Рішення № 93656483, 09.12.2020, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3905/20

Провадження № 2/740/1271/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Кубрак Н. М.,

учасники справи:

представник позивача – ОСОБА_1 ,

представник відповідача – Воронцова Марина Володимирівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання несправедливими та недійсними пунктів договору та недійсним договору,

установив:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – АТ «Альфа-Банк», банк), який під час розгляду справи уточнив та остаточно просив:

- визнати несправедливими та недійсними умови кредитного договору від 12 вересня 2017 року № 500617012, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк»), яке перейменоване в АТ «Альфа-Банк», щодо включення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості та за розрахунково-касове обслуговування, а саме: підпункт «д» пункту 5.1 оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012; підпункт «д» пункту 5.1 акцепту пропозиції про укладання угоди про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012; додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012;

- визнати недійсним договір – угоду (оферта, акцепт) про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк»;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути ПАТ «Альфа-Банк» гроші, отримані ним за договором – угодою (оферта, акцепт) про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012;

- зобов`язати АТ «Альфа-Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що відповідач одержав від позивача за договором – угодою (оферта, акцепт) про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2017 року сторони у справі уклали угоду (акцепт/оферта) про надання кредиту № 500617012, згідно з якою ОСОБА_2 надано гроші в кредит у розмірі 99 999,00 грн, процентна ставка за користування кредитом складала 10,99 % річних, тип процентної ставки – фіксована.

Указаною угодою встановлено плату за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2050,00 грн. Додатком № 1 до угоди про надання кредиту також встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2050,00 грн. Тобто позивач повинен сплатити за весь період користування кредитом за обслуговування 73 800,00 грн, коли сам кредит складає 99 999,00 грн.

Посилаючись на ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вважав, що при щомісячному платежі безпосереднього тіла кредиту в розмірі від 2350,00 грн до 3240,00 грн, плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту (обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 2050,00 грн є явно несправедливою, оскільки плата за розрахунково-касове обслуговування чи обслуговування кредитної заборгованості не може бути майже такою, як і розмір самого кредиту.

Крім того, обслуговування кредитної заборгованості та розрахунково-касове обслуговування – це різні види банківських послуг. Позивачу незрозуміло, які саме послуги здійснювались банком щомісячно, якщо позивач у силу тяжких життєвих обставин не сплачував кошти щомісячно.

На думку позивача, умови кредитного договору є несправедливими, так як усупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача як споживача.

Позивач має трьох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому грошові кошти міг би витратити на дітей, але змушений сплачувати банку за послуги, які йому не надавалися.

Гроші позивачем були взяті в кредит у зв`язку з тяжкою хворобою його дружини ОСОБА_6 , на лікування якої витрачалося багато коштів, і яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . У вересні 2017 року, так як необхідно було спасати життя дружини, позивач був вимушений взяти кредит. Згідно з умовами угоди процентна ставка за користування кредитом складає 10,99 % річних, а плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту (плата за обслуговування кредитної заборгованості) встановлена в розмірі 2050,00 грн. Тобто позивач узяв у банку гроші в розмірі 99 999,00 грн, а повинен повернути 191 641,11 грн, майже в два рази більше.

Посилаючись на ст. 233 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки договір укладено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, позивач просив визнати недійсним договір та відповідно до ст. 216 цього Кодексу застосувати наслідки недійсності договору, зобов`язавши сторони повернути кожна одна одній все одержане за цим договором.

У відзиві на позов представник відповідача – ОСОБА_7 просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з посиланням на безпідставність позовних вимог.

Зокрема, зауважила, що сторони уклали змішаний договір, що містить ознаки угоди про надання особистого кредиту, про розрахунково-касове обслуговування, в тому числі про розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості на підставі договору про комплексне банківське обслуговування, а за надання вказаних послуг встановлюється комісійна винагорода.

Угода про надання особистого кредиту, яка укладена між сторонами шляхом отримання оферти та надання акцепту, містить умови, які передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на день укладення договору), ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», так і умови, які погоджені сторонами правочину, зокрема, графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту.

Згідно з анкетою-заявою про акцепт ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», позивач у повній мірі отримав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

На думку представника відповідача, позивач помилково вважає, що в даному випадку має місце обман. Підписавши анкету-заяву та додаток № 1 до договору, позивач тим самим підтвердив, що в повній мірі ознайомлений з його умовами.

Стосовно нарахування комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування, то такі доводи є безпідставними, оскільки банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послугу цьому банку. Таким чином, право кредитора встановлювати щомісячну комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування кредиту не тільки передбачено чинним законодавством, а й з метою уникнення недобросовісної конкуренції законодавцем прямо встановлені вимоги щодо мінімального розміру такої комісії.

Анкету-заяву позивач підписав з метою реалізації умов договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, і відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» він як споживач мав право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак після укладення оскаржуваної угоди позивач не виявив наміру відкликати свою згоду, що свідчить про наявність у нього волі до укладення оскаржуваного правочину та настання відповідних наслідків, що ним обумовлені.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав жодного доказу про те, що відповідач будь-якими своїми діями чи бездіяльністю ввів позивача в оману, адже позивач погодився з викладеними в договорі та додатках до нього умовами та протягом тривалого часу їх виконував.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону (розірвання договору та відшкодування збитків, надання інформації, штраф, тощо).

Викладене, на думку представника відповідача, вказує на те, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушених, на його думку, прав, що є достатньою підставою для відмови в позові, навіть у випадку, якщо б обставини, на які він посилається, мали б місце у цих правовідносинах.

У відповіді на відзив проти позову представник позивача зазначив, що позивач не вказав такої підстави позову, як введення його в оману щодо істотних умов договору, що передбачена ст. 230 ЦК України, для визнання несправедливими та недійсними пунктів договору та недійсним договору.

Твердження представника відповідача, що позивач у повній мірі отримав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту спростовується п. 1 анкети-заяви, яка, між іншим, не містить зазначеного представником відповідача пункту 2.1.10.

Крім цього, представник відповідача послався на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, але ця постанова втратила чинність на підставі постанови від 08 червня 2017 року № 49, тобто до укладення оспорюваного договору.

Відповідач не зазначив, яким саме законодавством і в якому розмірі прямо встановлені вимоги щодо мінімального розміру комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Стосовно доводів про можливість відкликання позивачем протягом 14 днів своєї згоди на укладення договору, позивач зазначив, що у нього склалися дуже тяжкі життєві обставини, в зв`язку з чим він тривалий час не мав можливості займатися цим питанням.

Разом з цим стосовно обраного позивачем способу захисту, то позивач не мотивував своїх вимог ненаданням йому необхідної інформації, у нього зовсім інші підстави, а саме несправедливі умови договору та укладення правочину під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 08 жовтня 2020 року, 11-00 год.

08 жовтня 2020 року судове засідання у справі відкладено на 11-00 год. 03 листопада 2020 року у зв`язку з неявкою відповідача.

03 листопада 2020 року судове засідання у справі за клопотанням позивача відкладено на 11-00 год. 09 грудня 2020 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 повністю підтримала уточнений позов з викладених у ньому та відповіді на відзив обставин, просила задовольнити. Зокрема, зауважила, що позивач брав кредит на лікування дружини, на що витратив 300 000,00 грн, але її так і не вдалося врятувати, вона померла. Якби не ці тяжкі обставини, позивач не брав би кредит на тих умовах, які йому запропонував банк, зокрема, що стосується умови про сплату 2050,00 грн за розрахунково-касове обслуговування, яка є несправедливою.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 заперечила проти задоволення позову з викладених у відзиві на позов обставин. Зазначила, що на теперішній час термін погашення кредиту сплив. У Ніжинському міськрайонному суді Чернігівської області перебуває на розгляді справа про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості. Позивач власноручно підписав графік погашення кредиту, який містить щомісячні платежі, тобто бачив суми для оплати. Сторони під час підписання договору погодили всі його умови і позивач не повідомляв банк про існування в нього тяжких обставин, кредит брався на споживчі послуги. Протягом трьох років позивач користувався кредитними коштами. У діях відповідача немає умислу. Навпаки, це позивач приховав від банку істотні обставини. Вважала, що відсутні підстави визнавати недійсними як пункти договору, так і договір в цілому.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожного окремо та в сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 12 вересня 2017 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування в ПАТ «Альфа-Банк» (а. с. 7).

Однак з копії анкети-заяви, яка міститься у справі, неможливо встановити її змісту, адже текст надруковано малим шрифтом (приблизно 8 або меншим). Разом з цим сторони не заперечують обставини підписання вказаної анкети-заяви, не мають заперечень щодо її змісту, а в силу вимог ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) о бставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Також 12 вересня 2017 року ОСОБА_2 підписав оферту на укладання угоди про надання особистого кредиту № 500617012 (а. с. 8) і акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500617012 (а. с. 9), згідно з якими ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 уклали угоду про надання особистого кредиту у розмірі 99 999,00 грн, процентна ставка за користування кредитом складала 10,99 % річних, тип процентної ставки – фіксована.

