Рішення № 93703397, 08.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року справа №380/4002/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача Цибака О.В., представника відповідача Нестеровича Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 26.05.2020 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі – ГУ ДПС у Львівській області) з вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області №Ф-4242-50 від 12.11.2019 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 26539 грн. 26 коп. Ухвалою від 12.06.2020 суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, поновив цей строк та відкрив провадження в цій адміністративній справі.

ОСОБА_1 подав заяву про зміну підстав позову (а.с. 70). Вказує, що реєстрація його СПД-ФО була здійснена на підставі виданої ним довіреності, проте фактично здійснювати підприємницьку діяльність він так і не розпочав, а в 2004 році не виявив бажання бути включеним до ЄДР як ФОП, тому не подавав державному реєстратору реєстраційну картку про внесення відомостей про нього як підприємця в реєстр, котрий почав функціонувати з 01.07.2004. Позивач вважає, що його перебування на обліку в контролюючому органі як фізичної особи - підприємця не ґрунтується на законі, оскільки у нього немає такого статусу. Більше того, позивач працював як найманий працівник та роботодавець нараховував та сплачував за нього ЄСВ в період, за який контролюючий орган нарахував недоїмку. Додатково пояснив, що після подання цього позову контролюючий орган продовжив нарахування ЄСВ, тому ОСОБА_1 для припинення нарахування йому єдиного соціального внеску, пені та штрафів подав державному реєстратору в заяву про включення до ЄДР відомостей щодо припинення ним підприємницької діяльності.

Відповідач, ГУ ДПС у Львівській області, позов не визнає з підстав, викладений у відзиві на позовну заяву (а.с. 35-39). Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, вказує, що згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 з 22.08.2002 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області. Відсутність відомостей про ОСОБА_1 як про фізичну особу – підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань пояснюється тим, що підприємець не подавав відповідну заяву до державного реєстратора про його включення до ЄДР як фізичну особу – підприємця. Відповідач зазначає, що з набранням чинності з 01.01.2017 Законом України від 06.12.2016 №1774-VII позивач як фізична особа – підприємець на спрощеній системі оподаткування зобов`язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримував дохід від підприємницької діяльності у звітному періоді.

Відповідач також вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, зазначивши, що ОСОБА_1 оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019, при цьому до суду звернувся до суду з пропуском десятиденного строку, визначеного статтею 25 Закону №2464-VІ (відповідно до копії поштової квитанції конверт повернуто за закінченням терміну зберігання 26.12.2019).

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду суд при прийнятті рішення враховує таке:

відповідно до приписів частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьою цієї статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ухвалою від 12.06.2020 (а.с.29-31) суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та поновив його. Суд врахував, що позивач: - оскаржену вимогу не отримував, оскільки відповідач скеровав таку за адресою, за якою позивач не проживає; - дізнався про існування вимоги №Ф-4242-50 від 12.11.2019 після отримання 12.05.2020 за місцем праці постанови державного виконавця про стягнення коштів з його заробітної плати; - 15.05.2020 отримав копію вимоги №Ф-4242-50 від 12.11.2019, ознайомлюючись з матеріалами виконавчого провадження №61736672); - 21.05.2020 звернувся до суду.

Оцінюючи аргументи відповідача суд враховує, що відповідно до Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Рішення контролюючого органу скеровуються підприємцю на адресу, вказану в ЄДР як його зареєстроване місцезнаходження,/місце проживання. Станом на дату скерування оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-4242-50 від 12.11.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.51) була відсутня інформація щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичну особу – підприємця, а отже – і про його зареєстроване місце проживання. Контролюючий орган керувався обліковими даними ще 2002 року (Сихівської ДПІ). Разом з тим, ОСОБА_1 ще 27.05.2008 змінив місце проживання (а.с.50-51). Тому скерування вимоги про сплату ЄСВ ОСОБА_1 як підприємцю на адресу, яка станом на дату надіслання вимоги не була зареєстрована в ЄДР як його місцезнаходження, та за якою не зареєстроване його місце проживання як фізичної особи, не є таким, що зумовлює презумпцію належного повідомлення платника про прийняте рішення. Суд також зауважує, що посилання представника відповідача на статті 42, 77 Податкового кодексу України в цій ситуації є помилковим, оскільки ОСОБА_1 змінив зареєстроване місце проживання в межах міста Львова ще 27.05.2008 (а.с.50), тобто задовго до набрання чинності згаданими нормами права (01.01.2011). За таких обставин суд вважає, що позивач з поважних причин пропустив визначений частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до суду, тому суд не вбачає підстав змінювати прийняте на стадії відкриття провадження у цій справі рішення про поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.

Суд заслухав пояснення учасників справи, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, та встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 19.08.2002 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, про що в журналі обліку реєстраційних справ 19.08.2002 здійснено запис за №466-С (а.с. 74), в свідоцтві про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності–фізичної особи зазначене місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; взятий на облік в ГУ ДПС у Львівській області (Галицьке управління Сихівська ДПІ ) 22.08.2002 за №4435 (а.с. 40).

ОСОБА_1 з 1998 року працює як найманий працівник, за час роботи отримував заробітну плату, на яку роботодавцем нараховувалися, утримувались та сплачувалися страхові внески, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ у Львівській області за формою ОК-5 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 за 1998-2020 роки (а.с. 59-62).

Відповідно до даних паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 позивача, він 29.01.2008 знятий з реєстрації місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 50 на звороті); з 27.05.2008 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (а.с.50).

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в 2005-2019 роках не містив відомостей про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця (а.с.51).

Головне управління ДПС у Львівській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів склала 26539,26 грн. (а.с. 42). Як правову підставу винесення цієї вимоги відповідач вказав статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

В 2017-2019 роках (період, за який контролюючий орган нарахував позивачу ЄСВ як ФОП на спрощеній системі оподаткування) ОСОБА_1 працював як найманий працівник, отримував зарплату, а роботодавець нараховував, утримував та сплачував за нього ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.59-62).

Позивач пояснив, що оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019 не отримував. 12.05.2020 за адресою місця своєї роботи ( АДРЕСА_3 ) отримав поштовий конверт із постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06.05.2020 ВП 61736672 (а.с. 8-9). Із цієї постанови дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження №61736672 щодо стягнення з нього як боржника на користь ГУ ДПС у Львівській області заборгованості в сумі 26539,26 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019. Під час ознайомлення 15.05.2020 в Сихівському відділі ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із матеріалами виконавчого провадження №61736672, він отримав копію оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 4242-50 від 12.11.2019.

Позивач також повідомив, що після ознайомлення з вимогою ГУ ДПС у Львівській області та її оскарження в судовому порядку, дізнався, що відповідач продовжує нараховувати йому єдиний внесок як ФОП на спрощеній системі оподаткування. З метою зупинення нарахування ГУ ДПС у Львівській області ЄСВ та виставлення нових вимог, подав державному реєстратору заяву про включення до ЄДР відомостей щодо припинення підприємницької діяльності. 27.08.2020 до ЄДР внесений запис №2004150060001111194 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (а.с.92).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до норм статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі – Закон №2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464-VI:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6);

- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Відповідно до пунктів 4), 5) частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

Відповідно до приписів статті 9 Закону №2464-VI:

- єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша);

- обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга);

- платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма).

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема, у частину першу статті 7, а саме:

- у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний»;

- пункт 3 доповнено абзацом другим такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску».

Отже, з 01.01.2017 єдиний внесок для фізичних осіб – підприємців нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV (набрав чинності 01.01.2004) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Частиною першою статті 58 ГК України визначено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Відповідним законом, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі – Закон №755-IV). Цей Закон, згідно з пунктом 1 розділу VІІІ «Прикінцеві положення», набрав чинності з 01.07.2004 та дія його поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців (частина перша статті 3).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №755-IV:

- державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (пункт 4);

- Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, ЄДР) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (пункт 7).

Основні принципи державної реєстрації визначено в статті 4 Закону №755-IV. Так, відповідно до цієї статі державна реєстрація, серед іншого, базується на принципах обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Пункт 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону №755-IV передбачав, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI (набрав чинності 10.02.2011, далі Закон №2390-VI) внесено зміни до Закону №755-IV. Згідно з розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що:

- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2);

- усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3);

- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4);

- спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7);

- після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8);

- порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації (пункт 9).

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI наказом Міністерства юстиції України №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі – Положення №575/5, чинного на час виникнення спірних правовідносин). Це Положення визначало порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - комісії).

Як передбачено пунктами 1.2 розділу І «Загальні положення» та 2.4 розділу «Порядок утворення комісій» Положення №575/5 комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб`єкти); до складу комісії входять працівники реєстраційних служб головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі та територіальних органів Державної податкової служби України, територіальних органів державної статистики, територіальних органів Пенсійного фонду України.

