Рішення № 93624806, 16.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 р. Справа№200/8734/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 4128 від 06 квітня 2020 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

- зобов`язати відповідача зарахувати та включити до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі відповідно до вимог ст.60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоди роботи: з 01.08.1989 року по 30.07.1990 року на посаді лікаря-інтерна у закладі охорони здоров`я “Обласний шкірно-венерологічний диспансер”, з 02.08.1990 року по 15.06.1995 року - у ККЛПУ “Міський шкірно-венерологічний диспансер № 1 м. Донецька” на посаді лікаря-дерматовенеролога, з 06.10.2000 року по 30.01.2001 року - у ККЛПЗ “Обласний шкірно-венерологічний диспансер” м. Донецьк на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря, з 31.01.2001 року по 20.05.2015року - у ККЛПЗ “Обласний шкірно-венерологічний диспансер” м. Донецьк на посаді головного лікаря;

- зобов`язати відповідача зарахувати та включити до загального та спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи: з 01.09.2014 року по 20.05.2015 року у ККЛПЗ “Обласний шкірно-венерологічний диспансер” м. Донецьк на посаді головного лікаря;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 02.04.2020року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.04.2020 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, рішенням пенсійного органу від 06.04.2020 року за № 4128 позивачу відмовлено в призначенні такої пенсії, зокрема зазначено, до загального та спеціального стажу роботи позивача не враховано період роботи 01.09.2014 року по 20.05.2015 року у ККЛПЗ Обласний шкірно-венерологічний диспансер» у зв`язку з відсутністю даних відносно сплати страхових внесків за вказаний період в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також по причині розміщення установи на тимчасово окупованій території у м. Донецьк. Одночасно повідомлено про не зараховані у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивача з 01.08.1989 року по 30.07.1990 року, з 02.08.1990 року по 15.06.1995 року, з 06.10.2000 року по 20.05.2015 року у закладах (відділеннях) охорони здоров`я з лікування осіб, хворих на небезпечні інфекційні захворювання та паразитарні захворювання, у зв`язку із відсутністю посилання у довідці на первинні документи та знаходженням закладу роботи на тимчасово окупованій території України, що виключає можливість перевірки обґрунтованості видачі довідки, підтверджуючої спеціальні умови. З такою відмовою позивач не погодився, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому виклав зміст оскарженого рішення. Вважав, що діяв відповідно до вимог законодавства і не порушив пенсійні права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.

02.04.2020 року позивач звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області через веб-портал з заявою №4128 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. 2-1 та п. 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 06.04.2020 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII.

Відповідно вищезазначеного рішення періоди роботи з 01.08.1989 року по 30.07.1990 рік, з 02.08.1990 року по 15.06.1995 року, з 06.10.2000 року по 31.12.2003 року були зараховані до страхового стажу позивача без урахування норм ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Довідка ККЛПУ «Міського шкірно-венерологічного диспансеру м. Донецьк» від 25.09.2014 року №57 надана на підтвердження зазначеного стажу роботи не містить посилання на первинні документи, які були підставою для її видачі: особова картка, штатний розпис, тощо.

Крім того, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ККЛПУ «Міський шкірно-венерологічний диспансер №1 знаходиться на тимчасово окупованій території України, що виключає можливість здійснити перевірку обґрунтованості видачі довідки про стаж роботи та достовірності зазначених в ній відомостей.

Зазначену відмову позивач вважає протиправною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення, що й стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно - правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з п.2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-ХІІ (далі по тексту Закону №1788 ) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а Закон України від 24.12.2015р. №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (п."е" ст.55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному КМУ.

Конституційний Суд України 04.06.2019р. ухвалив рішення №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років.

Суд звертає увагу на те, що ухвалюючи зазначене вище рішення Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до ст.51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними, відтак, ці норми втратили чинність з дня ухвалення рішення №2-р/2019 - з 04.06.2019.

Таким чином, на день звернення позивача до відповідача пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Судом встановлено, що 02.04.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак рішенням пенсійного органу від 06.04.2020 року за №4128 позивачу було відмовлено в призначенні такої пенсії з підстав відсутності необхідного спеціального стажу.

З такими доводами відповідача суд не погоджується, вважає їх безпідставними, оскільки на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він мав загальний стаж роботи 30 років 10 місяців 21 день, у тому числі стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років 19 років 09 місяців 10 днів, що й не заперечується самим пенсійним органом.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що надана позивачем довідка ККЛП «Міського шкірно-венерологічного диспансеру №1 м. Донецьк» від 25.09.2014 року №57 видана підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній території та відсутня можливість здійснити перевірки достовірності наданих документів. Є вочевидь зрозумілим, що надання нової довідки, виправлення недоліків у наявній довідці та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії. Отже, вимога відповідача про надання інших довідок завідомо є такою, що об`єктивно не може бути виконана позивачем, у зв`язку з чим суд вважає дії відповідачів явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому їх не можна вважати вчиненими обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Відповідачем не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити стаж позивача, залишилися на тимчасово непідконтрольній території і, навіть будучі наданими на вимогу позивача або відповідача, за законом будуть вважатися недійсними та такими, що не створюють правових наслідків.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Донецьк, віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Щодо посилання відповідача, на те, що довідка надана позивачем на підтвердження страхового стажу роботи не містить посилання на первинні документи, які були підставою для її видачі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, для призначення (перерахунку) пенсії подається довідка про заробітну плату встановленої форми. Така довідка видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то необхідні довідки видаються правонаступниками цих підприємств, установ чи організацій або державними архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

При зверненні із питанням про призначення пенсії до УПФУ позивачем були надані всі відомості про стаж роботи, у тому числі спеціальний, які зазначені у трудовій книжці позивача.

Крім не зарахованих відповідачем в подвійному розмірі періодів роботи з 01.08.1989 року по 30.07.1990 року. з 02.08.1990 року по 15.06.1995 року, з 06.10.2000 року по 31.12.2003 року, позивач просить зарахувати та включити до свого спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи з 31.01.2001 року по 20.05.2015 рік відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», про який не зазначено в рішенні управління.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається: в період з 01.08.1989 року по 30.07.1990 року позивач працював лікарем-інтерном у закладі охорони здоров`я «Обласний шкірно-венерологічний диспансер», з 02.08.1990 року по 15.06.1995 року в ККЛПЗ «Міський шкірно-венерологічний диспансер №1 м. Донецька» на посаді лікаря-дерматовенеролога, з 06.10.2000 року по 30.01.2001 року в ККЛПЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер м. Донецьк» на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря, з 31.01.2001 року по 20.05.2015 року в ККЛПЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер м. Донецьк» на посаді головного лікаря.

Отже за своєю професійною діяльністю позивач всі вказані періоди працював в інфекційних закладах (відділення) охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Факт роботи позивача у спірні періоди у вказаних медичних закладах підтверджений записам трудової книжки, додатковими відомостями.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість відмови Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка викладена в рішенні від 06.04.2020 року №4128.

Стаття 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду при вирішенні справи.

Згідно пунктів 2, 4 частини 2 цієї статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; зобов`язання вчинити певні дії.

Частина 3 даної статті визначає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки з оскаржуваного рішення не вбачаються всі періоди роботи ОСОБА_1 зараховані та не зараховані до стажу, зокрема із тих, про які він просить, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов`язання Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Суд зауважує, що при перегляді заяви позивача від 02.04.2020 року управлінню необхідно врахувати висновки суду щодо зарахування до страхового стажу позивача всіх періодів роботи в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 139, 242, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 4128 від 06 квітня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-XII.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.04.2020 року з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш