Рішення № 93600244, 16.12.2020, Черкаський районний суд Черкаської області

707/1815/20

2/707/919/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2020 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») - звернулося до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій просило суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06 лютого 2014 року в розмірі 133999 грн 09 коп., а також понесені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 2102 грн 00 коп.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 06 лютого 2014 року. Поставивши свій підпис у Анкеті-заяві, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг, а також те, що він ознайомився з Договором про надання банківських послуг та погодився з його умовами, а екземпляр договору згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з сайту банку. Умови кредитного договору відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим допустив утворення заборгованості, яка станом на 27 липня 2020 року становить 189386 грн 53 коп., з яких: 1778 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом; 183699 грн 22 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3908 грн 78 коп. – заборгованість за пенею; 0 грн 00 коп. – заборгованість за комісією. Водночас, позивач вважає необхідним вимагати від відповідача сплату частини заборгованості, та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06 лютого 2014 року в розмірі 133999 грн 09 коп., яка складається з наступного: 1778 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом; 132220 грн 56 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом з 06.02.2014 по 31.10.2019.

Заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов`язковість для спірних правовідносин.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 22 вересня 2020 року справу прийнято до провадження та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами 16 листопада 2020 року; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Одночасно сторонам було роз`яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також зазначено строки подання такого клопотання.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а, відтак, відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідача було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду за місцем його реєстрації, які згідно даних рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримані ОСОБА_1 29 жовтня 2020 року.

13 листопада 2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву разом з доказами направлення його копії позивачу, в якому останній просить суд повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог. Вказує, що він не має боргових зобов`язань перед позивачем, а також зазначає про те, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки не є первинним обліковим бухгалтерським документом та не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, відповідач не погоджується з сумами, зазначеними в розрахунку, та вважає їх надуманими. Пояснює, що у 2015 році він повернув кредитну картку та відмовився від послуг ПриватБанку у відділенні, де оформляв кредит, тобто не користувався кредитним лімітом. З огляду на вищевикладене, просить суд застосувати позовну давність та залишити позов без задоволення.

Відзив судом долучено до матеріалів справи, у зв`язку з чим відкладено розгляд справи до 16 грудня 2020 року.

27 листопада 2020 року та 02 грудня 2020 року на електронну адресу суду, а 07 грудня 2020 року – засобами поштового зв`язку, до суду надійшла відповідь на відзив разом з доказами направлення її копії відповідачу, в якій представник позивача ОСОБА_2 не погодилася з доводами відповідача, зазначила, що на момент оформлення банком кредиту сторонами було погоджено істотні умови договору, та надала суду фото, з її слів, клієнта з карткою. Зазначила, що на підтвердження встановлення позивачем кредитного ліміту та факту користування відповідачем кредитними коштами суду було надано виписку з карткового рахунку ОСОБА_1 . Вказала, що розрахунок заборгованості за своєю правовою природою є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань у певні періоди часу, в той час як виписка з карткового рахунку має статус первинного документа, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12.04.12 № 578/5. Зауважила, що з виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість, після чого знову користувався кредитом. Наголосила, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначалися. З огляду на вищевикладене, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.

На час розгляду справи, яка призначена у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача вичерпано процесуальну можливість надання до суду письмових пояснень та заперечень, а матеріали справи є достатніми для розгляду позовної заяви та прийняття рішення по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 06 лютого 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», згідно з умовами якого було відкрито картковий рахунок на ім`я відповідача.

У вказаній заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг, а також те, що він ознайомився з Договором про надання банківських послуг та погодився з його умовами. Екземпляр договору згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з сайту банку.

До кредитного договору банк додав Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , Довідку про видані картки; копію Анкети-заяви позичальника; копію Паспорта споживчого кредиту; Витяг з «Тарифів» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у редакції, що діяла на момент підписання заяви.

Так, з копії Паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачем ОСОБА_1 , вбачається, що останній був ознайомлений з інформацією про основні умови кредитування, зокрема, кредитним лімітом, встановленим у розмірі до 75000 грн; строком договору та строком кредитування, що становить 240 місяців; процентною ставкою у межах пільгового періоду, встановленою на рівні 0,01% річних; процентною ставкою за межами пільгового періоду - 42 % річних; інформацією про загальну орієнтовну вартість кредиту для споживача; порядком повернення кредиту – щомісяця, до 25 числа поточного місяця, 5 % від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 грн; розміром штрафу та процентною ставкою, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту – 84 %.

З Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , встановлено, що 28.02.2014 та 22.01.2020 відбувалася зміна кредитного ліміту.

Спір виник внаслідок порушення відповідачем зобов`язань у частині повернення кредитних коштів і наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованості за кредитом.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 27 липня 2020 року становить 189386 грн 53 коп., з яких: 1778 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом; 183699 грн 22 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3908 грн. 78 коп. – заборгованість за пенею; 0 грн. 00 коп. – заборгованість за комісією.

Водночас, позивачем заявлено позовні вимоги лише на частину суми заборгованостіза кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06 лютого 2014 року, а саме 133999 грн 09 коп., яка складається з наступного: 1778 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом; 132220 грн 56 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом з 06.02.2014 по 31.10.2019.

Рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», який є правонаступником усіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк».

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкт господарювання та фізична особа.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною. не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому чи дійсно, та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому чи прийняті, та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

Відтак, у законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом; розірвання договору; сплата неустойки.

За приписами частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як зазначено вище, з копії Паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачем ОСОБА_1 , вбачається, що сторони узгодили базову процентну ставку за кредитом, а також інші істотні умови договору, в тому числі про встановлення відповідальності у вигляді штрафів та пені за порушення зобов`язання.

Водночас, обґрунтовуючи право вимоги, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 06 лютого 2014 року та копії Паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачем ОСОБА_1 , позивач посилався на Витяг з «Тарифів» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитування розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (06 лютого 2014 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови кредитування, надані банком Витяг з «Тарифів» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника та копії Паспорта споживчого кредиту, які безпосередньо підписані відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття останнім запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, а також правовим висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеним у постанові у справі № 188/1815/17 (провадження № 61-8915св19) від 27 серпня 2020 року.

Відтак, зважаючи на підписання відповідачем 06 лютого 2014 року Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також Паспорта споживчого кредиту, суд вважає, що позивачем доведено порушення його суб`єктивних прав відповідачем та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06 лютого 2014 року, а саме: заборгованості за кредитом в розмірі 1778 грн 53 коп. та заборгованості за відсотками за користування кредитом з 06.02.2014 по 31.10.2019 в сумі 132220 грн 56 коп.

Зазначений розмір заборгованості підтверджується умовами договору та не спростовано відповідачем, а тому він не викликає сумніву у суду.

Водночас, у відзиві на позов ОСОБА_1 заявив про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Представник позивач у відповіді на відзив оминула увагою дане питання і причин її пропуску не навела.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

За приписами частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права (у разі його порушення, невизнання або оспорювання) та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може.

За змістом ст.ст. 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16, а також у постанові ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 25 числа поточного місяця впродовж строку кредитування (240 місяців), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до вимог частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31. яких установлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, не містять підпису відповідача, а у Анкеті-заяві позичальника від 06 лютого 2014 року та Паспорті споживчого кредиту, які безпосередньо підписані відповідачем, відсутня домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Відтак, суд дійшов висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки позивачем не доведено, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи Анкету-заяву, а також те, що вказані Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання Анкети-заяви позичальника, чи в подальшому не змінювались.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах у цивільних справах № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та № 6-1926цс15 від 04.11.2015 року.

Крім того, суд наголошує, що строк дії договору та позовна давність не є тотожними поняттями і початок перебігу позовної давності не може в даному випадку збігатися саме з закінченням строку дії картки. Перевипущення картки або автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов`язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов`язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 22.10.2014 року у справі № 6-127цс14.

Водночас, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. В силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16.

У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

З наданої представником позивача виписки по рахунку вбачається, що останній платіж був здійснений 29 березня 2018 року, шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_1 , а не боржником. В той час як останній платіж, здійснений особисто відповідачем ОСОБА_1 , датований 17 листопада 2014 року.

Суд зауважує, що самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу, і не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16, а також Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18) та у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 467/1266/16-ц (провадження № 61-16566св18).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту, і дана обставина відповідачем не оспорювалася, оцінка вказаного документу у відзиві на позов відповідачем не надавалася.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що, підписавши 28 березня 2018 року Паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 визнав наявність боргу перед позивачем.

При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 грудня 2018 року в справі № 127/8837/16-ц (провадження № 61-5098св17) зазначив, що доводи заявника про те, що позичальником у період з 04 вересня 2012 року до 02 червня 2016 року сплачувались кошти в рахунок погашення заборгованості, чим перервано строк позовної давності й тому вимоги банку підлягають задоволенню у повному обсязі, є безпідставними, адже вчинення платежів за межами позовної давності не може свідчити про її переривання.

У контексті даної справи суд зауважує, що з дня вчинення відповідачем дії щодо сплати кредиту, тобто з 17 листопада 2014 року, і до дня підписання ним Паспорта споживчого кредиту, тобто до 28 березня 2018 року, минуло більше трьох років, у зв`язку з чим позовна давність сплила. Відтак, вчинення дії, що свідчить про визнання боргу (підписання Паспорта споживчого кредиту) за межами позовної давності не може свідчити про її переривання.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд залишає судові витрати за позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 280, 526, 527, 530, 549, 550, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 634, 1048, 1049, 1050,1054 ЦК України, статтями 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за позивачем - Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Черкаський районний суд Черкаської області.

Сторони:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, р/р: № НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Черкаським РВ УМВС України в Черкаській області 21 червня 1996 року.

Суддя: Т. А. Миколаєнко