Рішення № 93626779, 18.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 грудня 2020 р. Справа № 520/13194/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області про податковий борг у розмірі 23936,99 грн, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 23939,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що через інтернет вона дізналася, що має перед Головним управлінням ДПС у Харківській області податковий борг до місцевого бюджету у сумі 23936,99 грн за платежем земельний податок з фізичних осіб. Позивач зазначила, що копії податкових повідомлень-рішень не отримувала.

Позивач вказала, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, помилково враховувалась загальна площа земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу, на підставі чого позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 05.06.2020 №225455-5606-2030 є протиправним та такими, що підлягає касуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем у відзиві на адміністративний позов вказано, що податок сплачується з площі нерухомого майна на додаток до якої оподатковується частка прибудинкової території. Водночас, контролюючий орган додатково на прибудинкову територію податкові зобов`язання позивачу не визначав. Оподаткування земельної ділянки позивача здійснено з урахуванням належного йому житлового приміщення, зокрема, земельний податок розрахований з площі 90,2 кв.м., який визначено у витягу про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Відповідач зазначив, що обов`язок із сплати земельного податку пов`язується для особи саме із виникненням права власності або користування земельною ділянкою, а не із обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру. При цьому, згідно з пунктом 221.1 статті 271 ПК України базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки або її площа, у разі якщо нормативна грошова оцінка не проведена.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій вказано, що згідно з витягу з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку третьої групи. Згідно з п.п.4 п.297.1 ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Позивачем зазначено, що оскільки вона є власником нежитлового приміщення 1 поверху №61-1-;-61-2, загальною площею 90,2 кв.м., в літ."А-5", будівлі, що знаходяться у житловому багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та надає його в оренду як платник єдиного податку з видом діяльності, зокрема, «надання в оренду та експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна» із зазначенням вказаної адреси як місце здійснення діяльності, то з урахуванням вимог пп. 4 пп.297.1 ст. 297 ПКУ така особа не є платником земельного податку за земельну ділянку під приміщенням.

Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що на підтвердження тієї обставини, що нежитлові приміщення позивачем здаються в оренду до матеріалів справи не надано жодного доказу. Відповідач вказав, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. При цьому, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Крім того відповідач зазначив, що земельний податок розраховується з площі нерухомого майна на додаток до чого оподатковується частина прибудинкової території і лише остання визначається з урахуванням пропорційності. Водночас пропорційність нерухомості по відношенню до всього будинку мова не йде.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 заяву представника відповідача про залишення без розгляду в частині позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 11.03.2015 № 33-15/2, від 25.06.2015 № 3398-15 та від 29.06.2016 № 668-1303, за якими позивачу нараховано податкові зобов`язання у сумі 8293,16 грн - залишено без розгляду.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши аргументи сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення №7018098-1307-2030 від 25.05.2018 та № 36875-5606-2030 від 10.04.2019, якими визначено суми податкового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 3400,83 грн, за 2019 рік у розмірі 12243,00 грн.

Вказані суми земельного податку ОСОБА_2 нараховано за земельну ділянку під нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 61-1-:62-1 загальною площею 90.2 кв.м. в літ. "А-5", розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які належать позивачу на праві власності з 23.06.2011 відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".

Розрахунок оскаржуваних рішень здійснено відповідачем з урахуванням ставки податку за 2018 рік, визначеного Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», яка становила 37,23 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування (1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2018 року).

Розрахунок оскаржуваних рішень здійснено відповідачем з урахуванням ставки податку за 2019 рік, визначеного пунктом 1.1 додатку 2 рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1284/18 "про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», яка становила 37,23 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування (3 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2018 року).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі джерела права.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

База оподаткування в пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 ПК України визначена як: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Так, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому, у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 14.07.2020 по справі № 809/3896/13-а від 19.11.2018 по справі № 804/5370/17, від 20.03.2018 по справі № 820/3176/17.

Судом вище встановлено, що ОСОБА_1 з 2011 року є власником нежитлового приміщення 1-го поверху № 61-1-:62-1 загальною площею 90.2 кв.м. в літ. "А-5", розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , отже і платником земельного податку на земельну ділянку, що розташована під ним.

Щодо тверджень позивача що з урахуванням вимог пп.297.1.4 п.297.1 ст. 297 ПК України ОСОБА_1 не є платником земельного податку за земельну ділянку під приміщенням, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що позивачем на підтвердження тієї обставини, що нежитлові приміщення, за земельну ділянку під якими контролюючим органом нараховано земельний податок з фізичних осіб, здаються в оренду, не надано до суду будь-якого документального підтвердження.

Суд зазначає, що особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Суд зазначає, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених п. 297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Водночас, можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Вказаних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 14.05.2020 по справі № 826/13115/16.

Поряд з цим, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

При цьому, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване».

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права висловлена також Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2019 року (справа № 826/15256/16), від 07 серпня 2018 року (справа № 826/1209/14).

Враховуючи вищевикладене суд вважає твердження позивача про те, що з урахуванням вимог пп.297.1.4 п.297.1 ст. 297 ПК України ОСОБА_1 не є платником земельного податку за земельну ділянку під приміщенням.