Завданням комісії було проведення інвентаризації невключених суб`єктів. До повноважень комісії входило: - прийняття від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб`єктів; - складання узагальненої інформації про невключених суб`єктів; - передання узагальненої інформації про невключених суб`єктів виконавчим комітетам міських рад міст обласного значення, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) (п. 3.1, 3.2 розділу ІІІ Положення №575/5).

Як передбачав пункт 4.1, 4.2, 4.10 розділу ІVІ Положення №575/5 прийом від уповноважених органів аналітичної інформації здійснюється комісією до 03 травня 2012 року; аналітична інформація про проведення інвентаризації щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, приймається комісією у паперовій та електронній (у форматі Microsoft Excel) формах, наведених у додатках 1 та 2, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках; комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб`єктів.

25.03.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» №1155-VII, відповідно до якого виключила пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання». Наказ №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» відповідно до Закону №1155-VII втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №935/5 від 16.06.2014.

У цій справі позиції сторін зводяться до такого:

1) позивача – ОСОБА_1 19.08.2002 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та 22.08.2002 взятий на облік в Галицьке управління Сихівська ДПІ . З часу реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, підприємницькою діяльністю не займався, доходу не отримував, звітність до контролюючих органів не подавав. Перереєстрацію як ФОП (статус, запроваджений новими редакціями Цивільного та Господарського кодексів України, відмінний від статусу СПД-ФО) не проходив ані самостійно (за його заявою), ані шляхом включення в ЄДР в процесі інвентаризації, яку проводили уповноважені державою спеціальні органи, що діяли на тимчасовій основі. Оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на дату формування оскарженої вимоги були відсутні відомості щодо нього як фізичну особу – підприємця, ця обставина однозначно свідчить про відсутність правових підстав вважати його таким, що має статус підприємця. А відтак він не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як ФОП. ОСОБА_1 тривалий час (з 1998 року і по цей час) перебуває в безперервних трудових відносинах за договором трудового найму, єдиний соціальний внесок за цей період з її заробітку утримав та сплатив роботодавець.

2) відповідача – ОСОБА_1 з 22.08.2002 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Галицьке управління Сихівська ДПІ) як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа. З набранням 01.01.2017 чинності Законом України №1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в позивача як підприємця виник обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок. Оскільки ОСОБА_1 самостійно не нараховував та не сплачував ЄСВ, ГУ ДПС у Львівській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів правомірно сформувало вимогу про сплату боргу/недоїмки.

Оцінюючи такі аргументи сторін суд керується таким міркуваннями:

Відповідно до пункту 4) частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, для нарахування та сплати єдиного внеску відповідно до пункту 4) частини першої статті 4 Закону №2464-VI обов`язковим є наявність в особи статусу фізичної особи - підприємця. Державна реєстрація згідно статті 4 Закону №755-IV базується, зокрема, на принципі обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Верховний суд в постанові від 17.12.2018 в справі № 509/4156/15-а дійшов такого правового висновку, що «[…] адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення».

Оцінюючи правові підстави прийняття оскарженої вимоги суд враховує, що станом на дату формування оскаржуваної вимоги відомості щодо ОСОБА_1 як фізичну особу - підприємця були відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відомостями з ЄДР (а.с. 51) та визнається відповідачем. Відомості про ОСОБА_1 як ФОП в ЄДР станом на дату прийняття оскарженого рішення не було внесені ані за його заявою, ані з ініціативи спеціально утворених державою органів (для інвентаризації та реєстрації суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не перереєстрованих за їх заявою).

Відповідно до положень статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Оскільки єдиним належним та допустимим доказом наявності в фізичної особи статусу підприємця є відповідні відомості з ЄДР (частина четверта статті 9 Закону № 755-IV), то відсутність таких відомостей про ОСОБА_1 в ЄДР однозначно підтверджує, що він не має статусу фізичної особи – підприємця.

За таких обставин ОСОБА_1 з 01.01.2017 не набув статусу платника єдиного внеску (як фізична особа – підприємець), а тому нарахування йому контролюючим органом недоїмки за 2017-2019 роки шляхом виставлення оскарженої вимоги не ґрунтується на законі.

