Рішення № 93622464, 15.12.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2020 р. Cправа № 902/740/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф., при секретарі судового засідання Шейгець І.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601; вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01021)

до: Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська, 17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; вул. Одеська, 136, м. Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область, 23100)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 421025,52 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Шалигіна В.І. - згідно довіреності № 14/20-09-20 від 01.04.2020 року;

відповідача 1 (ПП "Атлант - М"): не з"явився;

відповідача 2 (Шевчук О.А.): - не з"явився.

В С Т А Н О В И В :

На розгляді Господарського суду Вінницької області перебуває позовна заява Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про солідарне стягнення з Приватного підприємства "Атлант-М" та ОСОБА_1 заборгованості за договором фінансового лізингу № 2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017 року в загальному розмірі 132782,15 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання Приватним підприємством "Атлант-М" зобов`язань за договором фінансового лізингу № 2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017 року, які забезпечені договором поруки № 725 від 08.12.2017 року, укладеного між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та ОСОБА_1 .

28.07.2020 року Господарським судом Вінницької області, відповідно до ст. 176 ГПК України, було здійснено запити до Рівської сільської ради та 28.09.2020 року до Рівського старостинського округу Жмеринської міської ОТГ про надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1

19.10.2020 року від Рівського старостинського округу Жмеринської міської ОТГ надійшла відповідь № 166 від 09.10.2020 року на запит, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 21.10.2020 року відкрито провадження у справі № 902/740/20 за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 10.11.2020 року.

До початку розгляду справи - 09.11.2020 року від представника позивача надійшла заява № 268 від 05.11.2020 року про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача загальну суму боргу 421025,52 грн., з яких: 369495,02 грн. - сума основного боргу, 17215,76 грн. - сума пені, 1592, 70 грн. - індекс інфляції та 32722,04 грн. - 25% річних.

Заява № 268 від 05.11.2020 року про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, оскільки відповідно до ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином, нова ціна позову становить 421025,52 грн.

Ухвалою від 10.11.2020 року відкладено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження до 15.12.2020 року.

10.12.2020 року від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, викладенні в листі № 293 від 08.12.2020 року.

На визначену судом дату - 15.12.2020 р. в судове засідання з"явився представник позивача, представники відповідачів не з"явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином - ухвалою від 10.11.2020 року.

Копію ухвали від 10.11.2020 року відповідач 1 отримав - 19.11.2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням вх. № 14117 від 23.07.2020 року.

Копія ухвали від 10.11.2020 р., яка була надіслана відповідачу 2, повернулася до суду із відміткою органу поштового зв"язку про причину повернення: "інші причини, що не дали змоги виконати обов"язки щодо пересилання поштового відправлення".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень, в т.ч. рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" врегульовано Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).

Із вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, визначеному п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачем 2 ухвал суду є наслідком бездіяльності, оскільки таке направлення здійснювалося відповідачу 2 - за адресою реєстрації, яку встановлено у відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що ухвали суду у справі № 902/740/20 офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.

Відтак у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідачів про дату, час та місце слухання справи.

Окремо суд зауважує, що частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зокрема, за приписами п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. При цьому учасники справи не позбавлені права та можливості брати участь у судових засіданнях, зокрема, й у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, як передбачено ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачі відзиву на позовну заяву суду в матеріали справи не подали.

Таким чином, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України. При цьому, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.12.2017 року між позивачем - Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (в Договорі - "Лізингодавець") та відповідачем 1 - Приватним підприємством "Атлант - М" (в Договорі - "Лізингоодержувач") укладено Договір фінансового лізингу № 2-17-207 ств-пл/723.

Відповідно до п.1.1. Договору Лізингодавець зобов`язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування Лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк не менше одного року.

За умовами п. 4.2. Договору з моменту підписання Акту Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу (підп. 4.2.1. Договору);

- комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого та другого лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження Договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього Договору (підп. 4.2.2. Договору);

- комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість (підп.4.2.3. Договору).

Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження Договору сплачуються Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються Графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього Договору (п.п. 4.3., 4.4. Договору).

Згідно з п.8.3. Договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25 % річних.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили предмет лізингу - ХТЗ-242К.20 трактор колісний (двигун ЯМЗ-238) з комплектом ЗІП загальною вартістю 1 620 000 грн.

Згідно з вказаним Додатком № 1 попередній лізинговий платіж у частині відшкодування вартості предмету лізингу, що в подальшому передається в лізинг, встановлено у розмірі 15% його вартості та складає 243 000 грн. з ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи, Додатком № 2 до Договору сторони узгодили Графік сплати лізингових платежів.

Актом № 2 приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 26.01.2018 року підтверджується факт передачі предмету лізингу у користування відповідачу.

З метою забезпечення зобов`язань Приватного підприємства "Атлант-М" за Договором фінансового лізингу № 2-17-207 ств-пл/723 між позивачем - Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (в Договорі - "Кредитор") та відповідачем 2 - ОСОБА_1 (в Договорі - "Поручитель") 08.12.2017 року було укладено Договір поруки № 725.

Згідно з п.1.1. Договору поруки № 725 у порядку та на умовах, визначених Договором, Поручитель поручається перед Кредитором у повному обсязі за виконання Приватним підприємством "Атлант-М" (код 32890236) (Боржником) зобов`язань, що випливають із Договору фінансового лізингу від 07.12.2017 р. №2-17-207 ств-пл/723, з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього (Основний договір), укладеним між Кредитором (в Основному договорі - Лізингодавець) та Боржником (в Основному договорі - Лізингоодержувач), в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов Основного договору.

Поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та надає згоду про зміни умов Основного договору, в тому числі тих, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності Поручителя (п. 2.1. Договору поруки).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених у ст.559 Цивільного кодексу України. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії договору (п.п. 5.3, 5.4. Договору поруки).

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку укладеним між сторонами договорам, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли відносини, що підпадають під регулювання таких статей чинного законодавства.

Відповідно до ст.6, ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв`язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання Лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність Лізингоодержувачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Такої позиції щодо правової природи договору фінансового лізингу притримується Верховний Суд, що висвітлено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. № 451/525/16-ц, від 14.03.2018 р. № 173/124/16, від 08.05.2018 р. № 592/3746/16-ц, від 07.06.2018 р. № 598/754/16-ц, від 14.11.2018 р. № 630/59/16-ц, від 17.07.2019 р. № 529/918/16-ц.

Акт приймання - передачі техніки був підписаний 26.01.2018 року, відповідач 1 повинен був сплатити згідно Додатку 2 до Основного Договору чергові лізингові платежі.

Проте як слідує з матеріалів справи, відповідач 1 не виконав належним чином умови Договору фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017 року, погашення лізингових платежів за період з 26.02.2020 року по 26.10.2020 року (що відповідає платежам з № 25 по № 33) не відбувалося, що підтверджується, зокрема, розрахунком заборгованості.

Позивач надіслав відповідачу 1 вимогу № 14/385 від 28.05.2020 року про сплату коштів в сумі 132782, 15 грн. в 10-ти денний строк з дня отримання даної вимоги.

Також позивач надіслав відповідачу 2 вимогу № 14/382 від 28.05.2020 року про сплату коштів в сумі 132782, 15 грн. в триденний строк з дня отримання даної вимоги.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, зазначені вимоги позивача залишені відповідачами без задоволення.

Станом на 05.11.2020 року сума заборгованості по лізинговим платежам становить 369495,02 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Доказів погашення відповідачем 1 вказаної заборгованості на момент ухвалення рішення у справі матеріали справи не містять.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 369495,02 грн. - основного боргу є обґрунтованими, а позов в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.

Окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач заявив також до стягнення 17215,76 грн. - пені, 1592,70 грн. - інфляційних втрат та 32722,04 грн. - 25% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За умовами п.8.3. Договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25 % річних.

Перевіривши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" зроблений позивачем розрахунок пені, 25% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем в їх розрахунку допущено помилки.

Здійснивши розрахунок пені, 25% річних та інфляційних втрат судом отримано 15717,76 грн. - пені, 32632,64 грн. - 25% річних та 1592,33 грн. - інфляційних втрат, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині в сумах отриманих судом.

В стягненні 1498,00 грн. - пені, 89,40 грн. - 25 % річних, 0, 37 грн. - інфляційних втрат необхідно відмовити, як заявлених безпідставно та необґрунтовано.

Слід також зазначити, що з огляду на заявлення позову не тільки до Лізингоодержувача (відповідача 1) за Договором фінансового лізингу, а і до поручителя (відповідача 2) за Договором поруки № 725 від 08.12.2017 року, судом при прийнятті рішення враховано такі норми матеріального права.

Зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, згідно яких у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, за умовами укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Зокрема, відповідно до п. 1.1. Договору поруки № 725 Поручитель поручається перед Кредитором у повному обсязі за виконання Приватним підприємством "Атлант-М" (код 32890236) (Боржником) зобов`язань, що випливають із Договору фінансового лізингу від 07.12.2017 року №2-17-207 ств-пл/723, з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього (Основний договір), укладеним між Кредитором (в Основному договорі - Лізингодавець) та Боржником (в Основному договорі - Лізингоодержувач), в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов Основного договору.

Непроведення розрахунків у повному обсязі за Договором фінансового лізингу Лізингоодержувачем (відповідач 1) та поручителем (відповідач 2) стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення заборгованості. При цьому з матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача 2 як Поручителя із вимогою про сплату заборгованості, однак реагування на вказану вимогу матеріали справи не містять.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За наведених обставин, суд вважає що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд взяв до уваги, що відповідачами не було надано ні доказів погашення заборгованості, ні власного контррозрахунку заборгованості.

Також при прийнятті рішення з огляду на те, що відповідач 2 - ОСОБА_1 є фізичною особою без статусу суб`єкта господарювання судом враховано, що у даній справі сторонами основного зобов`язання за Договором фінансового лізингу є юридичні особи. Однак стороною Договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, виступає фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто, між позивачем та відповідачем 2 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за Договором фінансового лізингу, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами ГПК України.

За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до приписів ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України.

Таким чином, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Водночас положення п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/1733/18.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року № 2147-/ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15.12.2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 202/33292/13-ц).

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). При цьому суд зазначає, що інші доводи сторін жодним чином не спростовують викладених судом підстав для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, витрати зі сплати судового збору в сумі 6291, 56 грн. (пропорційно задоволеним вимогам), відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів порівну. Витрати зі сплати судового збору в сумі 23,82 грн. покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська, 17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; ідентифікаційний код 32890236) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 369 495,02 грн - основного боргу, 15 717,76 грн - пені, 1592,33 грн - інфляційних втрат та 32 632,64 грн - 25% річних.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська,17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; ідентифікаційний код 32890236) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 3145,78 грн - витрат на сплату судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 3145,78 грн - витрат на сплату судового збору.

5. В стягненні 1498 грн - пені, 89, 40 грн - 25 % річних, 0, 37 грн - інфляційних втрат відмовити.

6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 18 грудня 2020 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3 - позивачу (вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601; вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01021)

4, 5 - відповідачу 1 (вул. Сербинівська, 17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; вул. Одеська, 136, м. Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область, 23100)

6 - відповідачу 2 (вул. Сербинівська, 17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136)