Рішення № 93641418, 09.12.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2822/20

Провадження № 2/645/1397/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В..

секретаря судового засідання – Іванії К.В.,

представника позивача – Романенко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, ПАТ «Акцент-Банк» про визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень речового права,

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», в якому просить визнати недійсним договір іпотеки квартири від 04 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», припинити обтяження речового права, внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 6947957, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.04.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань позичальника – ОСОБА_3 за кредитним договором від 04.04.2008 року № НАЕ2GК01270154 між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А.. Того ж дня приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. накладена заборона на відчуження предмету іпотеки та зареєстровано обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року у справі № 645/1348/15-ц, яке набрало законної сили 18.11.2019 року, було встановлено, що кредитний договір від 04.04.2008 року№ НАЕ2GК01270154 є неукладеним.

У зв`язку із тим, що кредитний договір № НАЕ2GК01270154 від 04.04.2008 року є неукладеним, договір іпотеки квартири від 04.04.2008 року, укладений в забезпечення виконання неукладеного кредитного договору, слід визнати недійсним, а обтяження речового права, внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі недійсного договору іпотеки, слід припинити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддя, визначено головуючого суддю – Горпинич О.В..

Ухвалою суду від 26.06.2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, 09.09.2020 року представник відповідача подав до суду клопотання про залучення до справи в якості третьої особи АТ «Акцент-Банк» з посиланням на те, що договором факторингу № 1 від 15.09.2008 року було відступлене право вимоги за кредитним договором від 04.04.2008 року№ НАЕ2GК01270154 від АТКБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк».

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, 13.08.2020 року подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила обставини укладення та посвідчення договору іпотеки квартири від 04.04.2008 року між ОСОБА_2 і Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», та обставини реєстрації договору іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представник третьої особи АТ «Акцент-Банк» Омельченко Є.В. 03.12.2020 року електронною поштою надіслав до суду письмові пояснення, в яких просив позовні вимоги залишити без задоволення, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що договором факторингу № 1 від 15.09.2008 року було відступлене право вимоги за кредитним договором від 04.04.2008 року № НАЕ2GК01270154 від АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк». Також зазначив, що обставини, встановлені рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року у справі № 645/1348/15-ц щодо неукладеності кредитного договору, не мають доказового значення в іншій справі. Також просив суд застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання представник третьої особи АТ «Акцент-Банк» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно кредитного договору № НАЕ2GК01270154, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с. 14-16), укладеного між ПриватБанк та ОСОБА_3 , позичальник Банк надав кредитні кошти у розмірі 25000 доларів США на строк з 04.04.2008 року до 03.04.2023 року.

04.04.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань позичальника – ОСОБА_3 за кредитним договором від 04.04.2008 року № НАЕ2GК01270154 між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. (а.с. 17-18).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 11-13) 04.04.2008 року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек обтяження іпотекою квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 04.04.2008 року. Іпотекодавцем зазначено ПриватБанк. В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 04.04.2008 року зареєстровано обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року справі № 645/1348/15-ц позовні вимоги АТКБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.04.2008 року№ НАЕ2GК01270154 залишені без задоволення. Рішення набрало законної сили 18.11.2019 року.

Підставою залишення без задоволення вимог АТКБ «ПриватБанк`про стягнення заборгованості була зазначена судом обставина неукладеності кредитного договору від 04.04.2008 року№ НАЕ2GК01270154.

Щодо застосування до спірних правовідносин у цій справі обставини неукладеності кредитного договору від 04.04.2008 року № НАЕ2GК01270154, встановленої рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року у справі № 645/1348/15-ц, суд зазначає таке.

Згідно ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з основнихаспектів верховенства права є принцип правової визначеності, якийполягає у тому, що у будь-якомуспорірішення суду, яке набралозаконної сили, не може бути поставлено підсумнів.

Дійсно, згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно пункту першого ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно правового висновку Верховного Суду у Постанові від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц, яким встановлено, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

09.09.2020 року до суду надійшло клопотання АТ КБ «Приватбанк» згідно якого, вони повідомляли, що 19.08.2011 року від ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» за договором факторингу № 1 від 15.09.2008 року перейшло право вимоги за кредитним договором №НАЕ2GК01270154, укладеним 04.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем, до якого також було укладено додаткову угоду № 1 від 09.08.2011 року, згідно якої п. 8.1 осинового договору було викладено у новій редакції та додатково укладено графік погашення заборгованості. У клопотанні ПАТ КБ «Приватбанк» просили залучити до розгляду в справі в якості 3-ї особи ПАТ «Акцент-Банк».

В судовому засіданні ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13.10.2020 року задоволено клопотання представника АТ КБ «Приватбанк», залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ПАТ «Акцент –Банк».

На адресу ПАТ «Акцент-Банк» направлено копію позовної заяви з додатками, запропоновано у десятиденний строк подати письмові пояснення щодо позову.

03.11.2020 року ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження по даній справі, цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус ХМНО Широкова В.А., АТ «Акцент-Банк» про визнання договору недійсним та припинення обтяжень речового права, призначено до судового розгляду на 03.12.2020 року на 15 год. 30 хв.

Як зазначалося вище, 03.12.2020 року від представника АТ «Акцент-Банк» надійшли пояснення, в яких він просив поновити строк на подання пояснень, застосувати до позовних вимог строки позовної давності, відмовити в задоволенні позовних вимог, у разі визнання договору іпотеки недійсним, накласти арешт на квартири АДРЕСА_2 .

