Рішення № 93598814, 07.12.2020, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 07.12.2020 Справа № 554/9723/20

Провадження №2/554/2634/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 грудня 2020 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за отриману без договору теплову енергію,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року представник позивача за довіреністю – адвокат Стасовська Н.І. звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» вартість фактично отриманої теплової енергії в розмірі 8855,14 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір, сплачений при зверненні до суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30 грудня 2010 року укладено договір №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_1 з метою забезпечення опалення нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Вказане приміщення згідно з актом вводу в експлуатацію є вбудовано-прибудованим до 120-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м за адресою: будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу державної частки у майні спільного підприємства «Протон» Полтавського технічно-торгового центру від 26 грудня 2000 року.

Вважає, що правовідносини між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_1 підлягають регулюванню Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, які визначають теплову енергію як товарну продукцію, а також статті 714 ЦК України, так як приміщення є нежитловим.

За зверненням ОСОБА_1 18 грудня 2013 року відповідно до акту №07/20-08-746 розгляду звернень побутових споживачів (населення) Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії в Полтавській області від 29 листопада 2013 року представником ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» була проведена перевірка фактичного стану системи опалення нежилого приміщення по АДРЕСА_2 .

Приміщення відповідача є вбудовано-прибудованим і його частина розташована на першому поверсі житлового будинку. При введенні вказаного приміщення в експлуатацію система опалення змінена не була. Тож, на сьогодні нежитлове приміщення має спільну систему опалення з житловим будинком.

Посилається на ті обставини, що при самовільному відключенні від системи централізованого опалення будинку ОСОБА_1 порушено вимоги чинного законодавства України. Проведеною перевіркою встановлено, що всі прилади опалення, які були підключені до стояків внутрішньобудинкової системи теплопостачання демонтовані. Транзитні стояки не ізольовані. Відключення даного приміщення від систем централізованого опалення виконано самовільно.

На підставі вищевказаного акта від 29 листопада 2013 року та акта перевірки системи теплопостачання від 18 грудня 2013 року інженером виробничої служби ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» підготовлений розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загально будинкової (внутрішньобудинкової) системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 . Тобто, внаслідок неправомірних дій відповідача виникла необхідність у приведенні договору у відповідність із обставинами, що істотно змінились.

У зв`язку з цим, позивачем підготовлено додаткову угоду №3 до Договору №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30 грудня 2010 року з додатком «Розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загальнобудинкової системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 » та направлено пакет вказаних документів відповідачу, який не погодився з такими умовами та в подальшому звернувся до суду.

Так, рішенням Окябрського районного суду м.Полтави від 01 лютого 2016 року, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, внесено зміни до Договору №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30 грудня 2010 року, укладеного між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_1 в редакції підприємства, викладені в проекті додаткової угоди №3 з додатком «Розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загально будинкової системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 », та запропоновані до укладення згідно пропозиції за вих.30.1-01/2103 від 06.08.2014 року.

Крім того, обставини щодо самовільного відключення внутрішньобудинкової системи та порушення вимог нормативно-правових актів з цих питань неодноразово розглядалися в судах різних інстанцій та встановлені, зокрема, рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 11.03.2013 року та ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10.04.2013 року по справі №1616/4834/12.

Вказує, що відповідачем, починаючи з жовтня 2013 року, не проведено жодної оплати за отриману теплову енергію, ані згідно умов договору, ані згідно додаткової угоди №3 до нього, якою внесено зміни в договір в судовому порядку.

У липні 2016 року позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неотриманих коштів за відпущену теплову енергію в розмірі 8855,14 грн. за період з 01.10.2013 року по 30.04.2016 року. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 01 квітня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Вказане рішення залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року.

Зокрема, у вказаній постанові суд апеляційної інстанції вказав ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на обрання неправильного способу захисту порушеного права та що захист прав позивача повинен відбуватися в інший спосіб, передбачений законом.

Таким чином, у зв`язку з тим, що на теперішній час залишається не сплаченою вартість фактично отриманої через неізольовані транзитні трубопроводи теплової енергії за період з 01.10.2013 року по 30.04.2016 року в розмірі 8855,14 грн. право підприємства на отримання визначеної плати за теплову енергію є порушеним, а отже позивач має право на його захист.

При цьому зазначає, що факт постачання теплоносія (теплової енергії) у внутрішньо будинкову мережу будинку АДРЕСА_2 та не оплата відповідачем вказаного обсягу теплової енергії встановлено рішеннями судів у справі №554/5674/16-ц.

