Рішення № 93607716, 11.12.2020, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/191/19

Номер провадження 2/438/51/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 грудня 2020 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого судді Слиша А.Т.,

при секретарі Наминанік О.С.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Головей М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориславі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , надалі позивач, звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», надалі відповідач, в якому просить: скасувати наказ відповідача за №61 від 08 листопада 2018 року як незаконний та виданий заднім числом; поновити позивача на роботі у товаристві на посаді інженера-конструктора; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, згідно розрахунку, наданого відповідачем.

Позов обґрунтовано тим, що з 30 жовтня 2018 року позивача було прийнято на посаду інженера конструктора відповідача. З 09 листопада по 12 листопада 2018 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в Бориславській міській лікарні. 12 листопада 2018 року позивач був призваний на військову службу у Збройні Сили України, згідно наказу Міністра оборони України від 09 листопада 2018 року, про що позивач повідомив відповідача в телефонному режимі. Крім цього, 12 листопада 2018 року відповідача про призов позивача на військову службу було повідомлено відповідним листом за підписом військового комісара Дрогобицько-Бориславського об`єднаного районного військового комісаріату.

Не погодившись з наказом про звільнення, позивач був змушений звернутися до суду для його скасування, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідач не погоджуючись з позовом подав до суду відзив на позов від 29 березня 2019 року на позовну заяву. Вважають позовні вимоги безпідставними, оскільки позивач був прийнятий на роботу відповідачем на посаду інженера-конструктора технічного відділу з випробуванням терміном один місяць відповідно до наказу відповідача за №59-к від 30 жовтня 2018 року. 05 листопада 2018 року на ім`я керівника відповідача поступила доповідна записка виконавчого директора, у підпорядкуванні якого перебуває технічний відділ, про невиконання позивачем у період з 31 жовтня 2018 року по 05 листопада 2018 року посадових обов`язків, з пропозицією попередити про звільнення як працівника, що не відповідає займаній посаді.

05 листопада 2018 року позивача було ознайомлено зі змістом попередження про наступне звільнення з 08 листопада 2018 року у зв`язку з встановленням протягом строку випробування його невідповідності займаній посаді та пропозицією надати пояснення з цього приводу. Проте позивач відмовився отримати копію повідомлення та надати з цього приводу пояснення, про що було складено відповідно акт від 05 листопада 2018 року.

08 листопада 2018 року позивача відповідно до наказу відповідача №61-к про звільнення з роботи було звільнено з посади інженера-конструктора технічного відділу у зв?язку з невідповідністю займаній посаді, на яку його прийнято з випробувальним терміном. Цього ж дня позивача було ознайомлено зі змістом даного наказу, проте відповідач відмовився від ознайомлення з наказом, отримати копію наказу і трудову книжку, про що було складено відповідний акт від 08 листопада 2018 року.

З 09 листопада 2018 року позивач на підприємство не приходив. 14 листопада 2018 року через свого тестя, начальника технічного відділу Дубленича Р.П., позивач передав листок непрацездатності.

19 листопада 2018 року відповідача було повідомлено про призов позивача на військову службу листом за підписом військового комісара Дрогобицько-Бориславського об`єднаного районного військового комісаріату.

Повний розрахунок з позивачем було проведено 28 листопада 2018 року відповідно до видаткового ордеру за №210 у зв`язку з відсутністю обігових коштів станом на 08 листопада 2018 року.

Посилання позивача щодо незаконності наказу про звільнення під час перебування на листку непрацездатності, а також під час проходження військової служби, не заслуговують на увагу, оскільки з позивачем відповідач розірвав трудові відносини.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Волощук Б.І. позовні вимоги підтримали, зіславшись на обставини, викладені в позовній заяві, просять задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, зіславшись на обставини викладені у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за наявності відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що з 31 жовтня 2019 року по 08 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді інженера-конструктора технічного відділу товариства з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (зв а.с.54).

Згідно з копією наказу керівника відповідача №59-к від 30 жовтня 2018 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 31 жовтня 2018 року зі строком випробування один місяць (а.с.36).

Відповідно до частини 1 ст. 26 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Згідно з ч.1 статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення (частина 2 статті 28 КЗпПУ).

Як вбачається з копії доповідної записки виконавчого директора від 05 листопада 2018 року було повідомлено керівника відповідача про те, що «інженер конструктор тех.відділу ОСОБА_1 не справляється із посадовими обов`язками, та не виконав поставлених завдань в період з 12 жовтня 2018 року по 05 листопада 2018 року. Просив попередити ОСОБА_1 про звільнення, як працівника, що не відповідає займаній посаді, як такому, що прийнятий на випробувальний термін» (а.с.38).

Цього ж дня позивача було ознайомлено з попередженням, відповідно до якого останнього було попереджено про звільнення згідно з ч.2 ст.28 КЗпП України у зв`язку із встановленням невідповідності його займаній посаді, протягом строку випробування ( а.с.41).

Актом б\н від 05 листопада 2018 року (а.с.42) підтверджено факт відмови позивача ОСОБА_1 від одержання письмового попередження «про звільнення 08.11.2018р., як такий що не пройшов випробовуваний термін успішно».

Наказом № 61-к про звільнення з роботи від 08 листопада 2018 року позивача звільнено з посади інженера-конструктора технічного відділу на підставі «ч.2 ст.28 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю працівника займаній посаді. Обґрунтування звільнення прийнятий на роботу з випробувальним терміном» (а.с.43).

Наказом відповідача за №32 від 14 листопада 2018 року доповнено наказ №61-к від 08 листопада 2018 року, зазначено підставу звільнення п. 11 ст. 40 КЗпП України (а.с.44).

Звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

Законодавство не регламентує та не встановлює вимоги про обов`язкову наявність документів, які підтверджують невідповідність працівника посаді або виконуваній роботі.

У постанові від 05.12.2019 у справі № 522/3864/18, Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.

Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.

При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Пунктом 11 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Звільнення на підставі п.11 ст. 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов; 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

Таким, чином, оскільки відповідно до вимог статті 28 КЗпП відповідачем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді та виконуваній роботі, позивача належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП, звільнення відбулося в межах строку випробування.»

Суд критично ставиться до тверджень позивача стосовно обмеження його доступу до роботи зі сторони адміністрації відповідача, а також, що керівником відділу за період роботи не надавались завдання до виконання, оскільки такі обставини не знайшли підтверджень в наданих сторонами доказах.

Суд виходить з того, що встановлення строку випробування при прийнятті на роботу застосовується для перевірки відповідності працівника виконуваній роботі, а не для надання працівнику оплачуваного часу для перебування на роботі або стажування і навчання для роботи на певній посаді. Тобто випробування не є стажуванням, і позивач саме під час випробувального строку повинен був показати, що він повністю відповідає займаній посаді.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2, ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішенням.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено обставини, які підтверджують підставність отримання позивачем негативної оцінки за результатами випробування, зокрема доповідної записки виконавчого директора від 05 листопада 2018 року у безпосередньому підпорядкуванні якого перебував позивач.

Отже, твердження позивача про те, що усі зауваження з приводу його роботи від керівництва є надуманими, а також те, що суттєвих недоліків при виконанні посадових обов`язків встановлено не було, спростовуються матеріалами справи. Крім того, позивач та його представник і в судовому засіданні не змогли спростувати обставини, викладені у доповідній записці.

Суд також зазначає, що позивачем не надано і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів позивача про те, що невиконання чи неналежне виконання позивачем службових обов`язків, про які йдеться в доповідній записці, було зумовлене об`єктивними причинами, чи про те, що висновки відповідача про невідповідність позивача займаній посаді сформовані без врахування усіх обставин справи і являються упередженими.

Крім того, чинним законодавством взагалі не передбачений обов`язок роботодавця документально фіксувати таку невідповідність. При розірванні трудового договору з позивачем під час випробувального строку відповідач скористався своїм правом, передбаченим ст. 28 КЗпП України, а тому трудові права позивача порушено не було.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 29 березня 2018 року по справі № 381/4968/16-ц, який погодився з судом апеляційної інстанції про те, що питання про відповідність чи невідповідність працівника обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає власник або уповноважений ним орган та не може вирішуватись судом.

Отже, позивач отримав негативну оцінку за результатами випробування, що є підставою для розірвання трудового договору в розумінні ч. 2 ст. 28 КЗпП України.

Крім того, при прийнятті на роботу з випробуванням особливо важливим є факт ознайомлення працівника, що не витримав випробування, з трудовими обов`язками, для підтвердження невідповідності його роботі, що доручається, або займаній посаді.

Посилання позивача на порушення порядку його звільнення також є хибними, виходячи з наступного.

За будь-яких обставин звільнення можливе тільки до закінчення строку випробування. Тобто і попередження, і звільнення працівника має відбутися в межах цього строку.

Як свідчать матеріали справи з попередженням позивача було ознайомлено 05 листопада 2018 року, про що свідчить відповідний акт, складений цього ж дня, а також видано наказ про звільнення до закінчення випробувального строку.

Щодо посилань позивача на порушення, які допущені відповідачем видачею спірного наказу під час перебування позивача на листку непрацездатності та проходження ним військової служби, суд не надає їм правової оцінки, оскільки позивач перебував на листку непрацездатності з 09 листопада 2018 року по 12 листопада 2018 року та був призваний на військову службу з 09 листопада 2018 року, після розірвання трудового договору 08 листопада 2018 року.

Таким чином, обставини справи, наявні докази, а також аналіз положень вищевикладених норм чинного законодавства, дають підстави зробити висновок, що наказ відповідача №61-к «Про звільнення з роботи», яким було звільнено ОСОБА_1 з займаної посади 08 листопада 2018 року у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування прийняте згідно п. 11 ст. 40 КЗпП України, а тому відповідає вимогам чинного законодавства України та є законним.

В свою чергу, вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування вищезгаданого наказу про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України, поновлення на займаній посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що судом не встановлено обставин, які давали б підстави для поновлення позивача на займаній посаді, тому відсутні і підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо пов`язані з вирішенням судом питання про поновлення позивача на роботі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставним, та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, а позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,263,265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: товариство з додатковою відповідальністю «Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод», місцезнаходження: м.Борислав Львівської області, провулок Губицький, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00136863.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2020 року.

Головуючий суддя А.Т.Слиш