Рішення № 93681566, 07.12.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7914/15

№ 2/183/23/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника позивача Доманського В.П.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача Дубовенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_6 2011 р.н., третя особа – Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації нерухомого майна, виселення з житлового приміщення, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим,

в с т а н о в и в :

24 грудня 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який в подальшому уточнював та в кінцевій редакції від 10 липня 2020 року звернувся з уточненою позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , 2011 року народження, в якій просив:

-звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 12.09.2008 року на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будинок, загальною площею 88,8 кв.м. та господарчі будівлі і споруди, а також на земельну ділянку, загальною площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019; що належить ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 705016,76 грн.

-визначити спосіб реалізації предмета іпотеки в порядку ст. 41 ЗУ «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною предмета іпотеки, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

-виселити з домоволодіння АДРЕСА_2 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зі зняттям з реєстраційного обліку в Головному управлінні Державної міграційної служби в Дніпропетровській області;

-стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь АТ «Державний ощадний банк України» судові витрати, що складаються з витрат за проведення оцінки майна в розмірі 3000 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 3395,9грн. та 1218 грн.

Ухвалою суду від 12 січня 2016 року відкрите провадження у справі.

31 березня 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з уточненим позовом.

20 травня 2016 року представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Нерода Д.В. подане клопотання про залучення у справі місцевого органу виконавчої влади.

20 травня 2016 року ухвалою суду задоволене клопотання представника відповідача ОСОБА_5 , залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог – орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради.

04 серпня 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся з уточненим позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_7 , 2011 року народження, треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Відділ реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації нерухомого майна, виселення з житлового приміщення.

30 серпня 2016 року відповідачем ОСОБА_1 подане клопотання про витребування доказів.

30 серпня 2016 року ухвалою суду задоволене клопотання відповідача ОСОБА_1 , витребувано у приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Бака Оксани Василівни копію нотаріальної справи, щодо договору іпотеки за № 3463 від 12 вересня 2008 року.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Державний ощадний банк України», третя особа ОСОБА_1 , про визнання іпотечного договору припиненим.

27 жовтня 2016 року ухвалою суду прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднавши їх в одне провадження.

05 квітня 2017 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Дубовенка А.В. про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, з метою визначення ринкової вартості нерухомого майна, що перебуває в іпотеці.

31 травня 2018 року у зв`язку із закінченням повноважень судді Парфьонова Д.О., проведено повторний автоматизований розподіл справи, та визначено головуючим суддею – Городецького Д.І.

21 листопада 2018 року ухвалою суду закінчене підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

10 лютого 2019 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з уточненим позовом.

25 жовтня 2019 року ухвалою суду залучено правонаступника ПАТ «Державний ощадний банк України» - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

10 липня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з уточненим позовом.

В обґрунтування позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» посилалося на те, що 12.09.2008 року між позивачем ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 131, відповідно до умов якого банк (Кредитор) надав відповідачу (Позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 358 000 грн. зі сплатою 21,5 відсотків річних з кінцевим терміном погашення заборгованості до 09.09.2018 року.

Позивач зобов`язання за Договором виконав, надавши позичальнику кредит.

У порушення умов Договору, позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Відповідно до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1983/11 від 31 січня 2011 року, яке набрало законної сили з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 596735,84 грн. А рішенням того ж суду у справі № 183/7309/14 від 29.09.2015 року, яке набрало законної сили з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 108280,92 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості становить 705016,76 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Кредитором ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» та Іпотекодавцем, яким є відповідач ОСОБА_2 було укладено Іпотечний Договір № 3463 від 12.09.2008 року, відповідно до умов якого відповідач передала Кредитору в іпотеку нерухоме майно, яке складається з: будинок, загальною площею 88,8 кв.м. та господарчі будівлі і споруди, а також на земельну ділянку, загальною площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на підставі права власності ОСОБА_2 на підставі правовстановлюючих документів.

Відповідно до п. 4.2 Іпотечного Договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Іпотекодавцем зобов`язання в цілому чи тієї або іншої її частини, а також у інших випадках, передбачених цим Договором, Іпотекожержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

На виконання умов Кредитного договору та Іпотечного договору 28 липня 2015 року відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банком було направлено Вимогу, а саме повідомлення про усунення порушень, проте вимога була повернута до банку у зв`язку із закінченням терміну зберігання. А 27 жовтня 2015 року на адресу відповідачів була направлена вимога про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку з іпотечного майна. Ці вимоги також не були отримані відповідачами.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачами зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» вправі вимагати стягнення заборгованості по кредиту, за відсотками, за пенею з останніх за рахунок предмету іпотеки, а тому звертається до суду з даним позовом.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Державний ощадний банк України», в якому просила суд визнати іпотечний договір, укладений 12 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бака О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3463 – припиненим, у задоволенні первісного позову просила відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 посилалася на те, що вона є власником: житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами з адресою: АДРЕСА_1 – на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, від 11 серпня 2005 року, № 5347; а також земельної ділянки, площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019, за цією ж адресою – на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ДП № 015870, від 29.11.2005 року.

12 вересня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України»від 12 вересня 2008 року, між нею – ОСОБА_2 та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір майнової поруки – іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бака О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3463.Згідно п. 1.2. – Договору предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме домоволодіння та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 4.2. цього Договору у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржником зобов`язання в цілому чи тієї або іншої частини, а також у інших випадках, передбачених цим Договором, Відповідач реалізує своє право шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано. П. 3.4. Кредитного договору – банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2011 року у цивільній справі № 2-1983/11 позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в тому числі і до ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі і у зв`язку з простроченням щомісячних платежів достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року, процентах та пені. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/7309/14 від 29.09.2015 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо стягнення сум з ОСОБА_2 , як з поручителя за цими ж зобов`язаннями, встановлено, що договір поруки припинився, у зв`язку з тим, що ним було використане право на дострокове повернення всієї суми кредиту ще станом на 31 грудня 2011 року.

У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, банк своїм зверненням 05 січня 2011 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з пред`явленням вимоги щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом, процентів та пені, за яким 31 січня 2011 року у цивільній справі № 2-1983/11 ухвалене рішення, змінив умови кредитного договору, укладеного 12 вересня 2008 року. А тому, вимогу до ОСОБА_2 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки має бути пред`явлено в межах строку дії цього договору.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та майнового поручителя заборгованості за кредитним договором, змінивши таким чином строк виконання основного зобов`язання. Враховуючи, що банк у будь-якій формі вимог до ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 559 ЦК України про звернення стягнення на предмет іпотеки не пред`явив, ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до банку про визнання договору іпотеки припиненим.

У своїх запереченнях проти зустрічного позову Зінченко Г.А. – представник АТ «Державний ощадний банк України» зазначив, що оскільки порука та іпотека є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов`язань, то норми ст. 559 ЦК України не можуть застосовуватися до правовідносин іпотекодержателя і іпотекодавця; а іпотека може бути припинена лише після виконання зобов`язання, або визнання недійсним правочину (щодо якого укладено іпотечний договір, або основне зобов`язання).

Також представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Дубовенком А.В. подано окрему заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі.

У своїх запереченнях проти заяви представника відповідача Зінченко Г.А. – представник АТ «Державний ощадний банк України» зазначив, що банком не пропущений строк позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішенням суду від 31 січня 2011 року стягнуто як з ОСОБА_1 так і з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, а рішенням суду від 29 вересня 2015 року з ОСОБА_1 стягнуто подальшу заборгованість за цим же кредитним договором.

