Рішення № 93626743, 17.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.12.2020 р. справа №520/15197/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Белвіт" до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису, -

установив:

Матеріали позову одержані судом 03.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 04.11.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 07.12.2020р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Белвіт" (далі за текстом – суб`єкт господарювання, заявник, ТОВ, підприємство, Товариство) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій головного державного інспектора відділу експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області Александрової Лідії Юріївни, службове посвідчення № 2038, з приводу складання Акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ХК17975/2038/АВ від 04.08.2020р. та з приводу прийняття оскаржуваного Припису № ХК17975/2038/АВ/П від 04.08.2020р.; 2) визнання протиправним та скасування у повному обсязі Припису №ХК 17975/203 8/АВ/П від 04.08.2020р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що інспекційне відвідування було проведено з порушенням норм діючого законодавства. Наголошував, що за таких умов дії з приводу складання акта інспекційного відвідування та дії з приводу складання припису є протиправними. Крім того, стверджував, що відображені у приписі порушення є вигаданими, безпідставними і необґрунтованими, оскільки були сформульовані без належного з`ясування усіх обставин.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області (далі за текстом – владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган контролю) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що захід контролю було проведено підставно, процедура проведення заходу була дотримана, висновки складеного акту є обґрунтованими.

Відзив на позов надійшов до суду 18.11.2020р.

Відповідь на відзив надійшла до суду 02.12.2020р.

Заперечення на відповідь на відзив надійшли до суду 15.12.2020р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані всі права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу юридичної особи, значиться у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом – 40038443.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ "Белвіт" зареєстроване за адресою: 61030, Харківська обл., місто Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3.

12.03.2020р. на адресу Головного управління Держпраці у Харківській області надійшло письмове звернення гр. ОСОБА_1 – колишнього найманого працівника Товариства з приводу проведення перевірки за фактом відмови керівника ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 надати звільненому працівникові трудову книжку разом із випискою наказу про звільнення, а також за фактом відмови у виплаті грошової компенсації за невикористані відпустки 2016-2019 років. За текстом цього звернення виникнення конфлікту між роботодавцем і найманим працівником, котрий полягав у звинуваченні в крадіжці 3,5млн. грн., спонукало найманого працівника до звільнення з роботи (а.с.28).

Листом Державної служби України з питань праці було надано погодження на проведення заходу державного нагляду (контролю) за зверненням гр. ОСОБА_1 – колишнього найманого працівника Товариства від 12.03.2020р.

Наказом Головного управління від 27.07.2020 р. №1154 відносно ТОВ “Белвіт” (код ЄДРПОУ - 40038443, юридична адреса: 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, 3, фактична адреса: 61161, м. Харків, вул. Якіра, 96) було призначено позаплановий захід державного нагляду (контролю) за зверненням від 12.03.2020р. гр. ОСОБА_1 – колишнього найманого працівника Товариства.

Доказів оскарження цього наказу і втрати юридичної сили цим правовим актом індивідуальної дії до матеріалів справи не подано.

На реалізацію приписів згаданого наказу Управлінням було видано направлення на проведення заходу нагляду (контролю) від 27.02.2020р. №02.02-03/1898. (а.с.24-25).

У тексті згаданого направлення міститься рукописний текст про пред`явлення працівником Управління службового посвідчення, вручення працівником Управління направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю), проведення перевірки 03.08.2020р.-04.08.2020р. засвідчений прізвищем “ ОСОБА_2 ” та особистим підписом.

Назване прізвище співпадає із прізвищем керівника Товариства.

03.08.2020р. працівником Управління (а саме державним інспектором Александровою Лідією Юріївною, службове посвідчення № 2038) стосовно заявника було розпочато проведення заходу державного нагляду (контролю).

Результати цього заходу оформлені Актом інспекційного відвідування №ХК17975/2038/АВ від 04.08.2020р. (далі за текстом - Акт).

Отже, учасниками спірних правовідносин з приводу здійснення заходу державного нагляду (контролю) є Товариство як суб`єкт господарювання–роботодавець та Управління як адміністративний орган контролю.

Відтак, суд вважає, що заявником правильно визначений суб`єктний склад учасників спору, адже працівник Управління, хоча і брав участь у спірних правовідносинах, але діяв виключно у якості представника Управління як адміністративного органу контролю, за межі управлінських повноважень Управління не виходив, тобто не є самостійним і незалежним учасником суспільних відносин.

У тексті Акту викладені судження адміністративного органу про недотримання Товариством дисципліни у сфері охорони праці, а саме про порушення: - пункту 2.5 глави 2 Інструкції 58; - частини 2 ст. 30 Закону України № 108; - частину п`яту ст. 79 КЗпП; - частина п`ята ст. 80 КЗпП; - частина перша та друга ст. 115 КЗпП, частина перша ст. 24 Закону України №108; - частина четверта ст. 115 КЗпП, ст. 21 Закону України№504; - частина перша ст. 116 КЗпП; - частина перша ст. 47 КЗпП; - частина перша ст. 128 КЗпП; - статті 129 КЗпП; - частина 1 ст. 142 КЗпП.

Із посиланням на Акт працівником Управління 04.08.2020р. було складено припис про усунення виявлених порушень № ХК17975/2038/АВ/П (далі за текстом – Припис), яким зобов`язано керівника ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 усунути встановлені порушення в строк до 04.09.2020р.

04.08.2020р. Акт і Припис були направлені заявникові.

04.08.2020р. заявник подав до Управління зауваження на Акт (а.с.34-36).

Листом Управління від 10.08.2020р. №27/8084/02.02/12-10/8140 усі зауваження заявника були відхилені (а.с.58-61).

Скаргою від 14.08.2020р. заявник оскаржив Припис в адміністративному позасудовому порядку (а.с.62-71).

Скаргою від 18.08.2020р. заявник оскаржив в адміністративному позасудовому порядку дії працівника Управління з приводу проведення заходу державного нагляду (контролю), за наслідками якого було складено Акт (а.с.72-73).

Перелічені скарги були відхилені рішеннями Управління, оформленими листом від 17.08.202р. №27/8567/27/8687/02.02/12-10/9751 (а.с.74-80).

Не погодившись із відповідністю закону дій працівника Управління з приводу проведення заходу державного нагляду (контролю) та Приписом, тобто з управлінськими волевиявленнями адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини стосовно приводів та підстав здійснення контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин дисципліни у сфері охорони праці; зміст та обсяг повноважень органів публічної адміністрації; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, ст.259 Кодексу законів про працю України, Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі за текстом - Закон №877-V), ст.53 Закону України “Про зайнятість населення”, ч.3 ст.34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (затверджений постановою КМУ від 21.08.2019р. №823; далі за текстом - Порядок про здійснення контролю №823).

Так, відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з постановою КМУ від 11.02.2015р. №96 таким органом є Державна служба України з питань праці (далі за текстом - Служба) та територіальні органи Служби.

У силу ч.5 ст.2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

При цьому, за визначеннями ст.1 Закону №877-V заходи державного нагляду та заходи державного контролю є тотожними поняттями, поділяються на планові та позапланові заходи, які відбуваються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

З наведеного слідує, що сама по собі форма заходу державного нагляду (контролю) об`єктивно не здатна спричинити жодних негативних наслідків для прав та обов`язків об`єкта перевірки.

Аналогічна по суті правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17, де указано, що: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action – invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”; 8) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 9) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.07.2020р. у справі №440/1933/19 інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке проводиться на підставі наказу та направлення.

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.10.2019р. у справі №200/11885/18-а зміст ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" (ратифікована Законом України №1985-ІV від 08.09.2004р.; далі за текстом - Конвенція №81) та ст.16 Конвенції №81 означає, що інспекція проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.

Суд зважає, що за приписами абз.6 ч.1 ст.6 Закону №877-V існує виключно вимога про обов`язок адміністративного органу пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.

При цьому, вимога про пред`явлення письмового документа не може бути визнана тотожній вимозі про передачу (вручення) копії письмового документа.

До того ж у силу ч.6 ст.2 Закону №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи (тобто і органи системи Держпраці), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4 1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону.

Згідно ж з ч.3 ст.6 Закону №877-V суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Звідси слідує, що текст письмового погодження адміністративного органу вищого рівня повинен бути пред`явлений об`єкту перевірки, але надання (вручення) копії зазначеного погодження, на чому помилково наполягає заявник у позові, не передбачено законом.

Суд, зважаючи на приписи ч.5 ст.242 КАС України та викладені вище судові акти, доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Управлінням цілком правомірно було проведено захід державного нагляду (контролю) у сфері охорони праці за письмовим зверненням найманого працівника.

В матеріалах справи відсутні докази вчинення Управлінням істотних порушень у процедурі перевірки, які б були здатні спричинити помилкові висновки заходу державного нагляду (контролю).

Обставина оформлення результатів контролю за дотриманням дисципліни письмовим документом з найменуванням Акт інспекційного відвідування сама по собі не є порушенням прав та інтересів Товариства.

До того ж, ч.6 ст.7 Закону №877-V чітко і однозначно передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

У спірних правовідносинах Управлінням було складено саме Акт.

Тому дії працівника Управління з приводу складання за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) Акту слід визнати правомірними.

Суд бере до уваги, що у спірних правовідносинах мають місце визнані учасниками справи у порядку ч.1 ст.78 КАС України обставини подій: 1) наявності у минулому трудових відносин міх заявником-Товариством та найманим працівником-гр. ОСОБА_1 ; 2) подання найманим працівником скарги на порушення закону про охорону праці; 3) отримання Управлінням письмового погодження адміністративного органу вищого рівня на проведення перевірки; 4) прийняття Управлінням наказу про призначення заходу державного нагляду (контролю); 5) пред”явлення керівникові Товариства службового посвідчення працівника Управління та вручення керівникові Товариства копії наказу про призначення перевірки; 6) самостійного надання Товариством необхідних для проведення перевірки документів; 7) співпадіння предмету перевірки із змістом скарги найманого працівника.

Відтак, суд вважає, що Управлінням у даному конкретному випадку було забезпечено прийнятний баланс між публічним інтересом суспільства на дотримання належного рівня дисципліни у сфері охорони праці та приватним інтересом Товариства на невтручання у з`ясування обставин зносин із власним найманим працівником.

З цього ж самого міркування суд змушений відхилити і довід заявника стосовно журналу реєстрації перевірок.

До того ж, за приписами пунктів 2 і 4 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (затверджений постановою КМУ від 21.08.2019р. №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю"; далі за текстом - Порядок про здійснення контролю № 823) звернення працівника про порушення законодавства про працю є підставою для проведення саме інспекційного відвідування.

Вимоги п.8 Порядку про здійснення контролю №823 працівником Управління у спірних правовідносинах дотримані, службове посвідчення пред`явлено керівнику Товариства, направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) вручено керівникові Товариства, перевірка проведена з урахуванням письмових побажань керівника Товариства.

Визначена п.9 Порядку про здійснення контролю №823 тривалість заходу державного нагляду (контролю) у 10 робочих днів не порушена.

Дана норма законодавства є спеціальною по відношенню до інших у контексті проведення перевірки з питання дотримання дисципліни у сфері охорони праці.

Окрім того, суд бере до уваги, що сплив строку проведення державного заходу нагляду (контролю) не визначений діючим законом України у якості підстави для нескладання акту перевірки.

Тому з огляду на принцип правової визначеності як невід`ємний інтегративний елемент запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права суд зауважує, що складання адміністративним органом за наслідками проведеного заходу нагляду (контролю) Акту у розумні строки і навіть після закінчення строку проведення перевірки об`єктивно не може сприйматись у якості безумовної підстави для остаточного висновку про незаконність перевірки.

Саме такий правовий підхід і відображений у постанові Верховного Суду від 20.12.2019р. по справі №820/3914/17.

Відповідно до п.17 Порядку про здійснення контролю №823 акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Пунктом 10 Порядку про здійснення контролю №823 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право, зокрема: ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги; отримувати від органів державної влади, об`єктів відвідування інформацію та/або документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

Таким чином, суд не знаходить процедурних порушень в діяннях адміністративного органу з приводу здійснення заходу державного нагляду (контролю), котрі б були здатні призвести до невідворотного і нездоланного викривлення обставин фактичної дійсності.