Щодо тверджень позивача відносно того, що податкове повідомлення-рішення від 30.08.2018 № 7018098-1307-2030 в сумі 3400,83 грн направлено на адресу іншої квартири, суд зазначає, що пунктом 287.9 статті 287 ПК України врегульовано, що якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове (податкові) повідомлення-рішення у строки, встановлені цією статтею, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Таким чином, у разі в подальшому несвоєчасного перерахування платником податкового зобов`язання з вини контролюючого органу (який не надіслав податкове повідомлення-рішення), такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

Щодо тверджень позивача про необхідність при розрахунку земельного податку позивачу визначати частки інших співвласників у праві власності на нерухоме майно, суд зазначає, що відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З наведеного положення вбачається, що податок розраховується саме з площі нерухомого майна особи, на яку покладено обов`язок зі сплати земельного податку, при цьому частина прибудинкової території визначається з урахуванням пропорційності.

Водночас законодавець не встановлює необхідності розрахунку загальної суми податку у урахуванням пропорційної частки нерухомого майна; такий розрахунок варто здійснювати тільки у разі, якщо до площі земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, при нарахуванні податку здійснюється додавання частки прибудинкової території.

При цьому судом встановлено, що контролюючий орган додатково на прибудинкову територію податкові зобов`язання позивачу не визначав. Оподаткування земельної ділянки позивача здійснено з урахуванням належного йому житлового приміщення, зокрема, земельний податок розрахований з площі 90,2 кв.м., який визначено у витягу про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Вказане не заперечується сторонами у справі.

Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 804/1610/16 зазначив: "Суд першої інстанції перевіривши розрахунок земельного податку, наданий податковим органом, дійшов висновку, що відповідачем правомірно розраховані податкові зобов`язання позивача зі стати земельного податку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що зазначений розрахунок не містить принципу пропорційності, визначеному підпунктом 2 пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, оскільки нежитлові приміщення часткою яких володіє позивач розміщені у багатоповерхових будинках без врахування площі всього будинку, що вшиває на розмір суми земельного податку. Суд не погоджується з такою думкою суду апеляційної інстанції, оскільки пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України прямо встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд визнає, що суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, здійснив їх комплексне дослідження, правильно застосував норми матеріального права та надав їм системне тлумачення, відтак судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону".

Враховуючи вище наведене, суд вважає твердження про необхідність при розрахунку земельного податку позивачу визначати частки інших співвласників у праві власності на нерухоме майно необґрунтованими.

За приписами пункту 271.1 статті 271 ПК України, якщо нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проведена, базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки або її площа.

Відповідно до пп. 284.1 ст. 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пункту 1.1 додатку 2 рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1284/18 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори в м. Харкові» по м. Харкову ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено становить 3 відсотки від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (Км 2), за квадратний метр бази оподаткування.

При цьому, за приписами ст. 289 ПК України кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, застосовується коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель.

Розрахунок земельного податку за 2019 рік: Цзд = Б*Кі*Км2*Кф*Р1, де:

Б - це базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова - 291,18 грн;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що здійснюється відповідно до статті 289 Податкового кодексу України, що становив:

1,249 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік;

1,433 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2015 рік;

1,06 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2016 рік;

1- коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2017 рік;

1 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2018 рік;

3 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2019 рік.

Км2 - зональний коефіцієнт, визначений в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова - 2,73.

Кф - коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки, визначений в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова - 3.

Р1 - площа оподатковуваної земельної ділянки - 90,2 кв.м. по вул. Яроша Отакара, 21, м. Харків, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав.

Зокрема, на 2018 рік додатком до рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 встановлено, що ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено (відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки) становить 1 відсоток від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, (під житлову забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф) та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (Км 2), за квадратний метр бази оподаткування.

Зональний коефіцієнт, визначений рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова» - 2,275.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність розрахунку земельного податку ОСОБА_1 у сумі 3400,83 грн за 2018 рік та у сумі 12243,00 грн за 2019 рік, визначеного відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями №7018098-1307-2030 від 25.05.2018 та № 36875-5606-2030 від 10.04.2019.

Стосовно тверджень позивача про необхідність при обчисленні податку застосовувати дані державного земельного кадастру, Верховний Суд в постановах від 03.08.2020 по справі № 826/13307/18, від 28.05.2019 по справі № 816/352/17 виклав правову позицію, відповідно до якої обов`язок із сплати земельного податку пов`язується для особи саме із виникненням права власності або користування земельною ділянкою, а не із обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру. При цьому, згідно з пунктом 271.1 статті 271 ПК України базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки або її площа, у разі якщо нормативна грошова оцінка не проведена».

Враховуючи зазначені вище висновки про правомірність нарахованого відповідачем земельного податку, його розмір, а також те, що твердження позивача, викладені у заявах по суті справи стосовно протиправності податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 18 грудня 2020 року.

Суддя О.Г. Котеньов