Рішення № 93661670, 10.12.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. ЧернівціСправа № 926/1957/20

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Ніколаєва М.І., за участю секретаря судового засідання Масюка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальва і Ко" (58008, м.Чернівці, вул.Севастопольська, 36, код 22854317)

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівці поліхімбуд" (58008, м.Чернівці, вул. Севастопольська, 36, код 34944953)

про визнання права власності на нерухоме майно

за участю представників сторін:

від позивача - Капуловський А.В., адвокат; Ленько Б.М., адвокат

від відповідача - Герегова Н.І., адвокат;

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мальва і Ко" (далі - позивач) звернулося із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівці поліхімбуд" (далі - відповідач, товариство) про:

- визнання права власності на нерухоме майно - будівлю фарбувально-оздоблювального цеху, літ.Т (далі - спірне нерухоме майно), що знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул.Севастопольська, 36, загальною площею 6529,60 кв.м.;

- скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю-фарбувально оздоблюваного цеху, літ.Т, що знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул.Севастопольська, 36, загальною площею 6529,60 км.м., реєстраційний номер майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1549334.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на підставі рішення загальних зборів від 07.02.2008 позивач, як учасник товариства, вніс у статутний фонд відповідача та передав на його баланс спірне нерухоме майно. Відповідач, незважаючи на відсутність волевиявлення позивача на перехід права власності на спірний об`єкт, оформив за собою право власності на нього, про що 21.03.2008 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає, що перебування майна на балансі товариства не є безспірною ознакою його права власності, при цьому сторони мали намір встановити різний правовий режим для майна, переданого як внесок до статутного фонду товариства. Спірне майно передано товариству не у власність, а лише в користування, тож відповідач незаконно зареєстрував право власності на спірне майно, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач у відзиві на позов від 18.09.2020 проти позову заперечує з огляду на наступне:

- відповідно до рішення загальних зборів позивач вирішив внести до статутного фонду товариства спірне нерухоме майно. Враховуючи, що відповідно до статуту товариства внески учасників є джерелом формування майна товариства, відповідач правомірно оформив право власності на спірне майно;

- ні в протоколи загальних зборів від 07.02.2008, ні в акті здавання-приймання від 08.02.2008 не вказано про намір позивача передати будівлю лише в користування. Позивач також не виявляв такого наміру протягом 2008-2020 років у ході здійснення фінансово-господарської діяльності товариства;

- державна реєстрація права власності на спірне майно проведена на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №123/4 від 26.02.2008, яке є чинним та ніким не оскаржувалось.

Відповідач звернувся із заявою від 18.09.2020 про застосування строків позовної давності, вважаючи, що позивач ще з 2008 року знав та повинен був знати про те, що спірне майно зареєстроване за товариством. Позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

У відповіді на відзив від 28.09.2020 позивач зазначив, що:

- рішенням загальних зборів учасників товариства від 15.02.2008 фактично передбачено номінальне збільшення вартості частки кожного учасника шляхом внесення додаткових вкладів. Збільшення статутного фонду допускається виключно після внесення усіма учасниками вкладів у повному обсязі. Разом з тим, доказів внесення усіма учасниками товариства вкладів у повному обсязі позивачем не надано;

- у випадку передачі спірного нерухомого майна вартістю станом на 2008 рік понад 10 млн.грн. у власність відповідача як вкладу до статутного фонду позивач об`єктивно міг мати законні очікування на набуття у власність корпоративних прав товариства на таку ж суму свого внеску;

- відсутнє передбачене п. 8.1.2 статуту товариства рішення учасників про склад та порядок передачі матеріальних внесків. Також, відсутня грошова оцінка внеску позивача до статутного фонду товариства;

- оцінка майнового внеску позивача загальними зборами товариства не здійснювалась, визначена балансова вартість спірного майна не змінювалась;

- тлумачення норм статуту як таких, що передбачають перехід у власність товариства майна, переданого як вклад за балансовою, а не дійсною ринковою вартістю, не відповідає принципам справедливості та пропорційності, створює істотний економічний дисбаланс для позивача у порівнянні з іншими учасниками товариства;

- рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №123/4 від 26.02.2008, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на спірне майно, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тож оскарження такого акту не призведе до відновлення порушеного права позивача;

-позови про визнання права власності, пред`явлені на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, тож на такі вимоги не поширюється правила про позовну давність.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 01.09.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 24.09.2020.

