Рішення № 93703340, 11.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2210/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Пономарьової О.І.,

представників

позивача Дашка Ю.І. (адвокат),

представника відповідача Смирнова О.О. (самопредставництво),

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, надбавки за класний чин, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячної премії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 04 червня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Прокуратури Луганської області (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточненого позову позивач заявляє вимоги про:

1) стягнення з відповідача на його користь невиплачену при звільненні вихідну допомогу в розмірі 35551,53 грн;

2) стягнення з відповідача на користь позивача 52480,83 грн за 31 день затримки виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням за ініціативою роботодавця, тобто 1692,93 грн середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку з 05 травня 2020 року по 04 червня 2020 року (день звернення до суду з позовом), та по день винесення судового рішення;

3) стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по дату його звільнення - 05 травня 2020 року, у розмірі 52923,29 грн, до якої входить надбавка за класний чин, надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячна премія.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 29 серпня 1996 року по 05 травня 2020 року працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах. Наказом від 30 квітня 2020 року № 536к позивача звільнено з посади начальника управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року (у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

У наказі про звільнення визначено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. На виконання цього наказу позивачу надано розрахунковий лист, з якого позивачу стало відомо про нарахування і виплату йому компенсації за невикористані дні відпустки та заробітну плату за фактично відпрацьовані дні в травні. Однак, у цьому листі відсутня сума вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі не менше середнього місячного заробітку, нарахування та виплата якої передбачені статтею 44 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає, що має право на отримання вихідної допомоги при звільненні. Так, Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Проте цим законом взагалі не врегульовано порядок звільнення, процедуру та гарантії для працівників, які підлягають звільненню, виплату працівнику вихідної допомоги при звільненні. Тому, на думку позивача, до спірних правовідносин субсидіарно мають бути застосовані положення Кодексу законів про працю України, який є загальним нормативно-правовим актом у трудових відносинах, статтею 44 якого визначений обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, незалежно від вказівки в наказі про звільнення на пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», працівник вважається звільненим за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця.

Викладені обставини також свідчать, що з позивачем у день звільнення не проведено повний розрахунок, що тягне для відповідача настання відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, у вигляді виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Також позивач вважає, що відповідачем всупереч положень пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ, яким визначено, що за прокурорами зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оплата праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, якою є постанова від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», з 25 вересня 2019 року припинено виплату надбавки за класний чин, що призвело до виплати надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячної премії у меншому ніж належить до виплати розмірі.

Ухвалою від 09 червня 2020 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути її недоліки (арк. спр. 43-45).

Позивачем 16 червня 2020 року подано уточнену позовну заяву (арк. спр. 50-64).

Ухвалою від 22 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено розглянути справу за правилами загального позовного провадження (арк. спр. 65-66).

Від представника відповідача 10 липня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 72-76).

Так позивач звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а виплата визначеної статтею 44 Кодексу законів про працю України вихідної допомоги передбачена у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників). При цьому, Законом України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 КЗпП України також не передбачає виплату вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами України «Про прокуратуру», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.

Безпідставними є і доводи позивача щодо наявності заборгованості внаслідок невиплати надбавки за класний чин, оскільки відповідно до пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ Постанову Верховної Ради України від 06.11.1991 «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» визнано такою, що втратила чинність. З цього часу в органах прокуратури відсутні класні чини, отже припинено нарахування та виплату надбавки до посадового окладу за класний чин. Відповідно зазначена надбавка не підлягає зарахуванню в інші складові заробітної плати.

Ухвалою від 06 серпня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження в справі на тридцять календарних днів (арк. спр. 113).

Сторони не скористалися правом подання відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою від 10 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 116).

Ухвалою від 30 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про заміну відповідача у справі, визначено, що найменуванням відповідача у справі слід вважати – Луганська обласна прокуратура (арк. спр. 145).

Ухвалою від 27 жовтня 2020 року за клопотанням представника позивача зупинено провадження в справі (арк. спр. 155).

За ухвалою від 11 грудня 2020 року поновлено провадження в справі, справу призначено до розгляду в судове засідання (арк. спр. 164).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, вважає їх обґрунтованими з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

Згідно з записами у трудовій книжці позивача від 08 липня 1993 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 29 серпня 1996 року по 05 травня 2020 року працював в органах прокуратури України (арк. спр. 8-19).