У судовому засіданні представник АТ «Державний ощадний банк України» повністю підтримав позовні вимоги позивача та, посилаючись на ті ж підстави, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав зазначених у запереченнях. Щодо застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки – вважає його таким, що не пропущений банком, через те, що останнє рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором ухвалене у 2015 році.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що сума заборгованості за кредитним договором, заявлена позивачем значно менша, тому як рішення про стягнення заборгованості перебуває на виконанні виконавчій службі, і щомісячно з його пенсії утримуються відповідні кошти. По-друге, підлягає застосуванню строк позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому – вимоги банку щодо його виселення та зняття з реєстраційного обліку з його постійного місця проживання є такими, що не підлягають задоволенню. Позов ОСОБА_2 вважав обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» не визнав, посилаючись на те, що дійсно його довірителька 12 вересня 2008 року уклала договір іпотеки у забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. До звернення до суду з позовом у 2011 році, вона не отримувала від банку вимог щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом, однак у зв`язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк своїм зверненням 05 січня 2011 року до суду з пред`явленням вимоги як до позичальника ОСОБА_1 так і до поручителя ОСОБА_2 щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом, змінив умови кредитного договору, укладеного 12 вересня 2008 року. У зв`язку з чим відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. А тому просив суд в задоволені позовних вимог банку відмовити в повному обсязі, тому як вимоги банку щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку постійного місця проживання ОСОБА_2 на підставі ст. 109 ЖК України – не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав в повному обсязі та, посилаючись на ті ж підстави, просив суд задовольнити його.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , 2011 року народження, або її представник, в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялися судом, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи виконавчого комітету Новомосковської міської ради за первісним позовом, як орган опіки та піклування та як орган реєстрації та обліку громадян, в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника. Також наданий висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету, яким вважають що виселення та зняття з реєстрації малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суперечитиме нормам чинного законодавства та призведе до порушення, зокрема житлових прав дитини, зменшення або обмеження яких є неприпустимим.

Згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд, дослідивши підстави позову, надані сторонами докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суд, дослідивши подані позовні заяви, зустрічний позов, заперечення, заяву про застосування строку позовної давності, а також докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності та достовірності, дійшов до наступних висновків.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 12 вересня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 131, відповідно до умов якого банк (Кредитор) надав відповідачу (Позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 358000 грн. зі сплатою 21,5 відсотків річних з кінцевим терміном погашення заборгованості до 09 вересня 2018 року.

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є правонаступником прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», а ПАТ «Державний ощадний банк України» є правонаступником ВАТ «Державний ощадний банк України», в організаційно - правовій формі відкритого акціонерного товариства, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 06.04.2011 року та постанови Кабінету Міністрів України № 5568 від 05.06.2019 року.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк чи інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)( ч. 1ст. 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору.

Також, частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що в порушення умов Договору, позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим банк 06 січня 2011 року звернувся до суду з позовом про дострокове повернення кредиту – про стягнення з ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_2 , як поручителя, за договором поруки № 131/1 від 12 вересня 2008 року, заборгованості за кредитним договором № 131 від 12 вересня 2008 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1983/11 від 31 січня 2011 року, яке набрало законної сили з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 596735,84 грн., та судові витрати в розмірі 1820 грн.

Також, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/7309/14 від 29 вересня 2015 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 108280,92 грн. (відсотки), узадоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо стягнення сум з ОСОБА_2 , як з поручителя за цими ж зобов`язаннями – відмовлено, оскільки право на дострокове виконання зобов`язання банком використане 31 січня 2011 року, а претензія направлена ОСОБА_2 17 березня 2014 року з пропуском шестимісячного строку від дня використання права на дострокове погашення заборгованості.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник у зв`язку з неналежним виконанням ним зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість у сумі 705016,76 грн., яка визначена рішеннями судів № 2-1983/11 від 31 січня 2011 року та № 183/7309/14 від 29 вересня 2015 року.

З листа Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) за № 59777957/28 від 10.08.2020 року вбачається, що на виконанні перебуває зведене виконавче провадження за вищезазначеними рішеннями судів ЗВП № 59777957, у якому проводиться стягнення з пенсії боржника. Згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень з ОСОБА_1 було стягнуто 15594,93 грн., а до 2019 року кошти з пенсії боржника Пенсійним фондом України перераховувалися безпосередньо на рахунки АТ «Ощадбанк», тому Соборний ВДВС не має можливості повідомити точну суму. Стягнуту з боржника на перераховану на користь АТ «Ощадбанк».

З довідок, наданих АТ «Державний ощадний банк України» за № 103.20-10/718 від 27.05.2019 року та № 103/20-12/1-1790 від 08.09.2020 року вбачається, що за період з 30 грудня 2015 року по 26 травня 2019 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 131 від 12 вересня 2008 року, укладеним між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 надійшли кошти на погашення нарахованих та прострочених процентів в сумі 45362,96 грн. Відповідно до останньої довідки – станом на 03 вересня 2020 року заборгованість за кредитним договором складає – 581880,37 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт того, що у позичальника ОСОБА_1 перед банком існує заборгованість за вищевказаним кредитним договором, яка ним добровільно не сплачується.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду України.

Так, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Верховний суд підкреслив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту частинами до 2022 року, був правомірно змінений кредитором на повернення всією сумою в термін 30 днів з моменту отримання вимоги. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

Таким чином, оскільки банк, звернувшися у відповідності до чинного законодавства до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту у 2011 році, змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, отже вважається, що кредитний договір припинив свою дію.

Судом також встановлено, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним 12 вересня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , між Кредитором ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» та Іпотекодавцем, яким є відповідач ОСОБА_2 було укладено Іпотечний Договір № 3463 від 12.09.2008 року, відповідно до умов якого відповідач передала Кредитору в іпотеку нерухоме майно, яке складається з: будинок, загальною площею 88,8 кв.м. та господарчі будівлі і споруди, а також на земельна ділянка, загальною площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на підставі права власності ОСОБА_2 на підставі правовстановлюючих документів (житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами з адресою: АДРЕСА_1 – на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бака О.В. 11 серпня 2005 року, № 5347, зареєстрований 11.08.2005 року в Державному реєстрі правочинів за № 766488, право власності на який зареєстровано в КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 20ю.10.2005 року № 10245257; земельна ділянка, площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019, за цією ж адресою – на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ДП № 015870, виданий Головою міста Новомосковська ОСОБА_9 29.11.2005 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 3415).

На підставі ст. 572 ЦК України, 1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 574 ЦК України визначено, що 1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. 2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

На підставі статті 575 ЦК України, 1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. 2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. 3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

У відповідності до приписів ст. 589 ЦК України, 1. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. 2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно приписів ст. 590 ЦК України, 1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 591 ЦК України, 1. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. 2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зі штампу на поштовому конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, вбачається, що ПАТ «Державний ощадний банк України» пред`явив позов 21 грудня 2015року.

При цьому судом встановлено, що за пунктом 3.4 кредитного договору – банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за іпотечним договором. Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту належних до сплати процентів. Та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом місяця – тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги банку.

Крім того, згідно з пунктом 4.3.3. кредитного договору, у разі порушення умов Договору та/або договору іпотеки – позичальник зобов`язаний достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород та штрафних санкцій відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 3.1.3. Іпотечного договору – іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому іпотечним договором у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит та/або іпотечним договором, в тому числі: невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язання за кредитним договором в цілому або будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше 2 (двох) місяців. А згідно п. 4.2. – у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання в цілому чи тієї або іншої частини, а також у випадках, передбачених цим договором. Іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такої зміни.

Оскільки судом встановлено, що Боржник своєчасно не сплачував кредит у зв`язку з чим загальна сума заборгованості станом на 27 грудня 2010 року склала 596735,84 грн. (абз. 18 мотивувальної частини рішення суду у справі № 2-1983/11 від 31 січня 2011 року) та розмір якої солідарно стягнутий з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Як зазначалося вище, відповідач ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про звернення стягнення.

Виходячи з того, що останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 27 грудня 2010 року; відповідно до пункту 3.4 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через місяць, тридцять днів; обов`язок відповідача погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції, також настав через місяць, тридцять днів, після сплати боржником останнього платежу, однак не був виконаний.

