Рішення № 93627518, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/11895/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №39д від 06.02.2020 про скасування допуску до державної таємниці громадянину України ОСОБА_1 .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для скасування його допуску до державної таємниці стало те, що в порушення статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та пункту 69 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 він не повідомив про свій виїзд за межі України посадовій особі, яка надала доступ до державної таємниці, а також не проходив перед виїздом інструктаж.

Проте позивач зауважує, що сам факт неповідомлення про виїзд за кордон не міг створити передумови для розголошення чи витоку інформації. Позивач вважає, що попереднє проходження позивачем інструктажів з питань охорони державної таємниці вказує на його обізнаність щодо необхідної поведінки під час виїзду за межі України та спілкування з іноземними громадянами.

Також позивач стверджує, що саме наявність факту довіри секретної інформації громадянину, якому надано допуск до державної таємниці є необхідним елементом за наявності якого дана особа може виступати гарантом збереження державної таємниці. Якщо громадянину, якому надано допуск до державної таємниці не довірено секретної інформації, обов`язок щодо її збереження відсутній. При цьому позивач наголошує на відсутності доказів того, що йому довірялась секретна інформація або була відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків з моменту отримання допуску до державної таємниці та перетинання державного кордону.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначає про правомірність дій при скасуванні допуску позивачу до державної таємниці та наголошує, що виявлені в ході спеціальної експертизи обставини підпадають під визначення пункту 3 частини 2 статті 23 Закону №3855-ХІІ (невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше).

Позивач скористався правом надати відповідь на відзив, у якому вказує на те, відповідальність у вигляді допуску до державної таємниці наступає, зокрема, у випадку невиконання особою, якій надано такий допуск, обов`язків щодо збереження будь-яким способом державної таємниці, яка була йому довірена або стала відомою у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також сприяння іноземним державам, організаціям чи їх представникам, окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України.

Разом з цим, позивач наголошує, що відповідачем не доведено обставин допущення позивачем розголошення державної таємниці або витоку секретної інформації, яка йому була довірена або довірялась раніше, а також не доведено, що позивач сприяв іноземним державам, організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, а висновки відповідача такими, що винесені без повного та об`єктивного дослідження фактів.

Позивач звернув увагу, що відповідач не надіслав позивачу копії документів, що додаються до відзиву, в порушенні статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач надав заперечення проти відповіді на відзив, у яких зазначив, що аргументи позивача, викладені у відповіді на відзив, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. На зауваження позивача про порушення відповідачем статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що докази, які підтверджують правомірність дій Служби безпеки України, мають гриф обмеження доступу «Для службового користування», при цьому відповідач не заперечує щодо ознайомлення у встановленому порядку сторін по справі з документальними матеріалами, які мають гриф обмеження доступу «Для службового користування».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; витребувано докази по справі від Служби безпеки України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України».

Третя особа надала пояснення по суті спору, зміст яких фактично відповідає доводам позивача, наведеним у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 продовжено відповідачу строк на подання доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

05.10.2020 від позивача та представника третьої особи до суду надійшли клопотання про зупинення провадження у справі, у яких позивач та представник третьої особи просили зупинити провадження у даній справі до вирішення в Окружному адміністративному суді міста Києва та набрання законної сили відповідним судовим рішенням в адміністративній справі № 640/21005/20.

Обґрунтовуючи вказані клопотання позивач та представник третьої особи зазначили, що предметом позову у справі №640/21005/20 є результати спеціальної експертизи, викладені в акті Служби безпеки України № 26/1/1-785дск від 21.01.2020, а тому у разі прийняття рішення про задоволення позову у справі № 640/21005/20 дана обставина матиме значення при вирішенні спору у даній справі.

20.10.2020 від представника відповідача до суду надійшли пояснення на клопотання про зупинення провадження у справі, у яких представник відповідача зазначив, що аргументи позивача викладені у клопотанні про зупинення провадження у справі є безпідставними, просив відмовити у задоволенні заявленого клопотання. Вказав, що акт спеціальної експертизи є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до своєї правової природи зупинення провадження у справі є тимчасовим зупиненням розгляду справи у зв`язку з обставинами, які перешкоджають розглядові справи, до їх усунення або виконання необхідних дій.

Обов`язок суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов`язаного спору іншим судом в іншій справі. При цьому, неможливість розгляду справи полягає в тому, що обставини, які підлягають з`ясуванню та мають значення при розгляді конкретної справи, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі, тобто йдеться про те, що суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Суд вважає, що обставини, зазначені позивачем та третьою особою на обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі не є достатньою правовою підставою для зупинення провадження за цією адміністративною справою і суд не вбачає підстав неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судового рішення у справі № 640/21005/20.

Інших обставин на обґрунтування необхідності зупинення розгляду справи позивачем наведено не було.

У зв`язку з наведеним, з метою запобігання затягуванню розгляду справу, суд вважає, що в задоволенні клопотання позивача та представника третьої особи про зупинення провадження слід відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є головою правління Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія Україна» (далі - ПАТ НСТУ).

Судом встановлено, що 02.03.2018 Центральним управлінням Служби безпеки України прийнято розпорядження № 46д, яким ОСОБА_1 , голові правління ПАТ НСТУ, надано допуск до державної таємниці за формою 2.

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 29.03.2018 № 8н/ДСК «Про надання доступу до державної таємниці ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , голові правління Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» надано доступ до інформації, що становить державну таємницю, зі ступенями секретності «Цілком таємно», «Таємно».

З матеріалів справи також установлено, що ОСОБА_1 17.10.2014 року взято на себе письмове зобов`язання у зв`язку із допуском до державної таємниці.

21.01.2020 спеціальною експертною комісією Служби безпеки України у Державному комітеті телебачення і радіомовлення України проведено спеціальну експертизу наявності умов, необхідних для провадження такої діяльності.

За результатами спеціальної експертизи спеціальною експертною комісією Служби безпеки України складено акт № 21/1/1-785дск від 21.01.2020, яким зафіксовано невиконання громадянином України ОСОБА_1 обов`язків щодо збереження державної таємниці.

Зокрема, експертизою встановлено, що голова правління ПАТ «НСТУ» ОСОБА_1 , якому надано допуск на формою 2 відповідно до пункту 53 Порядку у Держкомтелерадіо, письмово не повідомляв про здійснені протягом 2019 року виїзди до Республіки Угорщина з 03.06.2019 по 14.06.2019 та у невстановленому напрямку з Міжнародного аеропорту «Бориспіль» з 01.07.2019 по 06.07.2019 про виїзди за межі України керівника Держкомтелерадіо, а також РСО за місцем зберігання його картки обліку за формою згідно з додатком 6 до Порядку.

Розпорядженням від 06.02.2020 № 39д відповідно до статей 23 і 26 Закону України «Про державну таємницю», пункту 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 та Інструкції про порядок надання, переоформлення та скасування допуску громадянам до державної таємниці, затвердженої наказом Служби безпеки України від 04.04.2014 № 365/ДСК ОСОБА_1 голові правління ПАТ «НСТУ» скасовано допуск до державної таємниці за формою 2. Підстава: висновок про скасування допуску до державної таємниці від 30.01.2020 № 26/1/1-1035дск.

Також, листом від 06.02.2020 № 26/1/1-1037дск Службою безпеки України на адресу голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України надіслано лист про те, що у зв`язку з виявленими в ході спеціальної експертизи наявності умов, необхідних для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею порушеннями, зафіксованими в акті перевірки, у зв`язку з невиконанням громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше, з урахуванням пункту 3 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

Також, вважаючи рішення про скасування доступу до державної таємниці неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України визначає Закон України від 21.01.1994 № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3855-XII державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Частиною першою статті 3 Закону № 3855-XII передбачено, що дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об`єднання громадян (далі - державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації), що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 3855-XII віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Зазначений Звід та зміни до нього набирають чинності з моменту опублікування в офіційних виданнях України (частина перша статті 12 Закону № 3855-XII).