За наказом прокуратури Луганської області від 30 квітня 2020 року № 536к позивача звільнено з посади начальника управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року (арк. спр. 27).

Також наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Луганської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Згідно з розрахунковим листом за травень 2020 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 2 дні в сумі 834,74 грн, компенсацію щорічної відпустки за 65 днів – 82470,05 грн, надбавку за вислугу років прокурорам і слідчим за 2 дні – 250,42 грн, надбавку за виконання ОВР за 2 дні – 1030,90 грн, індексацію по постанові КМУ № 526 – 39,16 грн, всього нараховано 84625,27 грн; утримано: профвнески 1 % - 846,25 грн, ПДФО 18 % - 15232,55 грн, військовий збір – 1269,38 грн, до виплати – 67277,09 грн (арк. спр. 21, 81, 83).

Платіжним дорученням відповідача від 04 травня 2020 року № 597 та відомістю розподілення виплат від 05 травня 2020 року підтверджено, що 05 травня 2020 року на відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» рахунок позивача зараховано заробітну плату в сумі 67277,09 грн (арк. спр. 78, 79).

Також судом встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 1014к ОСОБА_1 присвоєно в порядку заохочення класний чин старшого радника юстиції (арк. спр. 77).

Дослідженням розрахункових листів позивача за 2019 рік встановлено, що з жовтня 2019 року припинено нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за класний чин (арк. спр. 82).

Згідно з довідкою відповідача від 05 травня 2020 року № 18-351вих-20 середньоденна заробітна плата позивача, обрахована з двох місяців роботи, що передували місяцю звільнення позивача, складає 1692,93 грн (арк. спр. 22).

За даними довідки відповідача від 07 липня 2020 року № 18-474вих-20 про складові заробітної плати ОСОБА_1 за два повних послідовних календарних місяці, що передували звільненню, та розрахункових листів за 2020 рік позивачу за березень-квітень 2020 року нараховано таку заробітну плату:

за березень 2020 року: оклад за 6 робочих днів – 2265,71 грн, надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим за 6 робочих днів – 679,71 грн, надбавка за виконання особливо-важливої роботи за 6 робочих днів – 2798,15 грн, щомісячна премія за 6 робочих днів – 7897,43 грн, премія одноразова – 4000,00 грн, відпустка щорічна за 14 робочих днів – 17920,70 грн, матеріальна допомога для оздоровлення – 35594,92 грн, лікарняні (перші 5 днів) за 5 робочих днів – 7584,60 грн, лікарняні за рахунок (ФСС) за 2 робочих дні – 3033,84 грн, індексація по ПКМУ № 526 – 106,30 грн;

за квітень 2020 року: оклад за 21 робочий день – 7930,00 грн, надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим за 21 робочий день – 2379,00 грн, надбавка за виконання особливо-важливої роботи за 21 робочий день – 9793,55 грн, щомісячна премія за 21 робочий день – 11487,16 грн, премія одноразова – 4000,00 грн, матеріальна допомога соціально-побутова – 38870,22 грн, індексація по ПКМУ № 526 – 372,05 грн (арк. спр. 80, 81).

Вирішуючи адміністративну справу в частині вимог щодо стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги при звільненні, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (положення наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII, положення Закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Відповідно до пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі – Закон № 113-IX), який набрав чинності з 29 вересня 2019 року, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Розглядаючи даний спір, суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

Такої правової позиції дотримується й Верховний Суд, про що вказано, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а.

Також Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

При цьому, Закон України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», у тому числі частина перша статті 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за Кодексом законів про працю України, втратив чинність 15 липня 2015 року на підставі підпункту 1 пункту 3 розділу XII Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» відсутні.

Як слідує з наказу прокуратури Луганської області від 30 квітня 2020 року № 536к, позивача звільнено з посади начальника управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року на підставі рішення кадрової комісії № 2 від 02 квітня 2020 року № 137.

Тобто звільнення позивача відбулося виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

При цьому, системним аналізом положень Закону № 1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Підстави виплати та розмір вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені в статті 44 Кодексу законів про працю України, зокрема, - у розмірі не менше середнього місячного заробітку при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України.

З викладеного слідує, що умовою для виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є його звільнення виключно з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Однак, як вже вище вказано, наказом від 30 квітня 2020 року № 536к позивач звільнений виключно з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, тому не набув права на отримання вихідної допомоги, виплату якої передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, яка є обов`язковою для врахування судом відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.09.2019 у справі № 808/588/17, від 30.01.2019 у справі № 808/932/17 та інші, на які посилається позивач, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, склалися обставини, що не є тотожними тим, з яких виник спір у даній справі.

За встановлених судом обставин, зважаючи, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги при звільненні, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість по виплаті вихідної допомоги в розмірі 35551,53 грн.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки у виплаті вихідної допомоги з дня звільнення по день ухвалення судового рішення є похідною вимогою, задоволення якої безпосередньо залежить від вимоги щодо стягнення з відповідача вихідної допомоги. Оскільки суд відмовляє у задоволенні основної вимоги, у задоволенні похідної вимоги слід також відмовити.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по 05 травня 2020 року в розмірі 52923,29 грн, до якої входить надбавка за класний чин, надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячна премія, суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX, який набрав чинності з 29 вересня 2019 року, визнано такими, що втратили чинність, зокрема: пункт 8 частини першої статті 15; частину четверту статті 16; абзац перший частини другої статті 46-2; статтю 47; частину першу статті 49; частину п`яту статті 50; частину третю статті 51-2, статті 53 і статті 55 Закону України «Про прокуратуру;

Постанову Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України».

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

Частиною першою статті 49 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1795-ХІІ (далі - Положення), встановлюється 10 класних чинів працівників органів прокуратури: державний радник юстиції України державний радник юстиції 1 класу державний радник юстиції 2 класу державний радник юстиції 3 класу старший радник юстиції радник юстиції молодший радник юстиції юрист 1 класу юрист 2 класу юрист 3 класу.

Пунктом 11 Положення визначено, що працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», із змінами внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 06.10.2014 № 506, від 30.09.2015 № 763, від 30.08.2017 № 657, затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками (пункт 1); надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати, зокрема надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи) - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин та вислугу років (підпункт 1 пункту 2); здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також з нагоди державних, професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання (підпункт 2 пункту 2).

У додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 затверджено розміри надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини, зокрема, розмір надбавки за класний чин «старший радник юстиції» - 2400,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2020 № 171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яка набрала чинності з 04 березня 2020 року, у постанові Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» додаток 8 до постанови виключено (підпункт 4 пункту 7).

З вищенаведених положень судом встановлено, що до 29 вересня 2019 року Законом України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» та Положенням про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1795-ХІІ, визначено, що однією з складових заробітної плати прокурорів була надбавка за класний чин, розмір якої був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505.

Однак, внаслідок набрання чинності Законом № 113-IX з 29 вересня 2019 року із складових заробітної плати прокурорів така надбавка виключена.

Тобто, починаючи з 29 вересня 2019 року законодавством, що врегульовує питання оплати праці прокурорів, не передбачено права прокурорів на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, а у відповідача обов`язку щодо її нарахування та виплати.

Твердження позивача, що таке право збережено за прокурорами у пункті 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX судом відхиляються як безпідставні з огляду на нижченаведене.

З вищевикладених положень законодавства слідує, що структура заробітної плати прокурорів, як до 29 вересня 2019 року, так і після цієї дати визначається виключно Законом України «Про прокуратуру».

Частиною першою статті 49 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» делеговано Кабінету Міністрів України повноваження виключно щодо затвердження розміру складових заробітної плати прокурорів, а не визначення їх виду.

Таким чином тимчасове збереження (у період з 29 вересня 2019 року до 04 березня 2020 року) у постанові Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 додатку 8, в якому визначалися розміри надбавок за класний чин, після внесених до чинного законодавства Законом № 113-IX змін, жодним чином не свідчить про збереження за прокурорами права на отримання цієї надбавки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно припинено нарахування позивачу надбавки за класний чин з 29 вересня 2019 року.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на нарахування та виплату з 29 вересня 2019 року надбавки за класний чин, відсутні й підстави для обрахування надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячної премії позивача з урахуванням такої виплати.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

За правилами, визначеними статтею 139 КАС України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову повністю, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору йому не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Луганської обласної прокуратури (місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 27, код за ЄДРПОУ 02909921) про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, надбавки за класний чин, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячної премії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 21 грудня 2020 року.

Суддя К.О. Пляшкова