Рішення № 93589856, 17.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 р. Справа№200/10662/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача 1 Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ 20001504, місто Краматорськ, вулиця Ярослава Мудрого, б. 56) та відповідача 2 Служби безпеки України (ЄДРПОУ 00034074, місто Київ, 1, вулиця Малопідвальна, 16) про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки,

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях та Служби безпеки України про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він в період часу з 30.07.2007 року по 28.12.2019 року проходив службу на різних посадах в підрозділах Служби Безпеки України.

В листопаді 2015 року отримав статус учасника бойових дій.

За весь період проходження військової служби, починаючи з 2015 року, додаткова відпустка, як учаснику бойових дій керівництвом Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях не надавалася. При цьому, при звільненні з військової служби в грудні 2019 року, відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 -2019 роки.

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проте листом від 16.07.2020 року № 78/6/Л- 270с/78/5/53 керівництво Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях у нарахуванні та виплаті такої компенсації відмовило.

Вважає, що військовослужбовці, які є учасниками бойових дій, мають право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, але з настаннях особливого періоду надання додаткової відпустки призупиняється, однак не позбавляє права особи на отримання грошової компенсації при звільненні з військової служби за умов невикористання такої відпустки.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2019 роки та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки;

- зобов`язати Головне Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 грудня 2019 року.

14 грудня 2020 року відповідачі через канцелярію суду надали відзив на позовну заяву, згідно якого заперечували проти позовних вимог.

ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях зазначає, що позивач посилаючись на статтю 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Цими нормами передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати (далі - «додаткова відпустка учасникам бойових дій») тривалістю 14 календарних днів на рік. Також, позивач посилається на пункт 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон), відповідно до якого у рік звільнення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. З урахуванням цих норм позивач робить висновок про наявність підстав для виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Крім того, відповідачі вважають, що позивач помилково відносить додаткову відпустку, яка надається учасникам бойових дій, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», до додаткових соціальних відпусток.

Відповідачі зазначають, що позивачем неправильно застосовані вказані норми матеріального права та відповідно зроблено помилковий висновок.

Так, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону встановлені види відпусток, за невикористані дні яких військовослужбовцям, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація в рік звільнення. Такими відпустками визначені «щорічна основна відпустка» та «додаткова відпустка».

Поняття «щорічної основної відпустки» не потребує роз`яснення, адже цим поняттям охоплюється лише один вид відпусток, вказаний у пункті 1 статті 10-1 Закону.

В свою чергу, стосовно «додаткових відпусток» законодавство встановлює різні їх види:

щорічні додаткові відпустки (пункт 4 статті 10-1 Закону);

додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 та 15 Закону України «Про відпустки»);

додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам революції гідності (стаття 16-2 Закону України «Про відпустки»);

додаткова відпустка військовослужбовцям, які мають дітей (стаття 19 Закону України «Про відпустки»; абзац четвертий підпункту «д» пункту 53 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом президента України від 27.12.2007 № 1262/2007).

Отже, наявна потреба у з`ясуванні видів додаткових відпусток, що охоплюються терміном «додаткова відпустка», який використовується в абзаці третьому пункту 14 статті 10-1 Закону.

Відповідачі вважають, що під цим терміном в даній нормі слід розуміти лише «щорічну додаткову відпустку» та «додаткову відпустку військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей». У зв`язку з цим, оскільки «додаткова відпустка учасникам бойових дій» не належить до відпусток, визначених в абзаці третьому пункту 14 статті 10-1 Закону, то за її невикористання не може бути виплачена грошова компенсація.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні спірної додаткової відпустки.

В свою чергу, на даний час до уповноважених підрозділів Служби безпеки України не надходили відповідні запити ГУ СБУ щодо виділення коштів для виплати спірної грошової компенсації позивачу.

Відповідачі вказують, що з боку Служби безпеки України відсутні будь-які дії або бездіяльність, внаслідок яких могли б бути порушені права позивача.

Отже, відсутні правові підстави для визнання бездіяльності СБ України протиправною та зобов`язання СБ України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні спірної додаткової відпустки.

Також відповідачі зазначають, що ОСОБА_1 пропустив встановлений Кодексом місячний строк звернення до суду. На цих підставах просять залишити позов без розгляду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 17 грудня 2020 року.

17 грудня 2020 року позивач у призначене судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачі у призначене судове засідання не з`явились, надали клопотання про розгляд справи без участі представника ГУ СБУ та СБУ.

З метою запобігання поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб суд зазначає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що перешкод для розгляду справи немає, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

З`ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України відповідно до паспорту серія НОМЕР_2 , виданого Костянтинівським РВ УМВС України в Донецькій області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-8).

Відповідач 1 – Головне Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, є юридичною особою код ЄДРПОУ 20001504.

Відповідачем 2 Служба безпеки України, є юридичною особою код ЄДРПОУ 00034074.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 03.11.2015 року (а.с.9).

Згідно витягу з наказу від 06.12.2019 року № 1696-ОС ОСОБА_1 звільнили з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «б» пункту 61, підпунктом «ж» у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України (а.с.13).

Згідно витягу з наказу від 26.12.2019 року № 562-ОС/дск ОСОБА_1 виключили зі списків особового складу (а.с.14).

Вказані фактичні обставини сторонами за заперечуються.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо строків звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п.4.9.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008 року, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з п.4.9.10. цієї ж Інструкції, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд відхиляє твердження відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки питання щодо стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2015-2019 років.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та належать задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення за станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню повністю.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні докази понесення ним інших судових витрат, жодні витрати не належать стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача 1 Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ 20001504, місто Краматорськ, вулиця Ярослава Мудрого, б. 56) та відповідача 2 Служби безпеки України (ЄДРПОУ 00034074, місто Київ, 1, вулиця Малопідвальна, 16) про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки.

Зобов`язати Головне Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ, 84300, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Я.Мудрого, 56) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 17 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Хохленков