Вирок № 93608341, 17.12.2020, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4029/18 Провадження № 1-кп/450/166/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді – Кукса Д.А,

при секретарі – Оленич О.І.

з участю прокурорів Німас А.М., Жукровського В.І.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого Найди В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч.2 ст. 185 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140270001898 від 05.11.2018р. відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Зимна Вода Пустомитіського району Львівської області, із середньо освітою, неодружений, не інвалід, непрацюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий в останній раз 24.12.2015 року Пустомитівським районним судом Львівської області за ч.2 ст. 186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 18.11.2020 року Залізничним районним судом м. Львова за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років обмеження волі згідно ст. 75 КК України звільнений від відбуття призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки., який обвинувачується у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України ,-

в с т а н о в и в :

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 висунуто обвинувачення в тому, що він 04.11.2018 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав грошові кошти в сумі 600 євро (згідно курсу НБУ станом на 02.11.2018 року сума еквівалентна 19248,15 грн.), які належали ОСОБА_1 , спричинивши останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Такі діяння ОСОБА_1 кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно тобто кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, та показав, 04.11.2018 року в квартирі АДРЕСА_2 знаходились він, його мати ОСОБА_2 , його рідна сестра ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_3 з яким вона перебуває в громадському шлюбі.

Ввечері цього дня, під час вечері вони почали розпивати спиртні напої. Під час вказаних подій до нього підійшла сестра та дала йому 600 євро для того щоб він їх сховав, так як в неї такий характер, що підчас розпивання спиртних напоїв вона може витратити всі гроші. Знаючи характер своєї сестри, він погодився на її прохання. Взявши в неї 600 євро та поклавши до них свої кошти в сумі 511 грн. він вийшов на подвір`я та сховав вказані гроші в приміщення туалету. Після чого повернувся в будинок та продовжив разом зі всіма вживати спиртні напої. Чи бачив ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_2 як його сестра передавала йому вищевказані гроші він не знає. Після вживання спиртного він сильно сп`янів та пішов спати.

На слідуючий день, близько обіду його розбудив крик сестри, прокинувшись він побачив працівників поліції. Від останніх він дізнався, що ОСОБА_3 виявив, що в нього з його паспорта викрадено 600 євро, а тому викликав поліцію. На, що він сказав, що ніхто грошей не викрадав та показав працівникам поліції, що гроші в сумі 600 євро та 511 грн., на передодні він сховав в туалеті, після чого підійшов та дістав з приміщення туалету вищевказані гроші.

Також в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 показав, що жодних грошей він 04.11.2018 року ні в кого не викрадав, а вищевказані гроші йому дала його сестра ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 , в судовому засіданні згідно ст. 63 Конституції України скористалась своїм правом не свідчити проти свого рідного брата ОСОБА_1 та відмовилась давати покази.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , в судовому засіданні згідно ст. 63 Конституції України скористалась своїм правом не свідчити проти свого рідного сина ОСОБА_1 та відмовилась давати покази.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , в судовому засіданні згідно ст. 63 Конституції України скористався своїм правом не свідчити проти ОСОБА_1 , так як останній являється рідним братом його дружини, та відмовилась давати покази.

Згідно протоколу огляду місця події від 05.11.2018 року слідчим ОСОБА_4 в присутності понятих, було оглянуто приміщення туалету, що розташований на території будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 . На вказане приміщення показав ОСОБА_1 , який повідомив, що там він сховав гроші які напередодні викрав із паспорта співмешканця його рідної сестри ОСОБА_3 . Під час огляду ОСОБА_1 показав та сам видав гроші в сумі 511 грн. та 600 євро. Вказані грошові кошти були вилучені.

Згідно додатку до протоколу огляду місця події від 05.11.2018 року, а саме копактдиску DVD-R, яким судом було оглянуто в судовому засіданні встановлено, що обставини викладені в протоколі огляду місця події від 05.11.2018 року не відповідають відеозапису який знаходиться на вищевказаному компакт-диску. Так на відеозапису відсутня інформація, що обвинувачений ОСОБА_1 повідомив слідчого, що саме він викрав з паспорту гроші співмешканці його рідної сестри ОСОБА_3 . Згідно вказаного відеозапису видно лише то, що обвинувачений ОСОБА_1 добровільно показав місце де він сховав гроші та їх добровільно видав.

Згідно постанови про визнання предметів речовими доказами і прилучення їх до матеріалів кримінального провадження від 11.11.2018 року грошові купюри в кількості 9 шт., номіналом по 50 євро, визнано речовими доказами та передано на зберігання потерпілій.

Також згідно вказаної постанови грошові кошти в сумі 511 грн. не визнано речовими доказами та повернуті обвинуваченому ОСОБА_1 .

Крім цього, органом обвинувачення надано суду наступні матеріали, які встановлюють і характеризують особу обвинуваченого; копію ID картки обвинуваченого, вимогу УІТ ГУМВС України від 06.11.2018р., довідку з місця проживання, характеристику з місця проживання від 06.11.2018 р., довідку про те, що ОСОБА_1 за місцем реєстрації не перебуває на обліку у лікаря –нарколога, перебуває на обліку в лікаря –психіатра з діагнозом Ш-F84, висновок судово-психіатричної експертизи №523 від 21.11.2018 року згідно з яким ОСОБА_1 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

З врахуванням викладеного вище, судом повно та всебічно досліджено всі обставини справи і надані сторонами кримінального провадження докази, зокрема органом обвинувачення, який вважає, що такі свідчать про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

У ст.129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Дослідивши представлені суду докази у справі з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, перевіривши доводи учасників процесу, суд приходить до висновку, що органом обвинувачення за допомогою належних та допустимих доказів не доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, і такого слід виправдати відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.373 КПК України, зокрема, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Орган обвинувачення доводив в суді, що обвинувачений ОСОБА_1 , будучи раніше судимий за скоєння злочину аналогічної категорії, 04.11.2018 року викрав 600 євро які належали його рідній сестрі ОСОБА_1 .

Однак, суду не представлено, жодного доказу, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив даний злочин.

Щодо доказу представленим прокурором, а саме протоколу огляду місця події від 05.11.2018 року то суд вважає його неналежним доказом, що саме ОСОБА_1 таємно викрав майно ОСОБА_1 .

Так згідно вимог ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщень, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК України, передбаченого для обшуку житла чи іншого володіння.

Перевіривши вказаний протокол огляду місця події та додаток до нього, а саме копактдиск DVD-R, судом встановлено, що під час вказаної слідчої дії було встановлено та зафіксовано де ОСОБА_1 сховав грошові кошти 600 євро та 511 грн. Крім того, письмовий текс протоколу, щодо встановлених обставин слідчої дії, не відповідає відео фіксації її, а саме обвинувачений не вказував, що саме він викрав 600 євро з паспорту співмешканці його сестри ОСОБА_3 .

Щодо постанови про визнання предметів речовими доказами і прилучення їх до матеріалів кримінального провадження від 11.11.2018 року, то суд вважає, що вказаний речовий доказ не доводить того, що саме ОСОБА_1 вчинив злочин передбачений ч.2 ст. 185 КК України який інкримінує йому орган обвинувачення.

Щодо протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 05.11.2018 року відібраного у ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_1 від 11.11.2018 року про визнання її потерпілою то суд вважає вказані документи є суперечливими так взаємовиключаючими. Так згідно протоколу від 05.11.2018 року ОСОБА_3 повідомив що невідома особа викрала в нього з паспорта гроші в сумі 600 євро. Однак, згідно заяви ОСОБА_1 від 11.11.2018 року на її думку ОСОБА_1 викрав з сумки її співмешканця ОСОБА_3 гроші в сумі 600 євро, які їй належать. Вказані розбіжності досудовим слідство не усунуто. В судовому засідання з`ясувати та встановити кому саме належали 600 євро (предмет злочину) встановити не вдалось, в зв`язку з тим, що потерпіла ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_3 скористались своїм правом передбаченим ст. 63 Конституції України.

Щодо інших вище зазначених письмових доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення, то такими у сукупності не доводиться винуватість обвинувачених поза розумним сумнівом.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 таємне заволодіння чужим майном (крадіжку), повторно, органом обвинувачення не надано.

У відповідності до вимог ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені ст.91 КПК України, і такими є зокрема винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Сторона захисту, потерпілий, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 р. передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В силу норм ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частина 5 ст.9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.12 р. у справі "Федорченко та Лозенко проти України"). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.13 р. у справі "Вєренцов проти України").

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов"язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно роз`яснень, даних у п.23 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 29.06.1990 р. "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" недопустимим є обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

У відповідності до ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналізуючи всі докази органу обвинувачення в сукупності з наведеними вище обставинами, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин», суд приходить до висновку, що усі надані органом обвинувачення докази ґрунтуються на припущеннях і не можуть свідчити про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені ним злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

З врахуванням викладеного вище, судом повно та всебічно досліджено всі надані сторонами кримінального провадження докази, які з власної ініціативи суду здобувати заборонено вимогами КПК України.

Керуючись ст.ст.369- 371, 373, 374, 376, 392-395КПК України, суд,-

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати не винуватим по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України виправдати за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Речовий доказ грошові кошти в сумі 600 євро вважати повернуті потерпілій ОСОБА_1 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження. В разі подачі апеляційної скарги, вирок набирає законної сили одразу після прийняття апеляційним судом рішення по суті апеляційної скарги.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяД. А. Кукса