Перевірка здійснювалась в умовах обізнаності Товариства з причиною здійснення заходу державного нагляду (контролю).

Обставини доведення до відома Товариства погодження адміністративного органу вищого рівня на перевірку не впливають на висновки самої перевірки.

Наказ про призначення заходу державного нагляду (контролю) та дії Управління з приводу проведення перевірки заявником до суду не оскаржені, ці управлінські волевиявлення протиправними не визнані.

А відтак, з огляду на викладені вище міркування, суд не знаходить правових підстав для визнання протиправними дій Управління з приводу складання Акту.

Розглядаючи справу в частині епізоду за вимогою про скасування Припису, суд зазначає, що відповідно до п.18 Порядку про здійснення контролю №823 якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Згідно з п.п.20-21 Порядку про здійснення контролю №823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.

Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

Суд повторно наголошує, що супровідним листом від 28.07.2020р. заявник надав Управлінню документи з приводу предмета перевірки.

У тексті Акту містяться судження адміністративного органу - Управління - про вчинення заявником – Товариством - низки порушень, а саме: пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.93р.; далі за текстом - Інструкція №58) - перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 з наказами від 29.09.2015р. № 2 “Про прийом на роботу” за сумісництвом та наказу від 31.03.2020р. № 9-К “Про припинення трудовою договору)” не була ознайомлена під розписку в особовій картці працівника типової форми № П-2, яка взагалі на підприємстві відсутня (далі за текстом – Епізод №1); ч.2 ст.30 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995р. №108/95-ВР - роботодавцем не було забезпечено бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Згідно розрахункових листків ОСОБА_4 була нарахована заробітна плат зa видами нарахувань: за жовтень 2019 року нараховано за видами нарахувань: оклад по дням (22 днів) 4500,00 грн. Всього нараховано - 4500,00 грн. Утримано: військовий збір - 67.50 грн., ПДФО - 810.00 грн. Всього утримано - 877,50 грн. До виплат 3622,50 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за жовтень 2019 року ОСОБА_3 виплачено 05.11.2019 року в сумі 10.384,50 грн.; за листопад 2019 року нараховано за видами нарахувань, оклад по дням (21 днів; - 4500,00 грн. Всього нараховано - 4500,00 грн. Утримано військовий збір - 67.50 грн., ПДФО - 810.00 грн. Всього утримано - 877.50 грн. До виплати: 6762,00 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту га бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, робітну плату за листопад 2019 року ОСОБА_3 виплачено 29.11.2019 року в сумі 10.384,50 грн.; за грудень 2019 року нараховано за видами нарахувань оклад по дням (21 днів) - 4500.00 грн. Всього нараховано - 4500,00 грн. Утримано військовий збір - 67,50 грн., ПДФО - 810,00 грн. Всього утримано - 877,50 грн. До виплати: -10.318,00 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатною проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за грудень 2019 року ОСОБА_4 виплачено 20.12.2019 року в сумі 4450,00 грн. та 28.12.2019 року в сумі 9.490,50 грн.; за січень 2020 року нарахована за видами нарахувань оклад по дням (21 днів) 5300,00 грн.; індексація - 834,49 грн. Всього нараховано 6134,49 грн. Утримано військовий збір - 92.02 грн., ПДФО- 1104,21 грн. Всього утримано - 1196.23 гри До виплати 488.26 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за січень 2020 року ОСОБА_3 виплачено 24.01.2020 року в сумі 4450,00 грн. та 11.02.2020 року в сумі 14.524,42грн. (далі за текстом – Епізод №2); ч.5 ст.79 Кодексу законів про працю України - перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 надана основна щорічна відпустка (наказ від 24.02.2020 № 3-К) з 24.02.2020 по 10.03.2020 року на підставі особистої заяви від 24.02.2020 року, тобто працівник не був повідомлений про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні (далі за текстом – Епізод №3); ч.5 ст. 80 Кодексу законів про працю України - зафіксовано факт ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд. Так, працівнику ОСОБА_1 за період роботи на підприємстві з 20.09.2015 року по 24.02.2020 року не надавалася щорічна відпустка (далі за текстом – Епізод №4); ч.1 ст.115, ч.2 ст.115 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995р. №108/95-ВР - виплата заробітної плати проводиться не регулярно в робочі дні, рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Так, згідно розрахункових листків ОСОБА_1 буза нарахована заробітна плата за видами нарахувань: за жовтень 2019 року нараховано за видами нарахувань оклад по дням (22 днів) 4500,00 грн. Всього нараховано - 4500,00 грн. Утримано військовий збір - 67.50 грн., ПДФО - 810,00 грн. Всього утримано 877.50 грн. До виплати 3.622,50 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за жовтень 2019 року ОСОБА_1 виплачено 05.11.2019 року в сумі 10.384.50 грн.; за листопад 2019 року нараховано за видами нарахувань - оклад по дням (21 днів) - 4500.00 грн. Всього нараховано 4500.00 грн. Утримано військовий збір - 67,50 грн.. ПДФО - 810,00 грн. Всього утримано 877,50 грн. До виплати - 6762,00 грн. Проте згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за листопад 2019 року ОСОБА_1 виплачено 29.11.2019 року в сумі 10.384.50 