З огляду на ці обставини суд приходить до висновку, що право на позов про стягнення несплачених сум за кредитним договором виникло у АТ «Державний ощадний банк» через місяць, тридцять днів після сплати боржником останнього платежу наступного дня після порушення боржником зобов`язання за кредитним договором, проте позивач звернувся до суду з позовом лише 21 грудня 2015 року, тобто зі спливом позовної давності, установленої нормами статті 257 ЦК України.

У відповідності до ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. 3 та ч. 4 ст.267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1ст.257 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

При цьому, строк позовної давності не переривався, що вбачається з рішень судів, відомостей зі зведеного виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що АТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Поряд з викладеним необхідно звернути увагу на те, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі 504/1653/15-ц.

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що у задоволенні позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 12.09.2008 року на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будинок, загальною площею 88,8 кв.м. та господарчі будівлі і споруди, а також на земельну ділянку, загальною площею 0,0697 га, кадастровий № 1211900000:01:005:0019; що належить ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 705016,76 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження». за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи, що застосування вимог ст. 109 ЖК України та відповідно до ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» можуть бути наслідком лише задоволення вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, то вимоги АТ «Державний ощадний банк України» щодо виселення з домоволодіння АДРЕСА_2 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 зі зняттям з реєстраційного обліку в Головному управлінні Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, на підставі вимог ст. 109 ЖК України та відповідно до ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - є необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги за первісним позовом не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог за зустрічним позовом, то під час розгляду справи встановлено, що через пропуск строку позовної давності банк втратив право задовольнити свої майнові вимоги за рахунок іпотечного майна, яким забезпечено таке зобов`язання; стороною відповідача за зустрічним позовом не надано жодного доказу існування майнових вимог поза строками такої давності, чи не врегульованих кредитних зобов`язань між сторонами. У зв`язку із чим, вказаний іпотечний договір має бути визнаний припиненим на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

При цьому ч.1 ст.575 ЦК України визначає іпотеку як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ч. 1 ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Вказаний перелік не є вичерпним, адже вказана норма матеріального закону передбачає припинення права застави також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» передбачено також припинення застави при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави, та в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється також у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним.

У відповідності до вимог ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

В даному випадку встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № 131 від 12 вересня 2008 року кінцевий термін повернення коштів було визначено сторонами 09 вересня 2018 року.

Разом із цим, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1983/11 від 31 січня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором № 131 від 12.09.2008 року в сумі 596735,84 грн., та судові витрати в розмірі 1820 грн.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор (банк), відповідно до приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Таким чином, через пропуск строку позовної давності банк втратив право задовольнити свої майнові вимоги за рахунок іпотечного майна, яким забезпечено таке зобов`язання, стороною відповідача не надано жодного доказу існування майнових вимог поза строками такої давності, чи не врегульованих кредитних зобов`язань між сторонами. У зв`язку із чим вказаний іпотечний договір має бути визнаний припиненим на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Доводи представника АТ «Державний ощадний банк України» про те, що банк має право звертатися за захистом свого порушеного права до суду в строк до 09 вересня 2018 року, відповідно до дії кредитного договору № 131 від 12 вересня 2008 року, суд відхиляє, як таке, що суперечить приписам ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Таким чином вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір у зв`язку з відмовою у задоволенні заявлених вимог за первісним позовом суд залишає за рахунок позивача, за зустрічним позовом з АТ «Державний ощадний банк України» підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1378 грн.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268, 315 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_6 2011 р.н., третя особа – Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації нерухомого майна, виселення з житлового приміщення – відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим – задовольнити.

Визнати іпотечний договір, укладений 12 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3463 – припиненим.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судові витрати в розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн.. 00 коп.).

Учасники справи:

-позивач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ЄДРПОУ 09305480, місцезнаходження: 49107, м. Дніпро, пр.. Гагаріна, 115;

-відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_5 своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 2011 р.н., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

-третя особа: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 16 грудня 2020 року

Суддя Д.І. Городецький