Рішення № 93663330, 21.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4073/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, військової частини А1126, військової частини А1008, третя особа - Новоайдарський районний військовий комісаріат про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 1), військової частини А1126 (далі - відповідач 2), військової частини А1008 (далі - відповідач 3), третя особа - Новоайдарський районний військовий комісаріат (далі - третя особа), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік;

-зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

-визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.08.2016 по 24.07.2019;

-зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.08.2016 по 24.07.2019;

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А1125 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік;

-зобов`язати військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2020 по 26.09.2020;

-зобов`язати військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.03.2020 по 26.09.2020;

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А1008 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.08.2019 по 08.02.2020;

-зобов`язати військову частину А1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.08.2019 по 08.02.2020;

-відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги (а.с.1-16).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач в період з 14.01.2015 по 27.04.20 згідно Указу Президента України від 14.01.2015 №16 був призваний на військову службу за мобілізацією та проходив її у військовій частині польова пошта В0259. Під час проходження військової служби за мобілізацією позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у зв`язку з чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 24 лютого 2016 року. Нарочно зазначене посвідчення УБД Позивач отримав під час демобілізації з військової служби. Отже, встановлену законодавством додаткову відпустку учасника бойових дій (14 діб на рік) позивач не використав та грошову компенсацію не отримав.

В період з 25.08.2016 по 24.07.2019, згідно змісту Довідки від 22.09.2020 № 3/3507, яка видана Новоайдарським районним військовим комісаріатом позивач проходив військову службу за контрактом у Новоайдарському РВК, який є структурним підрозділом Луганського обласного військового комісаріату. 24.07.2019 наказом комісара Новоайдарського РВК №12 позивача виключили зі списків особового складу Новоайдарського РВК. Під час проходження військової служби у Новоайдарському РВК у зв`язку з дією особливого стану позивач не використав додаткову відпустку учасника бойових дій за період з 2016 у по 2019 рік. Під час виключення зі списків особового складу Новоайдарського РВК позивач не отримав грошову компенсацію за неотриману додаткову відпустку учасника бойових дій. В період з 09.08.2019 по 08.02.2020, згідно змісту відомостей на додатковому аркуші, вклеєному навпроти стор.8 у військовому квитку та який підписаний відповідними військовими посадовими особами та скріплений гербовою печаткою військової частини А1008, Позивач проходив військову службу у військовій частині А1008. За період проходження військової служби у зазначеній військовій частині Позивач у зв`язку з дією особливого періоду не міг використати додаткову відпустку учасника бойових дій та під час звільнення не отримав відповідної грошової компенсації.

В період з 27.03.2020 по 26.09.2020, згідно записів на додатковому аркуші, вклеєному навпроти стор.8 у військовому квитку та який підписаний відповідними військовими посадовими особами та скріплений гербовою печаткою військової частини А1126 та витягу з наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 28.09.2020 №189 позивач проходив військову службу у військовій частині А1126. Під час проходження військової служби у зв`язку з дією особливого періоду позивач додаткову відпустку учасника бойових дій не використав. Під час звільнення грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку не отримав.

Позивач вказав, що за весь час військової служби у зв`язку з дією особливого стану позивач не міг скористатися додатковою відпусткою учасника бойових дій, а під час звільнення з військової служби грошову компенсацію не отримав. При цьому, позивач звертався до військових посадових осіб відповідача, але отримав лист від 26 липня 2019 року № ЮК/258 в якому відмовив позивачу, оскільки останній не набув права на грошову компенсацію неотриманої відпустки учасника бойових дій.

Крім того, позивач зазначив, що під час його проходження служби з 2015 року по 26 вересень 2020 року жодна з військових частин індексацію грошового забезпечення не проводила та відповідно не виплачувала.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач 1 - Луганський обласний військовий комісаріат позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.11.2020 за вхідним реєстраційним номером 46502/2020 надав відзив на позовну заяву від 12.11.2020 №юг/11 (а.с.69-71), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що за час з 2016 по 2019 роки позивачем не були використані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Керівними документами Луганського ОВК та іншою нормативною базою не передбачена форма довідки про кількість невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, але з заявами про надання додаткових відпусток ОСОБА_1 не звертався. Таким чином на дійсний час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.07.2019. Відповідач 1 також зазначив, що відсутні підстави для визнання дій Луганського обласного військового комісаріату по невиплаті індексації грошового забезпечення позивачу протиправними, оскільки Луганський обласний військовий комісаріат, відповідно до Інструкції №260 виконував роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - квітні 2017 року у Міністерства оборони України - не було. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 3 - військова частина А1008 позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.11.2020 за вхідним реєстраційним номером 46502/2020 надав відзив на позовну заяву від 12.11.2020 №юг/11 (а.с.69-71), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що позивач у військовій частині А1008 (до 01 липня 2017 року військова частина носила назву «військова частина - польова пошта В0259») проходив військову службу за контрактом у період з 12 березня 2015 року по 27 квітня 2016 року та з 09 серпня 2019 року по 07 лютого 2020 року. Початок проходження позивачем військової служби у військовій частині А1008 підтверджується наказом командира військової частини - польова пошта В0259 (по стройовій частині) від 12 березня 2015 року №53. Закінчення проходження позивачем військової служби у військовій частині А1008 підтверджується наказом командира військової частини - польова пошта В0259 (по стройовій частині) від 27 квітня 2016 року №89. Позивач знову призвався у військову частину А1008, початок проходження ним військової служби у військовій частині А1008 підтверджується наказом командира військової частини А1008 (по стройовій частині) від 09 серпня 2019 року №171. Закінчення проходження позивачем військової служби у військовій частині А1008 підтверджується наказом командира військової частини А1008 (по стройовій частині) від 07 лютого 2020 року №30. Відповідач 3 також зазначив, що позивач отримав індексацію грошового забезпечення у 2019 році - всього на загальну суму 773,53 грн; у 2020 році - всього на загальну суму 485,28 грн. Отже, позивачу нараховувалась та виплачувалась встановленим порядком індексація грошового забезпечення до моменту звільнення у запас та виключення зі списків особового складу військової частини А1008. Крім того, відповідач 3 зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини А1008 (по стройовій частині) від 07.02.2020 №30 старший солдат ОСОБА_1 виключений із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Новоайдарського РВК Луганської області. Проте, з незрозумілих відповідачу 3 мотивів та підстав позивач просить суд зобов`язати військову частину А1008 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 09 серпня 2019 року по 08 лютого 2020 року, хоча, відповідно до вимог чинного законодавства України, повинно бути по день виключення зі списків особового складу військової частини А1008, тобто 07 лютого 2020 року. На підставі викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 - військова частина А1126 позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 03.12.2020 за вхідним реєстраційним номером 49726/2020 надав відзив на позовну заяву від 01.12.2020 №3607 (а.с.90-91), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії військового квитка серія НОМЕР_2 позивача 08.02.2020 на підставі наказу командира військової частини А1008 № 30 від 07.02.2020 було звільнено з військової служби у запас згідно пп. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку із закінченням строку контракту. Відповідач 2 зазначив, що відповідач 3 при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 08.02.2020 мав був повністю його розрахувати по всім видам забезпечення, в тому числі виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2020 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про що зазначити безпосередньо у наказі командира військової частини А1008 про виключення військовослужбовця із списків особового складу частини. Також, відповідач 2 вказав, що стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2020 по 26.09.2020 за вказаний період військовою частиною А1126 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 1333,15 грн. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа письмові пояснення щодо вказаного позову не надала.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.57-58).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 11.10.1996 Новоайдарським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.33-34,35).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.02.2016(а.с.43).

У періоди з 12.03.2015 по 27.04.2016 та з 09.08.2019 по 07.02.2020 позивач перебував на військовій службі у військовій частині А1008 (а.с.80-81,82,88).

Наказом командира військової частини А1008 (по стройовій частині) від 07.02.2020 №30 ОСОБА_1 з 07.02.2020 виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Новоайдарського РВК Луганської області. Виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019, 2020 роки за 28 діб (а.с.83).

З наданою військовою частиною А1008 карткою особового рахунку військовослужбовця за 2019 рік вбачається, що з вересня 2019 року по березень 2020 року включно позивач отримав індексацію грошового забезпечення (а.с.85-86).

Відповідно до довідки Територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.11.2020 №5/47 солдат ОСОБА_1 перебував на військовій службі за контрактом у Новоайдарському РВК Луганської області з 25.07.2016 по 24.07.2019 (а.с.73).

З довідки Новоайдарського РВК Луганської області від 22.09.2020 №3/3507 вбачається, що на час проходження ОСОБА_1 військової служби у Новоайдарському РВК Луганської області у період з 25.07.2016 по 24.07.2019 не було використано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій терміном 56 календарних діб (а.с.42).

Також з довідки Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 12.11.2020 №ВФЗ-33 вбачається, що по листопад 2018 року включно позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. З грудня 2018 року по липень 2019 року включно позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с.72).

У період з 27.03.2020 по 26.09.2020 позивач проходив військову службу у військовій частині А1126 (а.с.44-45,92).

Згідно довідки розрахунку військової частини А1126 від 12.11.2020 №1552, ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період служби з 27.03.2020 по 26.09.2020 в сумі 1333,15 грн (а.с.92).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного.

Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу в частині вимог щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ), Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ.

Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік Луганським обласним військовим комісаріатом, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги до Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, та до військової частини А 1126 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік то вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки таку грошову компенсацію за 2019 рік та 2020 рік позивач отримав при звільненні з військової частини А 1008, що підтверджується наказом командира №30 від 07.02.2020 та розрахунком грошового забезпечення позивача (а.с.83-84,87).

Суд зазначає, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, може використовуватись лише раз на календарний рік, а отже і компенсація за її невикористання повинна бути сплачена лише один раз.

Щодо позовних вимог про індексацію грошового забезпечення, яку не нараховано та невиплачено Луганським обласним військовим комісаріатом за період з 25.08.2016 по 24.07.2019, військовою частиною А1126 за період з 27.03.2020 по 26.09.2020 та військовою частиною А1008 за період з 09.082019 по 08.02.2020, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як вже зазначав суд раніше згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).

Так, частинами першою - четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як наслідок, суд дійшов висновку про те, що відповідачі зобов`язані були проводити індексацію грошового забезпечення позивача під час його проходження служби.

При цьому дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що військова частина А1126 нараховувала та виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.03.2020 по 26.09.2020 (весь період служби позивача) в сумі 1333,15 грн (а.с.92).

Таким чином позовні вимоги з цього приводу заявлені до військової частини А1126 задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача заявлені до військової частини А1008, оскільки з вересня 2019 року по березень 2020 року включно (весь період служби позивача) ОСОБА_1 отримав індексацію грошового забезпечення (а.с.85-86).

Щодо вимог до Луганського обласного військового комісаріату, то вони підлягають до задоволенню в частині вимог за період з 25.07.2016 по 30.11.2018, оскільки з грудня 2018 року по липень 2019 рік позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується довідкою відповідача від 12.11.2020 (а.с.72).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію про сплату, меморіальний ордер №2PL767820 від 08.10.2020 та рахунок на оплату №245 від 02.10.2020 (а.с.51,52,53).

Матеріали справи містять договір б/н від 02.10.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов бізнес лойерс» (а.с.25-30).

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Договору за правову допомогу замовник зобов`язується готівкою грошові кошти в розмірі за зазначеному у Рахунку на оплату правової допомоги у зв`язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту військовослужбовців та ветеранів війни, який виконавець надає замовнику внести на розрахунковий рахунок виконавцю.

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 03.10.2020 виконаних робіт. Вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн (надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики, складання позовної заяви, складання відповіді на відзив відповідача) (а.с.49-50).

Факт сплати позивачем адвокату гонорару підтверджується копією квитанції (а.с.52).

При цьому, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з прохальної частини позовних вимог, позивачем було заявлено п`ять позовних вимог, однак суд задовольнив лише дві позовні вимоги заявлені до відповідача 1.

Таким чином відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача підлягають судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1200 грн, що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог (3000,00 грн : 5 позовних вимог) х 2 позовні вимоги = 1200 грн).

Щодо перейменування відповідача 1 в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає, що станом на 21.12.2020 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо такого перейменування, за ідентифікаційний номером 07668758 зареєстровано Луганський обласний військовий комісаріат, що підтверджено витягом від 21.12.2020 (а.с. 95-97).

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 291, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, військової частини А1126, військової частини А1008, третя особа - Новоайдарський районний військовий комісаріат про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та індексації грошового забезпечення за період з 25.07.2016 по 30.11.2018.

Зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат (93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38, код ЄДРПОУ 07668758) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також індексацію грошового забезпечення за період з 25.07.2016 по 30.11.2018.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського обласного військового комісаріату (93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38, код ЄДРПОУ 22994874) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова