Рішення № 93589666, 17.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Справа № 160/6212/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про зобов`язання сплатити суддівську винагороду, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.08.2018 по 23.04.2019 в розмірі 562442, 40 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що розмір суддівської винагороди судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, за період з 01.08.2018 по 23.04.2019 повинен розраховуватись виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, а не розміру прожиткового мінімуму, як розраховано відповідачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з підготовчим засіданням на 02.08.2019.

Від ТУ ДСА України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти його задоволення та зазначив, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 У справі №1-7/2018 наказом №86 від 11.12.2018 затверджено зміни з 04.12.2018 до штатних розписів місцевих загальних судів області на 2018 рік, на підстав яких суддівська винагорода суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, нарахована у розмірі 26 430 грн. та виплачена в повному обсязі. Що стосується розрахункової одиниці, яка застосовується при визначенні розміру посадових окладів суддям, то відповідач зазначив, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України « від 06.12.2016 №1774 є чинними, неконституційними не визнавались та відповідно не скасовувались, а тому, на думку відповідача, його дії щодо розрахунку розмір суддівської винагороди судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, за період з 01.08.2018 по 23.04.2019 повинен розраховуватись саме з розміру прожиткового мінімуму. Також, відповідач у відзиві на позовну заяву просить розглядати справу за відсутності його представника.

В судове засідання 02.08.2019 з`явився представник позивача, який не заперечував проти закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті на 27.08.2019.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 зупиненно провадження у справі.

Від позивача 22.08.2019 до суду надійшла заява, в якій він просить розглядати дану справу без його участі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 поновлено провадження у справі №160/6212/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2020 провадження у справі №160/6212/19 зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/17/19 (200/9195/19-а).

Судом встановлено, що Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а залишено без змін рішення Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а у зв`язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 провадження у справі поновлено.

Враховуючи законодавчо визначені гарантії щодо розгляду судом справи у розумний строк, а також те, що судом надано достатньо часу сторонам для подання доказів в обгрунтування та заперечення позову, вжито всіх необхідних заходів щодо реалізації прав осіб на доступ до правосуддя і судовий захист, обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнано, а тому, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення справи по суті за наявними у ній матеріалами, а тому суд доходить висновку про можливість подальшого розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 22.06.2009 №465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська строком на п`ять років.

Указом Президента України від 18.07.2011 №764/2011 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.

Наказом голови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська №46-к від 01.08.2011 ОСОБА_1 зараховано до штату Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.

З 11.04.2017 по 31.07.2018, на підставі наказів голови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська №83-в від 11.04.2017, №147-к від 02.10.2017, №8-к від 05.04.2018, ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, без збереження заробітної плати.

Рішенням ВРП від 13.04.2017 №835/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Наказом голови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 31.07.2018 №144-к, ОСОБА_1 відраховано зі штату Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №800/192/17 (П/9901/397/18), Рішення ВРП №835/0/15-17 від 13.04.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська за вчинення істотного дисциплінарного проступку» скасовано.

Наказом голови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська №50-к від 23.04.2019, скасовано наказ №144-к від 31.07.2018 про відрахування ОСОБА_1 зі штату Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська та належало останньому приступити до роботи 24.04.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано Довідку від 07.05.2019 №Б-с-585, з якої вбачається, що розмір його суддівської винагороди, за період з 01.08.2018 по 23.04.2019, розраховано відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування суддівської винагороди судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу судді, розрахованого з 10 та 15 прожиткових мінімумів відповідно, а не з 10 та 15 мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 2 та 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII було виключено положення абзацу 5 частини 3 статті 129 Закону від 07.07.2010 №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 №2453-VI, частиною 3 статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ, частинами 1 та 2 статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину 3 статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було викладено у наступній редакції: «3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Таким чином, Законом від 02.06.2016 №1402-VIIІ у редакції Закону від 06.12.2016 №1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Як вже зазначалося вище, частиною 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин 3, 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Однак, як вже зазначалося, 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII).

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 №1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи викладене суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини 3 статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Таким чином, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 №1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 №1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 №1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 №1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи, у рішенні від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Крім того, суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.

Враховуючи викладене, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач виконав обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про зобов`язання сплатити суддівську винагороду – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська