Рішення № 93703633, 22.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10643/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Львівського обласного військового комісаріату (79005, м. Львів, вул. І.Франка,25) у якому просить:

- Стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у розмірі 26 769,34 грн. за період із 06.11.2018 по 23.10.2020 року .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій лише 23.10.2020 року в сумі 26 171,58 грн. Враховуючи, що позивача звільнено з військової служби 31.08.2018 року, а остаточний розрахунок в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки проведено лише 23.10.2020 року, то є підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року відмовлено у клопотанні відповідача щодо зупинення провадження у справі.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву (вх. № 67786 від 16.12.2020 року), згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. 23 жовтня 2020 року відповідачем було перераховано на особистий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно рішення суду. На думку відповідача правових підстав для стягнення з Львівського обласного військового комісаріату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні немає, оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, а також на час звільнення спірна сума йому ще не належала.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом військова комісара Львівського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 05.11.2018 № 277 полковника ОСОБА_1 , військового комісара Пустомитівського районного військового комісаріату, звільненого наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 31.08.2018 № 479 з військової служби у відставку за пп. “в” (за віком) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, 05.11.2018 виключено із списків особового складу Пустомитівського районного військового комісаріату та всіх видів забезпечення.

При звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено остаточного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року у справі № 380/3295/20 позов ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Львівського обласного військового комісаріату у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки ; зобов`язано Львівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівського обласного військового комісаріату витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

Відповідно до банківської виписки з рахунку ОСОБА_1 АТ “Ощадбанк” від 23.10.2020 року, на банківський рахунок позивача 23.10.2020 року надійшли кошти в розмірі 26 171,58 грн., коментар до платежу – компенсація відпустки згідно рішення суду .

Вважаючи дії Львівського обласного військового комісаріату щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій у повному обсязі у день звільнення 31 серпня 2018 року, проте виконав свій обов`язок лише 23 жовтня 2020 року.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 05 листопада 2018 року, а виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 23 жовтня 2020 року, строк затримки розрахунку складає - 717 календарних днів.

Згідно архівної відомості наданої позивачу Львівським обласним військовим комісаріатом , розмір грошового забезпечення позивача в вересні 2018 року склав 14 234, 00 грн., в жовтні 2018 року 14 234, 00 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 466,69 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 334 616,73 грн. (717 день х 466,69 грн.), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (26 171,58 грн.).

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 26 171,58 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій)/ 334 616,73 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 05 листопада 2018 по 23 жовтня 2020 (717 день)) х 100 = 8 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8 % становить: 466,69 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,08 х 717 ( кількість днів затримки розрахунку) = 26 769,34 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06 листопада 2018 по 23 жовтня 2020 року має бути виплачений позивачу у розмірі 26 769,34 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення), а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 840, 80 грн., який слід стягнути з Львівського обласного військового комісаріату.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задоволити повністю.

Стягнути з Львівського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.11.2018 року по 23.10.2020 року включно в сумі 26 769,34 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. І.Франка,25, ЄДРПОУ 08412340) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. згідно квитанції № 20 від 19.11.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Львівський обласний військовий комісаріат (79005, м. Львів, вул. І.Франка,25, ЄДРПОУ 08412340).

Повне судове рішення складено 22.12.2020 року.

Суддя Кухар Н.А.