачу ОСОБА_4 у власність в подальшому не виносилось і право власності на неї не реєструвалось.

Отже, права власності на надану у постійне користування рішенням Бірківської сільської ради від 10 вересня 1999 року № 7/5 відповідач ОСОБА_4 у встановленому порядку не набула.

У 2006 році сторони розпочали будівництво житлового будинку, яке фактично припинили після розірвання шлюбу.

Із рішення Любомльського районного суду від 10 липня 2019 року у справі № 163/2044/18, яке набрало законної сили 01 жовтня 2019 року, встановлено, що ступінь готовності до експлуатації незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 становить 54%.

Цим же рішенням суду вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) визнаний об`єктом спільної сумісної власності сторін у справі та позивача ОСОБА_1 визнано його співзабудовником.

Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2011 року № 3238-VІ змінено межі міста Любомль та збільшено її територію, у тому числі за рахунок 218,26 га земель, що знаходились у віданні Бірківської сільської ради.

В судовому засіданні встановлено, що до території міста Любомля відійшла також надана відповідачу ОСОБА_4 рішенням Бірківської сільської ради від 10 вересня 1999 року земельна ділянка площею 0,15 га.

Рішенням Любомльської міської ради від 09 грудня 2015 року № 60/15 відповідачу ОСОБА_4 в порядку приватизації передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Це рішення Любомльської міської ради позивач оскаржував в судовому порядку, проте рішенням Любомльського районного суду від 17 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у задоволенні його позову суд відмовив.

14 грудня 2018 року Любомльська міська рада прийняла оскаржуване у даній справі рішення № 35/50-15 про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва відповідачу ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 та передачу ОСОБА_4 цієї земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), не наданих у власність чи користування.

Ця земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_4 04 січня 2019 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із довідки Любомльської міської ради від 03 квітня 2020 року № 283 слідує, що земельні ділянки площею 0,1 га та 0,0813 га утворились за рахунок поділу попередньо виділеної рішенням Бірківської сільської ради земельної ділянки площею 0,15 га та земельної ділянки площею 0,0313 га сільськогосподарського призначення (рілля) вільних лишків ненаданих у власність чи користування.

Така процедура виникла з огляду на положення ст.121 ЗК України, яка не дозволяє передання у власність земельної ділянки в межах міста для будівництва та обслуговування житлового будинку площею більше 0,10 га.

Відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка площею 0,0813 га для індивідуального садівництва була сформована за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля). На цю земельну ділянку претендували дві особи – ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Більшістю голосів Любомльської міської ради було прийняте рішення про виділення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із цим позовом позивач ОСОБА_1 вважає, що прийнятим Любомльською міською радою рішенням від 14 грудня 2018 року № 35/50-15 порушено його право як співзабудовника об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку) на користування земельною ділянкою площею 0,15 га, яка рішенням Бірківської сільської ради від 10 вересня 1999 року № 7/5 надавалась у постійне користування його на той час його дружині ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку.

Порушення права цього права полягає у незаконній зміні цільового призначення частини цієї земельної ділянки площею 0,05 га на індивідуальне садівництво.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.19 ЗК України від 18 грудня 1990 року (далі – ЗК України 1990 року) в чинній на час прийняття Бірківською сільською радою рішення № 7/5 редакції сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для … індивідуального житлового … будівництва. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до ст.22 ЗК України 1990 року у цій же редакції право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 ЗК України 1990 року було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналогічні положення за своїм змістом щодо виникнення права власності та права користування, а також документа, що посвідчує право на земельну ділянку, закріплені у статтях 125, 126 ЗК України від 25 жовтня 2001 (далі – ЗК України 2001 року) року, редакції яких до розірвання між сторонами змінювалися, однак своєї суті щодо необхідності реєстрації і оформлення цього права не змінювали.

Дослідженими у справі доказами судом встановлено, що ОСОБА_4 своє право постійного користування на надану їй рішенням Бірківської сільської ради Любомльського району від 10 вересня 1999 року № 7/5 земельну ділянку у встановленому порядку, як того вимагають положення ст.ст.22, 23 ЗК України 1990 року, ст.ст.125, 126 ЗК України 2001 року, не зареєструвала і відповідний підтверджуючий документ про це не отримала.

04 жовтня 2006 року ОСОБА_4 зверталась до Любомльської райдержадміністрації із заявою про передачу цієї земельної ділянки їй у приватну власність та виготовила технічну документацію із землеустрою, відповідно до якої земельній ділянці площею 0,15 га був присвоєний кадастровий номер з визначеним цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, рішення по цій заяві ОСОБА_4 Любомльською райдержадміністрацією у відповідності до ст.ст.118, 121, 122 ЗК України 2001 року не приймалось та право власності згідно із ст.ст.125, 126 ЗК України 2001 року за ОСОБА_4 не реєструвалось.

Посилання представника позивача про сформованість земельної ділянки з огляду на присвоєння їй кадастрового номеру, через що у відповідності до положень ст.791 ЗК України вона є об`єктом цивільних прав, є безпідставними, оскільки формування земельної ділянки передбачає не лише визначення її площі та меж, а й внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частини 3 та 9 статті 791 ЗК України 2001 року визначають, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

До того ж доповнення ЗК України статтею 791 відбулося згідно Закону України № 3615-VІ від 07 липня 2011 року, тобто після віднесення спірної земельної ділянки до меж міста Любомль відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2011 року № 3238-VІ.

Відтак, зважаючи на відсутність підстав вважати земельну ділянку площею 0,15 га об`єктом цивільного права, ця земельна ділянка з 19 квітня 2011 року віднесена до відання Любомльської міської ради і набула статусу комунальної власності.

Отже, відсутність у ОСОБА_4 в період шлюбу з позивачем зареєстрованого права як постійного користування, так і власності на земельну ділянку площею 0,15 га дає підстави для висновку про відсутність підстав вважати порушеним право позивача прийнятим Любомльською міською радою оскаржуваним рішенням № 35/50-15 від 14 грудня 2018 року.

Твердження про перебування цієї земельної ділянки у спільному користуванні позивача та відповідача як подружжя є власним трактуванням норм законодавства стороною позивача, яке не ґрунтується на вимогах закону, оскільки нормами земельного законодавства не передбачено передання земельної ділянки у спільне користування подружжю, а норми КпШС та СК України регулюють лише майнові права подружжя, що належать їм на праві особистої та сумісної власності.

При цьому частина 1 статті 59 СК України визначає, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей.

У зв`язку із цим посилання позивача на незаконність оскаржуваного рішення з тих мотивів, що рішення Бірківської сільської ради від 10 вересня 1999 року № 7/5 у встановленому законом порядку не скасовувалось, не визнавалось недійсним та право постійного користування у відповідача ОСОБА_4 не припинялось, є безпідставними, оскільки це рішення не стосується безпосередніх прав і обов`язків позивача стосовно цієї земельної ділянки, а відповідач ОСОБА_5 зі своєї сторони у встановленому ЗК України порядку дане рішення сільської ради не реалізувала.

Із цих же мотивів відсутні підстав вважати порушеним право позивача оскаржуваним рішенням як співзабудовника незавершеного будівництвом житлового будинку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗК України 2001 року земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Положеннями статті 121 ЗК України 2001 року передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах площею не більше 0,10 гектара.

У статті 120 ЗК України 2001 року та статтях 377, 381 ЦК України закріплений загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За змістом ч.4 ст.120 ЗК України 2001 року у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч.1 ст.381 ЗК України 2001 року садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Згідно із висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року по справі № 599/567/17 правовою позицією при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід керуватися тим, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості в установленому законом порядку право на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо застосування приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

У справі встановлено, що присадибна земельна ділянка під об`єктом незавершеного будівництва (житлового будинку) по АДРЕСА_1 у передбаченому ст.121 ЗК України 2001 року розмірі набула ознак об`єкта права власності лише 29 січня 2016 року з моменту її реєстрації на праві власності за відповідачем ОСОБА_4 .

Тому позивачу як співвласнику і співзабудовнику цього незавершеного будівництвом житлового будинку при набутті права власності на цей об`єкт або його відповідну частину перейде право власності на відповідну частину саме присадибної земельної ділянки, на якій розміщений цей об`єкт нерухомості, оскільки в контексті частини ч.4 ст.120 ЗК України 2001 року і ст.377 ЦК України він має право на цю земельну ділянку.

Про це також зазначав Волинський апеляційний суд у постанові від 05 лютого 2019 року по справі № 163/2713/16-ц, у якій позивач оспорював законність рішення Любомльської міської ради від 27 лютого 2015 року № 54/34 про затвердження технічної документації і передачу у власність відповідачу ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Щодо доводів представника позивача про порушення Любомльською міською радою вимог ст.20 ЗК України та ст.21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суд встановив таке.

В Любомльській громадсько-політичній газеті "Наше життя" від 04 липня 2017 року № 50 (9469) Любомльська міська рада у відповідності до ст.21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розмістила оголошення про проведення громадського обговорення містобудівної документації: "Детальний план території в АДРЕСА_1 ". У цьому оголошенні вказано, що земельна ділянка вільна від забудови та зелених насаджень; пропозиції та зауваження до містобудівної документації, з якою можна ознайомитися в Любомльській міській раді, приймаються до 27 липня 2017 року; громадське обговорення планується провести у формі "круглого столу" о 10:00 годині 07 серпня 2017 року.

14 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 подав у Любомльську міську раду заперечення, у якому просив призупинити затвердження вищевказаного Детального плану до вирішення в суді справ про поділ набутого у шлюбі майна – земельної ділянки та недобудованого житлового будинку.

Громадське обговорення із вказаного питання згідно протоколу відбулися 28 липня 2017 року, на якому запропоновано винести розроблений детальний план території на розгляд комісії з питань землекористування, екології та раціонального використання природних ресурсів.

28 березня 2018 року Любомльська міська рада прийняла рішення № 26/101-6 про затвердження "Детального плану території (для визначення меж земельних ділянок) в районі АДРЕСА_1 " площею 0,0813 га для ведення індивідуального садівництва та рішення № 26/167-6 про надання дозволу відповідачу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність.

Частинами 1, 2 статті 20 ЗК України 2001 року визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 21 ЗК України 2001 року передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" у чинній на час проведення громадського обговорення по справі редакції (далі Закон № 3038-VI) громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

Відповідно до ч.3 ст.21 Закону № 3038-VI сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити, зокрема, реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення).

Відповідно до ч.6. ст.21 Закону № 3038-VI пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.

Згідно із ч.7 ст.21 Закону № 3038-VI пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати, зокрема, повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється документація, та на суміжній з нею.

Згідно із ч.7 ст.21 Закону № 3038-VI для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія.

З огляду на встановлені фактичні обставини та вищевикладені вимоги законодавства суд у відповідності до висловленого в судовому засіданні представником позивача обґрунтування дійшов таких висновків:

- проведення Любомльською міською радою громадського обговорення містобудівної документації, а не громадських слухань, як це визначено законом, не змінює сутності розглядуваного на цьому засіданні питання, оскільки, як слідує зі змісту протоколу, воно проводилось у відповідності до ст.21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". До того ж після внесення змін до цього Закону згідно із Законом від 20 березня 2018 року № 2354-VIII статтю 21 викладено у новій редакції під назвою "Громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів", що дає підстави вважати "громадське слухання" та "громадське обговорення" тотожними поняттями;

- в опублікованому оголошенні зазначалась лише запланована, а не ствердна дата громадського обговорення; громадське обговорення проведене хоч і у незаплановану дату, однак після відведеного строку на подання пропозицій та зауважень до містобудівної документації;

- винесення спірного питання на розгляд узгоджувальної комісії та створення цієї комісії не є безумовним обов`язком, а є лише правом міської ради. При цьому подана позивачем ОСОБА_1 заява про призупинення затвердження Детального плану території не містила належного обґрунтування як того вимагає ч.6. ст.21 Закону № 3038-VI.

Саме ж рішення Любомльської міської ради від 28 березня 2018 року № 26/101-6 про затвердження "Детального плану території (для визначення меж земельних ділянок) в АДРЕСА_1 " позивач не оскаржував.

Отже, наявності порушень при прийнятті Любомльською міською радою оскаржуваного рішення від 14 грудня 2018 року № 35/50-15, які б мали наслідком допущення порушень законних прав чи охоронюваних інтересів позивача, по справі не доведено та судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 152 ЗК України 2001 року передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із п. "г" ч.3 ст.152 ЗК України 2001 року захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Наведені норми свідчать, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки.

Проте всупереч ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивач не довів як свого права на земельну ділянку за оскаржуваним рішенням Любомльської міської ради, так і порушення цим рішенням його цивільних прав.

Таким чином, судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.

Відповідач у відзиві просила покласти понесені нею витрати, пов`язані із розглядом справи, на позивача.

Ці витрати складаються із витрат на професійну правничу допомогу та підтверджуються договором про надання правової допомоги від 04 червня 2020 року, розрахунком вартості наданих послуг із правничої допомоги, актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10 грудня 2020 року та квитанцією АТ КБ "Приватбанк" про оплату цих послуг від 04 червня 2020 року.

Відповідно до цих документів договірна вартість наданих і оплачених послуг із правничої допомоги становить 8 000,00 гривень.

Однак, зважаючи на фактично надані по справі послуги на таку допомогу, суд не приймає до уваги включену в акт-прийому передачі виконаних робіт таку послугу як підготовка процесуальних документів (відзив та інші необхідні документи) вартістю 2027,00 гривень.

До такого висновку суд дійшов з огляду на підписання відзиву самою відповідачкою ОСОБА_4 , дату його підписання 03 квітня 2020 року та подання до суду 06 квітня 2020 року, в той час як договір на професійну правничу допомогу між ОСОБА_4 та адвокатом Дзивульською Л.В. укладений 04 червня 2020 року, тобто після складання і подання до суду відзиву.

Інших доказів, які б належно підтверджували надання адвокатом Дзивульською Л.В. правничих послуг у цій справі відповідачу ОСОБА_4 в квітні 2020 року, суду не надано.

Також не надано доказів підготовки адвокатом інших необхідних документів по справі.

Отже, фактична вартість наданої відповідачу професійної правничої допомоги становить 5 973,00 гривень (8000,00 – 2027,00), яка й підлягає стягненню з позивача згідно із ч.2 ст.141 ЦПК України.

У відповідності ч.9 ст.158 ЦПК України застосовані ухвалою суду від 27 грудня 2019 року заходи забезпечення позову належить скасувати.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Любомльської міської ради Волинської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним і скасування рішення Любомльської міської ради № 35/50-15 від 14 грудня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність" відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 5 973 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят три) гривні витрат на професійну правничу допомогу.

Скасувати застосовані ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 27 грудня 2019 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на зареєстровану на праві приватної власності за ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0723310100:01:000:1321 площею 0,0813 га та заборони ОСОБА_4 вчиняти дії на відчуження цієї земельної ділянки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.

Ім`я позивача – ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП – НОМЕР_2 .

Найменування/ім`я відповідачів:

– Любомльська міська рада Волинської області; місце знаходження: вулиця Української Армії 2, місто Любомль Волинської області; код ЄДРПОУ – 04051336;

– ОСОБА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП – НОМЕР_3 .

Дата складання повного тексту судового рішення – 21 грудня 2020 року.

Головуючий : суддя С.С.Чишій