Ухвалою суду від 11.09.2020 підготовче судове засідання призначено на 06.10.2020 у зв`язку з участю судді Ніколаєва М.І. у тренінгу з підготовки суддів.

06.10.2020 у судовому засіданні за усними заявами представників сторін оголошено перерву до 22.10.2020.

Ухвалою суду від 22.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 17.11.2020.

У судовому засіданні 17.11.2020 оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та за письмовою згодою усіх учасників справи розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 10.12.2020 представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні.

Після виходу з нарадчої кімнати у судовому засіданні 10.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники судового процесу посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 15.06.2006 серія НОМЕР_1 позивач був власником будівлі фарбувально-оздоблювального цеху, літ.Т, що знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул. Севастопольська, 36Ї, загальною площею 6529,60 кв.м.

Відповідно до п. 6.4.4 статуту позивача спірне нерухоме майно обліковується як внесок учасника АТЗВ ВТФ «Мальва» до статутного капіталу позивача.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 18.07.2006 рекомендована ринкова вартість спірного нерухомого майна станом на 12.07.2006 становила 9925318 грн.

Рішенням загальних зборів засновників товариства від 01.03.2007 вирішено:

1) створити товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівці поліхімбуд» зі статутним фондом 40000 грн. з наступним розподілом між учасниками:

- ОСОБА_1 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_2 , - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_4 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ТОВ «Мальва і Ко» - 12000 грн., що складає 30% статутного фонду.

2) затвердити статут товариства;

3) призначити на посаду генерального директора товариства ОСОБА_2 .

Доказів визнання даного рішення недійсним суду не надано.

Відповідно до статуту товариства (дата державної реєстрації 20.03.2007) учасником товариства, серед інших, є позивач (п.2.1 статуту).

Товариство є юридичною особою, має своє відокремлене майно, самостійний баланс (п.3.1. статуту).

Учасники товариства не мають відособлених прав на окремі об`єкти та майно, яке вони внесли як вклади до статутного фонду товариства (п.6.2 статуту).

Відповідно до п. 7.1 статуту товариство є власником майна, грошових коштів, цінних паперів, нематеріальних активів, переданих йому учасниками у власність.

Майно та кошти товариства складають основні фонди, оборотні кошти, інші матеріальні та нематеріальні цінності та фінансові ресурси, вартість яких відображається у самостійному балансі (п.7.2 статуту).

Пунктом 7.3 статуту віднесено внески учасників до джерел формування майна та коштів товариства.

При передачі учасником майна товариству тільки в користування, розмір внеску і відповідно доля учасника визначається виходячи з орендної плати за користування цим майном (п.7.5 статуту).

Пунктом 8.1.1 статуту передбачено, що для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників утворюється статутний фонд в розмірі 40000 грн. Частки учасників у статутному фонді товариства становлять:

- ОСОБА_1 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_2 , - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_4 - 6800 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ТОВ «Мальва і Ко» - 12000 грн., що складає 30% статутного фонду.

В рахунок своїх часток у статутному фонді учасники товариства можуть передавати на баланс товариства рухоме та нерухоме майно, в т.ч. обладнання, матеріальні цінності, грошові кошти.

Рішення учасників про склад та порядок передачі матеріальних цінностей оформляється протоколом (п.8.1.2 статуту).

Вклад, оцінений у національній валюті, складає частку учасника у статутному капіталі товариства. Грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за взаємною згодою учасників, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній оцінці (п.8.1.3 статуту).

Згідно п.8.2 статуту учасники товариства можуть приймати рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу у порядку, встановленому законом.

До виключної компетенції загальних зборів учасників віднесено встановлення розмірів, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів (п.9.5.7 статуту).

Відповідно до балансу товариства станом на 31.12.2007 розмір неоплаченого капіталу становив 12000 грн.

Судом встановлено, що позивач не вніс до статутного фонду товариства вклад в розмірі 12000 грн. Дана обставина позивачем не заперечується, докази внесення позивачем грошового вкладу суду не надано.

Відповідно до рішення зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва і Ко», оформленого протоколом №24 від 07.02.2008, постановлено внести в статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівці поліхімбуд» і передати на його баланс будівлю фарбувально-оздоблювального цеху, літ.Т, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за залишковою балансовою вартістю 520586,77 грн. Передачу оформити актом здавання-приймання. Надано ОСОБА_5 довіреність на право представляти інтереси товариства у цивільно-правових відносинах з ТОВ «Чернівці поліхімбуд».

На підставі акта здавання-приймання від 08.02.2008 представник ТОВ «Мальва і Ко» передав як внесок у статутний фонд ТОВ «Чернівці поліхімбуд», а представник товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівці поліхімбуд» прийняв внесок у статутний фонд ТОВ «Чернівці поліхімбуд» будівлю фарбувально-оздоблювального цеху, літ.Т, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6529,60 кв.м., залишкова балансова вартість станом на 01.01.2008 становить 520586,77 грн.

Акт складено у 4 оригінальних примірниках, один з яких для органу державної реєстрації прав на майно.

Рішенням загальних зборів учасників товариства, що оформлено протоколом від 15.02.2008, вирішено, серед іншого:

1) збільшити статутний фонд товариства до 28685004 грн. з наступним розподілом:

- ОСОБА_1 - 5019875,7 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_2 , - 10039751,4 грн., що складає 35 статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 5019875,7 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ТОВ «Мальва і Ко» - 8605501,20 грн., що складає 30% статутного фонду.

2). Затвердити нову редакцію статуту товариства.

Відповідно до нової редакції статуту п. 6.2, 7.1, 7.2, 7.5, 8.1.2, 8.1.3,8.2, 9.5.7 залишені в первинній редакції.

Відповідно до п.8.1 нової редакції статуту для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників утворюється статутний фонд в розмірі 40000 грн. Частки учасників у статутному фонді товариства становлять:

- ОСОБА_1 - 5019875,7 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ОСОБА_2 , - 10039751,4 грн., що складає 35 статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 5019875,7 грн., що складає 17,5% статутного фонду;

- ТОВ «Мальва і Ко» - 8605501,20 грн., що складає 30% статутного фонду.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №123/4 від 26.02.2008 оформлено право приватної власності товариства на спірне нерухоме майно.

21.03.2008 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності товариства на спірне нерухоме майно (підстава виникнення права власності - свідоцтва про право власності САВ №541491 від 03.03.2008, рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №123/4 від 26.02.2008)

Листом від 20.10.2010 позивач звернувся до товариства із вимогою про повернення свого вкладу - спірного нерухомого майна (в тому ж стані, в якому воно було надано в статутний фонд, або ж в грошовому еквіваленті згідно оціночної вартості майна).

Листом від 03.11.2010 №39 товариство повідомило позивача про порядок виходу зі складу товариства.

Відповідно до балансу товариства станом на 31.12.2012 розмір неоплаченого капіталу становив 26 184 000 грн.

Згідно Звіту про незалежну оцінку майна - нежитлової будівлі (літ. Т), загальною площею 6529,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Ї від 15.10.2020 ринкова вартість об`єкта оцінки становить 17760643 грн.

19.08.2020 позивач звернувся до товариства із вимогою про реєстрацію за останнім права користування спірним нерухомим майном, попередньо скасувавши запис про реєстрацію права власності.

ІV. Позиція суду по суті позовних вимог.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (ч.1 ст. 113 ЦК України).

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ч.3 ст.1 Закону України «Про господарські товариства» в редакції від 27.04.2007, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа (ч.1 ст. 114 ЦК України).

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст.167 Господарського кодексу України).

Суд вважає, що даний спір є корпоративним, оскільки стосується правового режиму майна, переданого позивачем як учасником товариства до його статутного фонду.

Відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Відповідно до ст. 12 Закону товариство є власником:

майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Статтею 85 Господарського кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 13 Закону вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч.1 ст.143 ЦК України в редакції від 16.01.2007 - станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства. (ч.1 та ч.6 ст.143 ЦК України в редакції від 16.01.2007).

Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом (ст. 16 Закону).

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).

Проаналізувавши п. 7.2 та 7.3 статуту товариства, виходячи зі змісту рішення зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва і Ко», оформленого протоколом №24 від 07.02.2008, та акта здавання-приймання від 08.02.2008 суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно передано до статутного фонду товариства як вклад (внесок), у зв`язку з чим відповідач на законних підставах є власником спірної будівлі фарбувально-оздоблювального цеху, що узгоджується з нормами ст. 115 ЦК України, ст. 85 Господарського кодексу України та ст. 12 Закону.

Суд виходить з того, що передачу рухомого та нерухомого майна в рахунок своїх часток у статутному фонді на баланс товариства (п.8.1.2 статуту) не слід ототожнювати з передачею учасником майна товариству тільки в користування, що передбачено п.7.5 статуту.

Доказів того, що спірне нерухоме майно передано у користування товариству (рішення загальних зборів позивача чи товариства, акт приймання - передачі майна у користування) суду не надано.

Також в матеріалах справи відсутні докази погодження товариством чи його учасниками розміру внеску позивача виходячи з орендної плати за користування майном, яке позивач планував передати товариству у користування на підставі п.7.5 статуту.

Позивачем не доведено, що протягом 2008-2020 років він звертався до товариства з вимогами про визначення розміру його внеску виходячи з розміру орендної плати за користування майном.

Суд погоджується з позивачем, що перебування майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності, проте виходить з того, що матеріалами справи підтверджується внесення спірного нерухомого майна як вкладу до статутного фонду товариства, у зв`язку з чим будівля фарбувально-оздоблювального цеху є майном відповідача. Доказів передачі спірної будівлі в користування товариству суду не надано.

Суд відхиляє посилання позивача на відсутність рішення загальних зборів товариства про затвердження грошової оцінки його вкладу, оскільки позивач, як учасник товариства, самостійно визначив вартість вкладу залишковою балансовою вартістю, що погодив з уповноваженим представником товариства під час підписання акта здавання-передачі від 08.02.2008.

Статутом не передбачено ухвалення загальними зборами товариства рішення про затвердження грошової оцінки вкладу учасників.

Невідповідність самостійно визначеної позивачем вартості його внеску в статутний фонд товариства реальній ринковій вартості майна не спростовує факт правомірності набуття товариством права власності на спірне майно.

Суд вважає, що рішення зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва і Ко», оформлене протоколом №24 від 07.02.2008, є рішенням учасника про склад та порядок передачі матеріальних цінностей, що відповідає п. 8.1.2 статуту, оскільки до передбаченої п.9.5 виключної компетенції загальних зборів товариства не віднесено ухвалення рішення про склад та порядок передачі внесків.

Подібна компетенція загальних зборів товариства передбачена лише щодо встановлення розмірів, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів (п.9.5.7 статуту).

Суд не тлумачить норми статуту як такі, що передбачають перехід у власність товариства майна, переданого як вклад за балансовою, а не дійсною ринковою вартістю, оскільки дане твердження позивача не відповідає дійсності, адже статут передбачає, що грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за взаємною згодою учасників, тобто на підставі їх вільного волевиявлення.

Судом встановлено, що позивачем не внесено до статуту товариства первинно обумовлений грошовий внесок в сумі 12000 грн., натомість в подальшому позивач вніс до статутного фонду як вклад спірне нерухоме майно, що у т.ч. підтверджується листом позивача від 20.10.2010, в якому останній повідомляє про бажання вийти зі складу учасників товариства та просить повернути його вклад - в натуральній формі (спірну будівлю) чи в грошовому еквіваленті згідно оціночної вартості майна.

Рішення загальних зборів учасників товариства, що оформлене протоколом від 15.02.2008, яким збільшено статутний фонд та затверджено нову редакцію статуту, не є предметом даного спору, відтак суд не надає йому правову оцінку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що позивачем не доведено наявність правових підстав для позбавлення товариства права мирно володіти майном, переданим йому у власність в якості внеску в статутний фонд, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Позиція суду щодо позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Суд погоджується з позивачем, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України); оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності, тож в разі наявності порушеного права воно підлягає захисту.

Відтак, важливим є встановлення факту наявності у особи, яка звертається з позовом, суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, тобто застосування позовної давності можливо лише у тому випадку, коли позов є обґрунтованим.

У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

На підставі встановлених вище обставин та норм права суд вирішив відмовити в задоволенні позову через необґрунтованість заявлених позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору, сплаченого позивачем при поданні цього позову та витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив судові витрати залишити за позивачем у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальва і Ко" до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівці поліхімбуд" про визнання права власності - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020.

Суддя М.І.Ніколаєв