Ухвала суду № 93626953, 18.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

18 грудня 2020 року № 820/3518/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Харкові заяву ОСОБА_1 про заміну порядку та способу виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статтями 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, на підставі наданої довідки № 100/21176 Ліквідаційної комісії ГУМВСУ в Харківській області, про яку йдеться у відповіді ГУНП в Харківській області від 15.03.2018 року за № Г-264/1119-29-2/01-2018 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: май. Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків. 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статтями 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, на підставі наданої довідки № 100/21176 Ліквідаційної комісії ГУМВСУ в Харківській області, про яку йдеться у відповіді ГУНП в Харківській області від 15.03.2018 року за № Г-264/1119-29-2/01-2018, для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року, позов задоволено та вирішено:

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РН ОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статтями 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, на підставі наданої довідки № 100/21176 Ліквідаційної комісії ГУМВСУ в Харківській області, про яку йдеться у відповіді ГУНП в Харківській області від 15.03.2018 року за № Г-264/1119-29-2/01-2018 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських - протиправною.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РН ОКПП НОМЕР_1 ) з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статтями 51, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, на підставі наданої довідки № 100/21176 Ліквідаційної комісії ГУМВСУ в Харківській області, про яку йдеться у відповіді ГУНП в Харківській області від 15.03.2018 року за № Г-264/1119-29-2/01-2018, для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

Від позивача до суду надійшла заява про заміну порядку та способу виконання судового рішення у справі в якому просить суд:

Змінити порядок та спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18, встановивши його наступним чином:

стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18 у обсязі 27940,41 грн.

Накласти арешт на рахунки Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області з метою стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18 у обсязі 27940,41 грн.

Заяву мотивує тим, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишається невиконаним у розмірі 27940,41 грн. залишається невиконаним починаючи з 02.08.2018 року.

Так, згідно листа-відповіді Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області на його звернення від 16.06.2020 року та від 31.07.2020 року, розмір невиконання Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18 в частині виплати складає 27940, 41 грн.

Не погоджуючись із невиконанням судового рішення та наявності обставин, які ускладнюють його виконання позивач звернувся до суду із вказаною заявою.

Дослідивши подану заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Тобто, у випадку наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, сторона або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Одночасно, суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 р. у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Також, засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Тобто, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 р. у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. по справі № 0840/3112/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Тобто, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).

Враховуючи, що в межах справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України, а тому посилання ГУ ПФУ у своїх листах на те, що різниця пенсії буде виплачуватись згідно Постанови КМУ № 649 на адресу позивача не приймаються судом до уваги.

Таким чином, суд вважає, що заява позивача про встановлення способу виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 р. по справі № 820/3518/18, є обґрунтованою та такою , що підлягає задоволенню.

В той же час вимога позивача про накладення арешту на рахунки Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області з метою стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18 у обсязі 27940,41 грн. є такою, що задоволенню не підлягає через безпідставність та необґрунтованість.

Керуючись положеннями статей 256, 294, 378 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про заміну порядку та способу виконання судового рішення – задовольнити частково.

Встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 р. по справі № 820/3518/18, а саме: стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 27940,41 грн. (двадцять сім тисяч дев`ятсот сорок гривень 41 копійка) невиплаченої заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2018 року у справі № 820/3518/18.

В задоволенні іншої частини заяви – відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна ухвала складена 18.12.2020 року.

Суддя Бадюков Ю.В.