Рішення № 93702333, 22.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 р. Справа№200/10812/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, 5) про визнання протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.09.2016 по 31.08.2020, зобов`язання відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.09.2016 по 31.08.2020.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що відповідач, як вважає позивач, припиняючи виплату щомісячних страхових внесків позивачу, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати щомісячних страхових внесків позивачу та невиплати заборгованості зі страхових внесків такими, що порушують конституційні права позивача. Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що припиняючи виплату щомісячних страхових внесків позивачу відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством. Вказує на те, що, як вважає відповідач, орган владних повноважень правомірно припинив виплату щомісячних страхових внесків позивачу у зв`язку із зміною місця проживання. Зазначає, що виплата заборгованості зі страхових внесків не передбачена нормами чинного законодавства. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.11.2020 було прийнято до провадження позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі №200/10812/20-а. Суд призначив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .

Позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат.

Позивачу надана довідка від 19.12.2016 №0000070793 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 .

З жовтня 2014 року по травень 2015 року позивач як внутрішньо переміщена особа отримував щомісячну страхову виплату у Мангушському відділенні, з грудня 2015 по серпень 2016 року – у Бахмутському (Артемівському) міському відділенні.

Постановою Відділення ВДФССНВВПЗ у м.Бахмут Донецької області від 31.01.2017 №0503/20741/20741/15 ОСОБА_1 припинено всі страхові виплати з 01.09.2016, у зв`язку з відмовою потерпілого від отримання виплат (заява потерпілого).

Як встановлено судом, позивач з вересня 2020 року перебуває на обліку у Лиманському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, виплата щомісячних страхових виплат не проводилась з 01.09.2016 по 31.08.2020 у зв`язку з тим, що позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та з цієї причини не перебував на обліку у будь-якому відділенні Фонду як внутрішньо переміщена особа, тому страхові виплати за цей період не нараховувались і відсутня заборгованість за даний період.

У зв`язку з вищевикладеним, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не виплати страхових виплат позивачу за вказаний період з підстав, які не передбачені ст.46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно із ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами ст.173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Частиною 1 ст.21, ст.28 Закону №1105-XIV (в редакції на момент спірних правовідносин) передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

За унормуванням п.2 ч.1 ст.16 Закону №1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або невиплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст.34 Закону України "Про оплату праці" (ч.ч.1,4,7 Закону №1105).

Страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством (ст.46 Закону №1105).

Як вже зазначалось раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою, за період з 01.09.2016 по 31.08.2020 позивачу не виплачені страхові виплати.

За правилами ч.1 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (надалі Закон №1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг, здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст.7 Закону №1706-VII).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1706-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

За змістом п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

У п.12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365 (Порядок №365) окреслено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

Аналогічні положення містяться в Порядку №27 від 12.12.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено у зв`язку із відмовою позивача від отримання виплати через зміну місця його проживання. Водночас, Законом №1105-XIV та Порядком №24 Фонду не надано повноважень щодо припинення страхових виплат на підставі заяви потерпілого у зв`язку зі зміною місця проживання.

Відповідачем з 01.09.2020 продовжені виплати позивачу щомісячних страхових виплат. При цьому, відповідачем позивачу щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для не виплати сум страхових виплат за попередній період. Крім того, позивач звертаючись із заявою про призупинення виплати, а не про відмову від отримання виплат. Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.

Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону №1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст.47 Закону №1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно з ч.7 ст.47 Закону №1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Як зазначалось раніше, ч.1 ст.17 Закону №1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким чином, дії відповідача стосовно відмови виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.09.2016 по 31.08.2020 суперечать вимогам ст.7 Закон №1706-VII та фактично обмежують передбачене Законом №1105-XIV право позивача на своєчасне отримання в повному обсязі страхових сум, тобто є дискримінаційними з огляду на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанова відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про припинення щомісячної страхової виплати є протиправною.

Відповідно встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати страхових виплат, відмінних від визначених ч.1 ст.46 Закону №1105-IV, не є іншим випадком припинення виплати страхових виплат, передбаченим законом у розумінні пункту 5 частини першої статті 46 цього Закону.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За унормуванням ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В такому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат та потребує від позивача здійснення додаткових дій не передбачених Законом №1105.

Керуючись ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, з урахуванням вимог ч.7 ст.47 Закону №1105-XIV є підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячні страхові виплати за період з 01.09.2016 по 31.08.2020, у своєчасній виплаті яких позивачу протиправно з вини відповідача відмовлено.

Як було раніше зазначено, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, позивач як потерпілий, який має зареєстрований страховий випадок – трудове каліцтво, мав право на отримання щомісячних страхових виплат, що передбачені Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність постанови відповідача від 31.01.2017 №0503/20741/20741/15 про припинення щомісячної страхової виплати з 01.09.2016, суд дійшов висновку про те, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем зазначеної постанови, а не діями (бездіяльністю), які вчиняє відповідач.

Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування такої постанови, а також зобов`язання відповідача до вчинення певних дій.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим ч.1 ст.5 КАС України, та об`єкту порушеного права.

Оскільки судом під час розгляду справи встановлено протиправність постанови відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області про припинення щомісячної страхової виплати, враховуючи, що зазначене відділення є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, з метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправною та скасувати постанову відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області від 31.01.2017 №0503/20741/20741/15 про припинення ОСОБА_1 страхових виплат з 01.09.2016.

зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, місто Слов`янськ, вулиця Свободи, будинок 5) відновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.09.2016 по 31.08.2020.

Одночасно суд зазначає, що задоволення позовних вимог таким чином не змінюють суті позовних вимог.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки у вказаній справі спір стосувався відновлення виплати вже призначених щомісячних страхових виплат, а не присудження їх виплати, то негайне виконання рішення суду в цьому випадку не застосовується. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.09.2020 по справі №694/683/17.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України судовий збір в сумі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області від 31.01.2017 №0503/20741/20741/15 про припинення ОСОБА_1 страхових виплат з 01.09.2016.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області відновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.09.2016 по 31.08.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Свободи, 5) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Повне судове рішення складено 22.12.2020.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька