Рішення № 93663304, 11.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2713/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі

судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Пономарьової О.І.,

позивача не прибула,

представника відповідача Моторної М.К. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 16 липня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - ГТУЮ у Луганській області), в якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з ліквідацією державного органу;

2) стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 9037,77 грн;

3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належної вихідної допомоги, який на дату звернення до суду, тобто на 15 липня 2020 року становить 52935,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 28 грудня 2016 року по 16 січня 2020 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору зв`язків з громадськістю ГТУЮ у Луганській області. Позивача 30 вересня 2019 року попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Луганській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

Наказом відповідача від 14 січня 2020 року № 61/Л позивача звільнено із займаної посади з 16 січня 2020 року у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Цим наказом позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за період роботи з 28 квітня 2019 року по 16 січня 2020 року тривалістю 22 календарні дні. Однак, позивачу не нарахована та не виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що встановлено пунктом 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» та гарантовано пунктом 1 статті 40, статтею 44, 116 Кодексу законів про працю України, а також статтею 43 Конституцією України.

На думку позивача, відповідач своєю бездіяльністю та противоправним діями умисно в супереч нормам діючого законодавства України, при звільненні позивача, не здійснив нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка складає 9037,77 грн. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача порушенням її конституційних і трудових прав.

Позивачем у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та довідки від 18 травня 2020 року № 32, виданої ГТУЮ у Луганській області, наведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплати, відповідно до якого, на думку позивача, згідно з вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки належних позивачу виплат у сумі 52935,51 грн за 123 робочих дні з моменту звільнення (16 січня 2020 року) до моменту подання позову до суду (15 липня 2020 року).

Ухвалою від 21 липня 2020 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано усунути недоліки позовної заяви (арк. спр. 30-31).

Ухвалою від 03 серпня 2020 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 49-50).

Ухвалою від 01 вересня 2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом, відкрито провадження у справі, відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 65-67).

Від ГТУЮ у Луганській області 17 вересня 2020 року надійшло клопотання про зупинення провадження в справі, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 21 вересня 2020 року (арк. спр. 75-76, 98-99).

Від ГТУЮ у Луганській області 17 вересня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 83-92).

Відносини, які виникають у зв`язку з проходженням державної служби, регулюються положеннями Кодексу законів про працю України лише в тому випадку, коли вони (ці відносини) не врегульовані спеціальним Законом, тобто Законом України «Про державну службу».

Редакція статті 87 Закону, яка діяла до 25 вересня 2019 року, передбачала виплату державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільнені на підставі пункту 1 частини 1 вказаної статті, а саме скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Однак, до вказаного Закону внесені зміни, які були чинними на момент звільнення позивача, та якими законодавець відокремив підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Частиною 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Тобто, законодавець чітко визначає випадки, коли саме при припиненні державної служби з ініціативи суб`єкту призначення державному службовцю виплачується вихідна допомога.

Натомість, позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу (пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону).

Пункт 1 та пункт 1-1 частини 1 зазначеної статті (у відповідності до якого було звільнено позивача), не є тотожними, а вмотивовано відокремленими законодавцем підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Тобто, у випадку ліквідації державного органу виплата вихідної допомоги законом не передбачена, про що зазначив законодавець, прямо обмеживши коло працівників, кому така допомога передбачена.

Тому, на думку відповідача, вихідна допомога виплачується державному службовцю лише у випадку його звільнення з підстав, які передбачені пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону.

Щодо вимог про визнання бездіяльності ГТУЮ у Луганській області зазначено, що наказом голови ліквідаційної комісії з ліквідації ГТУЮ у Луганській області від 14 січня 2020 року № 61/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » останню звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 закону України «Про державну службу». Цим наказом також визначено виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 28 квітня 2019 року по 16 січня 2020 року тривалістю 22 календарних дні. Позивач ознайомилася з наказом 16.01.2020, про що свідчить її власноручна розписка. У встановленому порядку наказ ГТУЮ у Луганській області від 16 січня 2020 року № 61/Л, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого Управлінням фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності ГТУЮ у Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржено.

Отже, з боку відповідача відсутня протиправна бездіяльність, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача не визначена сплата вихідної допомоги при звільненні, а позивач, в свою чергу, з таким наказом погодилась та його не оскаржила.

Таким чином, до позивача, як державного службовця, не підлягала застосуванню стаття 44 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача не було правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги. Без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога позивача, на думку відповідача, є передчасною.

Зауважив, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

З огляду на те, що позивачем не заявлено вимоги про стягнення заробітної плати, останнім порушено термін на звернення до суду.

Від позивача 22 вересня 2020 року надійшло клопотання про витребування від Державного казначейства України доказів, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 23 вересня 2020 року (арк. спр. 102, 105).

Позивачем 13 жовтня 2020 року подано клопотання про заміну відповідача або залучення іншої юридичної особи співвідповідачем, яке повернуто заявнику без розгляду за ухвалою від 15 жовтня 2020 року (арк. спр. 122, 124).

Ухвалою від 26 жовтня 2020 року визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (арк. спр. 127).

Ухвалою від 05 листопада 2020 року допущено заміну відповідача - ГТУЮ у Луганській області, його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) (далі – відповідач, Управління); закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 163-164).

Від Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 24 листопада 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому Управління заперечує проти задоволення позовних вимог позивача з аналогічних викладеним у відзиві на позов ГТУЮ у Луганській області підстав (арк. спр. 169-181).