Необхідно наголосити, що матеріали справи не містять доказів коли саме отримана представником ПАТ «Акцент-Банк» ухвала суду про залучення даної особи до участі у справі, у зв`язку із чим суд вважає необхідним прийняти пояснення АТ «Акцент-Банк».

У своїх поясненнях представник АТ «Акцент-Банк» посилається на те, що обставини, встановлені рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року у справі № 645/1348/15-ц не мають доказового значення у цій справі. А також ПАТ «Акцент-банк» наголошував, що не брав участі у справі № 645/1348/15-ц.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц, якою встановлено, що оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений в забезпечення виконання кредитного договору, який є неукладеним, що суперечать вимогам цивільного законодавства щодо застави майна та частини 4 статті 3 Закону України «Про іпотеку». Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки кредитний договір № 1515 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним.

Проте, необхідно наголосити, що до своїх пояснень АТ «Акцент-Банк» надано договір факторингу. Так, згідно договору факторингу № 1 від 15.09.2008 року ПриватБанк, в особі Голови Правління банку, який діє на підставі Статуту та Протоколу Спостереження Ради банку (Фактор) і ЗАТ «Акцент-Банк» за цим договором (Клієнт), в особі Голови Правління Банку, який діє на підставі Статуту та Протоколу Спостереження Ради Банку, уклали договір про наступне: за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі, визначеній у п. 8 цього Договору в розпорядження Клієнта за плату розмір якої встановлено п.4 даного Договору, а клієнт зобов`язується відступити Факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з Договорів, перелік яких визначено у Додатку № 1 до цього договору.

З додаткової угоди від 01.10.2008 року до Договору факторингу № 1 від 15.09.2008 року вбачається, що сторони узгодили викласти вступну частину (преамбулу) договору в наступній редакції: «ПриватБанк» - «Клієнт», ЗАТ «Акцент-Банк» - «Фактор».

Згідно п.1 договору факторингу за цим договором Клієнтом здійснюється відступлення право вимоги на отримання на свою користь від боржників платежів по кредиту, відсоткам, комісіям, винагородам, інших платежів, неустойки (штрафу, пені), які існують у Клієнта відповідно до умов Договорів на дату укладення цього договору згідно з розрахунком (Додаток № 1 до цього договору).

Пунктом 3 договору факторингу передбачається, що Клієнт здійснює також відступлення прав вимоги за договором, які забезпечують виконання зобов`язань Боржника перед Клієнтом (застава, поруки, відступлення прав вимоги (цесії), страхування та інше).

Пунктом 10 даного договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту укладення його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань. Пунктом 14 договору факторингу передбачено, що строк дії цього договору визначається з моменту його укладання Сторонами до повного виконання зобов`язань за ним.

З витягу з додатка до договору факторингу (Додаток №1 до Договору № 1 від 15.09.2008) вбачається, що переданий кредит НАЕ2GК01270154 від 04.04.2008 року, боржник ОСОБА_3 .

Виходячи з вищевикладеного, до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в тому ж обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Тобто, на час ухвалення рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог АТКБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та в якому міститься посилання на те, що спірний кредитний договір не є договором в розумінні законодавства, та суд встановлює на підставі ч.1 ст.638 ЦК України, що кредитний договір № НАЕ2GК01270154 від 04.04.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» є неукладеним в цілому, АТ «Акцент-Банк» не був залучений до участі у справі.

На підставі викладеного, суд вважає помилковим посиланням представника позивача на рішення Фрунзенського районного аду м. Харкова від 09.10.2019 року, як преюдицію у даній справі.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Згідно п. 4 договору факторингу від 15.09.2008 року № 1 за здійснення факторингової операції Фактор стягує з Клієнта плату у вигляді відсотків за користування Клієнтом фінансування, наданим відповідно до цього договору, які визначені з розрахунку 0,02% та сума яких дорівнює 27 529 грн. 17 коп..

Пунктом 8 вищевказаного договору факторингу передбачено, що фактор зобов`язується в строк не пізніше 25.09.2008 року передати клієнтові грошові кошти в сумі 110 652 333,61 грн. та 5 563 378, 54 доларів США.

За змістом пункту 2 та пункту 33.2 договору іпотеки квартири від 04.04.2008 року, вбачається, що цим договором забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором № НАЕ2GК01270154 від 04.04.2008 року, право вимоги за яким передано іншій юридичній особі –АТ «Акцент-Банк».

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У рішенні Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року зазначалося, що Кредитний договір № HAE2GK01270154 від 04.04.2008 року є неукладений в цілому. На час розгляду справи дане кредитне зобов`язання було передано за договором факторингу інший юридичній особі.

З огляду на зазначене, позовні вимоги про визнання договору іпотеки квартири від 04.04.2008 року недійсним є не обґрунтованими.

Вимога про припинення обтяження речового прав на квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є похідною від первісних вимог, а тому задоволенню не підлягає.

Разом з поданням письмових пояснень щодо позовної заяви, представником АТ «Акцент-банк» подана заява про застосування наслідків позовної давності до вимоги про визнання договору іпотеки квартири від 04.04.2008 року недійсним.

Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову саме з підстав його необґрунтованості, то підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 4,11, 81, 82, 158, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог за позовною заявою представника ОСОБА_1 , поданою в інтересах ОСОБА_2 – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 18.12.2020 року

Суддя -