Постанова № 93618217, 16.12.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3907/20

РІШЕННЯ

іменем України

"16" грудня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказував, що 04 листопада 2020 року інспектор ВБДР УПП в Миколаївській області Черненко В.В. виніс відносно нього постанову серії ДПО18 №576823, якою встановлено, що 20 жовтня 2020 року о 13 год. 00 хв. на ділянці км 0 + км 69 автодороги Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки» ОСОБА_1 , будучи відповідальною посадовою особою за утримання вищевказаної ділянки дороги, не виконав вимоги п.п. 3.1.1, 3.1.2 норм і стандартів ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», ч. 3 ст. 12 Закону України «Про дорожній рух», що виразилося у руйнуванні дорожнього покриття, відсутності знаків та розмітки, чим порушив вимоги п. 1.5 Правил дорожнього руху України.

Згідно постанови, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 020 грн.

Проте ОСОБА_1 просив скасувати оскаржувану постанову, вказуючи на те, що:

-інспектор під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та розгляду адміністративної справи не встановив, чи є позивач суб`єктом адміністративного правопорушення з врахуванням того, що на підставі укладеного між Службою автомобільних доріг у Миколаївській області та ПП «Будівельна фірма «Миколаївавтодор» договору підряду саме останнє на час скоєння правопорушення було відповідальним за належне утримання вказаної ділянки дороги, не встановив наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та наслідками у вигляді незадовільного стану дороги, не встановив наявність в діях позивача вини;

-інспектор не зібрав необхідних для розгляду адміністративної справи доказів, а наявні докази (акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, фототаблиця обставин порушення) зібрані з порушенням вимог закону, а тому не могли прийматися до уваги під час здійснення адміністративного провадження, внаслідок чого за наслідками розгляду адміністративної справи прийшов до помилкового висновку про наявність події та в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП.

В судове засідання, позивач ОСОБА_1 та його представник Гунько В.С. не з`явилися, судом належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову. При цьому, у відзиві вказував, що 20 жовтня 2020 року співробітниками ВБДР УПП в Миколаївській області було проведено обстеження ділянки км 0 – км 69 автодороги Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки». Для проведення обстеження в телефонному режимі було викликано осіб, відповідальних за експлуатаційне утримання вказаної автомобільної дороги та представників балансоутримувача дороги, проте останні від участі у проведенні обстеження відмовилися. За наслідками обстеження встановлено, що на дорожньому полотні вказаної ділянки дороги наявні недоліки у вигляді напливів, видавлювання, викришування, руйнування асфальтобетонного покриття, руйнування узбіччя, численної ямковості проїзної частини, відсутності деяких дорожніх знаків, необхідне підрізання зелених насаджень та відновлення бар`єрного огородження тощо. Вказані недоліки неодноразово ставали наслідком дорожньо-транспортних пригод та є прямими порушеннями норм та стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а також безпосередньо створюють загрозу його безпеці. Таким чином, ОСОБА_1 , як начальник Служби автомобільних доріг у Миколаївській області та відповідальна за утримання вказаної ділянки дороги особа, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КУпАП. Інспектором під час здійснення адміністративного провадження зібрано усі необхідні докази на підтвердження події та в діях позивача складу вказаного адміністративного правопорушення (належним чином оформлені акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, фототаблиця обставин порушення тощо), проведено розгляд адміністративної справи у повній відповідності з вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення, враховано обставини правопорушення, особу порушника, інші обставини, винесено законну та обґрунтовану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Також у відзиві представник відповідача не погодився з вимогами про стягнення судових витрат, вважаючи їх завищеними та не підтвердженими належними доказами.

Суд з урахуванням вимог ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 268 КАС України вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача та представників сторін, оскільки матеріали містять достатньо інформації для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ДПО18 №576823 від 04 листопада 2020 року, 20 жовтня 2020 року о 13 год. 00 хв. на ділянці км 0 – км 69 автодороги Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки» ОСОБА_1 , будучи відповідальною посадовою особою за утримання вищевказаної ділянки дороги, не виконав вимоги п.п. 3.1.1, 3.1.2 норм і стандартів ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», ч. 3 ст. 12 Закону України «Про дорожній рух», що виразилося у руйнуванні дорожнього покриття, відсутності знаків та розмітки, чим порушив вимоги п. 1.5 Правил дорожнього руху України.

Згідно постанови, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 020 грн.

Окремого фіксування обставин події в протоколі про адміністративне правопорушення інспектор поліції не здійснював, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 254, ч.ч. 2-5 ст. 258 КУпАП, п. 4 розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.

Аналізуючи вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

1)В частині правильності визначення відповідачем під час здійснення адміністративного провадження суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП:

Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов`язані: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху; виявляти аварійно-небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних пригод та забезпечувати здійснення у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та організації дорожнього руху для забезпечення його безпеки; своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; щомісяця проводити лінійний аналіз аварійності.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 24 вказаного Закону власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. При виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод.

Правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання визначені Законом України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року.

Згідно ч. 2 ст. 7 вказаного Закону автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Відповідно до статті 10 вказаного Закону державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Орган управління автомобільними дорогами загального користування відповідає за:

стан автомобільних доріг загального користування відповідно до діючих норм та фінансування; якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування; відшкодування збитків користувачам автомобільних доріг загального користування у порядку, визначеному законом; цільове використання бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування; забезпечення проведення аудиту або перевірки безпеки автомобільних доріг згідно з вимогами цього Закону, інших актів законодавства України, національних стандартів України, а також вжиття необхідних заходів за результатами проведення аудиту або перевірки безпеки автомобільних доріг (ст. 13 Закону).

Відповідно до п. 1 «Положення про Державне агентство автомобільних доріг України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №439 Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 6.2 «Положення про Службу автомобільних доріг у Миколаївській області», затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 29 липня 2019 року №250 Служба автомобільних доріг у Миколаївській області (далі - Служба), заснована на державній власності і належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України.

Метою діяльності Служби є забезпечення розвитку та функціонування автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області шляхом їх будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання (дорожні роботи) в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.

Основним предметом діяльності Служби є виконання функцій замовника робіт та послуг з будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання автомобільних доріг та іншого державного майна, та одержувача бюджетних коштів.

Основними напрямками діяльності Служби є: організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, та їх складових; технічний нагляд за станом автомобільних доріг та їх складових на території Миколаївської області; здійснення контролю за умовами виконання контрактів та угод дорожніх робіт на автомобільних дорогах, та їх складових; забезпечення контролю якості робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, та їх складових.

Служба зобов`язана організовувати будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Миколаївській області відповідно до державних норм і стандартів.

З матеріалів справи вбачається, що автомобільна дорога загального користування Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки» знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг у Миколаївській області.

В той же час, ч. 1 ст. 140 КУпАП передбачено, що порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом правопорушень, передбачених даною статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об`єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених названою правовою нормою, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб`єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.

Таким чином, суб`єктами відповідальності за ч. 1 ст. 140 КУпАП є ті посадові особи, службові обов`язки яких по забезпеченню безпеки дорожнього руху при утриманні автодоріг встановлені законодавством.

При цьому, згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 «Положення про Службу автомобільних доріг у Миколаївській області» Службу автомобільних доріг у Миколаївській області очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою Державного агентства автомобільних доріг України.

Начальник організовує та контролює роботу служби, а також несе персональну відповідальність за виконання покладених на службу завдань.

Таким чином, саме начальник Служби автомобільних доріг у Миколаївській області є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП - у разі виявлення правопорушень, що полягають у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, закріплених за Службою автомобільних доріг у Миколаївській області, невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є начальником Служби автомобільних доріг у Миколаївській області (а.с. 24-25).

Та обставина, що 22 червня 2020 року між Службою автомобільних доріг у Миколаївській області та ПП «Будівельна Фірма «Миколаївавтодор» було укладено договір підряду №40-Б, за яким ПП «Будівельна Фірма «Миколаївавтодор», як підрядник, зобов`язалася за завданням Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, як замовника, здійснювати експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області, в тому числі й ділянок км 0 + 000 – км 70 + 100 автодороги Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки», не може бути прийнята судом до уваги, оскільки укладення вказаного договору не є підставою для заміни суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КупАП, факт укладання вказаного господарського договору жодним чином не знімає зі Служби обов`язків по належному утриманню вказаної дороги та не звільняє керівника Служби від відповідальності за невиконання цих обов`язків. В той же час, підрядник несе відповідальність тільки перед замовником та лише господарсько-правову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договірних умов шляхом застосування до нього господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та укладеним договором, а замовник зобов`язаний здійснювати в межах своєї компетенції контроль за виконанням вимог нормативних документів по безпеці дорожнього руху та технічний нагляд за відповідністю якості виконаних робіт діючим нормативним документам (п.п. 4.1.3-б, 4.1.3-г договору).

Водночас, під час розгляду справ про застосування цивільно-правових наслідків у вигляді відшкодування завданої учасникам дорожнього руху шкоди внаслідок неналежного утримання автомобільних доріг (предметом розгляду яких було питання, хто є відповідальним за заподіяння шкоди, завданої внаслідок неналежного утримання автомобільних доріг) Верховний Суд прийшов до наступних висновків:

-у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №192/2529/16-ц Верховний Суд зазначив, що Служба автомобільних доріг є підприємством, на яке державою покладено обов`язок утримувати у належному стані та ремонтувати автомобільні дороги. Саме Служба автомобільних доріг у Дніпропетровській області несе відповідальність перед учасниками дорожнього руху за шкоду, заподіяну користувачам автодоріг внаслідок неналежного утримання автомобільних доріг в Дніпропетровській області. Заявник під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів належними та допустимими доказами, що він є неналежним відповідачем у справі, з урахуванням, зокрема, змісту його зобов`язань та відповідальності, визначених договором підряду. Указаним спростовуються доводи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не перевірено вину Служби автомобільних доріг у Дніпропетровській області у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;

-у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №335/8271/16-ц Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами частини другої статті 1172 Цивільного кодексу України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, як особа, на яку покладено обов`язок утримувати дорогу в належному стані та замовник робіт, відповідає за шкоду, заподіяну ОСОБА_1 внаслідок неналежного здійснення контролю за організацією та якістю виконання поточного ремонту дороги, підрядником КП «ЕЛУАШ» (подібний висновок – постанова Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №904/5489/19).

Аналогічні висновки також викладено в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про повернення справи до Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі №127/18036/15-ц.

2)В частині наявності та достатності доказів події, та в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КупАП:

Що стосується тверджень сторони позивача про те, що інспектор не зібрав необхідних для розгляду адміністративної справи доказів, а наявні докази зібрані з порушенням вимог закону, внаслідок чого під час розгляду адміністративної справи та в оскаржуваній постанові інспектор прийшов до помилкового висновку про наявність події, та в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КупАП, то в цій частині суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу (ч.ч. 1-3 ст. 283 КУпАП).

Зі змісту оскаржуваної постанови (п. 8, у якому зазначено докази, що додаються до постанови) вбачається, що факт наявності події та в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП підтвердився лише актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 20 жовтня 2020 року, на якому й ґрунтується постанова.

Зі змісту вказаного акту (а.с. 62-64) вбачається, що 20 жовтня 2020 року відбулося обстеження ділянки км 0 – км 69 автодороги Т-15-06 «Миколаїв-Доманівка-Берізки». Обстеження здійснювалося інспекторами ВБДР УПП Миколаївської області Черненком В.В. та Сарафанюк Н.О. Інші особи участі в обстеженні не приймали. Під час обстеження встановлено, що експлуатаційний стан обстеженої ділянки дороги не відповідає вимогам п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.2, 3.4.2, 3.4.6, 4.1.2, 4.1.3, 4.2.2, 4.5.1, 4.5.2, 4.5.3 ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», а саме, дорога містить напливи, видавлювання, викришування, руйнування асфальтобетонного покриття, руйнування узбіччя, ямковість проїзної частини понад встановлені норми, відсутні деякі дорожні знаки, необхідне підрізання зелених насаджень та відновлення бар`єрного огородження тощо.

Натомість, в оскаржуваній постанові зазначено лише про встановлення порушень п.п. 3.1.1, 3.1.2 норм і стандартів ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», а також міститься лише загальна фраза про руйнування дорожнього покриття та відсутність знаків та розмітки без зазначення конкретних порушень.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 розділу ІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395, при складанні постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбаченої частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається), до неї необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (додаток 2) з відповідними замірами та схемою про:

1) пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій чи технічних засобів регулювання дорожнього руху;

2) самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху;

3) перешкоду для дорожнього руху, у тому числі забруднення шляхового покриття;

4) пошкодження асфальтобетонного покриття доріг унаслідок руху машин на гусеничному ходу;

5) умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху;

6) порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць проведення ремонтних робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій;

7) порушення або невиконання правил на підприємствах, в установах та організаціях під час розроблення та виготовлення транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання, під час проектування, реконструкції та ремонту шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд.

Наявний в матеріалах справи акт обстеження від 20 жовтня 2020 року не можна вважати належним та достовірним доказом на підтвердження факту допущеного позивачем порушення.

Оскаржувана постанова містить посилання на акт огляду, проте без зазначення дати його складення або інших ознак ідентифікації такого акту.

Крім того, наданий відповідачем акт складено без дотримання визначеного порядку, оскільки це зроблено за відсутності представника підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), який відповідає за належне утримання зазначеної ділянки, а також свідків. Доводи відзиву про те, що представник підрозділу, який відповідає за належне утримання зазначеної ділянки дороги, викликався для обстеження технічного стану дороги та складання відповідного акту, проте відмовився від участі в обстеженні та складанні акту, жодними доказами не підтверджені.

При цьому, зазначені в акті порушення не підтверджено жодними іншими доказами: відповідною схемою, фотофіксацією із відображенням відповідних замірів тощо, а надана стороною відповідача фототаблиця обставин частини зафіксованих порушень не зазначена в якості доказу в оскаржуваній постанові або в якості додатку в акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі.

Інші докази наявності порушення інспектору під час здійснення адміністративного провадження не надавалися, не досліджувалися ним та не знайшли свого відображення в оскаржуваній постанові. Такі докази не надавалися й суду.

В той же час, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 по справі № 161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Згідно ст. 139 КАС України, враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача також слід стягнути понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 420,40 грн.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч 2-3 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що законом передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт понесення стороною судових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, які повинні бути подані не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Проте, стороною позивача до ухвалення рішення суду не надано передбачені договором про надання правничої допомоги від 22 липня 2020 року №ФО-06/20 докази витрат на правничу допомогу, які позивач сплатив або має сплатити, зокрема акт (копію) наданих послуг, що підтверджує факт надання правової допомоги (п. 4.6 договору), рахунок (копію), що є підставою для оплати гонорару адвоката (п. 4.8 договору), документ (копію), що підтверджує фактичну оплату послуг адвоката протягом 5 днів з моменту отримання рахунку.

За такого, підстави для стягнення вказаних витрат на момент ухвалення рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8-10, 77, 139, 241-246, 271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Постанову серії ДПО18 №576823 від 04 листопада 2020 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КУпАП відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі - закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Суддя: О. В. Вуїв