Рішення № 93633234, 30.11.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3202/20

Провадження № 2/185/2479/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання – Красуцького Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства “Південукргеологія” про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства “Південукргеологія”, в якому просить суд (згідно збільшених позовних вимог від 31.10.2020 року) стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2016 року по 18.02.2020 року включно, в розмірі 121251,54 грн. та судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 10.10.2012 року по 01.03.2016 року позивач працював у Казенному підприємстві “Південукргеологія” на посаді чергового Придніпровської гідрогеологічної партії. В день звільнення позивача 01.03.2016 року відповідач не виплатив всіх належних позивачу сум. 04 грудня 2019 року рішенням суду стягнуто з відповідача на корить позивача заробітну плату у сумі 18286,84 грн та компенсацію втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 6828,89 грн. 19.02.2020 року відповідач здійснив розрахунок з позивачем по виплаті заробітної плати. Затримка розрахунку при звільненні склала 991 робочий день. За цей час позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток.

Відповідач звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середньої заробітної плати в сумі 106666,69 грн., посилаючись на те, що заборгованість по заробітній платі виникла через те, що у 2014 році через несвоєчасне та неповне фінансування з бюджету, зменшення обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт за державним замовленням, зниження попиту на ринку геологічних послуг, арешту рахунків підприємства, внаслідок якого КП “Південукргеологія” не мало можливості у вказаний період своєчасно сплачувати заробітну плату позивачу. Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заробітної плати лише 01.07.2019 року після звільнення, що штучно утворило суму по сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 101666,69 грн., що є неспівмірним розміру втрат позивача пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

Представник позивача звернувся до суду з відповіддю на відзив, в якому з доводами викладеними у відзиві на позовну заяву не погодився, зазначив, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді чергового Придніпровської гідрогеологічної партії з 10.10.2012 року по 31.01.2019 року. Після звільнення позивач з`ясував, що з 01.03.2016 року трудовий договір з ним був розірваний і в подальшому правовідносини між ним та підприємством були оформлені на підставі цивільно-правових угод, хоча ніяких змін у внутрішньому трудовому розпорядку, з питань оплати його праці та інших істотних умов, притаманних трудовим правовідносинами, передбаченим трудовим законодавством України не відбулось.

Відповідач звернувся з запереченням на відповідь на відзив, в якому зазначив, що обтяжливий обсяг відповідальності відповідача по даній справі є несправедливим, оскільки майновий тягар виплати середнього заробітку унеможливлює виконання відповідачем по господарській діяльності певних зобов`язань, зокрема з виплати середнього заробітку унеможливлює виконання відповідачем по господарській діяльності певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати працюючим та звільненим працівникам, виконання зобов`язань перед бюджетом та інше.

Позивач, представник позивача у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подав до суду заяву, в якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти розгляду справи за відсутності не заперечував.

Представник відповідача також надав до суду заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Справу просив розглянути за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КЗ “Південукргеологія”, що підтверджується наказом № 390-к від 10 жовтня 2012 року, яким ОСОБА_1 прийнято черговим Придніпровського гідрогеологічної партії (а.с. 7).

01 березня 2016 року позивач було звільнено із займаної посади, згідно ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін (наказ від 01 березня 2016 року № 20-к) (а.с. 7).

При звільненні позивача з КЗ “Південукргеологія”, в порушення вимог ст. 47, 116 КЗпП України, відповідач не здійснив повного розрахунку по виплаті заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року стягнуто з Казенного підприємства “Південукргеологія” на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 18286,84 грн (а.с. 8).

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_1 у АТ “ПУМБ”, 19 лютого 2020 року заборгованість відповідача з виплати по заробітної плати позивачу погашена у повному обсязі.

Таким чином, заробітна плата належна позивачу у день звільнення, 01 березня 2016 року, виплачена відповідачем лише 19 лютого 2020 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” №13 від 24.12.1999р., при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно довідки наданої КП “Південукргеологія” № 01/12-635 від 16.10.2020 року, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за останні 2 місяці, що передують звільненню у розмірі за січень 2016 року — 2741,27 грн, за лютий 2016 року 2356,12 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається як середньогодинна заробітна плата помножена на кількість робочих годин на дату, без урахування податків, які підлягають стягненню в обов`язковому порядку.