У судове засідання позивач не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи за її відсутності (арк. спр. 132, 166, 167).

Представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з аналогічних викладеним у відзивах на позов підстав.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 28 грудня 2016 року по 16 січня 2020 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору зв`язків з громадськістю ГТУЮ у Луганській області, що підтверджено трудовою книжкою позивача від 16 квітня 2015 року НОМЕР_1 (арк. спр. 18-23).

Наказом ГТУЮ у Луганській області від 14 січня 2020 року № 61/л звільнено ОСОБА_1 із займаної посади з 16 січня 2020 року у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». За цим наказом визначено виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 28 квітня 2019 року по 16 січня 2020 року тривалістю 22 календарних дні. Відомості про виплату позивачу вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати в наказі відсутні. (арк. спр. 16).

Згідно з довідкою ГТУЮ у Луганській області від 18 травня 2020 року № 32 про середньомісячну зарплату позивач у листопаді 2019 року отримала заробітну плату в сумі 6319,30 грн за 11 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів згідно з графіком - 21), в грудні 2019 року – 5300,62 грн за 16 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів за графіком - 21); середньоденна заробітна плата – 430,37 грн, середньомісячна заробітна плата – 9037,77 грн (арк. спр. 17).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (надалі - Закон № 889-VIII, положення Закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, інших державних органів.

Частиною першою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За приписами частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною третьою статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VIII, яка існує в Законі з дати набрання ним чинності - з 01 травня 2016 року, передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25 вересня 2019 року, частину першу статті 87 Закону № 889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив таку підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону, тобто до 25 вересня 2019 року підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення були: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно з якою юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відтак суд дійшов висновку, що питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу на час виникнення спірних правовідносин стало невизначеним, тобто утворилася певна прогалина в спеціальному законодавстві. Натомість, посилання на пункт 1 частин першої статті 87 Закону № 889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині четвертій цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином суд дійшов висновку, що в даному випадку до спірних правовідносин субсидіарно підлягає застосуванню трудове законодавство, а саме Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Зважаючи на встановлені обставини, суд погоджується з твердженнями позивача, що ГТУЮ у Луганській області допущено безпідставну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року в справі № 820/1119/16, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з підстав, що вони не є подібними до правовідносин, правову оцінку яким надано Верховним Судом при розгляді справи № 820/1119/16.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Позивач звільнена з посади з 16 січня 2020 року, отже останніми двома місяцями роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року.

Згідно з довідкою ГТУЮ у Луганській області від 18 травня 2020 року № 32 про середньомісячну зарплату позивач у листопаді 2019 року отримала заробітну плату в сумі 6319,30 грн за 11 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів згідно з графіком - 21), в грудні 2019 року – 5300,62 грн за 16 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів за графіком - 21); середньоденна заробітна плата – 430,37 грн, середньомісячна заробітна плата – 9037,77 грн.

Таким чином, вихідна допомога позивача розраховується наступним чином: ((6319,30 грн + 5300,62 грн/27 відпрацьованих робочих днів за листопад та грудень 2019 року) х (42 робочих дня за листопад та грудень 2019 року/2 місяці)) = 9037,77 грн.

Відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 9037,77 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У зв`язку з цим суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку із працівником.

Судом встановлено, що позивачу в день звільнення з посади вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідачем не виплачена. Така допомога залишається невиплаченою й на час розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно затримка у розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2020 року (день наступний за днем звільнення з посади) по 11 грудня 2020 року (день розгляду справи) становить 228 робочих днів.

За цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

З огляду на отриману позивачем заробітну плату, загальну кількість робочих днів, а також фактично відпрацьовані позивачем робочі дні в листопаді-грудні 2019 року, вказані в довідці ГТУЮ у Луганській області від 18 травня 2020 року № 32, середньоденна заробітна плата позивача складає 430,37 грн (6319,30 грн + 5300,62 грн/27 відпрацьованих робочих днів за листопад та грудень 2019 року).

Згідно з довідкою ГТУЮ у Луганській області від 18 травня 2020 року № 32 про середньомісячну зарплату позивач у листопаді 2019 року отримала заробітну плату в сумі 6319,30 грн за 11 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів згідно з графіком - 21), в грудні 2019 року – 5300,62 грн за 16 відпрацьованих робочих днів (кількість робочих днів за графіком - 21); середньоденна заробітна плата – 430,37 грн, середньомісячна заробітна плата – 9037,77 грн.

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року в арифметичному обчисленні складає 98124,36 грн (середньоденне грошове забезпечення 430,37 грн х 228 робочі дні).

Однак, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зважаючи на розмір вихідної допомоги позивача, що залишилася невиплаченою внаслідок протиправної бездіяльності ГТУЮ у Луганській області, зважаючи на час, що минув з дня звільнення позивача з посади до часу звернення до суду з цим позовом за вирішенням спору, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється частково.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн, що підтверджено квитанціями від 14 липня 2020 року № 117 та від 27 липня 2020 року № 6 (арк. спр. 11, 34).

Зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій ГТУЮ в Луганській області, правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (місцезнаходження: 61002, Харківська область, місто Харків, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 16, код за ЄДРПОУ 43315445) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 9037,77 грн (дев`ять тисяч тридцять сім гривень 77 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 21 грудня 2020 року.

Суддя К.О. Пляшкова