Крім того, у серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання припиненими зобов`язань за договором про надання послуг з теплопостачання за договором №1707 від 30.12.2010 року відповідно до п.22 Додатку до вказаного договору, а саме з 31.12.2015 року. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Разом із тим, Полтавський апеляційний суд у постанові від 10 січня 2019 року дійшов до таких висновків: «як вбачається з умов спірного договору, термін, на який укладався даний договір, визначено сторонами з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року. На виконання вимог п.22 договору 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 було подано заяву про припинення договірних відносин. Таким чином, даний договір є припиненим в частині постачання теплової енергії на опалення з 31.12.2015 року, відповідно до п.22 договору та додаткового визнання його припинення в судовому порядку не потребує. В той же час, п.22 даного договору передбачено, що в частині розрахунків, договір діє до його повного завершення».

Тобто, з 10 січня 2019 року сторони дізналися про припинення дії договору №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30 грудня 2010 року.

Однак, в силу норм актів цивільного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері теплопостачання, у відповідача щомісячно виникає обов`язок щодо оплати фактично спожитої теплової енергії. При цьому відсутність між сторонами укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов`язок укладання якого лежить як на теплопостачальній компанії, так і на споживачеві, не спростовує факту існування між сторонами фактичних договірних відносин, враховуючи, зокрема, відкритого позивачем на ім`я відповідача особового рахунку, а тому, на думку позивача, суд повинен виходити з того, що наявність обов`язку споживача здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію не пов`язується з діями кожної із сторін щодо оформлення фактично існуючих договірних відносин, у результаті чого споживач зобов`язаний сплачувати заборгованість за отриману теплову енергію у період з 01.10.2013 року по 30.04.2016 року у сумы 8855,14 грн. При цьому посилається на правову позицію ВСУ, викладеною у постановах від 11.11.2015 року у справах №6-1192цс15 та №6-170цс15.

Так, у позові вказує, що розрахунок теплових надходжень від відкрито прокладених трубопроводів виконується згідно закону Ньютона – Ріхмана: Q = 2р*r3*L(t1-t0)*0,86*24*n0*10-6, Гкал/оп.пер. Цей закон є основним законом колективного перенесення теплоти, відповідно до якого кількість тепла, передана за одиницю часу конвекцією, прямо пропорційна площі поверхні теплообміну та різниці температур між ядром потоку і стінкою (для гарячого теплоносія) або між стінкою і ядром потоку (для холодного теплоносія). Також наводить розрахунки теплових надходжень від неізольованих подавальних та зворотних трубопроводів системи опалення, загальні та середньодобові теплові надходження тощо.

Разом із тим, розрахунок теплових надходжень (втрат теплової енергії через неізольовані транзитні трубопроводи) може здійснюватися за рахунок споживача проектною організацією, яка має відповідну ліцензію та в подальшому узгоджуватися з ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго». За відсутності такого розрахунку, нарахування за спожиту теплову енергію здійснюються згідно з розрахунком, зробленим підприємством на підставі нормативних документів.

Розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загально будинкової системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 проведено та затверджено 20 січня 2014 року. Актом перевірки системи теплопостачання від 16 вересня 2015 року проводилася повторна перевірка транзитних трубопроводів під час розгляду справи №554/2496/15-ц. В розрахунках використані дані з державних стандартів ДСТУ, БНіП (СніП), застосовані відповідні тарифи, які діяли у спірному періоді.

Таким чином, за період з 01.10.2013 року до 30.04.2016 року за теплову енергію, яка надійшла в приміщення відповідача та фактично отримана ним, нараховано до сплати 8855,14 грн., що дотепер залишається несплаченою. Внаслідок безоплатного споживання теплової енергії позивач не отримує кошти, необхідні для розрахунків з енергопостачальними і газопостачальними підприємствами. Незважаючи на відсутність договору, в цілях недопущення порушення прав інших громадян, які проживають у будинку, підприємство продовжує здійснювати постачання теплової енергії до приміщення відповідача, оскільки таке приміщення не є відокремленим від житлового будинку та не може бути відключеним від централізованої системи опалення.

Крім того, щодо строку позовної давності зазначає, що має місце переривання такого строку відповідно до ст.264 ЦК України, з урахуванням згаданого факту звернення з позовом та розгляду судами спору між сторонами щодо збитків у сумі 8855,14 грн. за вказаний період та позиції апеляційного суду.

На підставі викладеного, позивач звернувся за судовим захистом.

Ухвалою судді Октябрського районного суду м.Полтави від 26 жовтня 2020 року по даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.57-58).

Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив, в якому із позовом не погодився, просив винести рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та закрити провадження у справі. Зазначив, що 01 квітня 2019 року Октябрським районним судом м.Полтави було розглянуто тотожний позов за участю тих же сторін і рішенням суду позовні вимоги ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» не були задоволені, а 16 липня 2019 року Полтавський апеляційний суд зазначене рішення суду залишив без змін. Вважає, що позивач неправильно тлумачить норми законодавства і обставини у справі. Позов не містить доказів, що позивач на законних підставах направив та було вручено відповідачу у 2013-2015 роках акти і рахунки, тому відповідач не міг знати про об`єми послуг по закінченню дії договору №1707 від 31 грудня 2015 року. Позивач не має і не надає технічні умови із визначенням точки розмежувань трубопроводів, ним не виконано умови п.1,2 договору, про що визначено у вимогах постанов КМУ №630, №1198, де сторони мали встановити точку розподілу передачі послуги споживачу. Також відсутні схеми підключення. Вказує, що трубопроводи нежитлового приміщення є спільною власністю з ТОВ «Люкс-Т», де пломби під охороною цього підприємства (акт від 13.02.2011 року). Позивач не визначив власника трубопроводу і відповідального за експлуатацію; не вказав істотну вимогу площу приміщень як того вимагав акт №07/20 від 2013 року, і об`єм послуг без цієї умови грубо порушує вимоги постанови №630 2005 року; не надав та не має доказів визначення температури в нежитловому приміщенні, де проходять трубопроводи, також температура відсутня і в розрахунках позову, тоді як законодавчо визначено, що при температурі нижче +14оС оплата за послуги не нараховується. Термін дії договору №1707 закінчився 31 грудня 2015 року, тому розрахунки не можуть діяти у зворотному часі. Позивач не надав доказів вини споживача і також не надає відповіді, хто повинен ізолювати трубопроводи. У позові визначено лише стан труб, але чия вина в тому їх стані, тоді як ізоляція впливає суттєво на тепловіддачу, а відновлення теплової ізоляції є обов`язком власників теплових господарств.

Також посилається, що позивач застосовує самостійно незаконно визначену формулу без визначення площі і реальної температури приміщення. Самостійні формули та тлумачення обставин по справі, на переконання відповідача, явно порушують законодавчі норми, які чітко визначені в постановах КМУ №630, №151 та наказі Мінпалива №620 2008. Позовна заява не містить жодного доказу із визначенням, якими саме протиправними діями споживач порушив право позивача. Крім того, незважаючи на скарги споживача позивач упродовж 2010-2015 років не виконував обов`язки виконавця. По даному нежитлову приміщенню немає жодного акту виконання робіт по перевірці температури, площі чи ізоляції, відповідні заяви подавалися протягом дії договору. Відносини сторін у справі не мають ознак житлово-комунальних послуг, тому у сторін відсутній договір, новий договір після 31.12.2015 року не укладався.

Крім того, рішенням Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2015 року позивачу було відмовлено у вимозі про відновлення теплопостачання нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , оскільки встановлено, що приміщення має інший статус, ніж житловий будинок, і воно не відноситься до житлового фонду.

Позивач на власний розсуд тлумачить вимоги Постанови КМУ №630, №151, №1198, які встановлюють початок відносин виконавця і споживача 3 групи, яким є власник приміщення ОСОБА_1 , тільки за наявності договору та встановлення приладів обліку тепла, а за відсутності таких приладів експлуатація тепломереж і відносини сторін заборонені. Тим самим позивач застосовує норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що регулюють відносини господарів житлових будинків, що є протиправними та протизаконними діями позивача.

Крім того, заявляє про сплив позовної давності вимог більше ніж 3 років та відмову в позові на підставі ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки в позові не наведені поважні причини пропуску строку позовної давності з 2015 року (а.с.62).

Згідно з відповіддю на відзив позивач позовні вимоги підтримує. Зазначає, що позовні заяви ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 у справі №554/5674/16-ц, по якій винесено рішення, що набрало законної сили, та у справі №554/9723/20 не є тотожними, а отже провадження не може бути закрите з підстави, визначеної п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності заперечує, оскільки мало місце переривання таких строків у зв`язку з судовим розглядом справи. Щодо доказів вручення актів та рахунків на оплату, то вони не направлялися відповідачу, оскільки в цей період відносини між сторонами не були врегульовані договором, а отже зобов`язань у позивача направляти акти та рахунки відповідачу не було. Щодо точки розмежування трубопроводів, оскільки позивач не має жодного відношення до внутрішньобудинкових мереж будинку АДРЕСА_2 , то межею розподілу нежитлового, вбудовано-прибудованого приміщення відповідача є спільна система опалення з житловим будинком. Щодо посилань відповідача на те, що позивач не визначив власника трубопроводу, який перебуває у спільній власності з ТОВ «Люкс-Т» та не залучає третіх осіб, то позивач не має на це повноважень. Неврахування площі нежитлового приміщення у формулі при розрахунку обсягу теплової енергії, яка втрачається транзитними трубопроводами, обґрунтовує тим, що мова йде саме про втрати теплової енергії у приміщенні відповідача через неізольовані транзитні трубопроводи, що не передбачає врахування площі приміщення, в які вона втрачається. Що стосується узгодження площі, вважає, що позивачем правомірно було встановлено тарифи по оплаті спожитих послуг з теплопостачання у Гкал., оскільки площа опалювального приміщення не впливає на кількість теплової енергії та оплату за її споживання. Щодо доказів визначення температури в нежитловому приміщенні, де проходять транзитні трубопроводи та невідповідність температури нормативній, то забезпечення позивачем нормативної температури в приміщенні після самовільного втручання власника в систему опалення шляхом демонтажу приладів опалення від внутрішньо будинкової системи опалення будинку є неможливим, оскільки теплової енергії, яка втрачається через неізольовані транзитні трубопроводи недостатньо для цієї мети, заміри нормативної температури не проводилися.

В силу норм актів цивільного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері теплопостачання, у відповідача щомісячно виникає обов`язок щодо оплати фактично спожитої теплової енергії. Тобто існує пряма вказівка закону щодо оплати отриманої теплової енергії.

Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено неправомірності формули, яку застосовує позивач, тоді як він не позбавлений права заявити клопотання про проведення експертизи на рахунок застосування закону Ньютона-Ріхмана та використання його при проведенні розрахунку теплових надходжень (втрат теплової енергії через неізольовані транзитні трубопроводи).

Зазначає, що внутрішньобудинкові системи будинків не відносяться до теплового господарства ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго». Разом із тим, позивач не заперечує проти того, що договір №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року припинив свою дію. В той же час, п.22 даного договору передбачено, що в частині розрахунків договір діє до його повного завершення. Щодо рішень судів у справі №554/2661/14 про відновлення теплопостачання позивач не приховує та не заперечує вказаних рішень. Більше того, для стягнення заборгованості за втрати теплової енергії через транзитні трубопроводи позивачу не потрібно відновлювати теплопостачання нежитлового приміщення, оскільки ці нарахування не пов`язані між собою. Крім того, вважає, що рішення у справах №554/2661/14, №554/6201/18 та 554/5674/16-ц не мають відношення до предмета спору (а.с.77-83).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши належну правову оцінку зібраним доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Установлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, площею 144,9 кв.м., розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу державної частки у майні спільного підприємства «Протон» Полтавського технічно-торгового центру від 26 грудня 2000 року. Вказане нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , що належить на праві власності позивачу, вбудовано-прибудоване в 120-ти квартирному житловому будинку та розташоване на першому поверсі цього будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору від 30 грудня 2010 року за №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе постачання тепловою енергією у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень споживача до межі розподілу будівлі за вищевказаною адресою.

18 грудня 2013 року позивачем було проведено перевірку системи теплопостачання нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 .

Вказаною перевіркою встановлено, що всі прилади опалення, які були підключені до стояків внутрішньобудинкової системи теплопостачання – демонтовані; транзитні стояки не ізольовані, металеві. Відключення даного приміщення від мережі централізованого опалення виконано самовільно (зворотній бік а.с.22, 37).

На підставі акту перевірки ним був підготовлений розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загальнобудинкової (внутрішньобудинкової) системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , як наслідок, виникла необхідність у приведенні умов Договору, укладеного з відповідачем, у відповідність з обставинами, що істотно змінились.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 01 лютого 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, було внесено зміни до Договору №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30.12.2010 року, укладеного між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_1 , в редакції Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», викладені в проекті додаткової угоди № 3 з додатком «Розрахунок кількості теплової енергії, яка надходить від неізольованих транзитних трубопроводів загальнобудинкової системи опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 », та запропоновані до укладення згідно пропозиції за вих.№30.1-01/ 2103 від 06.08.2014 року; вирішено питання щодо судових витрат по справі (а.с.22-23, 24-27, 28-29).

Вказана додаткова угода №3 діє лише з 21 грудня 2016 року та сторонами не були погоджені питання щодо порядку розрахунків та запропоновані пропозиції до угоди.

Відповідно до постанови Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про визнання припиненими зобов`язань за договором про надання послуг з теплопостачання – відмовлено (а.с.30-33, 34-35).

За змістом зазначеної постанови суду, згідно з умовами договору від 30 грудня 2010 року за №1707, термін, на який укладався даний договір, визначено сторонами з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року. На виконання вимог п.22 договору 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 було подано заяву про припинення договірних відносин. Таким чином, даний договір є припиненим в частині постачання теплової енергії на опалення з 31 грудня 2015 року, відповідно до п.22 договору та додаткового визнання його припинення в судовому порядку не потребує. В той же час, п.22 даного договору передбачено, що в частині розрахунків, договір діє до його повного завершення (а.с.35).

Крім того, рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 01 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні позову Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення збитків (а.с.36-39).

Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року (а.с.40-43).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідач ОСОБА_1 , вважаючи, що він не є споживачем послуг позивача, провів відключення належного йому нежитлового приміщення від системи централізованого опалення, в зв`язку з припиненням дії спірного договору у 2015 році.

За твердженнями позивача, з 10 січня 2019 року сторони дізналися про припинення дії договору №1707 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 30 грудня 2010 року. На теперішній час залишається несплаченою відповідачем вартість фактично отриманої теплової енергії в розмірі 8855,14 гривень. При цьому розрахунок теплових надходжень від відкрито прокладених трубопроводів виконано позивачем відповідно до закону Ньютона – Ріхмана (а.с.11, 12).

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Відповідно до п.8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення також передбачено обов`язок споживача оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, індивідуальний споживач зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний: 1) забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; 2) готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Як вбачається з висновків, викладених у постанові Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, укладений між сторонами договір №1707 від 30 грудня 2010 року припинений в частині надання послуг з опалення нежитлового приміщення відповідача з 31 грудня 2015 року.

Проте стороною позивача не надано до суду будь-яких доказів з приводу того, що відповідачу направлялась пропозиція щодо укладення нового договору про надання житлово-комунальних послуг. Крім того, не доведено те, що ОСОБА_1 відмовився від укладення такого договору.

Відповідач вважає, що він не є споживачем послуг позивача, оскільки ним було проведено відключення належного йому приміщення від систем централізованого опалення в зв`язку з припиненням дії договору у 2015 році після подання відповідної заяви, та у його власності знаходиться нежитлове приміщення, питання відносно якого не можуть вирішуватися в порядку житлово-комунального законодавства.

У свою чергу, зміст позовних вимог зводиться до стягнення грошових коштів за теплову енергію отриману відповідачем без укладеного договору, тобто договір між сторонами про надання послуг, про які йде мова у позові, укладено не було та проект такого (пропозиція укладення), складений на основі типового, позивачем відповідачу не надсилався та ним отриманий не був, що сторонами не оспорено. Отже, між сторонами відсутній договір, який врегульовує спірні правовідносини.

Ураховуючи викладене, за умови відсутності оформлених та чітко врегульованих договірних відносин (зобов`язань) між сторонами у вказаний період, на чому наголошує й сам позивач, наприклад, вказуючи на відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, що на його думку, не спростовує наявності обов`язку відповідача здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію (а.с.5-6), за таких обставин, обов`язок доведення факту надання таких послуг з теплопостачання (централізованого опалення), відповідної кількості та якості, а так само правильності нарахування заборгованості за надану послугу покладається саме на виконавця.

Так, позивач у своїй заяві по суті справи зазначає про втрати теплової енергії у приміщенні відповідача через неізольовані транзитні трубопроводи загальнобудинкової (внутрішньобудинкової) системи опалення (зворотній бік а.с.79-80). Відповідач заперечує, що указана в позові втрата тепла транзитними стояками взагалі є послугою, яка підлягає оплаті (зворотній бік а.с.62).

Отже, в даному випадку мова йде про втрати теплової енергії у приміщенні відповідача через неізольовані транзитні трубопроводи, що повинно стосуватися виключно квартир у багатоквартирних будинках, під`єднаних до централізованого опалення, а не нежитлових приміщень.

Загальновідомо, що послуга - це дія або діяльність когось на користь іншої особи. В комерції це трудова доцільна діяльність, результати якої відображаються у корисному ефекті, особливій споживній вартості. Особливістю послуги є збіг у часі та в просторі процесів виробництва, реалізації і споживання її споживної вартості.

Така «послуга» як втрати тепла жодним нормативним актом не передбачена, має нульову споживну вартість, ніким не замовляється, не надається і не отримується.

Тим самим позивач посилається фактично на відшкодування вартості втрат теплової енергії, у той же час, не наводить будь-яких відомостей та переконливих даних про те, що за період з 01 жовтня 2013 року по 30 квітня 2016 року відповідачем дійсно було отримано (спожито) послуги з теплопостачання в нежитловому приміщенні, зокрема, теплову енергію, яка проходить через транзитні неізольовані трубопроводи загальнобудинкової (внутрішньобудинкової) системи централізованого опалення будинку. Належні та допустимі докази цих обставин позовна заява не містить.

Сам по собі факт надання позивачем теплової енергії до вказаного приміщення відповідача та не оплата останнім не може бути достатнім доказом для стягнення вартості послуг без обґрунтованого визначення їх розміру на відповідній правовій підставі.

Згідно зі ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Отже, технологічні (неминучі) втрати тепла транзитними трубопроводами закладені у тариф і оплачуються споживачами під час оплати послуги з централізованого опалення, а не окремо від неї.

Згідно з наказом №209 від 22 червня 2006 року Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про скасування наказу Державного Комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 червня 2005 року №95», наказ від 17 червня 2005 року N 95 Про затвердження галузевих комунальних норм України «Розрахунок кількості теплової енергії, яка витрачається стояками в квартирах та стояками і нагрівальними приладами приміщень загального користування багатоквартирного житлового будинку при відключенні окремих квартир (за власним бажанням мешканців) від системи централізованого опалення» був скасований як такий, що не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Крім того, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 підстави і порядок оплати споживачами послуг з централізованого опалення транзитних трубопроводів взагалі не передбачений. Методика нарахування плати за користування ізольованими транзитними трубопроводами теж відсутня.

Отже, оплата послуг за втрати тепла існуючими трубопроводами та методика розрахунку цих послуг нормативно-правовими актами не передбачена.

Натомість, позивачем розрахунок теплових надходжень від відкрито прокладених трубопроводів виконано згідно закону Ньютона - Ріхмана, та заборгованість розрахована з 01 жовтня 2013 року по 30 квітня 2016 року. Позивачем в розрахунку враховано температуру зовнішнього повітря у м.Полтава: -0,8 оС та температуру внутрішнього повітря приміщення: 18 оС (зворотній бік а.с.6). При цьому, як стороною позивача, так і відповідачем заперечувався факт виміру температури у нежитловому приміщенні (а.с.62, зворотній бік а.с.80).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (заява № 21037/05; остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Беручи до уваги, що нормативно-правовими актами не визначено розрахунок оплати зазначених у позові послуг та їх оплату, позивач не обґрунтував обраний ним спосіб розрахунку, а наведені позивачем розрахунки є теоретичними, містять між собою суперечності, крім того, враховуючи, що договір №1707 від 30 грудня 2010 року припинив свою дію відповідно до рішення суду, а інший договір між сторонами не укладено, а відтак суд вважає, що відсутні достатні правові підстави для стягнення 8855,14 грн. - вартості фактично отриманої теплової енергії з відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно до характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у законах державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З урахуванням норм ст.4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання, або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем його прав та законних інтересів, а тому заявлені позивачем вимоги є безпідставними.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Таким чином, оскільки ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до суду не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на обґрунтовані підстави здійснення нарахувань оплати за тепловіддачу від транзитних трубопроводів, які проходять по нежитловому приміщенню в будинку АДРЕСА_2 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , без відповідного договору, а тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, тому сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 6, 15, 16, 525, 610, 611, 625 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за отриману без договору теплову енергію, - відмовити

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго», код ЄДРПОУ 03338030, місцезнаходження: вул.Комарова, буд.2-а, м.Полтава;

відповідач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2020 року.

Суддя: Г.В. Андрієнко