Приписами статті 22 Закону № 3855-XII передбачено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці, зокрема, форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно».

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 23 Закону № 3855-XIІ у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі, зокрема, невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону № 3855-XIІ скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Приписами статті 28 Закону № 3855-XII передбачено, що громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов`язаний, зокрема: повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України.

Пунктом 54 Порядку № 939 передбачено, що під час оформлення документів у зв`язку з наданням допуску до державної таємниці громадянин бере на себе письмове зобов`язання, що складається за формою згідно з додатком 9.

Відповідно до пункту 696 Порядку № 939 громадянин, якому надано доступ до державної таємниці, перед виїздом до іноземної держави у приватних справах письмово повідомляє про це посадову особу, яка надала доступ до державної таємниці, а також режимно-секретний орган.

Таким чином, особа, якій в установленому порядку було надано допуск до державної таємниці, зобов`язаний у відповідності з вимогами Закону дотримуватись виконання обов`язків покладених на нього у зв`язку з допуском і доступом до державної таємниці, вживати заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці, у тому числі при виїзді за межі України. Невиконання покладених Законом на особу, яку допущено до державної таємниці, обов`язків і є невжиттям заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці.

Аналогічна позиція щодо застосування даних норм права викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 820/12128/15.

Як було зазначено судом вище, ОСОБА_1 працює на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», яка передбачає наявність в особи допуску до державної таємниці.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач власноруч підписав «Зобов`язання громадянина України у зв`язку з допуском до державної таємниці» за формою 9, передбаченою додатком до Порядку № 939.

Відповідними діями ОСОБА_1 дав згоду на обмеження прав відповідно до статті 29 Закону України «Про державну таємницю» та взяв на себе зобов`язання повідомляти про виникнення обставин, передбачених статтею 23 вищевказаного Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної таємниці, а також про свій виїзд за кордон.

Разом з тим, матеріали справи свідчать та не заперечується позивачем, що про свій виїзд за межі України з 03.06.2019 по 14.06.2019 та з 01.07.2019 по 06.07.2019 ОСОБА_1 не повідомляв посадову особу, яка надала йому доступ до державної таємниці, а також режимно-секретний орган за місцем зберігання його картки обліку.

Викладене свідчить про порушення ОСОБА_1 зобов`язання щодо збереження державної таємниці, що у свою чергу є підставою для скасування доступу до державної таємниці згідно з пунктом 3 частини другої статті 23 Закону № 3855-XIІ.

Доводи позивача про те, що сам факт неповідомлення про виїзд за кордон не міг створити передумови для розголошення чи витоку відомостей, що становлять державну таємницю, суд оцінює критично, оскільки, як було підкреслено вище, невиконання покладених Законом на таку особу обов`язків і є невжиттям заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці.

Поряд з цим відхиляються покликання позивача на те, що виключно у випадку надання особі доступу до конкретної державної таємниці може мати місце скасування допуску до державної таємниці на підставі частини 2 статті 23 Закону № 3855-XIІ, з наведених вище обґрунтувань.

Що стосується твердження позивача про те, що попереднє проходження позивачем інструктажів з питань охорони державної таємниці вказує на його обізнаність щодо необхідної поведінки під час виїзду за межі України та спілкування з іноземними громадянами, то слід зазначити, що проходження ОСОБА_1 інструктажів не позбавляє його від виконання обов`язків громадянина щодо охорони державної таємниці у подальшому при кожному виїзді за кордон та жодним чином не спростовує вчиненого ним порушення.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що допуск ОСОБА_1 до державної таємниці скасовано правомірно, а тому підстави для визнання протиправним та скасування розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №39д від 06.02.2020 про скасування допуску до державної таємниці громадянину України ОСОБА_1 відсутні.

За таких обставин, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність достатніми та переконливими доказами, у зв`язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованими і задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України (ідентифікаційний код: 00034074, місцезнаходження: 01601, місцепроживання: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (ідентифікаційний код: 23152907, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, буд. 42) про визнання протиправним та скасування розпорядження, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась