Рішення № 93664470, 21.12.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року справа № 580/4606/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІГОРЯ МОМОТА (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9930) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

19.10.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) до ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІГОРЯ МОМОТА (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9930) (19601, м.Черкаси, селище Оршанець, вул.Підполковника Красніка, буд.1; код ЄДРПОУ 14321512) (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 до 16.09.2020 включно;

стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період в розмірі 247061,32грн за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Додатково просить стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000грн.

В обґрунтування позову зазначено про несвоєчасність розрахунку при звільненні позивача зі служби щодо індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Оскільки термін прострочення становить 649дні і середньоденний розмір заробітної плати – 380,368грн, позивач вважає, що має право на стягнення вказаної вище суми коштів.

Ухвалою суду від 23.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд правилами спрощеного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю десять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу позивач отримав 31.10.2020, а відповідач – 29.10.2020.

05.11.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача з проханням у задоволенні позову та стягненні судових витрат відмовити повністю. В обґрунтування зазначив, що на день звільнення та виключення зі списків відповідача спір між ними був відсутній. При звільненні з військової служби позивач не звертався до відповідача з відповідним рапортом або заявою в порядку, визначеному ст.110 Закону України «Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України» щодо виплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення. Звернувся через 2,5 роки з відповідними заявами. Додатково зазначив, що реалізував свій обов`язок та виплатив вказані грошові компенсації позивачу. Також відповідач не погоджується з розрахунком позивача, наполягаючи на тому, що виключення позивача відбулося з 10.02.2018, а прострочення виплати коштів відбулося після отримання від позивача заяви щодо грошової компенсації за невикористану позивачем додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексації. У відсотковому відношенні присуджені суми становлять 3,8% його грошового забезпечення. Тому спірна сума коштів не відповідає принципу співмірності.

Ухвалою від 09.11.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження. Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з посвідченням від 20.10.2015 серії НОМЕР_2 позивач має статус учасника бойових дій.

З даних витягу з наказу від 09.02.2018 №55-ОС суд встановив, що позивач звільнений з військової служби наказом начальника Головного центру від 10.01.2018 №11-ос та виключений зі списків особового складу з 10.02.2018. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вказано 10.02.2018.

07.07.2020 позивач звернувся до відповідача із запитами, в яких просив повідомити, чи нарахована та чи виплачувалася йому грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2017-2018 роки та індексація грошового забезпечення. Додатково зазначив, що за умови їх не нарахування та невиплати просить провести вказані розрахунки.

Відповідач листом від 03.09.2020 №11/16/С-128-44/10-2450 повідомив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 14567,47грн. буде здійснена при надходженні коштів від Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Листом від 09.07.2020 №11/С-112-44/10-1739 відповідач повідомив, що за період з травня 2017 до лютого 2018 року позивачу нарахована та буде виплачена в липні 2020 року індексація грошового забезпечення в сумі 231,77грн.

Даними виписки з карткового рахунку позивача (№ НОМЕР_3 ) підтверджується зарахування 15.07.2020 - 228,29грн та 16.09.2002 - 14348,96грн. коштів. Вказані суми коштів відповідають нарахованим після сплати податку з доходу фізичних осіб та військового збору згідно з витягом 3 до розрахунково-платіжної відомості №41 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям відповідача.

Довідкою відповідача від 10.07.2020 №95 підтверджується, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби у відповідача з 03.05.2017 до 10.02.2018 в сумі 231,77грн., базовим місяцем для виплати взято травень 2017року.

З довідки відповідача від 10.07.2020 №96 суд встановив, що розмір посадового окладу грошового забезпечення за період проходження служби у військовій частині 9930 з 03.05.2017 до 10.02.2018 щомісячно становив 685,00грн.

Відповідно до довідки відповідача від 10.07.2020 №94 загальна сума доходу позивача за період з 01.05.2017 до 10.02.2018 складала 78874,44грн.:

травень 2017 – 4818,85грн.;

червень 2017 – 7602,31грн.;

липень-серпень 2017 – 7790,80грн.;

вересень 2017 -7799,05грн.;

жовтень 2017 – січень 2018 -7804,00грн.;

лютий 2018 – 5609,13грн.

25.09.2020 позивач звернувся заявою до відповідача, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 (дата виключення зі списків особового складу військової частини) до 16.09.2020 (день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок позивача).

Листом від 06.10.2020 №14/С-141-44/10-2731 відповідач повідомив, що за результатами розгляду заяв позивача йому було нараховано та виплачено компенсацію. Отже, відповідач з моменту надходження заяви позивача реалізував обов`язок щодо забезпечення права позивача на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Додатково зазначив, що вчинив правомірні дії в межах, на підставі та у спосіб визначений законами України. Тому відсутні правові підстави для нарахування позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.02.2018 до 20.09.2020.

Тому позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі – Закон №1283-ХІІ) – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, нарахування та виплата компенсації з невикористаної відпустки та індексація грошового забезпечення є складовими для повного розрахунку при звільненні особи.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (пункт 34) у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1ст.12 Закону № 3551-XII.

Невиплата індексації грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби, в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

Зокрема, ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У вказаних справах ВС дійшов висновку, що положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Кошти виплачені згідно з випискою з карткового рахунку позивача 15.07.2020 та 16.09.2020 відповідно. Несвоєчасність виплати коштів стосувалася невиплати сум, стягнення яких ініційоване позивачем до вирішення через 2 роки після звільнення. Така поведінка позивача свідчить, що не виплата при звільненні індексації грошового забезпечення та компенсації його невикористаної додаткової відпустки на час його звільнення не була для нього істотною та достатньо важливою. Відповідач добросовісно та невідкладно нарахував після звернення позивача із запитами та виплатив вказані суми коштів.

Згідно зі ст.117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки вказана норма не передбачає саме судового спору, а в заявлених правовідносинах несвоєчасність виплати вказаних сум коштів відповідачем пов`язана з його думкою щодо необхідності для їх отримання окремої заяви з реквізитами рахунку звільненого військовослужбовця, при цьому, сторони в досудовому порядку врегулювали такі відносини, обґрунтованими є доводи відповідача щодо необхідності врахування принципу співмірності сум коштів при обчисленні середнього заробітку за період несвоєчасної виплати коштів.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Доводи відповідача з приводу відсутності чіткого законодавчого врегулювання статусу вказаної відпустки та часу встановлення єдиної судової правозастосовної практики не спростовують наявності визначеної судом у згаданому вище рішенні протиправності його бездіяльності щодо необхідності нарахування та виплати компенсації позивачу невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Отже, спірна бездіяльність відповідача є триваючим проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням військової служби та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку підтверджене за період з часу звільнення 10.02.2018 (остаточна дата закінчення проходження військової служби згідно з витягом з наказу від 09.02.2018 №55-ОС) до часу фактичного з ним розрахунку: 15.07.2020 – 604 дні (зарахування індексації грошового забезпечення) та 16.09.2020 (зарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) – 648 днів. Заявлений позивачем період затримки в 648 днів з 09.02.2018 до 16.09.2020 для обчислення середнього заробітку, як санкцію за несвоєчасність розрахунку при звільненні, не підтверджений.

Щодо його розміру суд врахував.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У справі Суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача від 21.02.2020 №21/347 про нараховані суми грошового забезпечення позивача місячний розмір його грошового забезпечення за останні 2 повні місяці роботи станом на день звільнення з військової служби складав 7804,00грн. (за грудень 2017 (31день) + 7804,00грн. за січень 2018 (31 день) = 15608,00грн. (середнє місячне грошове забезпечення за останні два повні місяці служби) : 41 (кількість робочих днів за останні два повні місяці служби) = 380,68грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 380,68грн., та врахування такої суми позивачем для розрахунку обґрунтоване.

Середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні:

за 604 дні з дня звільнення – 10.02.2018 до повної фактичної виплати – 15.07.2020, становить 229930,72грн. (604 х 380,68грн. = 229930,72грн.);

за 648 днів з дня звільнення – 10.02.2018 до повної фактичної виплати – 16.09.2020, становить 321859,02грн. (648 х 380,68грн. = 246680,64грн.)

Вказані суми коштів є істотно більшими, аніж проведений з позивачем розрахунок при звільненні та сплачені відповідачем кошти індексації грошового забезпечення та компенсація невикористаної відпустки позивача, що не своєчасно виплачені у зв`язку зі звільненням позивача.

Вказані обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року у судовій справі № 480/3105/19.

Так Верховний Суд у своєму рішенні вказав: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи Судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%). Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90)».

Тому суд, дотримуючись принципу справедливості та співмірності втрат позивачем доходу із-за несвоєчасного отримання сум грошового забезпечення при звільненні, врахував.

Загальний розрахунок позивача при звільненні мав становити: 11171,63грн. (сума при звільненні) + 228,29грн. (сума коштів індексації) + 14348,96грн (сума коштів компенсації невикористаної додаткової відпустки) = 25748,88грн.

Сума коштів несвоєчасно виплаченої індексації 228,29грн становить зі вказаної суми 0,8%.

Сума коштів компенсації невикористаної додаткової відпустки 14348,96грн становить 56% від вказаної суми, належної до виплати при звільненні позивача.

Отже, за затримку виплати індексації відповідач має обов`язок виплатити позивачу за 604 дні: 229930,72 * 0,8%=1839,45грн. Щодо затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018роки за 648 дні: 246680,64грн * 56%/4=34535,29грн. Загальна сума становить 36374,74грн.

Оскільки відповідач вказаних дій не вчинив, доводи позивача про не відповідність такої бездіяльності вимогам закону є обґрунтованими.

Зважаючи на відсутність доказів, що присуджені судами кошти фінансуються за вказаною позивачем бюджетною програмою саме щодо грошового забезпечення військовослужбовців, а не щодо виконання рішення судів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення з відповідача коштів на зазначену вище суму.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд урахував.

Згідно з вимогами ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Професійна правнича правова допомога позивачу надана ТОВ «Подільський юридичний центр» в особі директора-адвоката Козачука М.В. згідно з договором від 17.06.2020.

Предметом вказаного договору зазначено надання правової допомоги з питань: підготовки позовної заяви та представництва у справі про стягнення індексації грошового забезпечення, компенсації за відпустку УБД, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. Відповідно до п.3.1 договору вартість послуг складається з двох платежів: передоплата – 2000,00грн. та оплата – 30% від суми, фактично отриманих коштів.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 14.10.2020 адвокат надав, а позивач прийняв послуги (правову допомогу) згідно з переліком: підготовка запитів (0,5 год.) (ціна за 1 год – 700,00грн.) - 350,00грн; позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (2,36 год.) (ціна за 1 год – 700,00грн.) – 1650,00грн. Всього – 2000,00грн.

Рахунком-фактурою ТОВ «Подільський юридичний центр» від 17.06.2020 та копією дубліката чека від 18.06.2020 №0.0.1740831041.1 підтверджується оплата позивачем вказаної вище суми (2000,00грн.), в призначенні платежу якої зазначено про сплату за надання послуг: правової допомоги стягнення індексації та компенсації відпустки УБД відповідно до договору від 17.06.2020). Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу позивача склала 2000,00грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 вказаної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною п`ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Участь адвоката у цій справі та понесення у зв`язку з цим судових витрат позивачем не доведена сукупністю належних і достовірних доказів, оскільки жоден із поданих суду процесуальних документів для суду не має підписів вказаного адвоката. Платіжний документ не містить вказівки на предмет саме цієї судової справи та доводить понесення таких витрат саме за стягнення індексації та компенсації відпустки УБД. Понесення вказаного виду судових витрат у цій справі для стягнення коштів середнього заробітку не доведене первинним платіжним документом.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІГОРЯ МОМОТА (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9930) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІГОРЯ МОМОТА (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9930) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2018 до 15.07.2020 та з 10.02.2018 до 16.09.2020 включно.

Стягнути з ГОЛОВНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІГОРЯ МОМОТА (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9930) (19601, м.Черкаси, селище Оршанець, вул.Підполковника Красніка, буд.1; код ЄДРПОУ 14321512) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 10.02.2018 до 15.07.2020 та з 10.02.2018 до 16.09.2020 включно в розмірі 36374,74грн. (тридцять шість тисяч триста сімдесят чотири гривні сімдесят чотири копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 21.12.2020.