Щодо посилання відповідача на те, що згідно з реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 з 22.08.2002 знаходився на податковому обліку в ГУ ДФС у Львівській області (Галицьке управління Сихівська ДПІ), суд зазначає таке:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа 19.08.2002, до набрання чинності Законом №755-IV (01.07.2004). Статус суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи та фізичної особи – підприємця є різними. Поняття «фізична особа – підприємець» запроваджене після набрання чинності новими Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України з 01.01.2004, а порядок реєстрації підприємців та перереєстрації раніше зареєстрованих як СПД-ФО осіб в ФОП визначав Закон №755-IV. Перехідними положеннями Закону №755-IV визначалося, що особа, зареєстрована як СПД-ФО, повинна подати державному реєстратору реєстраційну картку для внесення до ЄДР відомостей про неї як про ФОП.

Станом на 2010 рік проблема СПД-ФО, зареєстрованих до 01.07.2004, котрі не звернулися до державного реєстратора щодо внесення відомостей в ЄДР, залишалася актуальною. Тому законодавець для вирішення цієї проблеми прийняв Закон №2390-VI, відповідно до якого передбачив:

- кінцеві строки подання усіма зареєстрованими до 1 липня 2004 року підприємцями реєстраційних карток для включення відомостей про них до ЄДР;

- визначив обов`язок спеціально уповноважених органів з питань державної реєстрації підготувати аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8);

- порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій;

- робота цих комісій (за участі представників ПФУ та податкової інспекції, тепер - ДФС) полягала в опрацюванні та звірці інформації про всіх суб`єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, та скеруванні узагальненої інформації державному реєстратору – для включення до ЄДР відомостей про таких суб`єктів господарювання (в тому числі СПД-ФО).

Отже, впродовж строку дії Закону №2390-VI держава в особі уповноважених нею органів повинна була опрацювати (провести інвентаризацію та звірку) інформацію всіх реєстраційних та контролюючих органів про суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, а також самостійно (без подання таким суб`єктом господарювання реєстраційної картки) внести відомості про цих суб`єктів до ЄДР.

Закон №2390-VI втратив чинність 25.04.2014, а отже – з цієї дати завершено процес інвентаризації державою та внесення нею в ЄДР відомостей про суб`єктів господарювання, котрі зареєстровані до 01.07.2004 та самостійно (шляхом подання реєстраційної картки) не ініціюють їх перереєстрацію в ЄДР. Отже:

- ОСОБА_1 не виявив бажання (шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки) бути включеною до ЄДР (почав функціонувати з 01.07.2004) як фізична особа – підприємець (ФОП);

- уповноважені державою органи (в тому числі місцева, обласна ДПС) під час проведення впродовж 2011-2014 рр. (період, коли ці органи мали відповідне завдання та повноваження) інвентаризації суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, не знайшли підстав для включення відомостей про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця до ЄДР.

- відомості щодо ОСОБА_1 як ФОП включено до ЄДР 26.08.2020 як такого щодо якого державна реєстрація була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», при цьому наступного дня 27.08.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Таким чином, станом на дату формування оскаржуваної вимоги відомості про наявність в ОСОБА_1 статусу підприємця були відсутні в ЄДР.

При прийнятті цього рішення суд на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19: «… суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Суд встановив, що ОСОБА_1 в 2017-2019 рр. був найманим працівником, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період за ОСОБА_1 як найманого працівника сплатив його роботодавець як страхувальник. Позивач стверджує, що ніколи не займався підприємницькою діяльністю, не отримував доходів і не подавав звітності, відповідач зворотного не доводить. За таких обставин відповідач, навіть вважаючи позивача підприємцем, не мав підстав нараховувати йому ЄСВ, оскільки ОСОБА_1 фактично не займався підприємницькою діяльністю та не отримував доходів, а за нього як найманого працівника роботодавець сплачував ЄСВ. Тому проведене відповідачем нарахування фактично призводить до повторного (подвійного) нарахування єдиного соціального внеску за цей самий період, що є окремою самодостатньою підставою для скасування оскарженої вимоги сплату боргу (недоїмки).

Підсумовуючи свої висновки суд дійшов переконання, що оскаржена вимога від 12.11.2019 №Ф-4242-50 про сплату ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. є незаконною та необґрунтованою. З огляду на те, що ця вимога не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, таку слід скасувати як протиправну.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України та враховуючи обґрунтованість позовних вимог суд стягує на користь позивача суму сплаченого ним судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 12.11.2019 №Ф-4242-50 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 26539 (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 26 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79026, Львівська область, місто Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ідентифікаційний код 43143039) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 18.12.2020.

Суддя Москаль Р.М.