Рішення № 93618231, 17.12.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4144/20

РІШЕННЯ

іменем України

"17" грудня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Ротар М.М.,

при секретарі Гавриловій І.С.

за участю представника відповідача Сиволап В.В. (в режимі відео конференції через сервіс EASYCON)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Вознесенську Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

встановив

в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.11.2020 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Черненко В.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 №576821, відповідно до якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КпАП України та накладено адміністративне стягнення в вигляді штрафу в розмірі 1 020 грн. 00 коп.

З даної постанови вбачається, що позивач, будучи адміністративно-відповідальною посадовою особою (в.о директора Служби автомобільних доріг Миколаївської області) за експлуатаційне утримання доріг Миколаївської область км 56 +283 до км 177+303 автодорога М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, не виконав вимог норм та стандартів утримання п.п. 3.1.1, 3.1.2, 4.2 ДСТУ 3587-97 та Закону України «Про дорожній рух» , що виразилося в руйнуванні та деформації покриття, відсутності дорожніх знаків та огороджень чим порушив п.п. 1.5 ПДР України.

Вказану постанову позивач вважав незаконною, оскільки він не є суб`єктом вказаного адміністративного правопорушення, відсутні належні докази щодо вчинення останнього, розгляд адміністративної справи відбувся не за місцем адміністративного правопорушення.

Виходячи з цих обставин, ОСОБА_1 просив скасувати вказану постанову.

Ухвалою суду від 04 грудня 2020 року провадження по справі було відкрито та справа призначена до розгляду з повідомленням сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину своєї неявки суду не повідомили. Відповідно до ст. 268 ч.3 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача Сиволап В.В. в судовому засідання заперечував проти задоволення позовних вимог, вказував на безпідставність заявлених ОСОБА_1 вимог. Зокрема вказував на те, що внаслідок покладених на позивача обов`язків, він є належним суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КпАП України. Водночас притягнення останнього до адміністративної відповідальності відбулося після ретельного з`ясування всіх обставини та на підставі належних доказів щодо вчинення адміністративного правопорушення (акт комісійного обстеження ділянки дорожньої мережі), з належним повідомленням позивача про час та місце розгляду адміністративної справи. Крім того від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем строку на подачу позовної заяви до суду.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 13.11.2020 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Черненко В.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 №576821, відповідно до якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КпАП України та накладено адміністративне стягнення в вигляді штрафу в розмірі 1 020 грн. 00 коп..

Як вбачається з даної постанови, матеріалів справи позивач ОСОБА_1 , будучи адміністративно - відповідальною посадовою особою (в.о директора Служби автомобільних доріг Миколаївської області) за експлуатаційне утримання доріг Миколаївської область км 56 +283 до км 177+303 автодорога М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, не виконав вимог норм та стандартів утримання п.п. 3.1.1, 3.1.2, 4.2 ДСТУ 3587-97 та Закону України «Про дорожній рух», що виразилося в руйнуванні та деформації покриття, відсутності дорожніх знаків та огороджень чим порушив п.п. 1.5 ПДР України.

Зазначена постанова, відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України, перевіряється чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Так, за правилами ч.1 ст. 140 КпАП України настає адміністративна відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху.

За вказаною статтею об`єктом правопорушень є суспільні відносини в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, об`єктивна сторона полягає в недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.

Суб`єктом правопорушень є посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів. При цьому, суб`єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків (ст. 14 КпАП України).

Отже, з вищевикладеного, положень ст. 2 Закону України «Про державну службу», слідує, що суб`єктом правопорушення за ч.1 ст. 140 КпАП України є посадова особа, відповідальна за додержанням правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, тобто та посадова особа, службові обов`язки якої по забезпеченню безпеки дорожнього руху при утриманні автодоріг встановлені законодавством.

Правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг визначені законом України «Про автомобільні дороги» (далі - Закон № 2862-IV).

Так, відповідно до ст. 7 Закону № 2862-IV автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює Державне агентство автомобільних доріг України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту і який має свої органи управління на місцях (ст. 10 Закону № 2862-IV, Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затв. постановою КМУ за № 439 від 10.09.2014 року).

На вказаний орган покладений обов`язок, зокрема щодо організації будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення відповідно до державних будівельних норм і стандартів, здійснення контролю за станом автомобільних доріг загального користування державного значення, виявлення аварійно-небезпечних місць (ділянок) та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і здійснення заходів щодо їх ліквідації (ст. 11 Закону № 2862-IV).

Орган управління автомобільними дорогами загального користування відповідає за стан автомобільних доріг загального користування відповідно до діючих норм та фінансування, якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування, тощо (ст. 13 Закону № 2862-IV).

Права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання визначені Законом України «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-ХІІ).

Згідно п.1 ч.3 ст. 12 Закону № 3353-ХІІ обов`язок забезпечувати утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, покладено на посадових осіб, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування таких.

Відповідно до ст.24 Закону № 3353-ХІІ власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. При виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод.

Приписами розділу 3 ДСУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху, автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 31.07.1997р. №441, передбачено, що автомобільні дороги, вулиці і дороги населених пунктів та залізничні переїзди повинні на період їх експлуатації підтримуватися у справному стані і забезпечувати безпеку руху транспортних засобів та пішоходів.

Положеннями п.11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою КМУ від 30.03.1994р. №198 встановлено, що власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані, зокрема, своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух.

Відповідно до п.1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно з законодавством.

13.11.2020 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КпАП України, як посадову особу, а саме як в.о. начальника Служби автомобільних доріг в Миколаївський області.

Згідно ст. 1 Закону № 2862-IV органом управління є орган, призначений для управління автомобільними дорогами (вулицями), забезпечення їх функціонування, розвитку та фінансування.

Як зазначалося вище, державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює Державне агентство автомобільних доріг України, що є центральним органом виконавчої влади, який має свої органи управління на місцях.

Відповідно до організаційної структури Державного агентства автомобільних доріг України органом управління автомобільними дорогами у Миколаївській області є Служба автомобільних доріг у Миколаївській області.

Метою діяльності Служби є утримання в належному стані та розвиток мережі автодоріг загального користування, мостів та інших штучних споруд, створення умов безперервного та безпечного руху транспорту, задоволення потреб народного господарства та населення в удосконаленні і раціональному розвитку дорожньої інфраструктури. Одним з обов`язків є організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування.

Служба автомобільних доріг в Миколаївській області є державною організацією, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, є балансоутримувачем та єдиним замовником виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, та їх складових.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у Миколаївській області є підприємством, на яке державою покладено обов`язок щодо утримання в належному стані автомобільних доріг загального користування в Миколаївській області.

При цьому, уклавши договір з приватним підприємством «Будівельна Фірма «Миколаївавтодор» щодо надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області, Служба автомобільних доріг у Миколаївській області зобов`язана була, як замовник, контролювати та перевіряти факт виконання зазначених у договорі робіт, їх якість.

Отже, позивач, як керівник Служби автомобільних доріг у Миколаївської області є належним суб`єктом відповідальності за ч.1 ст.140 КпАП України.

Однак, той факт, що позивач є належною посадовою особою, яка несе відповідальність за порушення ч.1 ст.140 КУпАП, не спростовує обов`язок відповідача належним чином довести факт вчиненого ним правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів, що його підтверджують.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у ст.251 Кодексу.

Відповідно до ч. 3 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, зареєстрованої в Мінюсті України 10.11.2015за №1408/27853, зокрема, при складанні постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається), до них необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (додаток 2) з відповідними замірами та схемою про:

1) пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій чи технічних засобів регулювання дорожнього руху;

2) самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху;

3) перешкоду для дорожнього руху, у тому числі забруднення шляхового покриття;

4) пошкодження асфальтобетонного покриття доріг унаслідок руху машин на гусеничному ходу;

5) умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху;

6) порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць проведення ремонтних робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій;

7) порушення або невиконання правил на підприємствах, в установах та організаціях під час розроблення та виготовлення транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання, під час проектування, реконструкції та ремонту шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд.

Суд погоджується з доводами представника позивача, що наявний в матеріалах справи акт обстеження від 16.10.2020 року не можна вважати належним та достовірним доказом на підтвердження факту допущеного позивачем порушення.

Оскаржувана постанова містить посилання на акт огляду, проте без зазначення дати його складення або іншої ознаки ідентифікації такого акту.

Крім того, наданий відповідачем акт від 16.10.2020 року складено без дотримання процедури, оскільки при складання акту не були присутні представники підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), який відповідає за належне утримання зазначеної ділянки.

При цьому зазначені в акті обставини щодо наявності вибоїн не підтверджено жодними іншими доказами: відповідною схемою, наявність якої є обов`язковою, фотофіксацією тощо.

Що стосується відеозапису, який був наданий представником відповідача для огляду в судовому засіданні, то вказаний відеозапис був вчинений 08 грудня 2020 року, що не відповідає даті, що зазначена в акті обстеження ділянок вулично-шляхової мережі та не містить будь якої інформації, що стосується предмету позову.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За таких умов, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у посадової особи відповідача були відсутні об`єктивні докази, що безумовно підтверджують факт порушення позивачем ч. 1 ст. 140 КУпАП.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача.

Тому у даному спорі саме управління патрульної поліції, має довести правомірність та законність прийнятої постанови.

Аналогічна правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 по справі № 161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких інших об`єктивних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 140 КУпАП, відповідачем не надано.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП є недоведеним.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи зазначене, постанова від 13 листопада 2020 року серії ДП018 № 576821 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 140 КУпАП має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито, з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Звертаючись з позовною заявою, адвокатом позивача заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн, розрахунок розміру якої необґрунтовано жодними доказами.

Також квитанцією про сплату № 89705 від 02.12.2020 року підтверджується факт сплати позивачем по справі судового збору в розмірі 420,40 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 420,40 грн. підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, як суб`єкта владних повноважень, територіальний підрозділ якого виступав відповідачем у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 72-77, 94, 205, 241-246, 250, 251,286 КАС України,

ухвалив

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП018 576821 від 13.11.2020 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст.140 КУпАП.

Закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовій збір у розмірі 420,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (з урахуванням вимог пп. 15.5 п. 15 Розділу 7 Перехідних положень КАС України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М.М. Ротар