грн.; за грудень 2019 року нараховано за видами нарахувань - оклад по дням (21 днів) - 4500,00 грн. Всього нараховано - 4500,00 грн. Утримано військовий збір - 67,50 грн., ПДФО - 810.00 грн. Всього утримано - 877.50 грн. До виплати: -10.318,00 грн.; Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за грудень 2019 року ОСОБА_1 виплачено 20.12.2019 року всього у сумі 4450,00 грн. та 28.12.2019 року в сумі 9490.50 грн.; за січень 2020 року нарахована за видами нарахувань оклад по дням (21 днів) - 5300.00 грн., індексація - 834.49 грн. Всього нараховано - 6134,49 грн. Утримано військовий збір - 92,02 грн., ПДФО - 1104,21 грн. Всього утримано - 1196,23 грн. До виплати: 488,26 грн. Проте, згідно звіту про здійснення зарахувань на карткові рахунки співробітників в рамках зарплатного проекту та бухгалтерської довідки від 31.03.2020 року, заробітну плату за січень 2020 року ОСОБА_1 виплачено 24.01.2020 року в сумі 4450,00 грн. та 11.02.2020 року в сумі 14524,42 грн.; за лютий 2020 року борг за працівником на початок місяця - 23353,74 грн., нараховано за видами нарахувань оклад по дням (15 днів) - 397500 грн.; оплата відпускних - 1077,96 грн. Всього нараховано - 5052,96 грн. Утримано військовий збір - 75,79 грн.: ПДФО - 909,53 грн. Всього утримано - 985.32 грн. До виплати: 4067,64 грн., борг за працівником на кінець місяця 33810,52 грн. Виплати заробітної плати за лютий 2020 року ОСОБА_1 не проводилися; за березень 2020 року борг за працівником на початок місяця - 33810,52 грн.. нараховано за видами нарахувань компенсація відпускних 16528.72 грн. Оплата відпускних - 1616,94 грн. Всього нараховано - 18145,66 грн. Утримано: військовий збір - 272.18 грн., ПДФО - 3266,22 грн. Всього утримано - 3538,40 грн. До виплати: 14607,26 горн. Виплати заробітної плати за березень 2020 року ОСОБА_1 не проводилася (далі за текстом – Епізод №5); ч.4 ст.115 Кодексу законів про працю України, ст. 21 Закону України “Про відпустки” від 24.03.1995р. №108/95-ВР - заробітну плата працівникам за весь час щорічної відпустки не виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Так, згідно наказу від 24.02 2020 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку терміном на 15 календарних днів з 24.02.2020 року по 10.03.2020 року. Заробітна плата за весь час відпустки нарахована (до виплати) згідно розрахункового листка за лютий 2020 року - 867,76 грн., і згідно розрахункового листка за березень 2020 року - 1301,64 грн. Всього нараховано (до виплати) - 2169,40 грн., але станом на 04.08.2020 року не виплачено (далі за текстом – Епізод №6); ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому ви підприємства, установи, організації, не провадиться в день звільнення. Так, при звільненні ОСОБА_1 31.03.2020 року (наказ від 31.03.2020 № 9-К) виплата всіх сум, що належать їй від підприємства в розмірі 14.607, грн. станом на 04.08.2020р. не проведена (далі за текстом – Епізод №7); ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України - при звільненні ОСОБА_1 31.03.2020р. (наказ від 31.03.2020р. №-к) трудова книжка не була видана під особистий підпис у книзі обліку руху трудових книжок. Згідно наданих письмових пояснень адміністрацією підприємства, комісією у відсутністю ОСОБА_1 11.03.2020р., була проведена інвентаризація справ, які знаходяться у ОСОБА_1 . Згідно акту про інвентаризацію справ, складеного комісією у складі директора ОСОБА_2 , бухгалтера ОСОБА_5 , вантажника ОСОБА_6 , затверджено директором ОСОБА_2 11.03.220р. в переліку знайдених документів трудова книжка ОСОБА_1 не знайдена (далі за текстом – Епізод №8); ч.1 ст.128 Кодексу законів про працю України - загальний розмір усіх відрахувань перевищує дванадцять процентів кожній виплаті заробітної плати. Так, згідно розрахункового листа за лютий 2020 року, борг за працівником на початок місяця: 23353,74 грн., нараховано за видами нарахувань: оклад по дням (15 днів) - 3975.00 грн.; оплата відпускних - 1077,96 грн. Всього нараховано - 5052,96 грн. Утримано військовий збір - 75,79 грн.: ПДФО - 909,53 грн. Всього утримано - 985.32 грн. До виплати: 4067,64 грн., борг за працівником на кінець місяця 33810,52 грн. Виплати заробітної плати за лютий 2020 року ОСОБА_1 не проводилися. В порушення частини 1 ст. 128 КЗпП розмір відрахувань перевищує дванадцять процентів, а саме проведено 4067, 64 грн., що складає 100 % заробітної плати (далі за текстом – Епізод №9); ст.129 Кодексу законів про працю України - згідно розрахункового листа за березень 2020 року, борг за працівником на початок місяця - 33810,52 грн., нараховано за видами нарахувань компенсація відпускних 16528.72 грн. Оплата відпускних - 1616,94 грн. Всього нараховано - 18145,66 грн. Утримано: військовий збір - 272.18 грн., ПДФО - 3266,22 грн. Всього утримано - 3538,40 грн. До виплати: 14607,26 горн. Виплати заробітної плати за березень 2020 року ОСОБА_1 не проводилася, борг за працівником на кінець місяця: 19203,26 грн. В порушення ст. 129 КЗпП України, відрахування в сумі 14607,26 грн. проведені з компенсацією за невикористану відпустку (далі за текстом – Епізод №10); ч.1 ст.142 Кодексу законів про працю України - трудовий розпорядок на підприємстві не визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку. Правила внутрішнього розпорядку не затверджені трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації на основі типових правил (далі за текстом – Епізод №11).