Період часу, за який здійснюється розрахунок:

02.03.2016 р. - 18.02.2020 р. (включно), тобто 30 днів у березні 2016 р.; з 01 квітня 2016 р. по 31 січня 2020 р. - 46 повних місяців; 18 днів у лютому 2020 р.

Нарахована заробітна плата за останні два місяці, що передували звільненню:

Лютий 2016 р. - 2356,12 грн.

Січень 2016 р. - 2741,27 грн.

Відпрацьовані робочі години за останні два місяці, що передували звільненню:

Лютий 2016 р. - 143 год.

Січень 2016 р. - 158 год.

Розмір середньогодинної заробітної плати:

2356,12 грн. + 2741,27 грн. = 5097,39 грн.

У 143 год. + 158 год. = 301 год.

5097,39 грн. : 301 год. = 16,93 грн.

Розрахунок середнього заробітку за 30 днів березня 2016 р.:

301д.: 2 = 150,5 год.

150, 5 год. : 31 (днів березня) = 4,85 год.

4,85 год. х 30 дн. = 145,5 год.

16.93грн. х 145,5 год. = 2463,32 грн.

Розрахунок середнього заробітку за 46 повних місяців (квітень 2016 р. - січень 2020 р.):

16.93грн. х 150,5 год. = 2547,97 грн.

2547,97 грн. х 46 міс. = 117206,62 грн.

Розрахунок середнього заробітку за 18 днів березня 2016 р.:

301д.: 2 = 150,5 год.

150,5 год. : 29 (днів лютого 2020 р.) = 5,19 год.

5,19 год. х 18 дн. = 93,42 год.

16.93грн. х 93,42 год. = 1581,60 грн.

Загальна сума середнього заробітку складає 121251,54 грн. (2463,32 грн. + 117206,62 грн. + 1581,60 грн).

Представник відповідача просив суд зменшити розмір середнього заробітку до співмірного та справедливого розміру, з огляду на неістотність суми боргу порівняно із розміром заборгованості по заробітній платі, що також, свідчить про зловживання позивачем свого права щодо строків звернення до суду, та тяжке фінансове становище на підприємстві. Вирішуючи заявлене представником відповідача клопотання, суд зазначає наступне.

При вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду України, викладеному у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (Провадження № 14-623цс18).

При оцінці наявності підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з обставин даної цивільної справи, суд приходить до наступного.

З 01.03.2016 року трудовий договір КП “Південукргеологія” з ОСОБА_1 був розірваний і в подальшому правовідносини між ним та підприємством були оформлені на підставі цивільно-правових угод, що підтверджується довідкою про заборгованість по заробітній платі № 389-1 від 15.12.2016 року. За цивільно-правовими угодами ОСОБА_1 прорацював на підприємстві до лютого 2019 року, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб (а.с. 46).

Після звільнення позивача 01 березня 2016 року, позивач продовжував виконувати роботу тотожну попередній до звільнення на підприємстві по січень 2019 року за цивільно-правовими угодами.

Враховуючи юридичну необізнаність позивача, він добросовісно вважав, що змін в умовах його праці не відбулось, внутрішній трудовий розпорядок не змінився.

Згідно довідки Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 09.09.2020 року №205, ОСОБА_1 звертався з питань роз`яснення порядку стягнення заборгованості з заробітної плати 11.10.2018 року та 26.10.2018 року.

04 березня 2019 року наказом Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 призначено адвоката, 06.03.2019 року видано доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1

01 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року стягнуто з Казенного підприємства “Південукргеологія” на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 18286,84 грн.

При цьому КП “Південукргеологія” заборгованість з невиплаченої заробітної плати була погашена тільки 19 лютого 2020 року.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 здійснено заміну адвоката.

14 травня 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення з КП “Південукргеологія” середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2016 року по 18.02.2020 року включно.

Таким чином, суд не вбачає зловживання позивачем своїм правом щодо строків звернення до суду.

При розгляді даної справи судом не було встановлено умов, за якими суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Оцінюючи дослідженні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265,273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Казенного підприємства “Південукргеологія” про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Казенного підприємства “Південукргеологія” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніу розмірі 121251 (сто двадцять одна тисяча двісті п`ятдесят одна) грн. 54 коп.

Стягнути з Казенного підприємства “Південукргеологія” на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) гривня 52 копійок.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Казенне підприємство “Південукргеологія”, ЄДРПОУ 01432150, 49005, м.Дніпро, вул.Чернишевського, буд.11.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. О. Врона