Рішення № 93591211, 17.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5312/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 13.05.2020 р. №153-20 та зобов`язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України в якому просив:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 року №153-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни. Так, існує ризик переслідувань позивача через його належність до певної соціальної групи, а саме «осіб, які ухиляються від несення військової служби». Позивач не може повернутися до Сирії, оскільки у разі повернення він буде підданий примусовому рекруту до лав національної армії.

У 2019 р. позивач з заявою звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області щодо розгляду питання про визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 13.05.2020 р. №153-20 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12.06.2020 р. позивач отримав повідомлення видане ГУ ДМС України в Одеській області №101 від 22.05.2020 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає рішення протиправним та таким, що належить до скасування оскільки прийняте без урахування обставин країни громадської належності позивача.

(б) Позиція Відповідача

20.07.2020 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

27.05.2019 р. позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.

За результатами розгляду матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що він не переслідувався в країні громадської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

ІІІ Процедура та рух справи

24.06.2020 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.

05.10.2020 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження.

11.11.2020 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Позивач, є громадянином Сирії ІНФОРМАЦІЯ_1 (м. Хама, район Хамідія), за національністю - араб, за віросповіданням – мусульманин - суніт.

Позивач вільно володіє російською мовою, проживає на даний час в цивільному шлюбі, до цього ніколи не перебував в офіційному шлюбі, дітей не має.

До України позивач потрапив легально, 29.08.2008 року покинув країну постійного проживання, авіарейсом м. Алепо (Сирія) через Туреччину до м. Одеса (Україна) за національним паспортом та учбовою візою на навчання в Академії холоду.

Як вбачається з анкети особи, яка звернулася з заявою про надання статусу біженця від 04.05.2012 року №173, до України позивач приїхав на навчання, з 2004 року по 2005 рік навчався в Академії холоду на підготовчому відділенні в м. Одеса, з 2005 року по 2009 рік навчався у Державному медичному університеті на лікувальному факультеті.

Позивач після четвертого курсу позивач не зміг продовжити навчання через фінансові проблеми. Так як не зміг оплатити страховку тому реєстрація позивача була здійснена до 01.03.2009 року. В країні походження позивача вже почалися хвилювання. Тому позивач залишився працювати в Україні з метою заробити на навчання гроші. Зараз в Сирії відбуваються військові дії, а тому позивач не може повернутися в країну походження.

04.05.2012року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 22.04.2013 р. №244-13, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1,13 ч.1 ст.1 Закону відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 р. по справі №815/4451/13-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 19.11.2013 р., скасовано рішення ДМС України від 22.04.2013 р. №244-13 та зобов`язано ДМС України повторно розглянути питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 20.12.2013 р. зобов`язано ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Наказом ГУ ДМС в Одеській області від 03.11.2014 р. припинено розгляд особової справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту внаслідок не встановлення місця перебування заявника, що унеможливило проведення додаткових перевірочних заходів та підготовку рекомендаційного висновку для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відносно позивача 02.08.2018 р. Головне управління ДМС України в Одеській області прийняло рішення №80 про примусове повернення в країну походження та зобов`язано його покинути територію України у термін до 11.08.2018 р.

23.11.2018 р. рішенням Приморського районного суду м. Одеса визнано протиправним та скасовано рішення №80 від 02.08.2018 р.

13.02.2019 р. постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду рішення Приморського районного суду м. Одеса від 23.11.2018 р. залишено без змін.

Оскільки позивач не може та не бажає користуватись захистом своєї країни. Так, існує ризик переслідувань позивача через його належність до певної соціальної групи, а саме «осіб, які ухиляються від несення військової служби». Позивач не може повернутися до Сирії, оскільки у разі повернення він буде підданий примусовому рекруту до лав національної армії.

27.05.2019 р. позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13.05.2020 р. рішенням № 153-20 Державна міграційна служба України відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Рішенням Державної міграційної служби України від 13.05.2020 року №153-20 (а.с.60) відмовлено позивачу в наданні статусу біженця відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні (т.1 а.с.158).

Рішення №153-20 прийняте на підставі висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області (т.1 а.с.160-203).

Відповідач зробив висновок, що при зверненні до територіального підрозділу ДМС позивач обґрунтовує небажання власного повернення на територію країни громадської належності можливістю зазнати утиски з боку органів державної влади через власну належність до релігійної групи мусульман-сунітів. Однак за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи шукача захисту не прослідковується жодних елементів особистих утисків та/або переслідувань за ознакою віросповідання, також з тверджень заявника не визначаються обставини ймовірних переслідувань його близьких родичів за вказаною ознакою.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

IV. Джерела права та висновки суду

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідач - Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 р., є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч.1 ст. Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч.11 ст. 9 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України № 153-20 від 13.05.2020 р. про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідач повинен був з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов`язково надається з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від заявника, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з інформацією компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office,(МВС) (http://www.refworld.org/docid/50. f55c8d2.html).

“ 3.1.3…. Гуманітарна криза, що продовжує погіршуватися, така, що для більшості мігрантів висилка призвела б до порушення статті 3 ЄКПЛ.

Рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистої недоторканності.»

Під час прийняття відповідачем рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначена інформація по країні походження не була прийнята відповідачем до уваги.

Отже висновок відповідача про відсутність доведених фактів і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадського походження є необґрунтованим.

Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує допаткового захисту.

Суд зазначає, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об`єднання Націй державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Крім того, рекомендації УВКБ ООН, які встановлюють, що відмова від несення військової служби може вважатися підставою для надання статусу біженця.

Також, під час оскарження позивачем рішення про примусове повернення до країни походження (справа №522/15229/18), Приморський районний суд м. Одеса, задовольнив позовну заяву позивача та зробив висновок про наявність в нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, як особи, що ухиляється від військової служби.

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що відповідач взагалі не взяв до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов`язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Таким чином, суд робить висновок про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4, 13 ч.1ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд по справі №815/1000/17 у постанові від 06.03.2019 року.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, відповідач формально перевірив обставини, викладені позивачем, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням вищезазначеного, суд робить висновок, що прийняте відповідачем рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає міжнародним принципам та належить до скасування.

Таким чином, суд робить висновок, що позов обґрунтований та такий, що належить до задоволення.

VI. Розподіл судових витрат

Враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору в порядку п.23 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 року №153-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1

Відповідач – Державна міграційна служба України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирівська, 9 код ЄДРПОУ 37508470.

Суддя: О.Я. Бойко

.