Вирішуючи спір за Епізодом №1 суд зазначає, що згідно з п.2.5 глави 2 Інструкції №58 з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма №П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27.10.1995р. №277 (v0277202-95), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

За доводами позову, особова картка №П-2 на ОСОБА_1 відсутня у зв`язку з тим, що вказаний працівник не передав її згідно з актом інвентаризації справ від 11.03.2020р., а перед звільненням з підприємства забрав із собою.

Суд вважає ці доводи заявника юридично неспроможними, позаяк оскаржений Припис не підтверджує скоєння керівником ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 усвідомленого винного діяння, котре б призвело саме до такого стану виконання чинного законодавства, а спрямований виключно на виправлення виявлених недоліків, які могли настати в тому числі з причини скоєння протиправних винних діянь іншими особами, зокрема і головним бухгалтером Товариства.

Вирішуючи спір за Епізодом №2 суд зазначає, що у силу приписів ч.2 ст.30 Закону України “Про оплату праці” роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

За доводами позову, ОСОБА_1 усупереч функціональним обов`язкам за посадою головного бухгалтера належним чином не здійснювала забезпечення бухгалтерського обліку витрат та оплати праці на Товаристві, що і спричинило виплату заробітної плати вище від окладу за посадою, а також фактичне нарахування власної винагороди за працю у розмірі, який не відповідає розрахунковим відомостям.