Пунктом 5.1 оферти на укладення договору про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012 передбачено, що під час користування кредитом ОСОБА_2 виявляє бажання та просить банк надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування, в тому числі послуги з розрахунково-касового обслуговування кредитної заборгованості в порядку та на умовах, визначених цим пунктом, та договором про комплексне банківське обслуговування. За надання послуг, що вказані в цьому пункті, пропонує встановити наступну комісійну винагороду, яку він зобов`язується сплачувати банку в порядку та в строки, визначені нижче, зокрема, комісію за розрахунково-касове обслуговування, а саме обслуговування кредитної заборгованості (пакет послуг) пропонує встановити у розмірі 2050,00 грн без ПДВ; комісійну винагороду, що вказана в цьому підпункті, пропонує сплачувати щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до графіка платежів, який є додатком № 1 до цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту та є невід`ємною частиною угоди про надання кредиту. Зазначену в цьому підпункті комісійну винагороду пропонує нараховувати починаючи з дня надання кредиту по дату остаточного повернення кредиту, що вказана в п. 5 цієї оферти на укладання угоди про надання кредиту. Також пропонує в будь-якому випадку сплатити комісійну винагороду, що вказана в цьому пункті, за останній місяць користування кредитом не пізніше дати остаточного повернення кредиту за угодою про надання кредиту (пп. «д» п. 5.1 оферти).

У пункті 5 акцепту пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012 передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику за його бажанням послуги з розрахунково-касового обслуговування, в тому числі послуги з розрахунково-касового обслуговування кредитної заборгованості в порядку та на умовах, визначених цим пунктом, та договором про комплексне банківське обслуговування. За надання послуг, що вказані в цьому пункті, встановлюється наступна комісійна винагорода, яка сплачується позичальником в порядку та в строки, визначені нижче, зокрема, комісія за розрахунково-касове обслуговування, а саме обслуговування кредитної заборгованості (пакет послуг) сплачуватиметься позичальником у розмірі 2050,00 грн без ПДВ; комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до графіка платежів, який є додатком № 1 до цього акцепту пропозиції про укладення угоди про надання кредиту та є невід`ємною частиною угоди про надання кредиту. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується банком починаючи з дня надання кредиту по дату остаточного повернення кредиту, що вказана в п. 5 цього акцепту пропозиції про укладання угоди про надання кредиту. Також у будь-якому випадку позичальником сплачується комісійна винагорода, що вказана в цьому пункті, за останній місяць користування кредитом не пізніше дати остаточного повернення кредиту за угодою про надання кредиту (підпункт «д» пункту 5.1 акцепту пропозиції).

У додатку № 1 до договору про надання кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012 міститься графік платежів за розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а. с. 10).

Згідно з указаним графіком сума щомісячного платежу 5 323,37 грн; період погашення: 12 вересня 2017 року – 13 серпня 2020 року; останній платіж 13 вересня 2020 року у сумі 5 323,16 грн.

З указаного графіку вбачається, що, отримавши кредит у розмірі 99 999,00 грн, позичальник повинен сплатити на його погашення 191 641,11 грн, із яких: 99 999,00 грн – сума кредиту, 17 842,11 – проценти, 73 800,00 грн – платежі за розрахунково-касове обслуговування.

Крім цього, зі справи вбачається, що з 23 грудня 2010 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , яка змінила прізвище на ОСОБА_9 (а. с. 11).

У подружжя ОСОБА_9 народилося троє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 16 – 18).

Згідно з копією виписки-епікриза № 304 онкохвора ОСОБА_6 , 1987 року народження, знаходилася на стаціонарному лікуванні в гінекологічному відділенні Товариства з обмеженою відповідальністю лікувально-профілактичного закладу «Сіммед» з 17 по 21 червня 2016 року; 18 червня 2016 року – операція (а. с. 12).

Крім цього, у справі містяться відомості про лікування ОСОБА_6 у лікарні Ізраїльської онкології Lisod (а. с. 14, 15).

ІНФОРМАЦІЯ_4 дружина позивача – ОСОБА_6 померла (а. с. 19).

Як зазначив у позовній заяві позивач, кредит він отримав у зв`язку з тяжкою хворобою його дружини, на лікування якої витрачалося багато коштів.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що з авданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, як у міжнародному, так і в національному законодавстві закріплено принцип справедливого судового розгляду спору.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно із ч. 1 – 3 , 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абз. 2 і 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин.

Указаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц (провадження № 61-29646св18), від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 (провадження № 61-45662св18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Разом з цим у Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Викладене дає підстави для висновку, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання послуг з розрахунково-касового обслуговування не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Необхідно враховувати, що це спір фізичної особи з банком, за яким стоять значні майнові ресурси та можливості виставити проти позивача як споживача банківських послуг «армію» кваліфікованих правників, діяльність яких банк має можливість оплатити.

Отже, умови пп. «д» п. 5.1 оферти на укладення договору про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012, пп. «д» п. 5.1 акцепту пропозиції про укладення договору про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012 та додаток № 1 до договору про надання кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012, які передбачають плату з розрахунково-касового обслуговування щомісячно у сумі 2050,00 грн, а за весь період користування кредитними коштами – у загальній сумі 73 800,00 грн, у той час, як розмір кредиту становить 99 999,00 грн, є несправедливими, суперечать положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.

При вирішенні спору суд також враховує правові висновки Верховного Суду, видалені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц (провадження № 61-43940св18), від 29 квітня 2020 року в справі № 766/6920/17 (провадження № 61-35179св18), від 28 листопада 2018 року в справі № 213/2478/16-ц (провадження № 61-829св18), від 01 серпня 2019 року в справі № 646/13502/16-ц (провадження № 61-6599св18).

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним в цілому кредитного договору на підставі ст. 233 ЦК України слід зазначити таке.

Статтею 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

У вказаній постанові також зазначено, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 03 червня 2015 року та 21 грудня 2016 року у справі № 6-2766цс16.

З урахуванням того, що позивач уклав кредитний договір з метою лікування своєї онкохворої дружини, яку намагався врятувати, тобто уклав договір під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, тому договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту в цьому випадку є визнання відповідного права або застосування наслідків недійсності правочину. Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стосовно наслідків недійсності правочину, які просить застосувати позивач, слід зазначити таке.

Реституція – це поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститут реституції застосовується у цивільному праві щодо недійсних угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз указаної норми свідчить, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, таким чином, при застосуванні наслідків недійсності правочину не вимагається самостійного позову однієї із сторін правочину для застосування двосторонньої реституції.

Згідно з наданим відповідачем розрахунком (а. с. 56) позивач сплатив на погашення кредиту грошові кошти у розмірі 116 827,18 грн, а отриманий кредит становить грошову суму в розмірі 99 999,00 грн.

Застосовуючи наслідки недійсності правочину, суд вважає за необхідне зобов`язати кожну сторону повернути іншій все отримане за недійсним договором.

Таким чином, позивач повинен повернути відповідачу 99 999,00 грн, як отриманий кредит, а відповідач позивачу – 116 827,18 грн як сплачені за кредит кошти.

Слушними є доводи представника позивача, що позов не заявлено з підстав введення позивача в оману, а з підстав несправедливості умов договору та укладення правочину під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, що вбачається зі змісту позовної заяви.

Посилання представника відповідача на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є посилковим, адже ця постанова втратила чинність на підставі постанови від 08 червня 2017 року № 49, тобто до укладення оспорюваного договору.

Наведені представником відповідача доводи не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі. Такий висновок, на переконання, суду, відповідає завданням та основним засадам цивільного судочинства, а також принципу справедливості.

У п. 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

За правилами ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вказаними вимогами, позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у сумі 2 849,87 грн за дві немайнові вимоги (по 840,80 грн за кожну) і за майнову вимогу (1 168,27 грн – 1 % від 116 827,18 грн).

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 – 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Уточнений позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6; 23494714) про визнання несправедливими та недійсними пунктів договору та недійсним договору – задовольнити в повному обсязі.

Визнати несправедливими та недійсними умови кредитного договору від 12 вересня 2017 року № 500617012, укладеного між ОСОБА_2 до Акціонерним товариством «Альфа-Банк», щодо включення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості та за розрахунково-касове обслуговування, а саме:

підпункт «д» пункту 5.1 оферти на укладення договору про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012;

підпункт «д» пункту 5.1 акцепту пропозиції про укладення договору про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012;

додаток № 1 до договору про надання кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012.

Визнати недійсним договір про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012, укладений між ОСОБА_2 до Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6; 23494714) повернути ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) грошові кошти, отримані за договором про надання особистого кредиту від 12 вересня 2017 року № 500617012, у розмірі 116 827 (сто шістнадцять тисяч вісімсот двадцять сім) гривень 18 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6; 23494714) в дохід держави судовий збір у розмірі 2 849 (дві тисячі вісімсот сорок дев`ять) гривень 87 коп. на рахунок ГУК у м. Києві (м. Київ) – 22030106, код ЄДРПОУ – 37993783, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача – UA 798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету – 22030106.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене і підписане 17 грудня 2020 року.

Суддя І. М. Шевченко