Суд вважає ці доводи юридично неспроможними в контексті відповідності закону оскарженого Припису, позаяк у разі реального існування таких обставин (що заявник не заперечує), відповідальним за їх настання є насамперед та службова (посадова) особа Товариства, котра згідно з приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обтяжена обов`язком належного ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, у цій частині оскаржений Припис спрямований на усунення тих недоліків, котрі були створені головним бухгалтером Товариства і керівник Товариства зобов`язаний усунути ці недоліки безвідносно до ступеня (чи-то рівня), а також взагалі власної причетності до появи цих недоліків.

Вирішуючи спір в частині Епізоду №3 суд зазначає, що згідно з ч.5 ст.79 Кодексу законів про працю України конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

За доводами позову, конкретний період надання щорічної відпустки ОСОБА_7 з директором ТОВ “Белвіт” не погоджувався, 20.02.2020р. працівником була складена заява про відпустку за 2019р. з 24.02.2020р. по 10.03.2020р., дата підписання цієї заяви - 24.02.2020р. є недостовірною, наказ про надання відпустки №З-К не був наданий працівникові на ознайомлення у зв`язку з відсутністю на роботі вже з 21.02.2020р.

Суд вважає ці доводи заявника юридично неспроможними, позаяк Товариством власне і визнані обставини не проведення із працівником завчасного погодження періоду майбутньої щорічної відпустки.

Вирішуючи спір за Епізодом №4, суд зазначає, що згідно з ч.5 ст.80 Кодексу законів про працю України забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

За доводами позову, використання права на відпустку залежить від волі працівника, оскільки відсутній правовий механізм примусового направлення працівників у відпустку.

Суд вважає ці доводи заявника юридично неспроможними, позаяк Товариством власне і визнані обставини не надання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд і відмови працівника від відпустки за процедурою завчасного погодження часу відпочинку.

Вирішуючи спір за Епізодом №5, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.115 та ч.2 ст.115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За доводами позову невиплата заробітної плати працівникові за лютий 2020р. і за березень 2020р. зумовлена виключно зловживаннями самого працівника протягом жовтня 2019р. - січня 2020р., що спричинило надмірну переплату.

Суд вважає ці доводи заявника юридично неспроможними, позаяк оскаржений Припис не підтверджує скоєння керівником ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 усвідомленого винного діяння, котре б призвело саме до такого стану виконання чинного законодавства, а спрямований виключно на виправлення виявлених недоліків, які могли настати в тому числі з причини скоєння протиправних винних діянь іншими особами, зокрема і головним бухгалтером Товариства.

Вирішуючи спір за Епізодом №6, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.115 Кодексу законів про працю України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ст.21 Закону України “Про відпустки” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

За доводами позову, раптова відпустка найманого працівника унеможливила проведення виплат, а зайві виплати з винагороди за працю у 33.810,52грн. значно перевищують грошовий еквівалент оплати часу відпочинку у режимі відпустки.

Суд вважає зазначені доводи заявника юридично неспроможними, оскільки оскаржений Припис не закріплює вини керівника ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 саме у такому стані виконання закону, а спрямований на виправлення недоліків у застосуванні закону, настання яких об`єктивно може бути спричинено і протиправними винними діями інших учасників суспільних відносин.

Вирішуючи спір за Епізодом №7, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За доводами позову, останнім робочим днем ОСОБА_1 була календарна дата - 31.03.2020р., після 31.03.2020 року по теперішній час ОСОБА_1 не зверталася до підприємства ТОВ “Белвіт” з вимогою про розрахунок.

Суд відмічає, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Товариство на посаду головного бухгалтера за сумісництвом згідно з наказом №2 від 29.09.2015р.

У тексті зауважень від 04.08.2020р. №1/21 заявник у порядку ч.1 ст.78 КАС України фактично визнає ті обставини, що цей працівник з 24.02.2020р. по 10.03.2020р. знаходився у відпустці, а 24.02.2020р. подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 11.03.2020р. (а.с.34-36).

Отже, у період 11.03.2020р.-31.03.2020р. найманий працівник на роботу не виходив.

Згідно з наказом №9-к означеного працівника було звільнено на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із прогулом, що мав місце 31.03.2020р.

Таким чином, Товариством як роботодавцем було змінено хронологічну послідовність вирішення питань про припинення трудових відносин і замість поданої раніше заяви про звільнення за власним бажанням (про яку Товариству було відомо ще з 24.02.2020р.) було вчинено волевиявлення про звільнення за прогул – 31.03.2020р.

Вирішуючи спір за Епізодом №8, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За доводами позову, ОСОБА_1 не передала свою трудову книжку та книгу обліку трудових книжок згідно акту інвентаризації справ новому бухгалтеру Товариства - ОСОБА_5 і взагалі не з`явилася на роботі, підприємство не мало змогу видати їй трудову книжку під розпис.

Суд вважає зазначені доводи заявника юридично неспроможними, оскільки оскаржений Припис не закріплює вини керівника ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 саме у такому стані виконання закону, а спрямований на виправлення недоліків у застосуванні закону, настання яких об`єктивно може бути спричинено і протиправними винними діями інших учасників суспільних відносин.

Вирішуючи спір за Епізодом №9, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.128 Кодексу законів про працю України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

За доводами позову, Товариством виявлено борг працівника по винагороді на оплату праці, у зв`язку із тим, що ОСОБА_7 у жовтні 2019р.-січні 2020р. перераховувала собі заробітну плату у розмірі понад оклад за посадою. Заявник лише здійснив залік зустрічних однорідних вимог та не виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за лютий 2020р. і за березень 2020р.

Суд вважає зазначені доводи позивача юридично неспроможними, оскільки положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» не передбачають правових підстав для застосування механізму заліку зустрічних однорідних грошових вимог у сфері оплати праці найманого робітника.

Вирішуючи спір за Епізодом №10, суд зазначає, що згідно з ст.129 Кодексу законів про працю України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

За доводами позову, Товариство здійснило залік зустрічних однорідних вимог та не виплатило ОСОБА_1 заробітну плату за лютий 2020р. і за березень 2020р., у зв`язку з чим відрахування перевищують 20 %.

Суд вважає зазначені доводи позивача юридично неспроможними, оскільки положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» не передбачають правових підстав для застосування механізму заліку зустрічних однорідних грошових вимог у сфері оплати праці найманого робітника.

Вирішуючи спір за Епізодом №11, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 142 Кодексу законів про працю трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

За доводами позову, трудовий розпорядок на підприємстві ТОВ “БЕЛВІТ” визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку. Правила внутрішнього трудового розпорядку TOB “Белвіт” не були надані при позаплановому заході державного нагляду (контролю) у зв`язку з тим, що головний бухгалтер ОСОБА_1 не передала їх згідно з Актом інвентаризації справ новому бухгалтеру ОСОБА_5 . Проте на даний час правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві ТОВ “Белвіт” поновлені.

Суд вважає зазначені доводи позивача юридично неспроможними, оскільки оскаржений Припис не закріплює вини керівника ТОВ “Белвіт” ОСОБА_2 саме у такому стані виконання Закону, а виправляє недоліки у застосуванні Закону, які могли настати в тому числі з винних діянь інших осіб, зокрема і головного бухгалтера.

Підсумовуючи викладене вище, суд відмічає, що усі відображені в Акті судження адміністративного органу мають стосунок до випадку існування трудових відносин між заявником та ініціатором звернення – гр. ОСОБА_1 .

Так, відповідно до ч.7 ст.7 та ч.8 ст.7 Закону №877 на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Заявник відображених у тексті Акту суджень адміністративного органу не спростував, пославшись на винні дії колишнього головного бухгалтера Товариства.

Між тим, оскаржений Припис не притягає заявника до жодного виду юридичної відповідальності, а лише спонукає до вправлення недоліків у застосуванні закону, котрі могли статися у тому числі і унаслідок винних протиправних дій головного бухгалтера Товариства.

Ці обставини (винність дій колишнього головного бухгалтера Товариства) не входять до предмету доказування у цьому спорі і тому судом окремо не вивчаються, не оцінюються.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк інспекційне відвідування провів в межах норм діючого законодавства, події порушення позивачем норм законодавства про працю зафіксував в акті інспекційного відвідування та склав припис щодо усунення виявлених порушень згідно наданих повноважень.

Відсутність порушеного суб`єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.